Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

ЗСУ б’ють окупантів, а ми – тату. Як Саша Енімал організував благодійну тусовку тату-майстрів і зібрав ₴500 тис. на армію

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Щосуботи кияни та киянки мають можливість прикрасити себе новим татуюванням і одночасно підтримати Збройні сили України. Благодійна акупунктура, тату-марафон, флешдей – ці заходи можна називати по-різному, але всі вони проходять під одним гаслом: «Донать ЗСУ – отримай тату».

Організатор благодійної ініціативи, тату-майстер Саша Енімал розповів ШоТам про перші пів мільйона гривень на ЗСУ, тренди під час війни та українську мову в татуюваннях.

Набиваю тату й уявляю, як ми відвойовуємо свою землю

Малювати я любив з раннього дитинства. Мені подобалося фантазувати, зображувати психоделічні мотиви, придумувати нові створіння. Пригадую свій перший психоделічний малюнок: у п’ять років у маминому паспорті я намалював дулю, в якій було дуже багато маленьких пальців, приблизно 60. Це зображення запам’яталося, по-перше, тим, що було авторським, а по-друге, я отримав добрячого прочухана за нього.

У дитячому таборі я почав малювати на тілі своїх однолітків і захопився дизайном, зокрема розмальовував собі одяг. Доволі в ранньому віці носив довге волосся, мав пірсинг. Мені подобалося прикрашати себе й усе навколо. Татуювання – це певною мірою вдосконалення тіла, його домальовування. Перше тату я зробив людині у 2004 році, однак тоді це було хобі, на яке я не витрачав багато часу. А з 2016 року захоплення переросло в професію та роботу, яка мене забезпечує.

Тату-майстер Саша Енімал

Робити татуювання – для мене цей процес є одним з найприємніших у житті. Я можу його асоціювати із чим завгодно. Наприклад, коли набивав блекворк (це зафарбовування великих ділянок тіла), то уявляв, що в такий спосіб наша армія відвойовує свої території назад. Зафарбоване ніби було мапою України. 

На першому заході зібрали понад 26 тис. грн

На початку квітня у своєму Інстаграмі я опублікував пост, в якому закликав тату-майстрів до проведення флешдей – це коли професіонали виставляють свої малюнки, люди вибирають ескізи й одразу втілюють їх. На цю ідею мене наштовхнув знайомий майстер з України, який вже доволі давно проживає в Лос-Анджелесі. Він влаштував флешдей, де сам робив татуювання й донатив на ЗСУ. Я вирішив теж організувати таку ініціативу, трохи змінивши її – я запропонував долучитися своїм друзям-колегам. Як локацію ми обрали Нижньоюрківську, 31 – у мене багато знайомих, які там здають приміщення. Ми вибрали найбільш відповідне за розміром і спробували.

Уже 6 квітня відбулася перша благодійна акупунктура, в якій взяли участь 12 майстрів. Умови були такі: охочі отримати тату показували скриншот з донатом на ЗСУ від 500 грн і могли собі вибрати флеш або отримати фріхенд-татуювання – це коли щось малюється від руки. І з першого разу прийшло доволі багато людей. Тоді ніяких заходів майже не відбувалося, людям бракувало спілкування, тож вони були дуже заохочені прийти. Усі були раді бачити одне одного.

Благодійний флешдей у Києві

Після першого заходу я почав рахувати за скриншотами, скільки коштів задонатили люди. Вийшло приблизно 18 тис. грн. Однак потім я отримав ще скриншоти – загалом ми зібрали 26,2 тис. грн. Я зрадів – люблю бути приємно здивованим, адже готувався до найгіршого. Думав, що прийдуть п’ять майстрів і десять людей, що ми зможемо зібрати приблизно 10 тис. грн. А вийшло так, що багато хто хотів допомогти й долучитися до ініціативи. Так ми почали організовувати благодійні івенти щосуботи. Провели вже десять тату-марафонів.

З андеграунду – до музею

Кілька заходів ми провели в колаборації з артпростором «Ґражда» в Музеї-майстерні І. П. Кавалерідзе на Андріївському узвозі. На Нижньоюрківській ми винаймали приміщення, а артпростір надав нам локацію безкоштовно. «Ґражда» ставили музику, готували їжу та напої, а ми робили татуювання. Атмосфера відчутно змінилася, було дуже кайфово. Ми вийшли з андеграунду Нижньоюрківської на Андріївський узвіз, і це дуже надихнуло.

Не скажу, що минуле приміщення було гірше, адже й воно по-своєму вплинуло на процес. Локація на Нижньюрківській – це місце, де люди вже багато років проводять техновечірки, тож там відповідний настрій. А на наш захід у музеї заходило багато людей просто з вулиці, які збиралися подивитися на скульптури, а окрім цього, побачили й татуювання. Це була цікава суміш.

Коли прилітають ракети, мотивація працювати зростає

Команда майстрів у благодійних тату-марафонах змінюється постійно. Половина майстрів відвідують кожний івент, а інша половина – тільки один раз. Були люди, які спочатку долучалися, а потім перестали. Однак з’явилися й нові. Загалом я і розраховував, що так буде – люди втомлюються, витрачають свої гроші на витратні матеріали, а це немалі суми. Зазвичай тату-марафон триває з 12:00 до 21:00. Після нього нам ще треба зібрати й відвезти всі речі. А я взагалі беру на заходи все в подвійній кількості: два місця для татуювань, два столи, дві лампи, два стільці. Загалом забираю все, що є в моїй студії.

Ескізи для татуювань

Протягом тижня майстри працюють у своєму звичному режимі, а суботу виділяють на благодійність. Я помітив, що коли в місті все спокійно, у майстрів менше мотивації долучатися до тату-марафонів, а коли прилітають ракети – вона зростає та з’являються сили. Люди діють, тому що війна продовжується, і вони хочуть наблизити країну до перемоги чим можуть.

Найпопулярніші ескізи – на українську тематику

Війна змушує людей діяти активніше. Наприклад, хтось протягом п’яти років збирався набити татуювання й постійно відкладав, а тут війна. Людина думає, що треба швидше набивати, поки кінцівки на місці та взагалі є можливість це зробити. До того ж часто клієнти хочуть зафіксувати на своєму тілі історичний момент у формі татуювання.

Нині найпопулярніші запити від клієнтів – на українську тематику. І ми теж малюємо відповідні ескізи: народні візерунки, герби, козаків тощо. Я помічаю, як за останні місяці змінюються уподобання, і це відбувається тоді, коли на війні відкривається щось нове. Ми дізнаємося щось про «Джавеліни» або російський корабель – це починають бити спочатку більше, а потім менше. Найнесподіваніший запит від клієнта за цей час – величезний герб, який ми зробили хлопцю на весь торс, від шиї до ременя. У мене самого теж є тату з українською тематикою – напис «Крим», це моя батьківщина. Тільки, на жаль, з російською буквою, яку треба виправити на українську. А ще маю на руці телефонний код міста Полтава «0532», тому що доволі багато років там прожив.

Тату з українським тризубом на потилиці

Довгий шлях до української мови

Охочих набити собі щось українською мовою проти мирного часу стало набагато більше. Як і людей, які перейшли на неї в побуті. Ми на наших івентах заохочуємо відвідувачів розмовляти українською. Взагалі я б хотів написати плакат, що на наших заходах – тільки українська мова, але ж у нас вільна країна.

Сам я перейшов на українську три тижні тому. Мій шлях до цього був доволі довгий. У Криму змалечку мене оточувала російська мова, але вона мені не дуже подобалася з естетичної точки зору, оскільки для мене вона різка. Я з дитинства любив вивчати щось нове, і освоєння української мови було для мене саме таким. Спробував перейти з російської, коли мені було 17. Тоді я розмовляв українською пів року. Потім влаштувався на роботу, де мені треба було чітко відповідати на важкі запитання. Я не витримав і зламався: знову перейшов на російську, тому що так було швидше й легше відповідати.

Тату-майстер Саша Енімал з подругою

Повномасштабна війна стала поштовхом пережити перші три тижні суржику перед тим, як я перейшов на українську. Вважаю, що мова відіграє дуже велику роль у цій війні. І зокрема, це одна з причин того, чому на нас напала Росія. Коли я жив у Криму, на весь півострів було три українські школи. Час від часу я мешкав у Полтаві, а коли повертався до Феодосії, то з мене кепкували, що я кажу не «чо», а «шо». Мої друзі-підлітки, коли чули, як на пляжі спілкуються українською люди із Заходу України, сміялися. Для них це був прикол. Яким чином кримчани можуть вважати себе українцями, якщо не знають мову? Вони ж не можуть навіть прочитати Конституцію України.

Набив «Вибухівку» інструктору з особистої безпеки

Про нашу благодійну ініціативу з тату написали багато світових ЗМІ: The Guardian, Reuters, NBC News та інші. Іноземці висловлюють слова підтримки, однак я не сказав би, що розголос якось вплинув на нашу діяльність. Звісно, я не знаю, як би було, якби цього не відбулося, але я роблю татуювання тим самим людям, яким робив і до цього. З’являються й нові, але з таким самим темпом, як було раніше.

Читайте також: Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Нещодавно я зробив татуювання одному французу за 200 євро. Ще він купив у мене мої малюнки за 50 євро. Ми з ним були знайомі ще до війни – це товариш мого майстра з Парижа. Він інструктор з особистої безпеки, приїхав в Україну після початку повномасштабної війни та співпрацює з охоронцями, які захищають українських посадовців. Я йому набив міну й напис українською «вибухівка».

На благодійних івентах ми зібрали пів мільйона гривень

На тату-марафонах я планував зібрати пів мільйона гривень – це була основна ціль. Ми досягли її доволі швидко, тож, здавалося б, можна й розслабитися. Але ця хвиля йде, це працює, усе всім подобається, тому ми продовжуємо. Сьогодні цілий день спілкувалися з командою, обговорювали, де будемо проводити наступний захід. Я припускаю, що згодом може настати спад і ми будемо робити тату-марафони менш активно. Однак поки що всі натхненні й хочуть іти далі. 

Тату з коктейлем Молотова на нозі

Мене дуже підтримує можливість займатися улюбленою справою навіть під час війни. Незважаючи навіть на те, що тричі прилітали ракети за 800 м від моєї студії на «Лук’янівській». Завдяки тому, що я у професії давно й реалізувався в ній до певної міри, вона дає мені можливість продовжувати працювати й донатити. У мене велика аудиторія в Інстаграмі, і підписники постійно пишуть, що надихаються моїми думками, тож я можу підтримувати людей і в такий спосіб.

Усі фото – з особистого архіву героя.

Суспільство

Бійці 45-ї артбригади знищили опорний пункт і три БМП окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Взводний опорний пункт і три бойові машини піхоти російських загарбників знищили українські захисники.

Відео опублікували на ютуб-каналі 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ.

Бійці відзначили, що спрацювала бойова синергія: аеророзвідка 15 ГУ ДВКР і «Азову» та розрахунки 45 окремої артбригади.

«Ми бачимо та чуємо кожного окупанта, який прийшов на нашу землю вбивати і грабувати», — написали наші військові.

Читайте також: «Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Про 45 ОАБр

45-та окрема артилерійська бригада – підрозділ Ракетних військ та артилерії Сухопутних військ ЗСУ. Створений у 2014 р. у складі корпусу резерву. З початком повномасштабної збройної агресії РФ 45 ОАБР приступила до виконання бойових завдань за призначенням в зоні активних бойових дій.

Нагадаємо, воїни 45-ї бригади точним влучанням знищили ворожу САУ.

Також ми повідомляли, як Холодноярівці знищили ворожу БМП на ходу під Ізюмом.

Фото: facebook.com/AFUkraine.

Читати далі

Суспільство

Союзники надали Україні ще майже €1,5 млрд військової допомоги

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У столиці Данії 11 серпня відбулася конференція північноєвропейських союзників для підтримки України, під час якої вдалося зібрати 11 мільярдів данських крон (понад 1,3 млрд доларів — ред.)

Про це у твіттері повідомив міністр оборони Данії Мортен Бедсков.

«Який день! Донорська конференція забезпечує ще сильнішу підтримку України. Понад 11 мільярдів данських крон на підтримку боротьби України за свободу. Нове виробництво зброї, нові спільні навчання та заходи з розмінування», — написав міністр оборони Данії.

Відзначимо, що конференція у Копенгагені 11 серпня стала продовженням та розширенням формату «Рамштайн». Там обговорили питання довгострокового фінансування та підготовки українських військових.

Читайте такожЗберегти історичні будівлі. Як волонтери «Мапи Реновації» рятують українську спадщину, пошкоджену окупантами

Нагадаємо, Данія виділить 820 млн крон на зброю, оснащення та навчання ЗСУ.

Також Данія приєднається до навчання українських військових у Британії.

Раніше ми повідомляли, що США виділили Україні $1 млрд військової допомоги.

Фото: twitter.com/DanishMFA.

Читати далі

Суспільство

«Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Корюківська громада на Чернігівщині однією з перших постраждала від повномасштабного російського вторгнення. Окупанти зруйнували місцеві дороги та мости, фактично ізолювавши ОТГ від іншої частини України.

Однак місцеві мешканці не змирилися з присутністю ворога. Жителі громади буквально голіруч зупиняли ворожі танки та блокували дороги, аби завадити російській техніці. Після того, як ЗСУ звільнили область, ОТГ почала відновлюватися та повертатися до звичного життя. Про 41 день в окупації та відбудову громади розповів Корюківський міський голова Ратан Ахмедов.

Корюківська громада, очільник ОТГ Ратан Ахмедов
Ратан Ахмедов.

Окупанти протягом чотирьох діб їхали через нашу громаду

Наша громада розташована в безпосередній близькості до кордону й межує з Росією. Тому в перші години повномасштабного вторгнення вся військова техніка окупантів, яка рухалася в напрямку Чернігова й Києва, була на території нашої громади. Загалом російські війська їздили територією нашої ОТГ протягом чотирьох діб. Це величезна кількість техніки, зруйновані дороги та підірвані мости. 

Одне з сіл нашої громади постраждало внаслідок детонації боєкомплекту артилерійської установки. Унаслідок вибуху дісталося будівлі старостату, школі, медичному закладу, магазину й частково — житловому сектору. Але головне — населення не постраждало. Усе інше — відновимо й відбудуємо разом. Зокрема, й завдяки нашим друзям та партнерам.

Зруйнована Корюківська громада

Звісно, ніхто не був повністю готовий до повномасштабної війни. Але у нас був чіткий алгоритм дій, тому, коли все почалося, ми вже знали, де будемо збиратися й що необхідно робити. Було прийнято рішення, що жодна бюджетна установа не починатиме роботу, крім об’єктів критичної інфраструктури. Зокрема, медиків та комунальників. Вони, як і місцева влада, без відпочинку працювали з першого дня вторгнення.

Корюківська громада: наслідки війни

Понад 40 днів ми були півостровом, відрізаним від «великої землі»

Росіяни не влаштовували на території нашої громади окупаційних адміністрацій, а просто пройшли маршем ближче до Чернігова. І цьому є кілька причин. По-перше, всі їхні сили були кинуті до обласного центру, вони охороняли свої шляхи постачання. А по-друге, у нас діяв потужний рух спротиву. Люди робили все можливе, аби зупинити ворожу армію.

Фізично ми протягом 41 дня були в тилу, але доступу до «великої землі» у нас не було. Громада була повністю відрізана. Окупанти пошкодили мости через річки, тому фактично ми тимчасово перетворилися на півострів. Єдиний шлях для виїзду з ОТГ пролягав через зону активних бойових дій.

Зруйнована будівля в Корюківській громаді

Запустили хлібзавод та підключили аграріїв

Звісно, у перші дні в громаді відчувалася певна паніка. Ми з колегами пройшлися всіма установами, подякували кожному працівнику й кожній працівниці, які попри все були на робочих місцях. Порадили людям триматися разом, згадати правила поведінки в екстрених ситуаціях, надання домедичної допомоги тощо. 

Ну, а далі ми почали поступово працювати над відновленням місцевої економіки. Нам вдалося запустити хлібзавод, який зупинив свою діяльність кілька років тому. У сусідній громаді відновили роботу сирного заводу. Запрацювали місцеві аграрії.

сільрада, Корюківська громада

Найскладніше, напевно, було з медикаментами. Ліки, на які був найбільший попит, зникли з полиць у перші ж дні. І виходило, що в когось було вдосталь медикаментів, а в когось — не було взагалі. Тому доставляли все необхідне через річку — човнами. Згодом окупанти почали обстрілювати човни, тому довелося знову шукати якісь альтернативні шляхи.

Читайте також: Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну

Але у нас було теплопостачання та електроенергія. Щоправда, авіаудари росіян пошкодили підстанції, через що відбувся стрибок напруги й деяке обладнання, на жаль, вийшло з ладу. Та загалом ситуація була контрольована.

Найкращий день в житті — коли побачив хлопців із ЗСУ

Про жодну співпрацю з окупантами не могло бути й мови. Натомість мені довелося щоночі змінювати місце ночівлі, адже росіяни викрали мого колегу з сусідньої громади. Після цього ми обладнали своєрідні спостережні пункти в кожному селі. Знали, де пересувається ворожа техніка, яка саме, в якому напрямку та скільки її.

будівля з муралом

Росіян погнали з нашої області в останніх числах березня — на початку квітня. Звідси вийшло понад дві тисячі одиниць побитої техніки та живої сили. Аби вберегти бодай те, що вціліло, окупанти підривали за собою всі мости. Для мене досі найщасливіший день — це 5 квітня, коли підрозділи Збройних сил України зайшли до в’їзду в місто, і я побачив наших житомирських хлопців. Це найкращий день у моєму житті. 

Із технікою та обладнанням допомогли партнери

Із програмою «U-LEAD з Європою» ми знайомі й активно співпрацюємо вже доволі давно. Ще з 2016 року, коли перебували на шляху до об’єднання та формування ОТГ. Потім був період нашого становлення, почалася більш предметна співпраця. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, U-LEAD знову прийшов на допомогу. Зокрема, керівниця Чернігівського регіонального офісу рина Кудрик постійно контактувала з громадою, допомагала з організацією волонтерських проєктів, доставкою предметів першої необхідності тощо.

техніка прибиральна

А коли окупантів вибили звідси, почалася робота в межах відновлення України. До 24-го лютого ми дуже хотіли розвивати інфраструктурні об’єкти. Звісно, війна перекреслила всі плани, а подібні проєкти сьогодні практично не фінансуються, адже кошти спрямовуються в оборонний сектор. Тому ми звернулися до U-LEAD. Перш за все, щодо встановлення резервного живлення для об’єктів критичної інфраструктури. Також ми потребували інструментів та техніки для розбору завалів та демонтажу конструкцій, які пошкодили окупанти.

бензопила розрізає дерево

І ми цю допомогу отримали. При чому, неймовірно швидко. Ба більше, програма навіть взяла на себе всі питання логістики та доставки техніки до ОТГ. На першому етапі «U-LEAD з Європою» передав нам бензоінструменти та генератори, а на другому — надійшла важка техніка, яка сьогодні працює в комунальних підприємствах, що забезпечують життєдіяльність громади. 

генератори

Відновили водоканал та розібрали завали, якими стримували ворога

Так ми отримали фронтальні навантажувачі, кілька десятків бензопил, відрізних машин. Також нам передали освітлювальний пристрій, який дозволив проводити роботу вночі. Усі ці речі були задіяні й працюють донині. Частину обладнання ми передали до сільських територій, аби забезпечити необхідним місцеві старостати та, наприклад, пожежні команди.

Завдяки допомозі ми, зокрема, змогли відновити роботу місцевого водоканалу та повернути водопостачання до територій, де окупанти пошкодили трубопроводи. Крім того, вже триває підготовка до зимового періоду, і тут це обладнання відіграє не менш важливу роль.

знищена автівка

А ще, звісно, розбір завалів на дорогах. У нашій громаді сформувався потужний рух опору, який робив все можливе, аби перешкоджати пересуванню російської техніки. І всі ці завали також прибралися завдяки U-LEAD.

Сьогодні всі отримані генератори розподілені по селам громади, у локації, де це найбільш актуально й справді необхідно. Бензоінструменти забезпечили стабільну роботу виїзних громад.

Корюківська громада

Ми обов’язково впораємося і все відбудуємо

До повномасштабного вторгнення ми мали справді великі плани на цей рік. Плани, які перекреслила війна. Але ми обов’язково повернемося до них після нашої перемоги. 

Зараз головне — підготуватися до опалювального сезону. Бо невідомо, як буде з газом, адже до нас він фізично йде з території Росії. Тому ми готуємося й там, де це можливо, намагаємося перевести об’єкти критичної інфраструктури на резервне тверде паливо.

Зупинка

Але ми впораємося. Відновимося, підготуємося до зими. Думаю, вкладемося до вересня. І всі наслідки перебування тут російських окупантів — також ліквідуємо. Так, дороги й мости — це все потребує фінансів та часу. Але це нам під силу, після перемоги все буде капітально відремонтовано та відбудовано.

Читати далі