Суспільство
«Я є мотиваторкою для своїх пацієнтів»: ерготерапевтка з порушенням зору, яка допомагає людям відновлювати рухливість (ВІДЕО)
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Щоб допомагати дітям і дорослим з інвалідністю, Юлія Шевченко здобула фахерготерапевтки. Для обстеження пацієнтів вона мусила просити допомоги в колег, адже має порушення зору. Та завдяки державній програмі компенсації лікарня облаштувала для Юлії зручне робоче місце, і тепер вона може самостійно заповнювати документацію та проводити огляди.
Прагнула допомагати й дітям, і дорослим
Юлія Шевченко працювала вчителькою української мови у школі для дітей з порушеннями зору. Прагнула допомагати вихованцям, бо сама з дитинства мала діагноз «катаракта», тож її очі розрізняли лише світло. Згодом Юлія вирішила змінити свій фах і пішла навчатися на ерготерапевтку, аби працювати ще й із дорослими. Втім, впоратися без допомоги колег Юлія не могла — вони заповнювали документацію та читали довідки, які приносили пацієнти.
Згодом фахівчині запропонували роботу в реабілітаційному центрі обласної психоневрологічної лікарні — його відкрили у 2023 році, адже все більше людей потребували відновлення в зв’язку з повномасштабною війною. Пошук реабілітологів, які взялися б за «тяжких» пацієнтів, став для директорки закладу Софії Кучерук непростим завданням:
«Дефіцит кадрів фахівців з реабілітації був і є по всій Україні, тому що таких фахівців дуже мало хто раніше готував. А Юля — фахівчиня з ерготерапії. Ми з нею поспілкувалися, побачили її в роботі й зрозуміли, що це саме та фахівчиня, яка нам потрібна. Тож до нас звернувся з пропозицією Центр зайнятості, який розповів нам про державну програму для оснащення робочого місця».
Від робочого місця залежить, як працівники можуть надавати допомогу пацієнтам
Так Софія вирішила купити для Юлії світлодіодну панель, обладнання для оцінки рухливості рук, комп’ютер і тактильну тростину. Ерготерапевтка пояснює:
«Тростина допомагає мені виходити з пацієнтами за межі відділення. Комп’ютер дозволяє самостійно вести документацію. Також адаптували світло, оскільки в мене є світловідчуття, а тут дуже багато пацієнтів, які погано рухаються, щоб я їх не збила — при яскравому освітленні я їх бачу, як тіні. Ще для мене придбали тест ARAT, і це дозволяє мені самостійно оцінювати функціональність пацієнтів, зокрема їхніх верхніх кінцівок».
У лікарню також нещодавно взяли на роботу працівника на кріслі колісному, тож додатково встановили для нього підйомник. Загалом облаштування робочих місць для двох співробітників коштувало медзакладу 200 000 грн. Та директорка оформила компенсацію через Службу зайнятості, й закладу повернули ці гроші.
«Ми думаємо про те, як облаштувати працівникам комфортне робоче місце, адже від цього залежить, яку допомогу та як вони зможуть надавати пацієнтам. Тим, що ми закупили, користуються не лише наші співробітники, а й пацієнти. За допомогою тростини Юля навчає тих, хто має проблеми з зором, як необхідно рухатися», — розповідає Софія Кучерук.
Тож тепер Юлія допомагає пацієнтам відновити рухливість, аби ті самі могли взутися чи приготувати їжу:
«Нове обладнання дозволяє мені самостійно оцінити пацієнта й менше смикати колег із проханнями про допомогу. Я є мотиваторкою для своїх пацієнтів, оскільки вони бачать, що я працюю, і в них є можливості для полегшення та покращення свого стану».
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
Ірина Галай — перша українка, яка підкорила найвищу точку планети. Але її сходження почалося задовго до цього з випадкового спору на роботі.
Вона погодилась піднятися на Казбек, не знаючи, що цей крок змінить її життя. Без спеціальної підготовки, в чоловічій групі, з важким спорядженням на плечах вона довела собі, що може більше.
Коли Ірина дізналася, що ще жодна українка не стояла на Евересті, то не вагалася, — вона показала, що жінка може бути сильною, сміливою та незламною. І що вершини — не тільки в горах.
Ірина Галай
альпіністка, яка першою серед українок піднялась на Еверест у 2016 році та на К2 у 2021 році
Хлопці весь час сперечалися, коли я здамся
Я почала ходити в гори випадково. Тоді працювала керівницею відділу маркетингу в нафтовій компанії й одного разу програла спір колезі. Він загадав мені піднятися на гору Казбек, яка розташована в Грузії. Я взагалі не розуміла, куди йду та що на мене чекає, але одразу погодилась.
Я народилася та виросла на Закарпатті, тому для мене піднятися на гору — це не щось таке нереальне. Ми ще в школі декілька разів ходили на Говерлу, і я розуміла, що підніматися складно, але можливо.
Казбек став для мене випробуванням. Я зовсім не готувалася до цієї вершини, тільки знайшла в інтернеті гіда, який набирав групу, — тоді це було не так популярно, як зараз. У групі я була єдиною жінкою, всі інші — чоловіки, такі трушні альпіністи. Я виділялася серед них.
Ірина Галай піднялася на декілька восьмитисячників. Фото надала героїня
Ми розділили між собою всю провізію. Крім цього, я несла свої речі на 7–8 днів, спальні мішки, кішки, льодоруби. Я ніколи не носила таку вагу. Мені було тяжко, але щось підштовхувало йти далі. Під час підйому на гору гід вчив користуватися спорядженням. Мені так зайшло, ніби я все життя цим займалася.
Десь із третього дня, коли почали виходити на мальовничі краєвиди, мені дуже сподобалося. Я прокидалася зранку в наметі й розуміла, що такого свіжого повітря ніколи не відчувала, а навколо ще й краса.
Під самою вершиною виявилося, що я не маю гірської хвороби. Іншим стає погано після 4 тисяч метрів, а я не змінилася в поведінці чи швидкості. Не відчувала, що перебуваю на висоті. Я піднялася на вершину першою з групи. Мене наздогнав чоловік з нашої команди й сказав: «Слухай, ми з хлопцями весь цей час сперечалися, коли ти здасися. А ти молодець». Після цього він потис мені руку.
Я стояла на вершині гори, дивилася на краєвиди й розуміла: ми можемо більше, ніж думаємо. І мені захотілося ще.
Люди писали, що я не маю йти на Еверест
Після Казбеку я повернулася на роботу, але гори не покинула. Пішла по класиці альпіністської стежки — Новий 2014 рік уже зустріла на вершині Кіліманджаро. Далі альпіністи розповіли мені про Непал. Для них Непал — це Діснейленд. Ну, і я почала про це потрошку мріяти, але однозначно не про Еверест.
Спочатку ходила в Альпи, вчилася техніки, бо розуміла, чого саме мені бракує. Також я була фізично непідготовлена, тому бігала по 18 км по Києву, займалася боксом, кросфітом і скелелазінням. Тобто робила все для того, щоб мені було максимально комфортно підніматися на вершини.
У 2015 році гід мені сказав: «Ти швидко вчишся, у тебе немає страху, і ти дуже самовпевнена. Ти б могла стати першою українкою, яка піднялася на Еверест». Так з’явилася ця мрія.
Звичайно, були сумніви, бо тоді в інтернеті про Еверест не було позитивної інформації. Ще й для цього мені потрібно було багато грошей — тоді це коштувало 50 тисяч доларів. Сюди входив дозвіл на сходження, проживання в базовому таборі, спорядження, намет, їжа, кисневі балони та шерп.
Я все-таки вирішила підкорити Еверест. Піднімалася з боку Китаю, з Тибету — це найскладніша частина. Я тоді не йшла з Непалу, бо у 2015 році стався сильний землетрус, і засипало деякі місця.
Коли я піднімалася, була ще одна українка, яка теж хотіла стати першою, і в нас була гонка. У фейсбуці ще перед сходженням мені різні люди писали свою думку про те, як я маю підніматися, чи маю взагалі, що я блондинка і бла-бла-бла. Було багато негативу в мій бік, тому мені було складно.
Я хотіла довести всім, що вони не мають рації, — абсурдно оцінювати людину по зовнішності. Не можна взагалі говорити про сходження, якщо не розумієш, що це таке. Я могла б послухати думку когось, хто вже там був, і не один раз, а тут якісь рандомні люди просто кричать: «Не йди, бо ти там вмреш», і це нервує.
Ірину Галай нагородили Всеукраїнською премією «Жінка III тисячоліття». Фото надала героїня
Коли я піднялась на Еверест, у мене була буря емоцій всередині. Це і задоволення собою, і каша в голові, адже я розуміла, що найтяжче — це спуск униз. На вершині ти не можеш насолоджуватися по максимуму сходженням — ми святкуємо, коли спустилися, а не піднялись.
У мене було з собою багато прапорів, які я залишила на Евересті. Мене гід зняв на маленьку GoPro, і ми молилися, щоб не вимкнулася батарейка. Скоро буде 10 років, як я піднялася.
Для мене гори — це завжди відпочинок
Не розумію людей, які приходять туди страждати. Я беру з собою книги, читаю, думаю, лежу, слухаю себе. У горах — діалог із собою.
Коли піднімаєшся на восьмитисячники, тіло намагається тебе розвернути. Воно починає вмовляти, що тобі це не потрібно.
У голові думки: «Що ти тут робиш?», «Я хочу додому», «Де моє ліжко, гарячий душ, нормальний туалет?». Я навчилася з цього сміятися. Гори вчать головного — не здаватись. Особливо коли ти майже на вершині.
27 липня 2021 року Ірина піднялася на К2 та стала першою українкою, яка підкорила цю вершину. Фото надала Ірина Галай
Коли я повертаюся з гір, бачу, як багато зайвих речей у нашому житті. І ми їх хочемо ще більше та більше — це такий абсурд. Мені після гір завжди хочеться від усього відмовитися.
Сходження на Аннапурну присвятила жінкам-військовим
У 2021 році мене запросили озвучити книгу «Аннапурна» Моріса Ерцоґа — історію першої експедиції на восьмитисячник. Коли я її читала, думками пройшла всю гору разом з героями. Теж захотіла навесні піднятися на Аннапурну, але почалось повномасштабне вторгнення, і було не до експедиції.
Перші два роки вторгнення я взагалі не могла ходити в гори. Я пішла в армію. На війні втратила багато друзів. Не розуміла, як люди можуть ходити в гори, коли у країні війна.
Проте минулого року мені подзвонив друг і запропонував: «Ми йдемо на Аннапурну — поїхали з нами». За тиждень я зібрала рюкзак, і за два вже стояла на вершині. Було складно підніматися, бо це одна з найнебезпечніших гір у світі, але я так скучила за горами, що кайфувала щодня.
Своє сходження на Аннапурну я присвятила жінкам-військовим. Я захоплююся українськими жінками в ЗСУ, я їхня велика фанатка, тому що таких жінок ніколи не зустрічала раніше. Вони сміливі, сильні, цілеспрямовані. Ми стали класними друзями, адже я теж була в ТрО. Армія — це не про стать. Військовий не має гендеру.
Ірина підняла перший український прапор на горі Аннапурна, але була не першою українкою, яка туди зійшла. Фото: Ірина Галай
Після мого сходження на Еверест і К2, де я теж була першою українкою, багато жінок почали мріяти про це. Вони побачили, що це можливо. Мені часто пишуть жінки, яким моя історія додала сили. Після мене на Еверест піднялися багато українок, хоча до того вони навіть боялися думати про це.
З власного досвіду можу сказати, що боротьба — це завжди складно. Аби дійти до чогось надважливого, потрібно витратити багато сил, енергії та мотивації. І, як показує моя практика в горах, найтяжче — перед самою вершиною, коли ти майже досяг свого. У той момент головне пам’ятати, що не можна здаватись, не можна опускати руки. Треба дійти до своєї мети, знайти в собі силу, тому що я точно знаю, що є і друге, і третє дихання, і четверте, і десяте. Його головне в собі дістати, вірити в це. Вірити так, як у будь-яку мрію, і тоді вершина однозначно буде ваша.
Ми мусимо дійти до кінця. У нас немає дороги назад.
Рятувальники Kyiv Animal Rescue Group дістали домашнього кота, який опинився під завалами після нічного обстрілу та не рухався понад 10 годин.
Про це повідомили в KARG.
Великий смугастий кіт залишався під бетонною стіною та перекриттями понад 10 годин, перш ніж команді вдалося знайти його завдяки чітким координатам господаря.
Фахівці обстежили зруйновану квартиру, використовували точкове розбирання завалів і дістали тваринку живою. Операцію вдалося завершити швидше завдяки точним вказівкам господарів, які повідомили, де можна знайти кота.
Читайте також: Рятують чотирилапі: надзвичайники показали, як собаки допомагають шукати людей під завалами
Також врятували чотирьох котів, власники яких звернулися за допомогою. Деякі з господарів шукали своїх тваринок, коли самі були в лікарнях.
Нагадаємо, що у Києві відшукали собаку, який урятував господаря під час обвалу під’їзду.
Фото: фейсбук-сторінка KARG
24 червня 2025 року на вулиці Лемкіна у Львові відкрили перший в Україні центр допомоги людям, які пережили полон та тортури. Новий центр, що працює в складі екосистеми UNBROKEN, покликаний допомогти їм відновитися і знову знайти себе.
Про це повідомив мер Львова Андрій Садовий.
Як зазначив міський голова, щотижня з російського полону повертають сотні українців, які, навіть опинившись у безпеці, потребують спеціалізованої підтримки.
У восьмиповерховій будівлі облаштували 17 житлових кімнат, оформлених не як лікарняні палати, а як затишні домашні простори. Крім житла, у центрі передбачили окремі приміщення для амбулаторної та стаціонарної підтримки: тут проводить сеанси психолог і застосовують сучасні методи терапії, адаптовані до потреб постраждалих.
Читайте також: У Львові відновили знищену мозаїку Богдана Сойки (ФОТО)
В окремій будівлі поруч розгорнули арттерапевтичний блок: на першому поверсі — гончарня, на другому — художня майстерня. У разі потреби персонал центру організує також заняття з ткацтва, співу або музики.
Нагадаємо, що у Львові відкрили перший міський хаб «Стрільниця» в історичній будівлі (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка Андрія Садового