Суспільство
ЗСУ б’ють окупантів, а ми – тату. Як Саша Енімал організував благодійну тусовку тату-майстрів і зібрав ₴500 тис. на армію
Щосуботи кияни та киянки мають можливість прикрасити себе новим татуюванням і одночасно підтримати Збройні сили України. Благодійна акупунктура, тату-марафон, флешдей – ці заходи можна називати по-різному, але всі вони проходять під одним гаслом: «Донать ЗСУ – отримай тату».
Організатор благодійної ініціативи, тату-майстер Саша Енімал розповів ШоТам про перші пів мільйона гривень на ЗСУ, тренди під час війни та українську мову в татуюваннях.
Набиваю тату й уявляю, як ми відвойовуємо свою землю
Малювати я любив з раннього дитинства. Мені подобалося фантазувати, зображувати психоделічні мотиви, придумувати нові створіння. Пригадую свій перший психоделічний малюнок: у п’ять років у маминому паспорті я намалював дулю, в якій було дуже багато маленьких пальців, приблизно 60. Це зображення запам’яталося, по-перше, тим, що було авторським, а по-друге, я отримав добрячого прочухана за нього.
У дитячому таборі я почав малювати на тілі своїх однолітків і захопився дизайном, зокрема розмальовував собі одяг. Доволі в ранньому віці носив довге волосся, мав пірсинг. Мені подобалося прикрашати себе й усе навколо. Татуювання – це певною мірою вдосконалення тіла, його домальовування. Перше тату я зробив людині у 2004 році, однак тоді це було хобі, на яке я не витрачав багато часу. А з 2016 року захоплення переросло в професію та роботу, яка мене забезпечує.
Робити татуювання – для мене цей процес є одним з найприємніших у житті. Я можу його асоціювати із чим завгодно. Наприклад, коли набивав блекворк (це зафарбовування великих ділянок тіла), то уявляв, що в такий спосіб наша армія відвойовує свої території назад. Зафарбоване ніби було мапою України.
На першому заході зібрали понад 26 тис. грн
На початку квітня у своєму Інстаграмі я опублікував пост, в якому закликав тату-майстрів до проведення флешдей – це коли професіонали виставляють свої малюнки, люди вибирають ескізи й одразу втілюють їх. На цю ідею мене наштовхнув знайомий майстер з України, який вже доволі давно проживає в Лос-Анджелесі. Він влаштував флешдей, де сам робив татуювання й донатив на ЗСУ. Я вирішив теж організувати таку ініціативу, трохи змінивши її – я запропонував долучитися своїм друзям-колегам. Як локацію ми обрали Нижньоюрківську, 31 – у мене багато знайомих, які там здають приміщення. Ми вибрали найбільш відповідне за розміром і спробували.
Уже 6 квітня відбулася перша благодійна акупунктура, в якій взяли участь 12 майстрів. Умови були такі: охочі отримати тату показували скриншот з донатом на ЗСУ від 500 грн і могли собі вибрати флеш або отримати фріхенд-татуювання – це коли щось малюється від руки. І з першого разу прийшло доволі багато людей. Тоді ніяких заходів майже не відбувалося, людям бракувало спілкування, тож вони були дуже заохочені прийти. Усі були раді бачити одне одного.
Після першого заходу я почав рахувати за скриншотами, скільки коштів задонатили люди. Вийшло приблизно 18 тис. грн. Однак потім я отримав ще скриншоти – загалом ми зібрали 26,2 тис. грн. Я зрадів – люблю бути приємно здивованим, адже готувався до найгіршого. Думав, що прийдуть п’ять майстрів і десять людей, що ми зможемо зібрати приблизно 10 тис. грн. А вийшло так, що багато хто хотів допомогти й долучитися до ініціативи. Так ми почали організовувати благодійні івенти щосуботи. Провели вже десять тату-марафонів.
З андеграунду – до музею
Кілька заходів ми провели в колаборації з артпростором «Ґражда» в Музеї-майстерні І. П. Кавалерідзе на Андріївському узвозі. На Нижньоюрківській ми винаймали приміщення, а артпростір надав нам локацію безкоштовно. «Ґражда» ставили музику, готували їжу та напої, а ми робили татуювання. Атмосфера відчутно змінилася, було дуже кайфово. Ми вийшли з андеграунду Нижньоюрківської на Андріївський узвіз, і це дуже надихнуло.
Не скажу, що минуле приміщення було гірше, адже й воно по-своєму вплинуло на процес. Локація на Нижньюрківській – це місце, де люди вже багато років проводять техновечірки, тож там відповідний настрій. А на наш захід у музеї заходило багато людей просто з вулиці, які збиралися подивитися на скульптури, а окрім цього, побачили й татуювання. Це була цікава суміш.
Коли прилітають ракети, мотивація працювати зростає
Команда майстрів у благодійних тату-марафонах змінюється постійно. Половина майстрів відвідують кожний івент, а інша половина – тільки один раз. Були люди, які спочатку долучалися, а потім перестали. Однак з’явилися й нові. Загалом я і розраховував, що так буде – люди втомлюються, витрачають свої гроші на витратні матеріали, а це немалі суми. Зазвичай тату-марафон триває з 12:00 до 21:00. Після нього нам ще треба зібрати й відвезти всі речі. А я взагалі беру на заходи все в подвійній кількості: два місця для татуювань, два столи, дві лампи, два стільці. Загалом забираю все, що є в моїй студії.
Протягом тижня майстри працюють у своєму звичному режимі, а суботу виділяють на благодійність. Я помітив, що коли в місті все спокійно, у майстрів менше мотивації долучатися до тату-марафонів, а коли прилітають ракети – вона зростає та з’являються сили. Люди діють, тому що війна продовжується, і вони хочуть наблизити країну до перемоги чим можуть.
Найпопулярніші ескізи – на українську тематику
Війна змушує людей діяти активніше. Наприклад, хтось протягом п’яти років збирався набити татуювання й постійно відкладав, а тут війна. Людина думає, що треба швидше набивати, поки кінцівки на місці та взагалі є можливість це зробити. До того ж часто клієнти хочуть зафіксувати на своєму тілі історичний момент у формі татуювання.
Нині найпопулярніші запити від клієнтів – на українську тематику. І ми теж малюємо відповідні ескізи: народні візерунки, герби, козаків тощо. Я помічаю, як за останні місяці змінюються уподобання, і це відбувається тоді, коли на війні відкривається щось нове. Ми дізнаємося щось про «Джавеліни» або російський корабель – це починають бити спочатку більше, а потім менше. Найнесподіваніший запит від клієнта за цей час – величезний герб, який ми зробили хлопцю на весь торс, від шиї до ременя. У мене самого теж є тату з українською тематикою – напис «Крим», це моя батьківщина. Тільки, на жаль, з російською буквою, яку треба виправити на українську. А ще маю на руці телефонний код міста Полтава «0532», тому що доволі багато років там прожив.
Довгий шлях до української мови
Охочих набити собі щось українською мовою проти мирного часу стало набагато більше. Як і людей, які перейшли на неї в побуті. Ми на наших івентах заохочуємо відвідувачів розмовляти українською. Взагалі я б хотів написати плакат, що на наших заходах – тільки українська мова, але ж у нас вільна країна.
Сам я перейшов на українську три тижні тому. Мій шлях до цього був доволі довгий. У Криму змалечку мене оточувала російська мова, але вона мені не дуже подобалася з естетичної точки зору, оскільки для мене вона різка. Я з дитинства любив вивчати щось нове, і освоєння української мови було для мене саме таким. Спробував перейти з російської, коли мені було 17. Тоді я розмовляв українською пів року. Потім влаштувався на роботу, де мені треба було чітко відповідати на важкі запитання. Я не витримав і зламався: знову перейшов на російську, тому що так було швидше й легше відповідати.
Повномасштабна війна стала поштовхом пережити перші три тижні суржику перед тим, як я перейшов на українську. Вважаю, що мова відіграє дуже велику роль у цій війні. І зокрема, це одна з причин того, чому на нас напала Росія. Коли я жив у Криму, на весь півострів було три українські школи. Час від часу я мешкав у Полтаві, а коли повертався до Феодосії, то з мене кепкували, що я кажу не «чо», а «шо». Мої друзі-підлітки, коли чули, як на пляжі спілкуються українською люди із Заходу України, сміялися. Для них це був прикол. Яким чином кримчани можуть вважати себе українцями, якщо не знають мову? Вони ж не можуть навіть прочитати Конституцію України.
Набив «Вибухівку» інструктору з особистої безпеки
Про нашу благодійну ініціативу з тату написали багато світових ЗМІ: The Guardian, Reuters, NBC News та інші. Іноземці висловлюють слова підтримки, однак я не сказав би, що розголос якось вплинув на нашу діяльність. Звісно, я не знаю, як би було, якби цього не відбулося, але я роблю татуювання тим самим людям, яким робив і до цього. З’являються й нові, але з таким самим темпом, як було раніше.
Читайте також: Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ
Нещодавно я зробив татуювання одному французу за 200 євро. Ще він купив у мене мої малюнки за 50 євро. Ми з ним були знайомі ще до війни – це товариш мого майстра з Парижа. Він інструктор з особистої безпеки, приїхав в Україну після початку повномасштабної війни та співпрацює з охоронцями, які захищають українських посадовців. Я йому набив міну й напис українською «вибухівка».
На благодійних івентах ми зібрали пів мільйона гривень
На тату-марафонах я планував зібрати пів мільйона гривень – це була основна ціль. Ми досягли її доволі швидко, тож, здавалося б, можна й розслабитися. Але ця хвиля йде, це працює, усе всім подобається, тому ми продовжуємо. Сьогодні цілий день спілкувалися з командою, обговорювали, де будемо проводити наступний захід. Я припускаю, що згодом може настати спад і ми будемо робити тату-марафони менш активно. Однак поки що всі натхненні й хочуть іти далі.
Мене дуже підтримує можливість займатися улюбленою справою навіть під час війни. Незважаючи навіть на те, що тричі прилітали ракети за 800 м від моєї студії на «Лук’янівській». Завдяки тому, що я у професії давно й реалізувався в ній до певної міри, вона дає мені можливість продовжувати працювати й донатити. У мене велика аудиторія в Інстаграмі, і підписники постійно пишуть, що надихаються моїми думками, тож я можу підтримувати людей і в такий спосіб.
Усі фото – з особистого архіву героя.
У столичних парках, скверах і на центральних вулицях встановлюють рамки-розпилювачі води для охолодження в літню спеку. Загалом їх встановлять на 31 локації міста.
Про це повідомили в КМДА.
Виконувач обов’язків директора Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА Сергій Сабуров розповів, що районні комунальні підприємства з утримання зелених насаджень щороку готуються до спеки й розширюють мережу таких рамок, щоб кияни та гості міста могли освіжитися просто під час прогулянки.
Вироби, виготовлені силами КП УЗН та «Київзеленбуд», створюють дрібний туман із водяних краплин, що ефективно знижує температуру повітря в зоні дії. Комунальне об’єднання закликає берегти обладнання та користуватися ним відповідально.
Читайте також: У Києві на Алеї захисників відкрили новий знак, присвячений Військово-морським силам (ФОТО)
Перелік локацій, де встановлять рамки-розпилювачі води:
- Голосіївський район: парк імені Максима Рильського;
- Дарницький район: парк «Позняки», сквер на вулиці Олександра Кошиця, Парк імені воїнів-інтернаціоналістів, сквер на вулиці Вишняківській, 12;
- Деснянський район: парк «Деснянський», парк з водними об’єктами вздовж проспекту Романа Шухевича, парк «Фестивальний», парк «Молодіжний», сквер імені В’ячеслава Веремія;
- Дніпровський район: парк «Перемога», парк «Аврора», парк на вулиці Юрія Шумського, сквер «Кусум» у селищі ДВРЗ;
- Оболонський район: парк «Наталка»;
- Печерський район: бульвар Лесі Українки, парк Вічної Слави;
- Подільський район: Куренівський парк, сквер на площі Щекавицькій, сквер № 1 на Контрактовій площі;
- Святошинський район: парк «Совки», парк «Інтернаціональний», бульвар Академіка Вернадського;
- Солом’янський район: парк «Відрадний», парк імені Миколи Зерова, парк «Орлятко»;
- Шевченківський район: вулиця Хрещатик (бульварна частина), парк «Веселка», парк імені Тараса Шевченка, сквер біля цирку, Пейзажна алея.
Нагадаємо, що під час сильного вітру у Львові перехожі втримували стенди з іменами військових (ВІДЕО).
Фото: сайт КМДА
Суспільство
Пес Топік усе життя прожив на прив’язі в селі на Дніпропетровщині. Його ланцюг був настільки закручений, що не діставав до будки, тож узимку він спав на голій землі, влітку — страждав під пекучим сонцем, а в міжсезоння — мокнув під зливами.
Господарі на це не зважали, і щойно з’явилася нагода — залишили песика, з яким прожили 10 років, новим власникам проданої хати. Однак цього разу Топіку з людьми пощастило: Аліна та її наречений Ваня під час першої ж зустрічі дали песику теплу підстилку, а коли зрозуміли, що по собаку ніхто не повернеться — звільнили його від ланцюга, почали привчати до життя на волі й повертати пухнастику віру в людей, людську турботу та ласку.
Аліна розповіла історію Топіка в TikTok, і це відео швидко набрало понад пів мільйона переглядів та дві тисячі коментарів.
«Щодня ми переконуємося, що вчинили правильно»
Аліна та Ваня в лютому 2025 року купили для батьків хату в селі, роблять там ремонт і знімають про це блог для TikTok та Instagram. Пара любить тварин і має маленького чихуахуа. Топік у їхньому житті з’явився випадково — як неочікуваний «бонус» до купленої сільської садиби. Таким самим «бонусом» став і кіт Вася. Аліна згадує:
«Приїхавши на перегляд, ми одразу побачили собаку. Він був агресивний, сидів на ланцюзі, кидався на нас. У принципі, це зрозуміло: ми чужі люди. Ми одразу запитали господиню, чи зможуть вони забрати песика. Оскільки в нас є вже свій чихуахуа, і ми боїмося, що вони не подружаться. На що власниця відповіла, що в неї тесть живе в селі, і вони взагалі без проблем заберуть собаку.
Потім у будинку побачили кота. Також попередили власницю — у чоловіка та в батька чоловіка алергія на шерсть. Жінка знову відповіла, що забере без проблем. 15 лютого вона забрала гроші, віддала ключі й абсолютно байдуже пішла повз тварин. Ми це сприйняли як досвід і почали знайомитися з Топіком і Васею».
Вася і Топік. Фото з архіву Аліни
Топік жив у жахливих умовах: короткий перекручений ланцюг, будка, яка мала б захищати від негоди, прогнила й не мала всередині ніякого настилу. І пса, і Васю попередні господарі годували кашею на воді, тварини були худі. Як виглядав Топік, Аліна показувала у відео в TikTok:
Перше, що Аліна та її наречений зробили, — спробували створити Топіку комфорт, щоби песик став більш лояльним до нових господарів і їхнього маленького чихуахуа. Адаптація до життя без обмежень минала в Топіка поступово і з труднощами.
«Топік міг “цапнути” за кросівок, гарчав, був злий, рив ями. Не дозволяв, щоби біля нього присідали поруч. Не можна було навіть нахилитися підмести, він одразу біг та гарчав. Але це прекрасний пес. Він стає все добрішим, спокійнішим. Щодня ми переконуємося в тому, що вчинили правильно, звільнивши його», — розповідає Аліна.
Фото з архіву Аліни
Собаку від прив’язі нові господарі звільнили, щойно купили будинок, але нашийник із частиною ланцюга одразу зняти не вдалося. Це відклали, щоб дати собаці час звикнути до нової родини і зрозуміти, що йому ніхто не хоче нашкодити. Згодом і цей етап вдалося пройти — з Топіка зняли залишки ланцюга, від якого не міг звільнитися роками.
З Топіка знімають частину ланцюга. Фото з архіву Аліни
«Любов породжує любов»
Топік приглядався до нових господарів чотири місяці, поки вперше полащився і дозволив себе погладити. Він поволі ставав менш агресивним, навіть довірився і дав вивести кліщів і бліх. Харчування і Топіка, і Васі покращилося. Аліна жартує, що тварини зараз і не дивляться в бік каші: розбалувалися.
«Топік живе своє найкраще життя. Став охоронцем нашого двору. Проводить тата на роботу: виводить його за хвіртку й повертається назад. Це їхній щоденний ритуал. Собака розуміє, де чужі, а де — свої. Не робить шкоди, не кидається на інших людей, не втікає. Топік чудовий, і мені шкода, що свої 10 років він прожив на ланцюзі, і його так недооцінювали. Характери у песиків бувають різні, але в Топіка — супер», — тішиться Аліна.
Топік через 4 місяці без ланцюга. Фото з архіву Аліни
Дівчина розповідає, що нашийник для песика — досі тригерна тема. Він не дає його зняти, ба більше — не дозволяє навіть торкатися шиї. Але Аліна ділиться, що їхня родина терпляче над цим працює і планує до кінця літа звільнити Топіка від цього нагадування про десятиліття в неволі.
«Ми не уявляємо свого життя без Топіка. Ми його дуже любимо, це член нашої родини. Історія з ланцюгом закрита назавжди, ми його ніколи в житті туди не посадимо. З нашим меншим песиком вони не дружать, бо обоє вважають себе господарями території. Але в нас є задній і передній двір, тож ми їх просто розвели в різні кінці.
Коли приходять чужі, ми закриваємо Топіка між переднім і заднім двором. Там тінь, і ми ще обов’язково залишаємо водичку. Це буквально на 10–20 хвилин. Наприклад, люди прийшли перевірити газ чи світло й пішли, а ми — випустили Топіка. Жодного дня, відколи ми переїхали в будинок, він не був на прив’язі», — розповідає Аліна.
Дівчина каже, що своїми відео хотіла показати, як тварина навіть після багатьох років на ланцюзі може змінитися за кілька місяців на волі:
«Зараз багато власників залишають тваринок на ланцюгах. Я хочу, аби люди розуміли, — собаки дуже відчувають людей. Ніхто не хоче жити в неволі, а любов породжує любов. Кажуть, тварини не вміють усміхатися, але цей пес довів зворотне. Він усміхається, і ми біля нього».