Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Я не можу сказати: наберіть завтра, подумаємо». Як киянин на байку став Святим Миколаєм для наших бійців

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Максим – киянин, який захоплюється мотоциклами й присвятив цій справі частину свого життя. До повномасштабного вторгнення він займався продажем та ремонтом байків, а після 24-го лютого став волонтером.

Оскільки за кермом автівки хлопець бував всього кілька разів, улюблений мотоцикл став єдиним і головним способом доставляти допомогу нашим захисникам. На байку Максиму навіть вдалося заїхати під Гостомель, коли там намагався висадитися російський десант.

Сьогодні він продовжує волонтерити, адже війна пішла з Києва, але не з усієї України. Максим закриває запити бійців і вигадує, як доставити необхідне спорядження туди, де не замовкають снаряди окупантів. Каже, поки українські бійці стоять – не має права опускати руки.

Мотоцикл і я – одне ціле 

За свої 30 років на машині я їздив двічі. По парковці. Решту свого життя я провів на двох колесах. Спершу це були велосипеди, потім мопеди, а вже зараз це мотоцикли. У авто я почуваюся невпевнено: ним не можна маневрувати. А от з мотоциклом – я одне ціле. Я точно знаю, що у відповідальний момент на нього можна покластися. 

Початок повномасштабної війни я проспав. Прокинувся на енний дзвінок коханої. Вже за 20 хвилин був у неї під будинком. На вулицях Києва був хаос: люди йшли групами, з сумками та котами у руках, на заправках водії мало не билися за бензин, а дороги були забиті в усіх напрямках. Але для мотоцикла – це не проблема. І поки усі стояли в заторах – я швидесенько доїхав. 

волонтер на байку

Перший і другий день я не знав, що краще, який варіант обрати: найголовнішим завданням було зберегти життя своїй дівчині. Тож я знайшов бензин, вивіз кохану до Білої Церкви і разом з іншими волонтерами попросив її їхати на захід. Сам повернувся до Києва. 

Від кухаря морпіхів до волонтера – один крок 

До 24-го лютого я продавав мотоцикли, екіпірування до них і займався ремонтом цих залізних коней. Звісно, що з початком повномасштабного вторгнення робота зупинилася миттєво. Що робити і як допомогти? Ці питання, як і в кожного з нас, вирували в моїй голові. 

Довго думати не довелося – подзвонив знайомий, сказав, що потрібні кухарі: годувати морських піхотинців. Я погодився одразу, бо досвід готувати на сотні людей був. Три дні разом з командою я годував щонайменше 200 військовослужбовців, які боронили столицю від ворога. 

На щастя, продукти нам привозили і шукати їх необхідності не було. Але я знав, що армійцям бракує військового оснащення, і взяв на себе цю відповідальність. Спальники, каремати, наколінники, дрібне оснащення, яке зміг – дістав. А от де взяти ті ж шоломи чи бронежилети – навіть не здогадувався. 

Магазини для автоматів

На четвертий день ранок почався з дзвінків до волонтерів. Я зателефонував кожному, кого знав і чий номер був у мене в телефоні. Я забирав все, що давали волонтери і віз у частину морських піхотинців. Тягати речі довелося на собі, брав велетенський рюкзак, запаковував так, що він мало не тріщав. А те, що не влазило у наплічник, – кріпив до мотоцикла. Скотчем чи просто прив’язував мотузками. І віз. 

Так минуло кілька днів, у частині зрозуміли, що я потрібен їм, як волонтер, а не кухар. Адже, як з’ясувалося, домовлятися про різноманітні та необхідні речі для військових я вмію не гірше, ніж кермувати залізним конем. 

Перша поїздка на позиції 

Буквально за тиждень у нас сформувалася команда з 4 людей: я, моя дівчина і її дві подруги. Вони у Львові, я – в Києві. У соцмережах дівчата збирали гроші, аби придбати необхідне. Почали з дріб’язку: трошки наколінників, трошки плитоносок, трошки шкарпеток. Вони закуповувалися на заході, поки столиця стояла порожньою, і відправляли до мене через інших волонтерів.

Перша поїздка на позиції до бійців запам’яталася найдужче. Ранок і дощ стіною. Хлопці вже виїхали з частини. У них не було ані дощовиків, ані навіть рукавичок. Купити, щоб передати їм, я вже не встигав. І раптово, ніби той грім, мені доїхала посилка зі Львова від дівчат. Я не знав, що в ній, думав, може, ще наколінники. Але ні. Це були такі потрібні рукавички і дощовики. 

Читайте також: ЗСУ б’ють окупантів, а ми – тату. Як Саша Енімал організував благодійну тусовку тату-майстрів і зібрав ₴500 тис. на армію

Я не думав, просто зібрав все, що було у рюкзак, ще трохи причепив до мотоциклу і поїхав. Відверто, я не знав, де точно розташовані позиції наших військових. Але втрачати час – було би безвідповідально. Найбільший бонус мотоциклу – оперативність. З одного кінця міста в інший я доїхав дуже швидко, настільки, що мало не загубився і не поїхав далі. Зупинився вчасно, щоби спробувати подзвонити і дізнатися куди далі. 

Бійці зорієнтували мене і вже чекали, коли я під’їжджав. Кажуть, що почули здалеку. Бо мінус мотоциклу – його гучність. І ці щасливі очі військових, коли я почав витягати з рюкзака дощовики і рукавички. Ніби малі діти, розбирали все одразу з рук, натягали на себе і дякували. Здавалося б, просто рукавички, а скільки слів подяки я почув.

Страшно їхати не до військових, а повертатися від них

Вдячність військових і розуміння, що є можливість їм допомогти – підбадьорили до наступних поїздок. Їхати до найближчого блокпосту біля зони бойових дій чи позицій не страшно. Чесно. Пам’ятаю, як завіз посилку під Гостомель. Там гатили з артилерії так, що мотоцикл ніхто не чув, але і страшно не було. Бо є розуміння: я їду до тих, хто мене захищає. Я знаю, що зобов’язаний доїхати, бо везу важливі речі. 

Це можуть бути плити для бронежилетів (і від надважкого рюкзаку спина відмовляється вирівнюватися), це можуть бути дорогі тепловізори (і ти не маєш права впасти, бо ніхто міняти на нові не буде). А ще бійці завжди чекають з чаєм і намагаються нагодувати, бо хочуть віддячити. Звісно, якщо дозволяє ситуація довкола. А от їхати геть завжди неприємно. Здавалося, наче залишаю їх сам на сам з ворогом.

Військовий поруч з байком

Понад 10 підрозділів підопічних 

За місяць наша маленька команда почала забезпечувати більш як 10 підрозділів. Тих, хто увесь березень захищав столицю. Я шукав і знаходив те, що було потрібно найбільше: від баулів (великих сумок) та магазинів для набоїв до коптерів. Тут і знадобилися мої робочі навички: знайти, перевірити якість і ще й про знижку домовитися.

Пам’ятаю своє здивування, коли дівчата за три години зібрали 100 тисяч гривень і вже зранку я забрав новенький тепловізор. А на позиціях він з’явився через півгодини з того моменту, як я вперше взяв його до рук. 

Волонтерська допомога для ЗСУ

Щодня від ранку й до вечора я не випускав телефон із рук. А у перервах мотався по місту. Бо волонтерство – це про вічні телефонні дзвінки, повідомлення і про десятки коробок. У руках, або примотаних до мотоциклу. 

Дозволяв собі відпочити тільки вже пізно ввечері, коли нарешті повертався додому. Я колекціоную вінілові платівки, тож слухав музику і дивився спалахи війни у столиці з вікна 24-го поверху. 

Бійці кажуть, я для них, як Святий Миколай: з бородою і подарунками

Окупантів відбили від столиці подалі. Це означало, що й бійці, яких ми забезпечували, будуть переміщатися вглиб країни. Тож наша маленька команда почала працювати на випередження. Я дізнавався, коли орієнтовно той чи інший підрозділ буде вирушати на схід, і що з нагального їм потрібно. 

Дівчата почали закуповувати амуніцію партіями, а моя квартира перетворилася на справжнісінький склад. 

Коробки стояли в коридорі, біля ліжка, за ліжком, навіть на підземному паркінгу, поруч з мотоциклом – всюди, де я міг їх поставити. Крім військового оснащення, вдома почали з’являтися «сувеніри» від бійців. Хлопці передавали гільзи від набоїв, уламки російських літаків і консерви. Без жартів, консерви з м’ясом та рибою, казали, щоб я не голодував. 

За час повномасштабного вторгнення я проїхав близько 6 тис. км 

За чотири місяці мого волонтерства з’явилася невелика, але злагоджена система. Працює періодично зі збоями, але ж працює! Я знайшов підрядників майже під кожен запит військових. 

Максим на байку

Вже точно знаю, якої якості мають бути підсумки під гранати, де спробувати на міцність плити для бронежилетів і як доставити посилки під самий Бахмут мало не в руки бійцям. Так, це складно і трохи втомлює, але поки стоять українські бійці – я не можу опустити руки і сказати: «Наберіть завтра, подумаємо». 

Суспільство

Бійці 45-ї артбригади знищили опорний пункт і три БМП окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Взводний опорний пункт і три бойові машини піхоти російських загарбників знищили українські захисники.

Відео опублікували на ютуб-каналі 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ.

Бійці відзначили, що спрацювала бойова синергія: аеророзвідка 15 ГУ ДВКР і «Азову» та розрахунки 45 окремої артбригади.

«Ми бачимо та чуємо кожного окупанта, який прийшов на нашу землю вбивати і грабувати», — написали наші військові.

Читайте також: «Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Про 45 ОАБр

45-та окрема артилерійська бригада – підрозділ Ракетних військ та артилерії Сухопутних військ ЗСУ. Створений у 2014 р. у складі корпусу резерву. З початком повномасштабної збройної агресії РФ 45 ОАБР приступила до виконання бойових завдань за призначенням в зоні активних бойових дій.

Нагадаємо, воїни 45-ї бригади точним влучанням знищили ворожу САУ.

Також ми повідомляли, як Холодноярівці знищили ворожу БМП на ходу під Ізюмом.

Фото: facebook.com/AFUkraine.

Читати далі

Суспільство

Союзники надали Україні ще майже €1,5 млрд військової допомоги

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У столиці Данії 11 серпня відбулася конференція північноєвропейських союзників для підтримки України, під час якої вдалося зібрати 11 мільярдів данських крон (понад 1,3 млрд доларів — ред.)

Про це у твіттері повідомив міністр оборони Данії Мортен Бедсков.

«Який день! Донорська конференція забезпечує ще сильнішу підтримку України. Понад 11 мільярдів данських крон на підтримку боротьби України за свободу. Нове виробництво зброї, нові спільні навчання та заходи з розмінування», — написав міністр оборони Данії.

Відзначимо, що конференція у Копенгагені 11 серпня стала продовженням та розширенням формату «Рамштайн». Там обговорили питання довгострокового фінансування та підготовки українських військових.

Читайте такожЗберегти історичні будівлі. Як волонтери «Мапи Реновації» рятують українську спадщину, пошкоджену окупантами

Нагадаємо, Данія виділить 820 млн крон на зброю, оснащення та навчання ЗСУ.

Також Данія приєднається до навчання українських військових у Британії.

Раніше ми повідомляли, що США виділили Україні $1 млрд військової допомоги.

Фото: twitter.com/DanishMFA.

Читати далі

Суспільство

«Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Корюківська громада на Чернігівщині однією з перших постраждала від повномасштабного російського вторгнення. Окупанти зруйнували місцеві дороги та мости, фактично ізолювавши ОТГ від іншої частини України.

Однак місцеві мешканці не змирилися з присутністю ворога. Жителі громади буквально голіруч зупиняли ворожі танки та блокували дороги, аби завадити російській техніці. Після того, як ЗСУ звільнили область, ОТГ почала відновлюватися та повертатися до звичного життя. Про 41 день в окупації та відбудову громади розповів Корюківський міський голова Ратан Ахмедов.

Корюківська громада, очільник ОТГ Ратан Ахмедов
Ратан Ахмедов.

Окупанти протягом чотирьох діб їхали через нашу громаду

Наша громада розташована в безпосередній близькості до кордону й межує з Росією. Тому в перші години повномасштабного вторгнення вся військова техніка окупантів, яка рухалася в напрямку Чернігова й Києва, була на території нашої громади. Загалом російські війська їздили територією нашої ОТГ протягом чотирьох діб. Це величезна кількість техніки, зруйновані дороги та підірвані мости. 

Одне з сіл нашої громади постраждало внаслідок детонації боєкомплекту артилерійської установки. Унаслідок вибуху дісталося будівлі старостату, школі, медичному закладу, магазину й частково — житловому сектору. Але головне — населення не постраждало. Усе інше — відновимо й відбудуємо разом. Зокрема, й завдяки нашим друзям та партнерам.

Зруйнована Корюківська громада

Звісно, ніхто не був повністю готовий до повномасштабної війни. Але у нас був чіткий алгоритм дій, тому, коли все почалося, ми вже знали, де будемо збиратися й що необхідно робити. Було прийнято рішення, що жодна бюджетна установа не починатиме роботу, крім об’єктів критичної інфраструктури. Зокрема, медиків та комунальників. Вони, як і місцева влада, без відпочинку працювали з першого дня вторгнення.

Корюківська громада: наслідки війни

Понад 40 днів ми були півостровом, відрізаним від «великої землі»

Росіяни не влаштовували на території нашої громади окупаційних адміністрацій, а просто пройшли маршем ближче до Чернігова. І цьому є кілька причин. По-перше, всі їхні сили були кинуті до обласного центру, вони охороняли свої шляхи постачання. А по-друге, у нас діяв потужний рух спротиву. Люди робили все можливе, аби зупинити ворожу армію.

Фізично ми протягом 41 дня були в тилу, але доступу до «великої землі» у нас не було. Громада була повністю відрізана. Окупанти пошкодили мости через річки, тому фактично ми тимчасово перетворилися на півострів. Єдиний шлях для виїзду з ОТГ пролягав через зону активних бойових дій.

Зруйнована будівля в Корюківській громаді

Запустили хлібзавод та підключили аграріїв

Звісно, у перші дні в громаді відчувалася певна паніка. Ми з колегами пройшлися всіма установами, подякували кожному працівнику й кожній працівниці, які попри все були на робочих місцях. Порадили людям триматися разом, згадати правила поведінки в екстрених ситуаціях, надання домедичної допомоги тощо. 

Ну, а далі ми почали поступово працювати над відновленням місцевої економіки. Нам вдалося запустити хлібзавод, який зупинив свою діяльність кілька років тому. У сусідній громаді відновили роботу сирного заводу. Запрацювали місцеві аграрії.

сільрада, Корюківська громада

Найскладніше, напевно, було з медикаментами. Ліки, на які був найбільший попит, зникли з полиць у перші ж дні. І виходило, що в когось було вдосталь медикаментів, а в когось — не було взагалі. Тому доставляли все необхідне через річку — човнами. Згодом окупанти почали обстрілювати човни, тому довелося знову шукати якісь альтернативні шляхи.

Читайте також: Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну

Але у нас було теплопостачання та електроенергія. Щоправда, авіаудари росіян пошкодили підстанції, через що відбувся стрибок напруги й деяке обладнання, на жаль, вийшло з ладу. Та загалом ситуація була контрольована.

Найкращий день в житті — коли побачив хлопців із ЗСУ

Про жодну співпрацю з окупантами не могло бути й мови. Натомість мені довелося щоночі змінювати місце ночівлі, адже росіяни викрали мого колегу з сусідньої громади. Після цього ми обладнали своєрідні спостережні пункти в кожному селі. Знали, де пересувається ворожа техніка, яка саме, в якому напрямку та скільки її.

будівля з муралом

Росіян погнали з нашої області в останніх числах березня — на початку квітня. Звідси вийшло понад дві тисячі одиниць побитої техніки та живої сили. Аби вберегти бодай те, що вціліло, окупанти підривали за собою всі мости. Для мене досі найщасливіший день — це 5 квітня, коли підрозділи Збройних сил України зайшли до в’їзду в місто, і я побачив наших житомирських хлопців. Це найкращий день у моєму житті. 

Із технікою та обладнанням допомогли партнери

Із програмою «U-LEAD з Європою» ми знайомі й активно співпрацюємо вже доволі давно. Ще з 2016 року, коли перебували на шляху до об’єднання та формування ОТГ. Потім був період нашого становлення, почалася більш предметна співпраця. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, U-LEAD знову прийшов на допомогу. Зокрема, керівниця Чернігівського регіонального офісу рина Кудрик постійно контактувала з громадою, допомагала з організацією волонтерських проєктів, доставкою предметів першої необхідності тощо.

техніка прибиральна

А коли окупантів вибили звідси, почалася робота в межах відновлення України. До 24-го лютого ми дуже хотіли розвивати інфраструктурні об’єкти. Звісно, війна перекреслила всі плани, а подібні проєкти сьогодні практично не фінансуються, адже кошти спрямовуються в оборонний сектор. Тому ми звернулися до U-LEAD. Перш за все, щодо встановлення резервного живлення для об’єктів критичної інфраструктури. Також ми потребували інструментів та техніки для розбору завалів та демонтажу конструкцій, які пошкодили окупанти.

бензопила розрізає дерево

І ми цю допомогу отримали. При чому, неймовірно швидко. Ба більше, програма навіть взяла на себе всі питання логістики та доставки техніки до ОТГ. На першому етапі «U-LEAD з Європою» передав нам бензоінструменти та генератори, а на другому — надійшла важка техніка, яка сьогодні працює в комунальних підприємствах, що забезпечують життєдіяльність громади. 

генератори

Відновили водоканал та розібрали завали, якими стримували ворога

Так ми отримали фронтальні навантажувачі, кілька десятків бензопил, відрізних машин. Також нам передали освітлювальний пристрій, який дозволив проводити роботу вночі. Усі ці речі були задіяні й працюють донині. Частину обладнання ми передали до сільських територій, аби забезпечити необхідним місцеві старостати та, наприклад, пожежні команди.

Завдяки допомозі ми, зокрема, змогли відновити роботу місцевого водоканалу та повернути водопостачання до територій, де окупанти пошкодили трубопроводи. Крім того, вже триває підготовка до зимового періоду, і тут це обладнання відіграє не менш важливу роль.

знищена автівка

А ще, звісно, розбір завалів на дорогах. У нашій громаді сформувався потужний рух опору, який робив все можливе, аби перешкоджати пересуванню російської техніки. І всі ці завали також прибралися завдяки U-LEAD.

Сьогодні всі отримані генератори розподілені по селам громади, у локації, де це найбільш актуально й справді необхідно. Бензоінструменти забезпечили стабільну роботу виїзних громад.

Корюківська громада

Ми обов’язково впораємося і все відбудуємо

До повномасштабного вторгнення ми мали справді великі плани на цей рік. Плани, які перекреслила війна. Але ми обов’язково повернемося до них після нашої перемоги. 

Зараз головне — підготуватися до опалювального сезону. Бо невідомо, як буде з газом, адже до нас він фізично йде з території Росії. Тому ми готуємося й там, де це можливо, намагаємося перевести об’єкти критичної інфраструктури на резервне тверде паливо.

Зупинка

Але ми впораємося. Відновимося, підготуємося до зими. Думаю, вкладемося до вересня. І всі наслідки перебування тут російських окупантів — також ліквідуємо. Так, дороги й мости — це все потребує фінансів та часу. Але це нам під силу, після перемоги все буде капітально відремонтовано та відбудовано.

Читати далі