Суспільство
Вибрали не здаватися: ветеран, що втратив обидві руки, разом з дружиною відкрив заклад у Львові
«Не знаю, яким дивом він вижив», — говорить дружина ветерана Анна Петченко.
Сергій пройшов тяжкі бої на Харківщині та Донеччині, але найстрашніше сталося, коли повертався додому з військової частини — його переїхав потяг. У ту червневу ніч майже два роки тому чоловік втратив обидві руки та частину стопи. Та, попри травму, продовжив боротися й звикає до протезів.
Повернутися до життя йому допомагає не тільки дружина, з якою вони разом майже 20 років, а й новий заклад у Львові. Його спочатку хотіли назвати «Безрука піца», проте зупинилися на «Вражає», бо їхня історія дійсно така.
Коли побачила свого чоловіка, була шокована
Від початку повномасштабного вторгнення мій чоловік захищав Україну. Хоч як ветеран АТО вже мав поранення та інвалідність, він не зміг залишатися осторонь, тому вивіз мене з сином за кордон і пішов на фронт.
Він воював на Харківщині та Донеччині й вижив там, попри всі небезпеки. Справжнє лихо трапилося в червні 2023 року, коли чоловік повертався з військової частини додому.
Анна поряд із Сергієм у перші дні після його травми. Фото з соцмереж Анни Петченко
Тоді невідомі викинули Сергія з потяга на колії, а інший потяг його переїхав. Не знаю, яким дивом він вижив, проте машиніст викликав швидку, і його життя врятували. Так Сергій втратив обидві руки, а також частину стопи. На жаль, тих, хто це зробив, досі не вдалося знайти й покарати.
Коли я побачила свого чоловіка, то була шокована. Після цієї страшної травми я багато плакала й часто думала, що все могло скластися інакше, — якби він не сів на той потяг, то не втратив би своїх рук. Але ці думки не давали нам рухатися вперед, тому ми вирішили відпустити минуле, щоб мати яскраве майбутнє.
Бабусі йшли та хрестилися
Перші пів року було дуже складно морально й фізично, але ми намагалися підтримувати одне одного та дбати про маленького сина — напевно, саме він тоді допоміг нам не здаватися. Чоловік не міг сам піти в душ, одягнутися чи поїсти, але я переконувала його, що ми зробимо протези, і все буде добре.
Нам дуже допоміг центр Superhumans у Львові. Тут Сергія безкоштовно протезували, і після того морально стало легше. Він став почуватися впевненішим і навчився давати собі раду — сам відсуває вранці штори, їсть, приймає душ і чистить зуби. Поки самостійно одягнутися й вийти на вулицю ще не може, але я дуже пишаюся його досягненнями.
Анна та Сергій із сином Назарчиком. Фото надала Анна
Тут, у Львові, до людей з протезами ставляться спокійно — у місті вже багато ветеранів з ампутаціями, тому люди звикають, — проте іноді ловимо на собі перелякані погляди чи чуємо перешіптування. А от коли ми були в Одесі, то місцеві бабусі йшли навпроти й хрестилися.
Ми з чоловіком хотіли б, щоб люди не витріщалися, але й не робили вигляд, що нічого не бачать. Було б чудово, якби вони просто привіталися, а ще приємніше, коли підходять і дякують Сергію за службу.
Написали бізнес-стратегію та подалися на грант
Після операції Сергій десь рік лікувався та проходив реабілітацію. Увесь цей час ми думали, як житимемо далі та як зароблятимемо кошти для сім’ї. Чоловік ходити на роботу не міг, а я мала йому постійно допомагати, тому ми знайшли для себе єдине рішення — відкрити власний заклад. До того ж, ми вже мали такий досвід у Лозовій, адже були власниками двох піцерій.
Кілька місяців тому Анна та Сергій створили власний заклад у Львові. Фото надала Анна
У Superhumans проводили навчання для охочих створити власну справу. Ми його успішно завершили, написали бізнес-стратегію та подалися на грант від місцевої влади Львова. Нам виділили 300 тисяч гривень, завдяки яким ми покрили основні витрати.
А ще Сергій навіть мав можливість готувати з відомими кухарями, як-от з переможницею одного з сезонів «Мастер-шефа» Ольгою Мартиновською. Тоді й переконався, що хоче відкрити саме кав’ярню.
«Безрука піца» чи «Вражає»?
Спершу ми хотіли назвати заклад якось так, щоб це було пов’язано з військом або травмою Сергія. Був навіть варіант «Безрука піца», проте ми вирішили, що це може бути некомфортно для відвідувачів. Тому шукали для себе якусь іншу назву, яка була б більш нейтральною та водночас відображала нашу історію.
Ми знайшли її завдяки місцевій копірайтерці, яка продавала креативні назви за донат на ЗСУ, тому це імʼя виникло завдяки добрій справі.
Ми відкрили «Вражає» 7 грудня 2024 року. Це маленьке затишне місце в бежевих тонах, де можна спокійно поснідати та випити кави. Страв у нас багато: різні десерти, солодкі та солоні сирники, омлети й інші сніданки, які можна замовити протягом усього дня.
Страви, які можна скуштувати у «Вражає». Фото надала Анна Петченко
При вході у нас є велике дзеркало з написом «Ти вражаєш», біля якого люблять фотографуватися гості. А ще слово «вражає» тепер наче прикріпилося до нашої пари — ми часто чуємо його від інших людей.
У кав’ярні можна переглянути комікс про нашу з Сергієм історію, а для військових у нас безкоштовна кава, яку ми від своєї сім’ї пропонуємо як подяку за захист.
За освітою я економістка, але за час створення власного закладу навчилася також розбиратися в маркетингу та дизайні, вести соцмережі й організовувати зйомки. А ще мені тепер не страшний ЦНАП, бо я вже отримувала ліцензію та часто маю справу з документами, і не страшний ремонт, бо навчилася спілкуватися з підрядниками й обирати будівельні матеріали.
Гості закладу можуть прочитати комікс про історію Петченків, яка пишеться у Львові. Фото надала Анна
Обличчям закладу став наш чотирирічний син. Він проводить тут багато часу та є нашою найбільшою мотивацією, аби займатися власною справою. Спершу він не дуже розумів, що сталося з його татом — питав, де татові ручки, любив застрибувати на нього, не розуміючи, що той має незагоєні рани. А згодом медсестра сказала йому, що в Сергія будуть нові чудові руки, і тоді син зрадів. Зараз навіть бавиться протезами й зовсім їх не боїться.
Тепер чоловік знову може мене обійняти
Я щодня буваю у кав’ярні, аби поговорити з командою та гостями. Чоловік приходить сюди рідше, адже в нього втомлюються руки — з протезами працювати складно, тому більше часу він проводить вдома. Там Сергій не використовує протези, але коли кудись іде, ми завжди разом їх надягаємо. Я часто їх протираю та за потреби заряджаю, аби йому було комфортно.
Сергій мріяв знову сісти за кермо, і йому навіть це вдалося. Проте поки він може їздити лише на автодромі, бо в місті багато авто, і це небезпечно. А ще плаває в басейні та навіть якось катався верхи на коні, хоча дуже хвилювався.
Зараз Сергій Петченко знову плаває в басейні. Фото з соцмереж Анни
Після травми я найбільше сумувала за сильними обіймами чоловіка, але тепер він знову може мене обійняти. Сергій докладає багато зусиль, бо його головна мотивація — це наша сім’я. Він хоче бачити, як росте син, виховувати його та бути його найкращим другом.
Ми обрали інший варіант
Колись чоловік жартував, що в гіршому випадку ми вечерятимемо в закладі втрьох, проте вже зараз бачимо, що люди до нас постійно повертаються. Зараз складний період, висока конкуренція з іншими, але ми віримо, що «Вражає» знайде відгук у серцях людей, і ми матимемо більше постійних клієнтів. Заклад — це наша мрія, яка нарешті здійснилася, а це перше, про що я думаю, коли прокидаюся.
Сім’я Петченків на прогулянці у Львові, де пише свою нову історію та вчиться жити, попри все. Фото надала Анна
Ми могли просто скаржитись на нашу ситуацію чи здатися, але обрали інший варіант — жити тут і зараз.
Львів став першим українським містом, яке отримало статус Молодіжної столиці Європи. З 3 по 5 квітня у місті відкриватимуть рік Молодіжної столиці Європи. У межах цієї події відбудеться офіційна церемонія, вечір пам’яті та заходи для молоді з усієї країни.
Про це повідомили організатори з мережі «ТВОРИ!».
Церемонія відкриття
Рік Молодіжної столиці Європи офіційно відкриють 3 квітня. Подія об’єднає представників європейських та українських молодіжних організацій, бізнесів, медіа, активістів, а також представників органів місцевого самоврядування.
Наступного дня, 4 квітня, відбудеться вечір пам’яті, присвячений військовим, які загинули під час російсько-української війни.
5 квітня організують велике відкриття молодіжної столиці Європи. Під час заходу проведуть мотиваційні виступи, стендап, розіграші, нетворкінг та концерт. Вхід безплатний після попередньої реєстрації.
Протягом трьох днів у Львові відбуватимуться майстеркласи, квести, дискусії, змагання та екскурсії. Програма заходів охоплює різні сфери: культуру, науку, бізнес, спорт і підтримку війська.
Читайте також: Чеський художник створив у Львові мурал до річниці повномасштабної війни
«Церемонія відкриття Молодіжної столиці Європи 2025 у Львові — це про підтримку, довіру, пам’ять і єдність. Попри всі виклики, ми маємо один одного, маємо Україну, і разом ми сильніші. Запрошуємо всіх долучитися, відчути справжній зв’язок із людьми, насолодитися якісною українською музикою, вшанувати пам’ять полеглих героїв і підтримати військо — під час події ми організуємо благодійний збір. Як ми кажемо: “Нелегко, але рухайся”. Тож, попри все, чекаємо молодь у Львові 3–5 квітня!» — розповіла керівниця програмного департаменту мережі «ТВОРИ!» й «Львів — Молодіжна столиця Європи 2025» Марія Бовсуновська.
Більше інформації можна знайти на офіційному сайті за посиланням.
Про статус Львова
Львів отримав статус Молодіжної столиці Європи у 2022 році. Зараз він прийматиме гостей з різних країн Європи як 17-й переможець цього конкурсу. Титул надає місту міжнародне визнання, нові партнерства та можливості для молоді.
«Рік Молодіжної столиці Європи — це унікальна можливість показати світові нашу круту молодь, яка сьогодні надихає хоробрістю, креативністю і жагою до життя! Це шанс знайти нових друзів і партнерів для спільних справ у бізнесі, науці та волонтерстві. А ще — можливість навчитися тому, чого ми не знаємо, у наших колег із країн ЄС та поділитись нашим досвідом. Сьогодні бути українцем — це круто!» — зазначив міський голова Львова Андрій Садовий.
У 2018 році Львів здобув статус Молодіжної столиці України, після чого у місті відкрили нові молодіжні центри, створили мережу «ТВОРИ!», провели всеукраїнські фестивалі та конференції, зокрема «Молодвіж» та «Дизаріум».
Організатори події
Відкриття організовує мережа «ТВОРИ!» Львівської міської ради за підтримки ЮНІСЕФ, за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW, проєкту «EU4Youth IV: залучення та розширення можливостей молоді», що співфінансує Євросоюз та BMZ і виконує GIZ, та за фінансової підтримки KredoBank.
Нагадаємо, що Київ подав заявку на приєднання до Мережі креативних міст ЮНЕСКО.
Раніше ми писали, що Львів пройшов у фінал конкурсу «Європейська столиця культури 2030».
Фото обкладинки: Unsplash
Суспільство
Василь Казимірко з села Нижнів на Івано-Франківщині у 2022 році захищав Маріуполь, після чого потрапив у російський полон. Його звільнили у лютому 2025 року, а 4 березня він самостійно зняв банер зі своїм фото з Алеї зниклих безвісти.
Про це повідомили у Тлумацькій міській раді.
Про захисника
58-річний Василь Казимірко потрапив у полон 12 квітня 2022 року у Маріуполі. Він провів у неволі майже три роки. Військового звільнили під час обміну полоненими 5 лютого 2025 року у форматі 150 на 150.
Захисник служив у Маріуполі водієм-санітаром в першому автомобільному відділенні 3-го автомобільного взводу 8-ї окремої автомобільної санітарної роти.
«Тлумацька міська територіальна громада щиро вітає свого Героя з поверненням на рідну землю! Бажаємо Василю Казимірку міцного здоров’я, швидкого відновлення та мирного життя у колі рідних та близьких!» — написали в міській раді.
Нагадаємо, що прикордонник вивів 21 побратима з напівоточення та став наймолодшим Героєм України.
Також ми писали, що військовому, який 67 діб боровся в оточенні росіян, присвоїли звання Героя України.
Фото: фейсбук-сторінка Тлумацької міської ради
Суспільство
Як змінити українські міста, щоб вони стали комфортними, естетичними та зручними для життя? Ці українці щодня над цим працюють. Публікуємо історії урбаністів, які не лише мріють про зміни, а й втілюють їх у реальність.
Він узяв до рук олівець і створив шрифти, що нагадують нам про витоки української кирилиці. Стер з написів київських станцій московські наративи, повернувши українцям їхній справжній код нації, де кожна літера символізує боротьбу за незалежність. І поки Богдан Гдаль захищає Україну — його роботи нагадують ціну нашої волі.
Як народжується типографія, що змінює міський простір? Як повернути містам їхню візуальну ідентичність? І чому шрифт — це не просто літери, а частина культурного ДНК? Про це ШоТам розповів графічний дизайнер Богдан Гдаль.
Богдан Гдаль
графічний дизайнер, автор настінних розписів, шрифтовий розробник, військовослужбовець.
Повертаю містам візуальну ідентичність
Дизайн публічного простору та міського середовища має приносити користь суспільству, а ще берегти та надихати його. Як дизайнер я намагаюся створювати проєкти, які мають практичне значення — наприклад, зручні та якісні вивіски, які допомагають людям краще орієнтуватися у просторі, або естетичні елементи, які покращують настрій та інколи навіть рятують життя.
Проєкти для роботи обираю інтуїтивно — ті, що внутрішньо мені відгукуються. Охоче беруся за те, що дійсно має значення, як, наприклад, оновлення візуального стилю київського метро.
Наймасштабніший проєкт — редизайн станцій київського метрополітену
Коли стало зрозуміло, що назви станцій метро будуть змінювати, я згенерував зображення нових написів і виніс їх на громадське обговорення в соцмережах. Так зміг побачити реакцію людей і проаналізувати їхню думку. Стратегія була такою: якщо ідея отримає позитивний відгук, я почну шукати можливості, аби її втілити. Нові назви станцій «Площа Льва Толстого» й «Дружби народів» обрали під час голосування в застосунку «Київ Цифровий», а згодом я запропонував свій дизайн назв архітекторам.
Утім, близько п’яти років тому я працював над літерами для «Почайни», але їхній фінальний вигляд відрізняється від того, що я задумував. Архітектори наполягли на власному баченні, тому результат вийшов інакшим, ніж я очікував.
Ескізи шрифту для станції метро «Почайна». Фото надав Богдан Гдаль
Ми звикли сприймати шрифти як умовну програму, яка має повний набір літер і стилів, утім, вони мають більш глибоке значення. Для станцій метро я розробив ексклюзивний графічний дизайн. Літери малював індивідуально, з урахуванням особливостей простору. Потім вони проходили ланцюжок перетворення, перш ніж стати фізичними об’єктами, які можна закріпити на стінах станцій.
Дерусифікували станції «Площа Льва Толстого» та «Дружби народів»
Основною ідеєю мого редизайну «Площі Льва Толстого» було передати дух української героїки та мілітарної культури. Раніше станція була оформлена з акцентом на творчість Льва Толстого, стилістика її візуалу мала дух російської імперії, тому я хотів змінити її смислове навантаження, зробити українською, але при цьому зберегти гармонію.
Я розробив два варіанти: один з них — той, що втілили, — виглядає відносно витончено, але має гострі кути та грані як своєрідний натяк на воїнський дух усіх поколінь. А інший був на основі фірмового шрифту синьої гілки метро з геометричним гротеском.
Старий стиль написів, які використали в оформленні центральних станцій червоної та частково синьої гілки, прийшли до нас із московського та ленінградського метро й не відповідали концепції української героїки. Тож я хотів створити оригінальний напис, який би передавав історичну тяглість, дух української культури. Я використав історичні форми літер, що натякають на давнину, а також козацькі хрести як графічні роздільники, які одразу додають символічного змісту.
Козацькі хрести виконують подвійну функцію: змістову та захисну. Я мав негативний досвід зі станцією «Почайна», де рекламою заклеювали літери впритул, і виглядало це дуже погано, тому хрести стали своєрідною «санітарною зоною», яка захищає написи від подібного засмічення.
Станція «Площа Українських Героїв». Фото надав Богдан Гдаль.
Мене надихають роботи українських графіків
Для «Звіринецької» я працював над трьома варіантами напису. Перший розробив на основі літер українського ілюстратора Олександра Ком’яхова, який створював на основі літер, що використані в Трапезній церкві Києво-Печерської лаври — в його стилістиці відчувався вплив староруського письма. Спочатку планував залучити його або його дружину, але через брак часу вони не змогли взяти участь, тому я використав їхні векторні зразки й самостійно сконструював перший варіант.
Проте згодом зрозумів, що цей стиль не зовсім відповідає моєму баченню, і за один вечір створив власну інтерпретацію напису. Уже наступного дня представив його архітекторам станції Миколі Альошкіну й Анатолію Крушинському.
Третій варіант був спробою зберегти оригінальний стиль напису «Дружби народів» — його створив Олександр Колодько, який наполягав на тому, що дух і настрій первісної стилістики мають залишитися.
Станція «Звіринецька». Фото надав Богдан Гдаль
Художники початку ХХ століття Георгій Нарбут та Василь Кричевський суттєво вплинули на формування українського стилю того часу. Нарбут був відомим графіком, Кричевський — архітектором, і обидва працювали над створенням айдентики Української Народної Республіки. Вони заклали основи нашого сучасного стилю через форму літер. Коли я працював над шрифтами для станцій метро, то вписував певні елементи, характерні стилю Нарбута, але це не було прямою стилізацією.
Московські стандарти шрифтів — один з проявів культурного тиску
Суспільство відреагувало на нові шрифти позитивно — особливо щодо станції «Площа Українських Героїв». Однак була частина людей, які вважали, що вони недостатньо читабельні й що написи мали бути простішими, добре помітними з великої відстані. Однак назви на стінах київського метро не мають навігаційної функції — потяг їх закриває, — тож вони виконують радше естетичну й змістову роль, підкреслюючи стиль станції та її історичний контекст.
Окремі літери мають і просвітницьку мету. Наприклад, «Н» традиційно мала діагональний нахил, а «Щ» — хвостик посередині, поки їхні форми не змінив Петро І. Московська реформа 1715 року витіснила автентичну українську кирилицю, нав’язавши чужу «нормативну» графіку. Сьогодні шрифтові дизайнери відновлюють і переосмислюють її природний розвиток, повертаючи нашому письму його історичну самобутність.
Історичні згадки кирилиці у письмових джерелах. Фото надав Богдан Гдаль.
У містах шрифт може стати частиною айдентики
За радянських часів існувала традиція встановлювати в’їзні стели — великі декоративні написи з назвами міст і сіл. Попри радянську естетику, багато з них були оригінальними та впізнаваними. Сьогодні ця практика майже забута, але якщо кожне місто матиме свій унікальний шрифтовий стиль, це стане його візитівкою — як герб чи логотип, особливі літери формуватимуть упізнаваний образ місця. Уявіть, що лише за написом можна розпізнати Дніпро, Переяслав чи Кам’янець-Подільський. Такі зміни закріплять у міському просторі ідентичність незалежної України.
Українська писемність має глибоке коріння — у Софії Київській збереглися найдавніші графіті, що демонструють її початкові форми. Проте після 90-х комп’ютеризація суттєво змінила шрифтову культуру, й автентичних написів у містах майже не залишилося. Масово змінити вигляд міського простору неможливо, але точкове оновлення ключових локацій, як-от прикордонних пунктів, може створити впізнаваний стиль.
Шрифти — важлива складова візуальної ідентичності. Вони можуть бути сучасними й мінімалістичними або ґрунтуватися на регіональних традиціях — від вишиваних орнаментів до трипільських мотивів. Водночас важливо розвивати й нову, прогресивну естетику, що відображає сучасну Україну. Коли є запит, знаходяться й ті, хто готовий працювати. Головне — бажання створити щось цінне для міста. Наприклад, розробляючи шрифт для певного місця, важливо враховувати його характер, історію, архітектуру, природний ландшафт, культурну спадщину. Це аналітична робота, що допомагає передати дух міста через графічну форму.
Графіті Софії Київської. Фото надав Богдан Гдаль.
Моя місія — повертати містам їхній автентичний дизайн
Я створював шрифти для метро безкоштовно, прагнучи зробити свій внесок у міський простір. Це була можливість реалізувати себе як художника й залишити після себе щось значуще. Робота тривала близько пів року: перші ескізи я намалював у січні 2023-го, до травня відточував деталі, а в серпні вносив фінальні правки. Далі залишалося чекати на втілення. Тепер, коли бачу результат, розумію, що всі зусилля були виправдані.
Робота над шрифтом — це не лише безперервне малювання. Іноді ідея приходить за день-два, але потім триває довгий процес шліфування, переосмислення, іноді паралельно з іншими проєктами. Буває, що місяцями не маєш чіткого бачення, а потім раптово знаходиш рішення, і все швидко складається.
У випадку з метро я займався не лише дизайном, а й повною технічною розробкою — від схем розміщення літер до деталей кріплення. Візуальна концепція, композиція, стиль — усе це було моєю відповідальністю. А от виготовлення виконували фахівці за моїми технічними схемами.
Монтаж станції «Звіринецька» та «Площа Українських Героїв». Фото надав Богдан Гдаль.
Навігацію в містах потрібно покращувати
Багато людей під час війни втратили або почали втрачати зір, і міське середовище повинне бути пристосованим до їхніх потреб. Мої розробки шрифтів враховують це: є навігаційні варіанти без зайвих декоративних елементів, що забезпечують максимальну читабельність, а є й історичні, стилізовані під певні епохи. Кожен з них виконує свою функцію — один допомагає орієнтуватися в просторі, інший передає дух і характер місця.
Навігація в містах, зокрема, в Києві, застаріла і потребує змін. Наприклад, на виході зі станції метро «Теремки» є велика інформаційна дошка, де написано, що ліворуч і праворуч пролягає одна й та ж вулиця. Але як людині зорієнтуватися? Якби там були вказані конкретні об’єкти — торговий центр, виїзд з міста, зупинка транспорту — це б значно спростило навігацію.
Є хороші ініціативи, як-от проєкт «Агенти змін», який покращив систему вказівників у метро. Оновлені схеми у вагонах з назвами станцій на вході — це теж їхня робота.
Часто доводиться працювати точково, змінюючи окремі об’єкти — наприклад, мене запрошують оформити конкретну станцію метро чи приватну школу. Я створюю для них айдентику, і хоч це невеликі зміни, вони поступово формують нове міське середовище. Нині мене мобілізували і через військову службу я не можу займатися своєю справою, а поки хтось із вас може її продовжити. Головне — діяти. Іноді не потрібно розробляти все з нуля — варто звернутися до вже наявних рішень, як-от генератор табличок для назв вулиць, і просто їх реалізувати.
