Суспільство
Фермер із Донеччини евакуював на Волинь 150 кіз та сироварню. Як йому це вдалося
Сергій Свириденко – ветеран російсько-української війни. У 2016-му році чоловік звільнився зі служби, заснував власну ферму та почав займатися сироварінням. Увесь цей час він відкидав ідею розширення бізнесу, адже переконаний: крафтова продукція значно цінніша та якісніша.
Напередодні повномасштабного вторгнення Сергій планував відкрити в сусідньому регіоні ще одну сироварню, однак війна зірвала всі плани. Три місяці фермер залишався на Донеччині, роздумуючи над тим, як евакуювати виробництво та поголів’я кіз. Зрештою йому допоміг незнайомець – Іван з Волині, який прийняв «колегу» на власній фермі.
Про переваги крафтового бізнесу, нічну евакуацію кіз, облаштування на новому місці та відновлення ферми на Донеччині Сергій Свириденко розповів команді ШоТам.
Сергій Свириденко
ветеран російсько-української війни
засновник крафтової екоферми «Козацьке подвір’я»
Я не хотів великих масштабів, мій вибір – крафтове виробництво
Війна для мене почалася ще в 2014-му році, коли росія вперше атакувала український схід. Я пристав до лав Збройних сил України і пішов захищати свою землю. Трошки згодом, у 2016-му році, я звільнився і обрав для себе інший шлях.
У мене з’явилися козочки, почав варити сир, свинки теж були. Тому не сиром єдиним, а й м’ясними виробами теж займався. Справа потихеньку пішла вгору і вдалося отримати фінансовий грант на будівництво сироварні. Одразу скажу, що без таких грантів існувати вкрай важко, або навіть просто неможливо.
Я ніколи не думав про великий масштаб та створення повноцінного виробництва сирів. Адже тоді це вже не буде крафтом. Тоді моя справа перетвориться на звичайну комерцію з боротьбою за найнижчу ціну і не найкращу якість. Для мене розвиток – це маленькі філії схожих сироварень у різних регіонах. Але, на жаль, існує росія. І через ворожі обстріли сироварню разом із понад сотнею кіз довелося евакуювати з Донеччини.
Не міг покинути напризволяще цілу отару кіз
Зізнаюся, до 24-го лютого я й не думав, що росія зможе атакувати з такою агресією та подальшими звірствами. І хоча вибухи та стрілянина не були для нас несподіванкою (бо не варто забувати, що на Донеччині війна триває вже 8 років), я вирішив, що родині варто виїхати подалі.
Ми зібрали все, що змогли, у автівку, завантажили стільки сиру, скільки влізло, і мої рідні поїхали зі сходу до Кам’янця-Подільського. А я залишився вдома. Бо не міг просто взяти й одразу все покинути. Власне крафтове виробництво – це власна відповідальність. До того ж, у мене була ціла отара кіз, яку не можна було кинути напризволяще. Тож це все змусило мене залишитися.
Ще варто розуміти, що перевезти живих тварин і все необхідне – це не просто і точно не дешево. Адже це не магазин, який можна завантажити і, не задумуючись ні про що, везти куди завгодно.
Випадкова людина стала моїм компаньйоном
Із думками про те, що потрібно робити далі, я пробув на Донеччині ще три місяці. До червня виїжджати не наважувався. Навіть попри те, що більшість моїх покупців до того часу вже евакуювалися, а виробництво частенько відчувало на собі російські обстріли.
Врешті-решт я обрав варіант евакуації. Найголовнішою проблемою став пошук місця для продовження роботи. Я почав шукати фермерів чи ферму, куди міг би податися. Щоправда, майже всюди, де я бував, наштовхувався на розруху та занедбані господарства, які мені геть не пасували.
Читайте також: «Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець
Проте мені дуже пощастило, адже в соціальних мережах мене знайшов пан Іван. Він запропонував співпрацю і місце для моїх кіз та сироварні. Я погодився. Тепер ми компаньйони, так би мовити.
Ферма Івана жива, але не була запущена в роботу. Ось тільки на днях на самій фермі з’явиться водопостачання, а це доволі великий плюс. Вже після того, як ми домовилися про роботу, виникло питання: як вивезти мою ферму з Донеччини на Волинь.
Їхали вночі, аби тварини легше перенесли дорогу
З’ясувалося, що евакуювати ферму цілком можливо, і навіть не надто складно. Утім дуже дорого. Я знайшов вантажівку та скотовозку, а для того, аби вивезти виробництво довелося заплатити 150 тисяч гривень. Це колосальні кошти. Здавалося б, просто перевезти тварин з точки «А» до точки «Б». А скільки зусиль та фінансів для цього знадобилося!
Аби козам не було спекотно й вони могли легше перенести дорогу, я вирішив виїжджати зі сходу вночі. Зізнаюся, на початку шляху був переконаним, що не всі тварини зможуть доїхати до місця призначення живими. Але навіть попри те, що на місце ми прибули о четвертій годині наступного дня, кози вижили.
А далі почалася їхня адаптація на новому місці. І ось із цим дійсно були проблеми. Волинь – це інший клімат, інша трава. Усе це важко далося тваринам. Шестеро не витримали й померли вже на заході. Інші з часом все ж акліматизувалися й ніби звикли до нових реалій.
Хочу, аби мій крафт залишався унікальним
Зараз я розумію, що пережитий стрес все ж вплинув на тварин. Завершити доїтися вони мали наприкінці листопада. Зараз (під час запису інтерв’ю, – ред.) на дворы жовтень, а вони вже не дають молоко. Сподіваюсь, інших наслідків вже не буде й моє поголів’я дійсно прийде до тями.
Натомість з’являються інші проблеми. Наприклад, бракує коштів на корм для тварин. Практично все, що в мене було, пішло на евакуацію. А тому для нас це вже новий виклик. Я організував збір коштів на своїй сторінці в соціальних мережах, і люди почали донатити. Чи надовго цього вистачить – побачимо.
Адже фінансові гранти – це, безумовно, добре. Але це не ті кошти, якими закриваються потреби у годуванні тварин. А допоки моє виробництво не стане на ноги після такої «подорожі», виручки не буде. До того ж необхідно довести до ладу ферму Івана.
Словом, зараз є, чого прагнути у фермерстві та виробництві. Початкові цілі визначені, і їх потрібно поступово досягати. Як я вже казав, створювати величезне виробництво, аби потім конкурувати з собі подібними, не планую. Ні, я досі хочу, аби мій крафт – тобто сир та молоко – залишався унікальним.
Я забагато встиг побачити, аби задовго до чогось звикати
Мушу визнати, що я доволі позитивна людина, а водночас – доволі нестандартна. Де б я не був – мені всюди добре. Тому й на Волині зараз мені добре. Я вже багато чого бачив, щоб надто довго звикати до нового місця. Крім того, часу на це й не було. Потрібно відразу ставати до роботи, а не гаяти дорогоцінний час.
А щодо повернення на Донеччину поки що складно говорити. Таке виробництво, як у мене, доволі складне. Його не можна тягнути постійно туди-назад. Тварини просто не витримують такого навантаження. Однак я роздумую над тим, аби відкрити додаткову філію у Донецькій області, коли це стане можливим та безпечним. Потрібно трохи почекати, а тоді – брати до роботи.
Фото на головній: Павло Пахоменко для Ukraїner.
Тарас Яремій у новому випуску «PromПрокачка» завітав до йогині Світлани. Команда шоу оновила інтер’єр у маленькій однокімнатній квартирі героїні, а ведучий наважився постояти на цвяхах.
Йога на тлі війни
Світлана – йогиня, мама 4-річної Марії та дружина військового-добровольця. Жінка живе, працює та виховує доньку в однокімнатній квартирі. Попри постійний стрес, тісні квадратні метри й шум, вона не втрачає сили.
За словами Світлани, саме йога стала для неї точкою опори з початку повномасштабної війни — інструментом, що допомагає зберігати спокій і тримати ментальний баланс. Тепер вона ділиться цією практикою з іншими жінками, коли проводить онлайн-заняття, навчає працювати з тілом і диханням, розслаблятися після важких днів.
Читайте також: Продовжує допомагати побратимам: як в автомайстерні облаштували робоче місце для ветерана з інвалідністю (ВІДЕО)
Особливе місце в її практиці посідає донька. Світлана залучає Марію до занять, щоб із дитинства йога стала для неї природною частиною життя й внутрішньої опори.
Місія шоу
У шоу PromПрокачка має на меті повернути людям відчуття дому в непростий для країни час і розповісти їхні історії через простір, у якому вони живуть. Кожна серія — це особиста історія, інтер’єрна трансформація та маленьке нове життя в межах кількох квадратних метрів.
«Коли я вперше зайшов до її квартири, зрозумів: комфорту тут не вистачає, але є щось важливіше — світла, тепла енергія. І саме її ми хотіли підкреслити нашим оновленням»? — ділиться Тарас Яремій. Ведучий зауважив, що Світлана одна з тих жінок — сильних, глибоких, які щодня самостійно тримають тил, виховують дітей і водночас знаходять сили допомагати іншим.
Під відео закликають долучатися до збору «Дронопад», що триває у партнерстві з БФ «Повернись живим».
Нагадуємо, що дев’ятьох дітей повернули з ТОТ в Україну.
Фото надали творці шоу
Суспільство
Допомогли зупинити іноземні поставки ворогу, арештувати накрадене, списатися важкохворим — це мізер результатів роботи «Слідства.Інфо», про які говоримо в новому випуску подкасту «А шо далі?» про реальний вплив незалежної журналістики.
У гостях студії «ШоТам» головна редакторка «Слідства.Інфо» та військова репортерка Анастасія Станко, а з нею +1. Донечка Насті Іванка всі 50 хвилин або тихенько слухає розмову про роботу на фронті, або спить під колискову про викриту елітну нерухомість держслужбовців та перевірки НАБУ у фігурантів.
Читайте також: «А шо далі?»: ШоТам стартує новий подкаст про вплив незалежної журналістики на суспільство
У подкасті згадували дива на війні, суддів, «покарання службою», допуски журналістів і незмінну правду, яку хочуть зробити змінною. Анастасія розповіла, як воєнкорила вагітною, згадала «перли» своїх героїв і роботу з іноземними медіа.
Підтримуйте команду ШоТам, аби бачити більше подібного контенту.
Нагадуємо, що попри поранення і втрату зору український ветеран веде кулінарний блог і надихає інших (ВІДЕО).
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Після поранення на фронті Руслан Задорожний шукав нову роботу, аж тут йому запропонували посаду адміністратора в СТО. Завдяки державній компенсації власниця майстерні облаштувала для ветерана зручне робоче місце, і тепер він може впевнено виконувати свою роботу.
Знайшов нову роботу
До повномасштабної війни киянин Руслан Задорожний працював менеджером в інтернет-магазині. Та коли на власні очі побачив, як росіяни руйнують українські міста, — не зміг залишатися вдома. У листопаді 2022 року Руслан пішов на фронт гранатометником.
Після року служби потрапив під ворожий обстріл на Куп’янському напрямку:
«Ми відбивали черговий штурм, і я повертався в бліндаж. Побачив, як на мене — це буквально в долю секунди відбулось — летить граната з АГС — ВОГ. Було пряме влучання в руку, й уламки потрапили в ногу».
Руслан отримав тяжкі поранення та втратив руку. На лікування й реабілітацію знадобилося півроку, а опісля він почав шукати нову роботу. В якийсь момент Русланові запропонували вакансію на СТО.
«Я шукав СТО для своєї автівки. Приїхав сюди, мені все тут сподобалося. Розговорилися про роботу, і мені запропонували вакансію майстра-приймальника. Мене зацікавило саме це СТО ідеєю — те, що це допомога військовим, і тут збирають, ремонтують військові автівки. Я вирішив залишитися».
Облаштували робоче місце для працівника з інвалідністю й отримали компенсацію
Співвласниця автомайстерні Марія Ксьондзик з 2022 року передавала автівки на фронт. Згодом виникла потреба в ремонті машин, тож вона з партнерами відкрила в Києві СТО.
«Щоб відповідати за якість машин, які ми передаємо, потрібно контролювати й сам ремонт. Ми закриваємо повний цикл для військових — від збору донатів на ремонт авто до, власне, повного ремонту автомобіля. За весь час відремонтували вже понад 500 фронтових авто», — розповідає Марія.
Роботи було чимало, тож, аби розвантажити майстрів, Марія планувала найняти майстра-приймальника, який узяв би на себе якісний процес прийому авто та їх супровід. Якраз тоді на СТО для технічного обслуговування власного автомобіля і приїхав Руслан.
Прийшовши до Центру зайнятості, Марія та Руслан дізналися, що держава компенсує витрати на облаштування робочого місця для людей з інвалідністю. Так власниця майстерні придбала для працівника техніку й оформила відшкодування:
«Ми облаштували для нього зручне робоче місце: купили ноутбук і принтер. Компенсація покрила всю суму — ми витратили близько 76 тисяч гривень. У Центрі зайнятості нам допомогли оформити всі документи».
Тепер ветеран приймає автівки на ремонт, а до того ж, привчившись працювати за ноутбуком лівою рукою, заповнює документи.
На новій посаді Руслан планує набратися досвіду та з часом відкрити власне СТО.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
