Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Врятувати стародавню традицію. Як бренд Vereta перетворює ганчір’я на стильні килими та наповнює життям село на Вінниччині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Приїхати до незнайомого села та почати відновлювати місцеві традиції. Це історія бренду, завдяки якому тонни текстилю замість сміттєзвалища опиняються в руках турботливих майстринь зі Стіни й перетворюються на стильні й сучасні вироби. Сьогодні команда Vereta мріє відкрити в селі центр ткацтва, аби не лише зберегти стародавню традицію, а й розповісти про неї всій країні. 

Юрій Степанець

засновник бренду Vereta, громадський діяч, екоактивіст, голова громадської організації «Наше Поділля»

Ніколи б не повірив, що так затримаюсь в громадському секторі

Я прийшов у громадську діяльність доволі давно, десь 16 років тому. Усе почалося, коли ми з друзями ще в університетські часи заснували громадську організацію. Як це завжди буває, у нас було багато енергії та бажання робити щось корисне для молоді. Якби хтось сказав, що я займатимусь цим через стільки років, я б, напевно, дуже сильно розсміявся. Але склалося саме так.

Приблизно 10 років тому ми вперше почали займатися питаннями екології. Тоді моя сестра працювала вчителькою у сільській школі й запропонувала нам провести суботник. А я не дуже люблю суботники, бо щоразу це розумні й хороші люди, які прибирають за не дуже розумними й поганими. Тому ми вирішили зробити щось інше. Так виникла ідея налагодити процес сортування. Тоді це не було так модно і популярно, мало хто розумів, що це й що з ним взагалі можна робити. Але ми ризикнули, і у нас вийшло.

Ця ідея працює й донині: в школі налагоджена система сортування, діти також сортують побутові відходи вдома. Раз на певний період часу вони збирають це все разом, продають компанії, що займається переробкою, та отримують кошти. І саме діти з батьками вирішують, на що ці гроші витрачати. Як правило, це щось на кшталт тенісних столів, футбольного спорядження тощо. І це не так про екологію, як про вміння управляти спільним. Діти вчаться, розуміють, що завдяки праці можна отримати щось власне. Не вчительське чи шкільне, а своє. 

засновник бренду Vereta  Юрій Степанець
Юрій Степанець, засновник бренду Vereta.

З часом ми почали залучати до сортування нові й нові школи. А пізніше одна з колег по громадські організації вступила до Донецького національного університету у Вінниці й почала шукати, чим корисним можна зайнятися. Ми вирішили створити станцію глибокого сортування просто в навчальному закладі: аби студенти також долучалися до сортування. Теоретично ідея була хорошою, та в реальності вийшло дещо навпаки. 

Для студентів це виявилося не надто цікаво, натомість ця станція стала своєрідним екологічним центром усієї Вінниці. Люди привозили відсортоване сміття з різних куточків міста, добиралися громадським транспортом, велосипедами, самокатами. Загалом на базі університету ми встановили понад 30 контейнерів. Для людей було навіть просто цікаво пройти цей квест: що і куди покласти.

Зараз ця станція вже не працює, оскільки Донецький університет не має власного приміщення. Але у нас були школярі-волонтери, які заснували власну сортувальну станцію Shuttle на території приватної школи «Аіст». І це також фантастично. Мені здається, вони зробили все навіть краще, ніж студенти. І все успішно працює донині.

Спочатку в селі на нас дивилися насторожливо

Паралельно з цим у 2016 році ми, як громадська організація, придбали будинок в селі Стіна, що на Вінниччині. Ані родичів, ані знайомих у нас там не було, тому тривалий час ми були «лівими» для місцевих мешканців. Люди ставилися до нас насторожливо, обходили стороною, не розуміли, хто ми такі й що тут робимо. Протягом перших двох років ми працювали над тим, аби люди почали сприймати нас як своїх.

Ми почали знайомитися, вивчати місцевий побут, зрозуміли, що в Стіні дуже добре збережені традиції. І якоїсь миті частинки пазлу склалися. З одного боку, є дуже багато текстилю, з яким потрібно щось робити, а з іншого — місцеві мешканці, у яких немає роботи. Спочатку планували працювати із вживаним одягом, який приносять на станцію. Адже туди приходять хороші люди, які відповідально ставляться до сортування відходів, завжди приносять чисті й сухі речі. А отже, їх можна переробити. Однак з часом виявилося, що цих речей замало, з ними складно працювати, а люди — не завжди хороші.

Vereta історія бренду

Прагнемо зберегти стародавню традицію

Водночас ми зрозуміли, що нового текстилю, який залишається після виробництва одягу чи інших речей, — надзвичайно багато. І, як правило, його просто викидають. Через те, що в нашій країні система поводження з побутовими відходами поки що налагоджена дуже погано, приблизно 90% залишків текстилю просто захоронюють. На жаль, більшість із нього — це не натуральні, а змішані чи синтетичні тканини. І це тисячами тонн прямує на сміттєзвалища. 

Vereta стала одним із інструментів боротьби з цією проблемою. Я не думаю, що ми її повністю вирішили, але бодай трохи наблизилися до цього. Насправді наш бренд — це дещо більше, ніж переробка текстилю. Крім вирішення екологічних проблем, ми також намагаємося допомогти літнім людям зі Стіни і водночас — зберегти традицію ткацтва, якій понад п’ять тисяч років. 

«Завдяки» розвитку промисловості та масовому виробництву більшість майстринь, які вміли ткати на верстатах, або вже не вміють, або просто не можуть фізично. А для молоді це здається чимось нудним і нецікавим. Зрештою, неприбутковим. Тому ми вирішили в такий спосіб зацікавити молодь, показати, що це модно, цікаво, екологічно й сучасно. 

Що відомо про бренд Vereta

Наші майстрині консервативні, але дуже сміливі

Відшукати в селі майстринь, які б погодилися взяти участь у проєкті, виявилося доволі непросто. Місцеві мешканці дуже сором’язливі. Перша зустріч відбулася завдяки моїй знайомій, яка поділилася номером. Я зателефонував майстрині — і вона погодилася все обговорити. Напевно, під час зустрічі я вмовляв її впродовж цілої години. Через місяць ми побачилися вдруге, вона показала, що вийшло створити за цей час. І відтоді все почалося. Нещодавно ця майстриня написала, що минуло рівно два роки, відколи вона розрізала першу тканину й знову сіла за верстат. 

Через пів року ми вмовили приєднатися ще одну жінку, згодом долучилися третя майстриня. Проблема в тому, що місцеві мешканці дуже консервативні, вони часто недооцінюють власні вміння. Та водночас вони дуже сміливі. Якщо переконати їх, що це важливо й потрібно, вони погоджуються. Сьогодні над виробами для Vereta працюють чотири майстрині та дві учениці. А вся продукція створюються на традиційних верстатах.

Майстрині бренду Vereta
Майстрині, які створюють продукцію Vereta.

Найгірші місяці — коли потрібно збирати картоплю

На етапі планування у мене була чітка картинка: у нає є будинок в Стіні, ми облаштуємо його під виробництво, і люди там разом працюватимуть. Але місцеві мешканці мають іншу думку. У них корови, свині, купа курей, город. Сказали, що працювати готові, але вдома. Ну, вдома — так вдома.

Так само і з кількістю виробів. Якщо це серпень, коли людям потрібно збирати картоплю, — це найгірший місяць за продуктивністю. А, скажімо, січень міг би теоретично бути хорошим місяцем, адже немає ані картоплі, ані всіляких робіт на городі. Утім тут багато свят, а в неділю та святкові дні майстрині не працюють. Тому ми навчилися підлаштовуватися . Загалом за місяць одна людина створює до 30 килимів. Здебільшого — 20. Наразі цього достатньо, аби задовольнити весь попит.

Із кожною майстринею ми обов’язково обговорюємо дизайн та розмір виробів. Тут важливо розуміти, що все залежить від ширини, яка встановлюється на верстаті. Вже потім ми переходимо до довжини та кольорів. Сьогодні у наших клієнтів вже є улюблені дизайни, тому експериментуємо не так часто. Але якщо все ж наважуємось на щось нове, то ділимо творчість 60 на 40. У більшості випадків жінки самотужки вигадують дизайн, але періодично я трохи підказую, розповідаю, як варто поєднати кольори та в якому стилі зробити ту чи іншу річ. 

бренд Vereta та його історія

Соціальна складова поки що переважає

Vereta — це соціальний бізнес, але поки що ця соціальна складова переважає над бізнесовою. Для мене, як засновника, ця справа поки що неприбуткова. Практично щомісяця доводиться вкладати нові кошти. Та сподіваюсь, що цьогоріч ми нарешті вийдемо на прибуток.

Однак це дуже важливо — вирішувати певні соціальні проблеми саме через бізнесову складову. Достатньо пригадати наш досвід із сортуванням у школах: коли цей механізм побудований на коштах, він самопідтримується. Ми починали років з 10 тому, я вже не маю жодних контактів, а воно досі працює. За цей час змінилося ціле покоління дітей, а вони все одно продовжують сортувати та заробляти на цьому. Хочеться, аби з цим проєктом також усе вийшло. Аби можна було розширюватися, залучати нових людей і переробляти ще більше тканини.

український бренд Vereta

Співпрацюємо з екосвідомими брендами

Першим брендом, з яким ми почали працювати, стала вінницька «Володарка». І це було доволі багато текстилю, майже три тонни. Згодом бренди почали самостійно знаходити нас. Допомогло «сарафанне радіо» та звернення через місцеві ЗМІ. Сьогодні серед наших партнерів як навеликі виробництва (Adelin_ua та LEROY), так і більш відомі (PAPAYA та TTSWTRS). Вони надсилають текстиль поштою, а ми забираємо та переробляємо.

Варто сказати, що всі ці бренди справді екосвідомі. Я завжди прошу не віддавати нам все, а лише такі частини тканини, що мають у довжину бодай 50 сантиметрів. Звісно, це не завжди спрацьовує, але наші партнери все одно проводять невеличке сортування. І з того, що ми отримуємо на пошті, приблизно 95% вдається повністю переробити.

українські майстрині

Хочемо, аби ткацтво збереглося не тільки в музеях

 У цього села є дуже сумна історія, яка також пов’язана з рукоділлям. Можливо, ви чули про Борщівську вишивку, коли вишивають лише чорними нитками. У Стіні була аналогічна традиція із власною, специфічною технікою. Вишивати чорними нитками місцеві жінки почали після того, як в одній із битв загинуло багато місцевих мешканців. Утім сьогодні немає жодної живої майстрині, яка знайома з цією технікою. Тобто немає нікого, хто міг би передати цю традицію іншим.

Через це важливо, аби цього не повторилося з іншими ремеслами. Звісно, завжди бодай хтось вмітиме ткати й зможе в музеї показати, як це робиться. Але воно перестане бути живим, залишатиметься хіба що в музеї. І якщо ми захочемо придбати килимок — у нас буде лише ІКЕА чи магазини з китайськими виробами.

Саме тому ми намагаємося переосмислити ткацтво, наші традиції, зробити їх більш сучасними та близькими для людей. І ми створюємо не лише килимки. Так, вони кльові, але у нас є й чохли для ноутбуків, шопери, рюкзаки, косметички та декоративні подушки. Нам хочеться, аби якомога більше людей познайомилися з цією традицією.

Мріємо про центр ткацтва у Стіні

Ми відчуваємо, що необхідно вдосконалюватися, зростати та пробувати себе в чомусь більш складному. Тому сьогодні ми мріємо відкрити в Стіні центр ткацтва та залучити до роботи ще більше майстринь, а отже — створювати ще більше продукції.

На відкриття збору на «Спільнокошті» нас надихнула минулорічна поїздка до Вижниці. Ми вирішили влаштувати обмін досвідом для наших майстринь і відвезли їх до колежанок з Гуцульщини, які також займаються ткацтвом. У них дещо складніші технології, більш професійні, що дозволяє створювати безліч цікавих речей зі значно складнішими узорами. 

Після повернення ми зрозуміли, що потрібно якось вдосконалюватися, зростати, пробувати себе в чомусь новому. А водночас — допомогти селу. Адже якщо в одному з будинків поставити декілька верстатів та облаштувати місця для відпочинку — можна запрошувати туристів, інших майстринь, влаштовувати майстер-класи, популяризувати традиції, розвивати зелений туризм. 

Майстрині, які створюють продукцію Vereta.

В Україні справді бракує локальних продуктів: аби людина могла кудись приїхати, спробувати зробити щось власноруч, навчити чомусь, відпочити, познайомитися з культурою та повернутися додому. Як правило, у нас переважає відпочинковий туризм. А тут з’являється справжній шанс для цілого села.

Та й місцеві мешканці вже до цього готові. Вони знають про нашу ідею й підтримують її. Інколи мені здається, що більшість наших підписників у соціальних мережах — це саме мешканці Стіни. Вони дуже пишаються, що їхнє село знають, що про нього говорять. Для них це справді важливо. 

руки майстринь бренду Vereta

Придбати продукцію Vereta можна на сайті бренду, через сторінки у Facebook й Instagram, а також на платформі Made in Ukraine. Крім того, продукція доступна у шоурумах «Ясна річ» (Львів), «ШоШоурум» (Вінниця), «Всі. Свої» та у «Лавці Традицій» Сільпо. 

Суспільство

ЗСУ використовують українські е-байки Delfast із контейнером для керованих ракет

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

З початку повномасштабної війни український виробник електровелосипедів Delfast передав нашим Збройним Силам електробайки власного виробництва.

Про це повідомив у фейсбуці СЕО компанії Данило Тонкопій.

Підприємець розповів, що лише тепер отримав дозвіл від командування про публікацію фотографії байків. Як стало відомо, електробайки допомагають мобільним групам ЗСУ.

На фото видно, що до байків прикріплені контейнери для переносної протитанкової керованої ракети малої дальності NLAW.

«Байк сподобався і реально може працювати для мобільних груп. У планах використання – виїзди для аеророзвідки та із приладдям для роботи по “коробочках”», – такий відгук надіслав один із воїнів.

Читайте також: Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

У компанії Delfast відзначили, що допомагають ЗСУ із першого дня війни і передають не менш як 5% від усіх доходів на допомогу Україні.

Довідка

Український стартап Delfast запустив Данило Тонкопій та Сергій Денисенко у 2014 році як сервіс екологічної доставки. З 2017 року Delfast займається електробайками. Електровелосипеди Delfast можуть проїхати понад 500 км на одному заряді без допомоги педалей.

Нагадаємо, тернопільська компанія ELEEK, що виготовляє електробайки, безкоштовно передала військовим 50 байків. Такий транспорт зручний на бездоріжжі і не дорогий в обслуговуванні.

Як ми повідомляли раніше, в Україні виготовили унікальну машину для рятувальників з інтернетом Starlink.

Фото: facebook.com/datonko.

Читати далі

Суспільство

Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Програмне забезпечення «Кропива» знає чи не кожен український боєць, від снайпера до військового протиповітряної оборони. Саме завдяки йому наша армія може виконувати тисячі дій, необхідних під час ведення бою. Безпілотний комплекс «Валькірія» також отримав визнання серед захисників. Усе це проєкти фонду «Армія SOS», який допомагає українським військовим уже вісім років поспіль.

Олексій Савченко, волонтер «Армія SOS», розповів ШоТам, як змінилася діяльність фонду після 24 лютого, як створювалася знаменита «Кропива» та яка найголовніша ціль на найближчі місяці.

Олексій Савченко

Волонтер «Армія SOS»

Як утворилася «Армія SOS»

У 2014 році, з початком російського вторгнення в Україну, з’явився такий запит: великій кількості мобілізованих у військовій частині на «Десні» потрібна була допомога зі спорядженням. Ми, здебільшого всі – учасники Революції гідності, взялися за нього. Бронежилети та форму, які могли знайти на складах, купили власним коштом і вирушили передавати у військову частину. З нами тоді поїхали журналісти, які все це відфільмували. І після цього сюжету на нас звалився просто шквал запитів від військових та одночасно пропозицій від донорів, які хотіли допомогти грошима.

Так і з’явилася громадська ініціатива «Армія SOS». Тоді нас було четверо. Тепер постійний кістяк команди – приблизно 30 людей. Ще нам допомагають волонтери, їхній склад постійно змінюється: хтось йде, а хтось додається.

Військові ЗСУ з планшетами від Армія SOS

Після 24 лютого виникла потреба в серійному виробництві

Робота фонду почалася з того, що ми возили «класику», як ми це називаємо: бронежилети, шоломи, форму та берці. Згодом перейшли у більш нішеву допомогу. Нині маємо чотири основні напрямки: наше програмне забезпечення «Кропива», будівництво безпілотних літальних комплексів «Валькірія», мобільні станції радіорозвідки та доставлення вживаних автомобілів для передової. 

З новим етапом війни пріоритети нашої діяльності особливо не змінилися. Єдине що – дуже швидко зросли обсяги. Якщо до цього ми могли зробити декілька інсталяцій програмного забезпечення за тиждень, то після 24 лютого це могли бути тисячі інсталяцій за день. Стрибок був суттєвий. Також ми стикнулися з тим, що зі своїми виробничими потужностями безпілотних комплексів не в змозі забезпечити потреби фронту. Ми можемо виготовляти до чотирьох безпілотників на місяць, коли потрібно робити мінімум п’ять на тиждень. Тому тепер ми розгортаємо промислове, серійне виробництво. Це необхідно, адже збивають навіть такі захищені літаки, як у нас, особливо коли відбувається велика інтенсивність бойових дій.

Софт, створений у співпраці з військовими

Програмне забезпечення «Кропива», яке ще може називатися «Планшети Армія SOS», – артилерійський софт, розроблений нами. Це найбільший наш проєкт за всю історію. Роль «Кропиви» необмежена. Уявіть: усе командування, артилеристи, снайперські пари, а тепер ще й протиповітряна оборона використовують систему координат і ці планшети, завдяки яким відбувається передача інформації. Командні штабні центри отримують від нас комплекси – великі телевізори, на які стікається інформація з усіх планшетів. Це програмне забезпечення керує війною.

Командний пункт ЗСУ моніторить ситуацію на фронті

Ми почали розробляти його наприкінці 2014 року за запитом від військових і виключно у співпраці з ними. Їм потрібні були якісні карти, але ми не могли знайти засоби, щоб просто друкувати мапи. І вирішили так: зробити якісні супутникові знімки на планшет. Потім проєкт почав обростати додатковими запитами. Військові говорили: «Нам потрібні координати, розрахунки». І у 2016 році це поступово переросло в повноцінну програму, що постійно вдосконалюється.

У програмному забезпеченні можуть бути питання щодо user-friendly інтерфейсу на кшталт «не має бути більше трьох кліків на одну операцію». Однак ми не дивимося на наш софт з точки зору бізнесу. Жодний військовий не використовує це програмне забезпечення на 100 %, йому потрібно 20-30 % всього функціоналу. Військові сил ППО користуються тим, що їм треба, мінометники – своїм тощо. Ми для своїх цілей теж звертаємося до софту, і нам потрібно приблизно 5 % функціоналу програмного забезпечення.

Боєць ЗСУ користується софтом
Боєць ЗСУ користується планшетом з софтом «Кропива».

«Валькірія» – один з основних БПЛА на фронті

На початку своєї діяльності ми багато експериментували й розробляли різні типи безпілотних літальних комплексів. Нині залишився один – це крило «Валькірія». У цього БПЛА такі самі льотні характеристики, як у «Фурії» та «Лелеки» – це відомі комплекси, що стоять на озброєнні в армії. «Валькірія» літає, коригує і має серйозні успіхи. Наприклад, відома нині переправа в районі Білогорівки на Луганщині, що стала «другою Чорнобаївкою», була знайдена нашою «Валькірією». 

Знищена техніка російської армії в Білогорівці Луганської області
Техніка росіян, знищена завдяки «Валькірії» поблизу Білогорівки на Луганщині.

У чому особливість нашого безпілотного літального комплексу? В якісно відкаліброваному та продуманому програмному забезпеченні. Йому передували роки тестувань, помилок і виправлень, які привели до логічного результату – нині «Валькірія» є одним з основних літаків на фронті.

Безпілотник
«Валькірія».

Багато задач для однієї цілі

Кожен з учасників нашої команди зайнятий різними напрямками. Наприклад, я три дні тому повернувся з позиції. Там був учасником політної групи, ми літали, коригували артилерію. А тепер займаюся іншим напрямком роботи – запуском виробничої лінії, організацією логістики, забезпеченням інструментами, співбесідами з людьми. Тут ти на війні, а ось тут – уже в цивільному житті. Це як паралельні світи. 

У нас є люди, які сидять на телефоні й відповідають на запити, фільтрують їх. Дуже багато телефонують «чудіків», як ми їх називаємо, – людей, які не можуть сформувати запит або перебувають в істериці. Усе це треба відфільтрувати, розібратися та зрозуміти, чи потрібна допомога, кого ми підтримуємо зараз, а кого – коли будуть вільні руки. Наш пріоритет – допомагати безпосередньо тим, хто вже на передовій. Іноді нам телефонують зі словами: «Наші хлопчики голі-босі, на “передку”, зараз їх усіх повбивають». Це неправда, я жодного разу не бачив, щоб так було, як вони говорять. Тож таких людей ми намагаємося заспокоювати, щоб вони поверталися, коли зберуться з думками.

Бійці ЗСУ з планшетами, переданими волонтерами Армія SOS

У фонді є люди, які займаються інсталяцією, закупкою, ремонтом, обслуговуванням автомобілів, перевезенням через кордон або роботою на складах. У нас дуже багато різних задач, але всі ми працюємо на одну спільну ціль. «Армія SOS» працює не тільки в Україні: ми маємо представників у Польщі, Великій Британії, Німеччині та США. Вони здебільшого залученні в закупівлі, доставленні та перевезенні.

Наша армія змінилася

Окрім нас, допомогою армії займаються й інші фонди, зокрема «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули. Ми з ними дружимо та співпрацюємо, між нами немає ніякої конкуренції. Вони своєю справою займаються, а ми – своєю. «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули закуповують планшети, приносять їх нам на прошивку і здають наше програмне забезпечення у великій кількості.

За вісім років наша армія змінилася, вона показує хороший результат, невпинно даючи по зубах «другій армії у світі». Особливо тепер, після ленд-лізу. Коли я був на фронті, бачив ці «іграшки» – надсучасна потужна зброя. Ніякі волонтери ніколи не змогли б таке поставити. Ця зброя буде суттєво впливати на хід бою і вже це робить.

Тисячі планшетів і десятки БПЛА

На початку повномасштабного вторгнення активність наших благодійників була дуже суттєвою. На наш рахунок надходила величезна кількість донатів, можна сказати, що це була істерична допомога. Нині активність вщухла: ми продовжуємо отримувати благодійну допомогу, але це, можливо, 10 % від того, що було на початку.

За цей період фонд зібрав понад 75 млн грн і витратив уже за 50 млн грн. Ми роздали декілька десятків безпілотних літальних комплексів і тисячі планшетів, завезли на передову понад 120 автомобілів і 1000 аптечок, а на початку нового етапу війни замовили ще кілька сотень бронежилетів і касок, оскільки був великий ажіотаж.

Очі в небі для артилерії

Головні досягнення фонду «Армія SOS» за час війни: ми забезпечили війська системою ведення бою, частково – безпілотними літальними комплексами, достатньо надійно – засобами радіоелектронної розвідки (РЕР). 

Безпілотник

Нині нам уже все зрозуміло з програмним забезпеченням. Є обладнання, яке ми постійно закуповуємо і постачаємо. Із вживаними автомобілями так само: ми купуємо «джипи», пікапи, буси та передаємо їх на фронт. Тепер наша найголовніша ціль на найближчий місяць-два – розгорнути серійне виробництво безпілотних літальних комплексів, щоб артилерія була забезпечена очима в небі для коригування.

Як підтримати «Армія SOS»

Ви можете зробити свій фінансовий внесок у покращення обороноздатності України або пожертвувати обладнання, якщо воно є в переліку поточних потреб.

Читати далі

Суспільство

Українські військові збили безпілотник РФ над Дніпропетровщиною

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сили протиповітряної оборони ЗСУ «приземлили» черговий безпілотник російських окупантів над Дніпропетровською областю.

Про це повідомив очільник Дніпропетровської ОВА Валентин Резніченко в Telegram.

За його словами, БПЛА окупантів збили орієнтовно о 16:31.

«17 травня, 16.31. Все добре. Наші військові працюють. Збили над областю ворожий безпілотник», – написав Резніченко.

Нагадаємо, українські артилеристи знищили батарею російських зенітно-ракетних комплексів «Бук».

Також ми повідомляли, що ЗСУ розгромили склад боєприпасів РФ пострілами з американських гаубиць M777.

Фото: 5.ua

Читати далі