ЗСУ б’ють окупантів, а ми – тату. Як Саша Енімал організував благодійну тусовку тату-майстрів і зібрав ₴500 тис. на армію

Щосуботи кияни та киянки мають можливість прикрасити себе новим татуюванням і одночасно підтримати Збройні сили України. Благодійна акупунктура, тату-марафон, флешдей – ці заходи можна називати по-різному, але всі вони проходять під одним гаслом: «Донать ЗСУ – отримай тату».

Організатор благодійної ініціативи, тату-майстер Саша Енімал розповів ШоТам про перші пів мільйона гривень на ЗСУ, тренди під час війни та українську мову в татуюваннях.

Набиваю тату й уявляю, як ми відвойовуємо свою землю

Малювати я любив з раннього дитинства. Мені подобалося фантазувати, зображувати психоделічні мотиви, придумувати нові створіння. Пригадую свій перший психоделічний малюнок: у п’ять років у маминому паспорті я намалював дулю, в якій було дуже багато маленьких пальців, приблизно 60. Це зображення запам’яталося, по-перше, тим, що було авторським, а по-друге, я отримав добрячого прочухана за нього.

У дитячому таборі я почав малювати на тілі своїх однолітків і захопився дизайном, зокрема розмальовував собі одяг. Доволі в ранньому віці носив довге волосся, мав пірсинг. Мені подобалося прикрашати себе й усе навколо. Татуювання – це певною мірою вдосконалення тіла, його домальовування. Перше тату я зробив людині у 2004 році, однак тоді це було хобі, на яке я не витрачав багато часу. А з 2016 року захоплення переросло в професію та роботу, яка мене забезпечує.

Робити татуювання – для мене цей процес є одним з найприємніших у житті. Я можу його асоціювати із чим завгодно. Наприклад, коли набивав блекворк (це зафарбовування великих ділянок тіла), то уявляв, що в такий спосіб наша армія відвойовує свої території назад. Зафарбоване ніби було мапою України. 

На першому заході зібрали понад 26 тис. грн

На початку квітня у своєму Інстаграмі я опублікував пост, в якому закликав тату-майстрів до проведення флешдей – це коли професіонали виставляють свої малюнки, люди вибирають ескізи й одразу втілюють їх. На цю ідею мене наштовхнув знайомий майстер з України, який вже доволі давно проживає в Лос-Анджелесі. Він влаштував флешдей, де сам робив татуювання й донатив на ЗСУ. Я вирішив теж організувати таку ініціативу, трохи змінивши її – я запропонував долучитися своїм друзям-колегам. Як локацію ми обрали Нижньоюрківську, 31 – у мене багато знайомих, які там здають приміщення. Ми вибрали найбільш відповідне за розміром і спробували.

Уже 6 квітня відбулася перша благодійна акупунктура, в якій взяли участь 12 майстрів. Умови були такі: охочі отримати тату показували скриншот з донатом на ЗСУ від 500 грн і могли собі вибрати флеш або отримати фріхенд-татуювання – це коли щось малюється від руки. І з першого разу прийшло доволі багато людей. Тоді ніяких заходів майже не відбувалося, людям бракувало спілкування, тож вони були дуже заохочені прийти. Усі були раді бачити одне одного.

Після першого заходу я почав рахувати за скриншотами, скільки коштів задонатили люди. Вийшло приблизно 18 тис. грн. Однак потім я отримав ще скриншоти – загалом ми зібрали 26,2 тис. грн. Я зрадів – люблю бути приємно здивованим, адже готувався до найгіршого. Думав, що прийдуть п’ять майстрів і десять людей, що ми зможемо зібрати приблизно 10 тис. грн. А вийшло так, що багато хто хотів допомогти й долучитися до ініціативи. Так ми почали організовувати благодійні івенти щосуботи. Провели вже десять тату-марафонів.

З андеграунду – до музею

Кілька заходів ми провели в колаборації з артпростором «Ґражда» в Музеї-майстерні І. П. Кавалерідзе на Андріївському узвозі. На Нижньоюрківській ми винаймали приміщення, а артпростір надав нам локацію безкоштовно. «Ґражда» ставили музику, готували їжу та напої, а ми робили татуювання. Атмосфера відчутно змінилася, було дуже кайфово. Ми вийшли з андеграунду Нижньоюрківської на Андріївський узвіз, і це дуже надихнуло.

Не скажу, що минуле приміщення було гірше, адже й воно по-своєму вплинуло на процес. Локація на Нижньюрківській – це місце, де люди вже багато років проводять техновечірки, тож там відповідний настрій. А на наш захід у музеї заходило багато людей просто з вулиці, які збиралися подивитися на скульптури, а окрім цього, побачили й татуювання. Це була цікава суміш.

Коли прилітають ракети, мотивація працювати зростає

Команда майстрів у благодійних тату-марафонах змінюється постійно. Половина майстрів відвідують кожний івент, а інша половина – тільки один раз. Були люди, які спочатку долучалися, а потім перестали. Однак з’явилися й нові. Загалом я і розраховував, що так буде – люди втомлюються, витрачають свої гроші на витратні матеріали, а це немалі суми. Зазвичай тату-марафон триває з 12:00 до 21:00. Після нього нам ще треба зібрати й відвезти всі речі. А я взагалі беру на заходи все в подвійній кількості: два місця для татуювань, два столи, дві лампи, два стільці. Загалом забираю все, що є в моїй студії.

Протягом тижня майстри працюють у своєму звичному режимі, а суботу виділяють на благодійність. Я помітив, що коли в місті все спокійно, у майстрів менше мотивації долучатися до тату-марафонів, а коли прилітають ракети – вона зростає та з’являються сили. Люди діють, тому що війна продовжується, і вони хочуть наблизити країну до перемоги чим можуть.

Найпопулярніші ескізи – на українську тематику

Війна змушує людей діяти активніше. Наприклад, хтось протягом п’яти років збирався набити татуювання й постійно відкладав, а тут війна. Людина думає, що треба швидше набивати, поки кінцівки на місці та взагалі є можливість це зробити. До того ж часто клієнти хочуть зафіксувати на своєму тілі історичний момент у формі татуювання.

Нині найпопулярніші запити від клієнтів – на українську тематику. І ми теж малюємо відповідні ескізи: народні візерунки, герби, козаків тощо. Я помічаю, як за останні місяці змінюються уподобання, і це відбувається тоді, коли на війні відкривається щось нове. Ми дізнаємося щось про «Джавеліни» або російський корабель – це починають бити спочатку більше, а потім менше. Найнесподіваніший запит від клієнта за цей час – величезний герб, який ми зробили хлопцю на весь торс, від шиї до ременя. У мене самого теж є тату з українською тематикою – напис «Крим», це моя батьківщина. Тільки, на жаль, з російською буквою, яку треба виправити на українську. А ще маю на руці телефонний код міста Полтава «0532», тому що доволі багато років там прожив.

Довгий шлях до української мови

Охочих набити собі щось українською мовою проти мирного часу стало набагато більше. Як і людей, які перейшли на неї в побуті. Ми на наших івентах заохочуємо відвідувачів розмовляти українською. Взагалі я б хотів написати плакат, що на наших заходах – тільки українська мова, але ж у нас вільна країна.

Сам я перейшов на українську три тижні тому. Мій шлях до цього був доволі довгий. У Криму змалечку мене оточувала російська мова, але вона мені не дуже подобалася з естетичної точки зору, оскільки для мене вона різка. Я з дитинства любив вивчати щось нове, і освоєння української мови було для мене саме таким. Спробував перейти з російської, коли мені було 17. Тоді я розмовляв українською пів року. Потім влаштувався на роботу, де мені треба було чітко відповідати на важкі запитання. Я не витримав і зламався: знову перейшов на російську, тому що так було швидше й легше відповідати.

Повномасштабна війна стала поштовхом пережити перші три тижні суржику перед тим, як я перейшов на українську. Вважаю, що мова відіграє дуже велику роль у цій війні. І зокрема, це одна з причин того, чому на нас напала Росія. Коли я жив у Криму, на весь півострів було три українські школи. Час від часу я мешкав у Полтаві, а коли повертався до Феодосії, то з мене кепкували, що я кажу не «чо», а «шо». Мої друзі-підлітки, коли чули, як на пляжі спілкуються українською люди із Заходу України, сміялися. Для них це був прикол. Яким чином кримчани можуть вважати себе українцями, якщо не знають мову? Вони ж не можуть навіть прочитати Конституцію України.

Набив «Вибухівку» інструктору з особистої безпеки

Про нашу благодійну ініціативу з тату написали багато світових ЗМІ: The Guardian, Reuters, NBC News та інші. Іноземці висловлюють слова підтримки, однак я не сказав би, що розголос якось вплинув на нашу діяльність. Звісно, я не знаю, як би було, якби цього не відбулося, але я роблю татуювання тим самим людям, яким робив і до цього. З’являються й нові, але з таким самим темпом, як було раніше.

Читайте також: Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Нещодавно я зробив татуювання одному французу за 200 євро. Ще він купив у мене мої малюнки за 50 євро. Ми з ним були знайомі ще до війни – це товариш мого майстра з Парижа. Він інструктор з особистої безпеки, приїхав в Україну після початку повномасштабної війни та співпрацює з охоронцями, які захищають українських посадовців. Я йому набив міну й напис українською «вибухівка».

На благодійних івентах ми зібрали пів мільйона гривень

На тату-марафонах я планував зібрати пів мільйона гривень – це була основна ціль. Ми досягли її доволі швидко, тож, здавалося б, можна й розслабитися. Але ця хвиля йде, це працює, усе всім подобається, тому ми продовжуємо. Сьогодні цілий день спілкувалися з командою, обговорювали, де будемо проводити наступний захід. Я припускаю, що згодом може настати спад і ми будемо робити тату-марафони менш активно. Однак поки що всі натхненні й хочуть іти далі. 

Мене дуже підтримує можливість займатися улюбленою справою навіть під час війни. Незважаючи навіть на те, що тричі прилітали ракети за 800 м від моєї студії на «Лук’янівській». Завдяки тому, що я у професії давно й реалізувався в ній до певної міри, вона дає мені можливість продовжувати працювати й донатити. У мене велика аудиторія в Інстаграмі, і підписники постійно пишуть, що надихаються моїми думками, тож я можу підтримувати людей і в такий спосіб.

Усі фото – з особистого архіву героя.