Вишиванки з Херсона, які пройшли 33 російські блокпости. Як магазин «Українські подарунки» переїхав до Кривого Рогу

Свій перший магазин подарунків Олена Зіньова відкрила в Херсоні ще 20 років тому. На початку 2000-х він став першим у місті, де можна було придбати сувеніри на українську тематику: обереги, вишиті рушники, посуд і петриківський розпис по дереву. Згодом до асортименту додалися й вишиванки, а вчителі молодших класів навіть почали проводити уроки з народознавства у цій крамниці.

Коли ворог захопив Херсон, Олена прибрала з полиць магазину всі речі з українською символікою і понад три місяці пробула в окупації. Коли підприємиця виїжджала з міста, то захопила із собою невелику частину товару – здебільшого вишиті сорочки, які сховала в сумках під своїм одягом. Олена розповіла ШоТам, що її надихнуло займатися сувенірами на українську тематику, як змінювалося ставлення херсонців до вишиванок і що нового для себе відкривають криворіжці в крамниці «Українські подарунки».

Відвідування Сорочинського ярмарку змінило мій бізнес

На початку 2000-х я відкрила в Херсоні магазин подарунків і сувенірів з усього світу. Найбільший попит тоді мала китайська продукція – у ті часи феншуй був у тренді. Українські сувеніри також були на полицях крамниці, але небагато: трохи петриківського розпису по дереву та кераміка. Таких товарів було менше за 20 % від усього асортименту – ми продавали те, що хотів покупець. А він хотів чогось екзотичного.

У 2004 році я з подругою вперше поїхала на Сорочинський ярмарок. І для мене це стало переломною подією. Я побачила різноманіття та неймовірну красу української кераміки та вишивки. Сорочинський ярмарок надихнув мене звернути більше уваги саме на наші ремесла. Після 2004-го я їздила туди майже щороку. Там зав’язалися й перші знайомства з виробниками. Зокрема, на ярмарку я зустріла майстриню з Коломиї, з якою співпрацюю донині. Вона разом зі своїми трьома доньками вишивала рушники й передавала мені поїздом.

Вчителі проводили уроки з народознавства в магазині

Поступово я почала продавати вишиванки, зовсім небагато, буквально кілька одиниць. Здебільшого їх тоді в нашому місті не розуміли. Бувало навіть, що молодь приходила до магазину, щоб обрати комусь подарунок, бачила вишиванку й говорила, мовляв, давай її подаруємо. Це промовлялося з іронією та піднімалося на сміх. Однак були й люди, які купували вишитий одяг, переважно своїм дітям на такі свята, як хрещення або причастя.

Згодом мода на феншуй відійшла, і українська культура стала для херсонців цікавішою, вони почали досліджувати своє коріння. Підросли діти, виховані вже не в Радянському Союзі, а в незалежній державі, які в школах вивчали українську мову та знали про народні ремесла. До магазину навіть приходили вчителі молодших класів з дітьми й запитували, чи можна у нас провести урок з народознавства. Звісно, я не була проти. Дітлахи з великою цікавістю розглядали петриківський розпис, різьбу по дереву та вишивку. Тоді ми були в Херсоні єдиним магазином, де можна було придбати подібні речі. Після 2014 року відбувся стрімкий стрибок інтересу до всього українського, зокрема до нашої символіки. На момент повномасштабної війни у мене в Херсоні було вже дві крамниці.

Коли виїжджала з Херсона, заховала вишиванки під особисті речі

Коли Херсон окупували, ми не покидали міста – як і багато хто, чекали звільнення, сподіваючись, що це скоро станеться. Я зачинила один зі своїх магазинів, знявши всю зовнішню рекламу на прохання орендодавиці. Вона боялася що будівлю знищать російські військові, які часто зупинялися біля крамниці. Мого чоловіка переводили по роботі, тож нам потрібно було виїжджати. У нього був вибір з кількох міст, куди можна переїхати. Ми вибрали Кривий Ріг – це було найбільше місто зі списку, і ми подумали, що мені там найзручніше буде відкрити магазин. Однак ні я, ні чоловік ніколи не були в Кривому Розі до цього.

Читайте також: Фермер із Донеччини евакуював на Волинь 150 кіз та сироварню. Як йому це вдалося

Ми виїхали з Херсона на початку червня, це було дуже складно й небезпечно, тим паче, що я хотіла вивезти свій товар. Зрозуміло, що всю продукцію з тризубами та іншою українською символікою я заховала з початком окупації. До повномасштабного вторгнення в магазині було дуже багато сувенірів, кераміки, скляних виробів. Я вирішила, що перевозитиму в Кривій Ріг здебільшого вишиті сорочки. По-перше, вони займали менше місця і їх легше було замаскувати під власний одяг, знявши всі етикетки. По-друге, вони не могли побитися в дорозі, на відміну від посуду.

Ми проїхали 33 російські блокпости, як порахував мій чоловік. Я тоді нічого перед собою не бачила, бо було дуже страшно. На кожному блокпості нас зупиняли й оглядали багажник. Сумки не вивертали, але це нам просто пощастило, тому що деякі люди не доїжджали до пункту призначення. Коли потрапили на підконтрольну Україні територію, нас перевіряла СБУ. Це зрозуміло – все-таки ми виїхали з окупованого регіону. До нас підійшов службовець і запитав, що в сумках. Я відповідаю: «Вишиванки». Він на мене здивовано поглянув: «В якому сенсі?». Я говорю: «У прямому». Службовець запитав, як ми з ними проїхали та чи можна подивитися на них. Я відкрила сумку й показала: зверху був мій одяг, знизу – вишивка. Я вивернула їх, щоб не впадало в око. Він поглянув на мене і сказав: «Ну ви божевільна».

Знайшла приміщення в Кривому Розі з такими ж стінами, як і в Херсоні

Коли ми прибули до Кривого Рогу, найскладнішим для мене стало зорієнтуватися в місті. Воно велике й дуже своєрідне за побудовою через свою протяжність. Спочатку нічого не було зрозуміло, навіть те, де розташовується центр, тому що, як виявилося, їх тут два. Проте на допомогу прийшли мої однокурсники – корінні криворіжці. Вони допомогли нам винайняти житло й зорієнтуватися. Я почала ходити по місту й шукати приміщення для магазину. Через два тижні вибрала те, що було найближче до квартири, яку ми орендували, і до роботи чоловіка.

Магазин у Кривому Розі розташований на проспекті Поштовому. Виявилося, що раніше цей проспект називався Карла Маркса. У Херсоні моя крамниця розташовувалася на вулиці, яка в минулому також мала таку назву. А ще в нашому приміщенні в Херсоні стіни були яскраво-помаранчевого кольору, який мене страшенно дратував, але я нічого не перефарбовувала – це було складно, коли там уже розкладений товар. Яким же здивуванням стало те, що у приміщенні в Кривому Розі були стіни точнісінько такого самого кольору, причому такого ж відтінку, наче їх фарбували з однієї банки.

Покупці почали приходити ще до відкриття магазину

Через тиждень після того як я знайшла приміщення, до Кривого Рогу приїхала моя продавчиня з Херсона. І ми взялися розкладати товар, який мені вдалося вивезти. Було спекотне літо, і ми відчинили двері, хоча сам магазин ще не відкривали – у нас нічого не було готово, навіть вітрина. Однак перші клієнти з’явилися вже тоді. Вони одразу зацікавилися нашим асортиментом. Тож ми розкладали товар – і одразу його продавали. Згодом зробили невеликий ремонт, перефарбували помаранчеві стіни, зробили одну примірочну.

Люди говорили, що в Кривому Розі не було крамниці, що спеціалізується на українських подарунках, з таким широким асортиментом. І це ж я далеко не все вивезла – тільки одну третю частину вишивки. А кераміка, розпис, дерево – усе залишилося в Херсоні. Вдома у мене був величезний асортимент, адже я співпрацювала з багатьма фабриками й виробниками. На жаль, багато хто з них зачинився, а хтось перебуває під окупацією. 

Вишиванка – це оберіг для українців

Магазин у Кривому Розі більше спеціалізується на вишиванках – так сталося тільки через те, що саме їх вдалося вивезти з Херсона. Ми пропонуємо дійсно великий вибір: і сорочки, і сукні, і ручну вишивку, і машинну. Нині ці речі є оберегом для українців. Багато херсонців покинули місто й писали мені з проханням надіслати їм вишиванки. І я відправляла їх по всьому світу. Усі хочуть щось своє, рідне, що можна на себе одягнути. Не хочеться мати іноземне, яке б модне й гарне воно не було. З мого покоління в дитинстві та юності намагалися вичистити нашу ідентичність і змішати в єдине радянське. На щастя, тепер ситуація змінюється.

Крім вишиванок, у нашому магазині ми ще пропонуємо текстиль: скатертини й рушники. Також у нас є різноманітні сувеніри: брелки, кулони, намисто, магніти. У нас дуже доброзичливі клієнти, які цікавляться українською культурою. Нещодавно до нас приходила жінка, яка придбала одразу чотири вишиті сукні. Зрозуміло, що у всіх фінансове становище різне, але люди хочуть все одно підтримати нас. Кажуть: «Ми приїхали подивитися, що у вас є, купимо хоч брелок, магніт або футболку дитині». 

Наша крамниця часом виконує і просвітницьку роль. Інколи до нас заходять люди, які нічого не знають, наприклад, про петриківське мистецтво. Якось навіть запитували, чи це хохлома – російський народний розпис. І ми їм розповідаємо про наше малярство, тим паче, що село Петриківка, звідки родом це ремесло – поряд з Кривим Рогом, у Дніпропетровській області. 

Створили в крамниці «херсонський куточок»

У магазині є «херсонський куточок» – це кераміка, яку вдалося вивезти. Я її замовляла ще до повномасштабної війни на фабриці в Запорізькій області. На виробах є фрази «Ласкаво просимо в Україну», «Миру та злагоди», і кожен з них підписаний – «Херсон». Там зображена символіка нашого міста, його краєвиди. Власниця фабрики запропонувала, що вона може переробити написи на «Кривий Ріг». Але цих виробів так мало, що я не хотіла морочити голову ні собі, ні людям, тож вирішила залишити, як є. Кому подобається – нехай купує. А цей куточок став нашою розрадою.

Ще з продавчинею постійно сваримо одна одну, коли хтось із нас починає говорити: «А якби ми були вдома, це було б так…», «Ой, а яка вітрина у нас там гарна була», «Які зручні полиці були». У магазині ми стикаємося з безліччю побутових складнощів, які в Херсоні ми розв’язували одним дзвінком, а тут на це доводиться витрачати більше часу. Звісно, ностальгія є. Ми хочемо повернутися в український Херсон.

Читайте також: Як змінилась українська ІТ-сфера під час війни: досвід релокації харківської компанії AltexSoft

Незважаючи на те, в який непростий час ми живемо, у нас з’явилося усвідомлення, яка ми сильна нація та наскільки ми єдині. Я відчула, як з початком повномасштабного вторгнення змінилися цінності у людей, як українці підтримують одне одного. Орендодавець, у якого винайняла приміщення, зробив мені знижку, а ще знайшов майстрів, які зробили ремонт, порекомендував електрика. Нам допомагали навіть незнайомці, і ця підтримка була дуже потрібною в новому місті. Не завжди допомога – це фінанси, часто потрібно просто щось підказати. Кривий Ріг нас дуже добре прийняв, і я задоволена, що ми приїхали саме сюди.

Поки ми готували матеріал, Херсон звільнили. Олена сподівається потрапити додому, коли це буде можливо, і продовжувати працювати в рідному місті. Однак крамниця «Українські подарунки» залишиться в Кривому Розі та розвиватиметься. Також Олена розповіла, що під час окупації Херсона другий її магазин продовжував працювати. Продукція з державною символікою була захована, однак тепер українські сувеніри можна знову придбати у звільненому Херсоні.