Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну

Вітаю, я Михайло Катралєєв, вчитель географії на Луганщині та учасник цьогорічної премії Global Teacher Prize Ukraine 2024, яка покликана відзначити досягнення вчителя та підкреслити важливість педагогів в Україні. 

Моя історія почалась з невдалого вступу до медичного університету, де мені не вистачило достатньої кількості балів для бюджету. Тоді я вирішив, що цей рік буду працювати, а на наступний знову спробую вступити. Проте класна керівниця внесла свої корективи в мій план та повідомила, що ще є час подати документи на факультет природничих наук. 

Так я вступив до університету на спеціальність “Вчитель географії”, що було доленосним рішенням. Через рік навчання я вже був впевнений в тому, що хочу стати висококваліфікованим учителем, а не лікарем. Екскурсії, туристичні походи та спілкування з учнями під час практики надихнули мене стати не просто педагогом. Це надихнуло мене очолити заклад освіти та зробити його таким, яким учні будуть пам’ятати завжди теплим словом.

Початок карʼєри вчителя географії

Я почав працювати вчителем в Севастополі, а через рік повернувся до Луганської області. Там я працював в декількох школах Лисичанська, а згодом перейшов до свого рідного закладу, з якого колись випускався.

З першого року роботи я продемонстрував високі результати своєї роботи – мої учні займали призові місця на міських та обласних олімпіадах. Було отримано 2 гранти та реалізовано успішні проєкти до війни, першим з яких був на 50 тисяч гривень за підтримки ПРООН. Завдяки цьому було облаштовано радіо по всій школі.

Наступним став проєкт School Food Generation, де на отриманий бюджет було зроблено капітальний ремонт шкільної їдальні. За ці проєкти з 2021 року мене призначили заступником директора з виховної роботи. Крім цього я також займався інклюзивною освітою.

Повномасштабна війна та відновлення освітнього процесу 

Але потім наступив важкий 2022 рік, коли відбулось повномасштабне вторгнення в Україну. Перед нами став новий виклик — запустити освітній процес наново, але морально було важко зрозуміти, з чого взагалі починати. Поступово ми почали шукати учнів та вчителів. Згодом мені та моїй колезі запропонували очолити школу. На той момент в мене був лише рік досвіду на посаді заступника директора з виховної роботи. Але після такого досвіду було відчуття, що я працюю вже багато років. 

Проте ситуація погіршилась і ми потрапили в окупацію. Це були складні дні, які супроводжувались страхом та нерозумінням подальших дій. Згодом мені вдалось виїхати з окупації через росію до Польщі. Вже там я працював на заводі з виробництва кебабів. Але мене не залишало відчуття відданості школі та любові до своєї роботи. Я сумував за колективом, який залишився разом зі мною працювати та довіряв мені. За учнями, які постійно виходили на зв’язок. Я мріяв повернутися додому. І саме підтримка колективу та готовність до навчання від учнів не залишили в мене жодних сумнівів. Я купив квиток з Варшави і 23 серпня був вже в рідній Україні. А на День Незалежності вже приїхав до Дніпра та пішов в управління освіти. Саме там я приймав повноваження директора від керівництва громади. Разом зі мною продовжили працювати 17 вчителів із 58. Ми радісно телефонували та писали батькам, що продовжуємо наше навчання. 

Гострою проблемою стало забезпечення ноутбуками, хромбуками та планшетами учнів та вчителів, з чим нам допомогли благодійні фонди, яким ми дуже вдячні. Морально було важко зрозуміти, що ми втратили все, що мали. Але наші учні нас завжди підтримували та навіть у такі складні часи вони продовжували усміхатися та вірити, що всі люди повернуться додому. 

Що я роблю для школи зараз

Як директор гімназії, я роблю все можливе для створення позитивної атмосфери у школі та в спільноті:

• Підтримую відкритий та прозорий діалог з батьками учнів та громадськістю, організовуючи зустрічі, форуми та інші заходи для обговорення питань, які стосуються школи та освіти загалом. 
• Встановлюю партнерські відносини з місцевими організаціями та підприємствами для спільної реалізації проєктів та ініціатив, спрямованих на підтримку розвитку школи та місцевої спільноти. Нашими постійними партнерами є БО БФ “Схід-СОС”, які допомагають нам матеріально та морально, влаштовуючи різні види тренінгів і семінарів. 
• Для поповнення матеріально-технічної бази налагодили партнерство з БО Сергія Притули, які надали нам ноутбуки для якісного навчання. 
• Знайшов партнерів в Чехії, які разом з вчителями впроваджують проєкт “Митці після школи”, готуємо виставку у Львові в червні та в жовтні плануємо показати роботи наших учнів в Празі.

Також ми піклуємось про учнів, які переселилися через війну. Ми розуміємо, що вони можуть відчувати соціальну ізоляцію та віддаленість від освітніх можливостей. Тому я сприяю створенню комітету підтримки серед учнів, організовую додаткові навчальні та позакласні заходи, щоб зменшити цю віддаленість, а також проводжу зустрічі в безпечних місцях з вчителями, беручи участь у проєктах. Крім цього, ми окремо зустрічаємось педагогічним колективом в різних містах України.

Педагоги в Україні дуже важливі, особливо в наш час. Тому якщо ви є вчителем або вчителькою та робите видатний внесок в професію – номінуйтесь на премію Global Teacher Prize Ukraine 2024 та отримайте шанс виграти 1 000 000 гривень для власного освітнього проєкту!

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.