Вирвалися з окупації та відкрили магазин на Черкащині. Як «Це Крафт» підтримує локальних виробників

Підтримка локальних виробників і ремісників, популяризація якісних товарів з натуральної сировини, інтеграція сіл у креативні індустрії, модернізація української культурної спадщини – такі задачі ставила перед собою торговельна платформа «Це Крафт», створена в Новій Каховці для виробників і митців України. Вони не змінилися й під час повномасштабної війни, адже команда «Це Крафт» не тільки продовжила роботу в онлайні, а ще й евакуювалася до Умані, де відкрила свій перший офлайн-магазин.

Вікторія Кулакова, співзасновниця «Це Крафт», розповіла ШоТам, як розвивався бізнес до 2022 року, чим команда займалася два місяці в окупації та чому важливо відкривати локальні крафтові магазини в кожній області України.

Вікторія Кулакова

Співзасновниця платформи «Це Крафт»

Відкрилися під час карантину, щоб підтримати малих виробників

«Це Крафт» утворився навесні 2020 року, коли почалася пандемія коронавірусу. Тоді у мене та співзасновників Олексія Чиркова й Павла Ярмія з’явився час, щоб зробити те, чого ми давно хотіли. Ми втрьох разом працюємо в Агенції регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад. Павло й Олексій протягом 20 років організовували Таврійський ярмарок – масштабний захід з 5 тис. відвідувачів на день.

Тож мої колеги хотіли перенести цю діяльність в онлайн, щоб підтримати малих виробників і крафтярів. А мені більше хотілося рухатися в бік креативних індустрій. Тому в «Це Крафт» з’явилися продукти, як хотіли хлопці (сири, ковбаси, напої), а я розвивала сувенірний напрям (вироби з дерева, вовни, скла тощо). Ми відкрилися в розпал пандемії, оскільки розуміли, що онлайн-платформа може допомогти вижити підприємцям і ремісникам у часи, коли люди не можуть пересуватися та продавати офлайн.

У перші роки бізнес потребує багато інвестицій, як часових, так і фінансових. Майже через пів року Олексій вийшов з бізнесу, оскільки не встигав ним займатися. І ми з Павлом продовжили нашу діяльність. Я взяла на себе сайт, наповнення, комунікацію з клієнтами, а Павло – пошук виробників і спілкування з ними. Команда у нас була невеличка: окрім нас двох, ще працював бухгалтер, іноді я зверталася до контент-менеджера, який допомагав наповнювати сайт.

Спочатку ми були зосереджені на підприємцях Херсонщини, та вже в перший місяць існування ухвалили рішення, що потрібно залучати всю Україну. До повномасштабної війни ми співпрацювали з 52 виробниками. На платформі могли розмістити свої товари не всі охочі – у нас був відбір. Якщо йшлося про харчові продукти, ми обов’язково їх дегустували, щоб зрозуміти, чи достатньо вони якісні та смачні, давали рекомендації щодо паковання.

Замість класичного магазину – дегустації

У нас спочатку не було класичного магазину, але ми влаштовували дегустаційні вечори в колаборації з місцевим організатором кіновечорів. Він орендував майданчик біля нашої будівлі Агенції регіонального розвитку, ставив проєктор і колонки. Там збиралося до 50 людей. Перед показом фільму ми розмовляли з відвідувачами про те, що є крафт, про виробників та пропонували їм спробувати все, що у нас є: напої, сири, ковбаси, джеми. Потім люди з келихом вина й тарілкою йшли в інший кут майданчика дивитися кіно. Такі дегустації ми проводили раз на два тижні.

Ми із самого початку впровадили подарункові набори в дерев’яних коробках з різними продуктами та напоями, брендували їх як «Смак Арабатки», «Скадовські смаколики», «Всі дороги ведуть в Вегас» та інші. Вони продавалися в туристичному центрі на Арабатській Стрілці, у готелях та ресторанах. Усі набори, які залишилися після туристичного сезону, взяла собі міська адміністрація, щоб дарувати своїм партнерам. Усім дуже сподобалася наша презентабельна коробка, всередину якої можна було ще покласти листівку з подякою або привітанням. Тож нашими клієнтами були не просто фізичні особи, але й бізнес і навіть органи місцевої влади.

Наш благодійний фонд розвиває креативну індустрію України

50% прибутку маркетплейсу ми вкладаємо у власний благодійний фонд «Це Крафт», я є його головою. Із самого початку мені хотілося, щоб у нас було соціальне підприємство, яке б розвивало креативну індустрію. Я сертифікована тренерка із соціального підприємства, знаюся на моделях та кейсах в інших країнах. Їздила до Німеччини та Грузії, досліджувала фонди Великобританії та ЄС, відстежувала, як там це працює. Нині у нас діють кілька програм. Почали ми з «Револьверного фонду» – надаємо поворотні кошти підприємцям на масштабування діяльності, потім люди їх повертають.

Читайте також: «Робота – це і є життя». Як крафтовики із Запоріжжя об’єдналися з маріупольцями та працюють у прифронтовій зоні

Згодом я зрозуміла, що раз на рік давати гроші – це класно, але хочеться ще якось допомагати. Коли людина починає щось виготовляти, її важливо підтримати мікрогрантом, який можна витратити на консультацію від експерта або створення тестової моделі. Тому в нас з’явився «Постійний конкурс творців». Постійний – тому що заявку можна подати в будь-який час, а ми розглядаємо їх щокварталу. Наші переможці робили тестові моделі, які потім пішли у виробництво: наприклад, зробили деталі для намиста й авторське паковання для масажних мішечків із цілющих трав. До речі, до кінця серпня діє літня хвиля, тож можна встигнути подати заявку на підтримку.

Третя програма «Кентавріда» з’явилася, коли вже почалася повномасштабна війна. Її передісторія така: за освітою я графік-дизайнер і протягом п’яти років працювала у видавництві. Я мріяла про створення книжки на основі легенд про Таврію – Південь Херсонщини. Досліджуючи український книжковий ринок і шукаючи видання про легенди України, я знаходила тільки емоційно важкі книги про перевертнів. Тому мені хотілося, щоб у нас з’явилося гарне видання, яке зможуть читати і дорослі, і діти. До того ж, на мою думку, у часи великої скрути треба підтримувати творчих людей, дати їм можливість вивчати цікаві речі.

Ми будемо надавати кошти для виготовлення мінімального накладу дитячих книжок. Це важливо для розуміння, що Південь України, Таврія – це Україна. Я там народилася, вивчала історію свого краю, це моє коріння. Скіфи, трипільці, а також кімерійці, які мали розвинену цивілізацію, – це все про нас.

Два місяці надавали гуманітарну допомогу в окупованому місті

Так сталося, що напередодні повномасштабного вторгнення у нас було багато роботи, і я зовсім не стежила за новинами. Коли побачила танки, які проїхали по Каховській ГЕС, зрозуміла, що місто вже окуповане. Павло тоді був у Херсоні. Коли йому вдалося вирватися звідти й повернутися до Нової Каховки, ми почали змінювати стратегію своєї діяльності й зайнялися волонтерською діяльністю.

Оскільки ми працювали з бізнесом, то знали їхні потреби. На складах підприємств зберігалося багато товарів, особливо овочів і фруктів, які під час окупації неможливо було продавати через мережі та відправляти за кордон. Тож ці продукти могли просто зіпсуватися.

Ми почали звертатися в різні міжнародні фонди з проханням надіслати кошти, щоб ми могли викупити ці продукти й роздати тим соціальним групам, хто цього потребував. Адже доставити в той час продовольство в окуповану частину Херсонщини було неможливо, а людей потрібно підтримувати. Першим до нас звернувся дитячий сиротинець, державний – а це означало, що гроші на Херсонщину не дійдуть. Потім до нас звернулися диспансери, у яких також почалася проблема з харчуванням.

Цим ми займалися протягом двох місяців. Загалом нам вдалося залучити понад мільйон гривень і роздати приблизно 2,5 тис. продуктових наборів. Виїжджати з Нової Каховки ми не дуже хотіли. Переживали, що якщо переїдемо, то про наших людей, які перебували в окупації, ніхто не попіклується.

Взяла із собою блокноти з українською вишивкою

Ми все-таки вирішили евакуюватися, коли до нас дійшла інформація про те, що дуже скоро прийдуть і до таких активістів, як ми. І 23 квітня, коли оголосили зелений коридор, ми сіли в машину й поїхали в колоні. Однак насправді зеленого коридору не було – все одно окупанти зупиняли й повертали людей. Здебільшого дозволяли виїхати автомобілям, де були люди з інвалідністю або діти. Нам пощастило, бо я їхала із сім’єю, в якої була дитина, тож нас пропустили.

Оскільки машина була не моя, я взяла із собою просто рюкзак з речами й торбинку з харчами. Із «Це Крафт» вмістилися тільки дорогі серцю блокноти з українською вишивкою і маленькі керамічні будиночки. У Новій Каховці залишилися не тільки всі мої речі – там залишилося минуле життя. Усі продукти, які продавалися в онлайн-магазині, ми роздали з початком окупації. Мені відомо, що комусь вдавалося вивезти свої речі з Нової Каховки, але я не уявляю, як це можна зробити. Ще коли ми були вдома, нас часто просили допомогти з медикаментами, проте там це було майже неможливо. Переїхавши до Умані, ми знайшли таку можливість. Ми допомагали відправляти ліки туди, і це було дуже важко.

Переїхали до Умані й відкрили магазин

У мене взагалі не було думки, що ми не займатимемося нашою справою. Через тиждень-два після початку повномасштабної війни ми почали говорити про те, що треба не тільки волонтерити, а й щось робити із «Це Крафт». Незважаючи ні на що, час від часу отримували замовлення від наших клієнтів. Їм доводилося пояснювати, що ми не можемо відправити товар, тому що перебуваємо в окупації. Коли ми ще були в Новій Каховці, почали працювати з маркетологинею Тетяною, яка допомогла поліпшити сайт. Навіть в умовах окупації ми потроху переводили його на нову платформу, і тепер сайт легко вантажиться, ним зручно керувати.

За тиждень до переїзду я подала заявку в Український венчурний соціальний фонд, який підтримував тільки соціальних підприємців. Я чітко написала, що мені потрібно для релокації та облаштування магазину офлайн: меблі, слайсер, холодильні шафи, вакууматор тощо, вийшло майже на 180 тис. грн. Про те, що мене підтримали, я дізналася, коли вже переїхала до Умані. Оскільки я займаюся бізнес-моделюванням, то розуміла, що просто переїзд не втримає нашу справу на плаву. Потрібно було робити класичний магазин.

Почали співпрацювати з місцевими виробниками

Після 24 лютого 70 % виробників, продукцію яких ми продавали, припинили свою діяльність. Однак нам пощастило знайти нових завдяки організаціям, з якими ми працювали раніше. Також в Умані ми звернулися до організації, яка допомагає експортувати українські товари за кордон, і отримали декілька контактів виробників. Я шукала тих, хто виготовляє сири – на Херсонщині залишилися наші найсмачніші товари, і сир зокрема. Допомагають люди, які займаються приблизно тим самим, що й ми. Наприклад, наша партнерка порекомендувала двох виробників сиру, з одним з них ми вже співпрацюємо. Також ми дегустували продукцію трьох місцевих виноробень, і одна нам підійшла.

Ще тут є інноваційні сади, де вирощують черешню – настільки велику та смачну, що я таку навіть на Півдні України не їла. Це дуже сучасне виробництво, яке запустило вузьку лінійку для себе, поки що не на продаж: мариновану, в’ялену та суфлейовану черешню. Нам дуже сподобалася ця продукція, хочемо просунути її по Україні. Нині маємо 30 виробників і 900 товарів – за кількістю продукції ми догнали наші довоєнні показники.

Після переїзду до Умані Павло відійшов від справ «Це Крафт», оскільки йому більше на часі волонтерський напрям – ми продовжуємо збирати допомогу для Херсонщини. Також ми разом ведемо тренінги з розвитку бізнесу й регіонального економічного розвитку. Коли сюди переїхали, то зрозуміли, що було б зручніше оформити місцевий ФОП, тож так і зробили. У команді нині я, бухгалтер, маркетологиня, контент-менеджерка та моя сестра Ірина, яка нині працює в нашому магазині в Умані, вона стала його обличчям. Ірина виконує щоденну роботу, а я більше займаюся стратегією.

Наша мета – 25 магазинів «Це Крафт» в Україні

Ми плануємо створити всеукраїнську мережу магазинів «Це Крафт» з місцевими та всеукраїнськими гастро- і просто сувенірами, щоб люди могли побачити багату палітру того надзвичайного, що є в нашій країні. Нам самим досить складно це зробити, тому що потрібно об’їхати всю Україну й поспілкуватися з великою кількістю людей, щоб знайти автентичних ремісників.

Читайте також: Ми виїхали з Донеччини, але наші вироби повертаються туди. Історія сувенірної майстерні WoodLike

Тому й виникла ідея створити мережу магазинів на основі франшизи, коли ми беремо на себе просування бренду, створення єдиного виду майданчика продажів, коли ми заводимо на сайт продукцію та займаємось її маркетингом. А місцеві підприємці, які стануть нашими партнерами, зможуть максимально наситити регіональні магазини «Це Крафт» якісними місцевими продуктами.

За понад два роки роботи з маркетплейсом ми отримали досить великий багаж знань, зрозуміли більшість помилок та відпрацювали максимально ефективні моделі співпраці з підприємцями та виробниками крафтової продукції, якими з радістю поділимося з нашими франчайзі. У нас є знання та досвід, а місцеві найкраще знають, що є цікавого в їхніх регіонах або як замотивувати підприємців робити таке цікаве. У нашої компанії уже ведуться перемовини з майбутніми власниками франшизи з Києва та Закарпаття, є певна зацікавленість від областей, які входять в агротуристичний кластер «Дністер 1362».

Заходьте на наш сайт «Це Крафт» – дуже скоро на ньому почнуть з’являтися регіональні магазини з іще більшою кількістю локальних продуктів. Для нас дуже важливо, щоб не тільки Україна, але й уся Європа та світ найшвидше дізналися, які ми смачні та креативні. Усе буде Україна, бо ми з України!