Суспільство
«Вона просто чекала свого часу». Як подружжя зі Львова перетворило 100-річну кам’яницю на крафтову сидроварню
Як любов до сидру та крафтових майстерень може допомогти з відновленням столітньої кам’яниці? Це історія підприємців Марти Турецької та Романа Шупера, які десять років тому придбали покинуту хатину на хуторі Сорочі Лози у Львівській області. Будівля могла простояти покинутою ще кілька років, якби не одна подорож до Нормардії.
Саме там подружжя познайомилося з роботою місцевих сидроварень та загорілася ідеєю створити щось подібне в Україні. Там почалася дворічна історія ремонту та відновлення вікового будинку, а водночас – підготовка до запуску власної крафтової майстерні.
Крафтова майстерня, якій знадобилося кілька експериментів
Сидроваріння – це не про роботу чи прибуток, а скоріше про хобі та неймовірне задоволення від самого процесу. Ми зацікавилися сидром колись давно, під час однієї з подорожей. Здається, це була Італія. Наш вибір щодо напоїв майже завжди припадав на вино. Але не цього разу.
Ми звернули увагу на велетенський вибір сидру. Різноманіття було шаленим, і тоді ми вирішили дізнатися, що це взагалі таке. І як же ми здивувалися, коли цей напій виявився надзвичайно смачним і геть не схожим на усі інші
Саме з цього й почалася наша історія любові до сидру. І лише трохи згодом ми знайшли ще одну любов – виготовляти той самий сидр. Звісно, ми не завод чи виробництво. Ні, скоріше маленька крафтова майстерня, яка за кілька експериментів все ж змогла створити власний смачний сидр.
Кам’яниця чекала свого часу протягом 10 років
Одна подорож відкрила для нас світ сидру та його смак. А ось інша – нагадала про давно забуту хатину на одному з львівських хуторів, яку можна було обладнати під справжню майстерню.
Близько 10 років тому ми з Романом придбали занедбану столітню кам’яницю. На території була стодола, стайня і навіть невеличке житлове приміщення. Протягом усіх цих років ніхто не брався за ремонт хатини, адже не було якоїсь гострої потреби та бажання. Кам’яниця просто стояла й чекала свого часу.
Якось ми з Романом поїхали до Нормандії. Нам хотілося побачити, де і як роблять сидр за кордоном, а тому обрали для себе подорож сидроварнями. На той час свій сидр ми готували просто в гаражі. Процес вже був налагодженим, але ж ніхто не забороняє навчатися новому та спостерігати за іншими, правда?
Нормандія нас здивувала. Мало не кожна майстерня була схожа на нашу кам’яницю, хіба що мала ремонт та вже готове невелике виробництво сидру. Подекуди і особливого ремонту не було, але сидр там все одно робили. Саме тоді ми вперше замислилися над подальшою долею кам’яниці на хуторі.
Проєкт затягнувся на два роки і перетворився на хобі
Початок нашого проєкту припав на розпал пандемії коронавірусу. Тоді ми вирішили вивезти батьків зі Львова, а оскільки великої кількості варіантів у нас не було, вирішили зупинитися на кам’яниці. Там батьки прожили до глибокої осені. Ми періодично навідувалися до хутора, і з кожним приїздом ще більше переконувалися, що час приводити хатину до ладу.
Робити бодай щось у кам’яниці ми могли лише на вихідних, періодично – в будні дні. Адже маємо основний бізнес, який потрібно постійно контролювати. Тому робота йшла повільно, проте ми впевнено рухалися до мети. Спочатку взялися за дах – його довелося повністю перекласти.
Взагалі спочатку ми планували лише поверхнево відремонтувати хатину, запустити у ній майстерню, а вже згодом, можливо, взятися за «справжній» ремонт. Утім з кожними вихідними ми все більше й більше закохувалися в це місці. У кожне деревце, кожен камінчик та захід сонця після плідної праці. Щоразу ми відкривали для себе щось нове, щоразу хотілося зробити все справді якісно та красиво. Тому наш проєкт затягнувся на два роки і переріс у хобі, оповите любов’ю до кам’яниці.
А ще важливо сказати, що хоч ми там і працюємо фізично, але водночас відпочиваємо – морально та емоційно. Це ніби розрядка від всього навколишнього світу, від всіх стресів, які нас оточують. Такий відпочинок, який ми можемо собі дозволити.
Під шарами штукатурки заховався столітній вапняк
Крок за кроком ми відновлювали частинки хатини. Після даху взялися за стіни. І ось тут на нас чекав сюрприз. Ззовні кам’яниця була пофарбованою, поштукатуреною та замурованою. І коли ми зняли увесь верхній шар, то знайшли там столітній вапняк, з якого й зводили цю хатину.
Прибрати вапняк – було б якимось знущанням, блюзнірством. А тому ми його залишили. Лише оновили трошки та закрили прогалини. Ось так кам’яниця набула свого справжнього вигляду, який попередні власники заховали під шаром штукатурки.
На словах здається, що це вдалося зробити за кілька днів, але насправді ми витратили чимало часу, аби бодай ззовні відновити кам’яницю. Паралельно намагалися повернути до життя приміщення всередині. Там вже не потрібно було вкладати стільки сил та часу, адже сидроварня не потребує надзвичайних умов.Та все ж хотілося потішити себе душем, вбиральнею чи можливістю приготувати ранку каву. Тому мінімально кам’яниця змінилася й всередині.
До вторгнення встигли завершити роботи на 85%
Коли почалося повномасштабне вторгнення, усі робити зупинилися. Ми взагалі забули про кам’яницю, оскільки опікувалися геть іншими речами, як і кожен українець. Нас турбували наші батьки та основний бізнес. Адже, як власники, маємо дбати про своїх співробітників та розуміти, що робити далі.
Крім того, почалася масова хвиля волонтерства, до якої ми також долучилися. А про ще можна думати, коли твою на твою країну йдуть з війною? До квітня проєкт майстерні став на паузу. Ми розглядали кам’яницю хіба що як місце, у якому можна сховатися. Або як тимчасовий прихисток для переселенців.
Під час війни такі місцини набувають геть іншого забарвлення і стають значно ціннішими, аніж до цього. Згодом, коли варіант з переселенцями відпав, ми перевези до хатини батьків. Це більш безпечне місце, аніж велике місто, до того ж на хуторі не чутно тривог. Цей спокій точно позитивно впливає на нервову систему.
Повертатися до відновлення кам’яниці ми почали вже після того, як наші захисники виграла битву під Києвом та відкинули окупантів. На той момент ми встигли реалізувати проєкт на 85%, тож покинути ті 15% недоробленими було б неправильно.
Наша майстерня – привід залишатися вдома, а не їхати за кордон
Ситуація стала спокійнішою, робота основного бізнесу запустилася, а ми змогли продовжити те, що почали два роки тому. За кілька теплих місяців завершили практично все, що планували. І зробили достатньо для того, аби перевезти наше обладнання для сидроваріння та створювати напій вже на хуторі.
Читайте також: «Це не просто шкарпетки, це цінності та ідеї». Засновники Dodo Socks про благодійність, недостатню русофобію та мільйони на ЗСУ
Буквально за одну поїздку нам вдалося вивезти все необхідне і розкластися у кам’яниці. Відколи почали втілювати ідею майстерні – вирішили, що продукт для сидру має бути локальним. Ми хотіли залучити до роботи сусідів.
Хутір розташований просто біля Польщі. І більшість людей, які там народилися і живуть, їздять на заробітки за кордон – до Польщі, Німеччини, Словаччини. Тобто працюють всюди, але не вдома. І ми подумали, що наша майстерня – це такий маленький привід, аби залишитися тут і спробувати працювати.
Куди подіти яблука? Ми зробимо з нього сидр!
Насамперед ми залучали сусідів до ремонту, а згодом знайшли тих, хто вирощує яблука. А це – основний інгредієнт для приготування справжнього сидру. Так ми домовилися з фермером і викупили його врожай.
Здавалося б, що заважає самим посадити дерева та збирати яблука. Відповідь дуже проста: час. Аби дерева почали давати достатню кількість врожаю, має минути щонайменше п’ять років. Це якщо говорити про ті об’єми, необхідні для виготовлення сидру.
До речі, яблука стали одним із факторів, що підштовхнули нас до виробництва власного сидру. Україна щороку наповнюється яблуками, сусіди віддають їх одне одному ледве не ящиками. Але ніхто не знає, що з ними робити. І нам здалося, що в такий спосіб ми могли б заохотити людей бодай якось використовувати цей продукт.
Ми також висадили фруктовий сад, але поки що це геть молоденькі дерева, які не скоро дадуть нам необхідну кількість врожаю. До того ж це будуть унікальні старі сорти сидрових яблук, які ми привезли з Нормандії. Тож ми плануємо й надалі закуповуватися яблуками в сусідів та створювати абсолютно локальний український продукт.
Повне перетворення хатини на житлову – лише в планах
Найближче майбутнє майстерні наразі цілком зрозуміло. Ми вже зробили цьогорічну партію сидру, і тепер їй потрібно настоятися щонайменше до весни. Ми будемо приїжджати двічі чи тричі на місяць та спостерігати, чи все йде за планом.
Сік, який ми вичавили, вже почав бродити, тож готовий продукт отримаємо приблизно на початку весни. Однак ми нікуди не поспішаємо. Адже знаємо, що виготовляти сидр – не так вже й просто, і точно – не так швидко.
Поки кам’яниця не пристосована до проживання взимку, тож найближчі місяці вона пустуватиме. Так, ми неодноразово розмірковували над тим, аби утеплити приміщення та зробити його справді житловим. Але поки що на це не наважуємося.
Навесні мріємо зустріти перших поціновувачів сидру
Дуже хочеться вже в травні зустрічати на хуторі гостей та пригощати нашим сидром. Але у наших реаліях будувати такі довгострокові плани просто нереально. Тому сподіваємося й віримо, що навесні до нашої маленької сидроварні приїдуть перші відвідувачі .
Плануємо облаштувати на хуторі невелику зону для відпочинку, аби гості могли скуштувати напій. А ще – обов’язково прогулятися околицями. Передати навколишню красу словами – неможливо. Це варто побачити на власні очі.
А ще ми точно не будемо перетворювати наш продукт на велике виробництва. Просто не хочемо цього. Наша голова ідея – залишатися крафтовою майстернею, про яку знатимуть любителі сидру. Місцем, куди приїжджатимуть, аби просто насолодитися дійсно смачним українським напоєм.
11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.
Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко
Американська акторка Анджеліна Джолі поспілкувалася з 14-річною Поліною, яка дістала тяжкі поранення внаслідок російського удару по Харківщині. Акторка також передала Поліні записку зі словами підтримки.
Про це повідомили в UNITED24.
Поліна отримала тяжкі поранення в лютому 2025 року в Ізюмі. Зараз дівчина проходить лікування в дитячій лікарні «Охматдит». Найбільша мрія дівчини — знову ходити. Їй допомагають у цьому українські лікарі.
Також дівчина розповіла психологам, що вона дуже хотіла б зустрітися з Анджеліною. До втілення цієї мрії Поліни долучилися в UNITED24. Американська акторка поспілкувалася з Поліною онлайн. Разом із цим дівчина отримала від Анджеліни Джолі записку зі словами підтримки та побажаннями залишатися сильною.
Читайте також: «Ви надихнули весь світ!»: Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО)
Нагадаємо, що принц Вільям зустрівся з українськими дітьми у школі в Естонії.
Фото обкладинки: Harald Krichel
«Нова пошта» 26 березня нагородила українських волонтерів, благодійні фонди та громадські організації відзнакою «Варті». Її отримали 12 переможців голосування серед українців. Також компанія визначила 21 організацію, що найбільше доклалися до підтримки українців через гуманітарні відправлення.
Про це повідомили в «Новій пошті».
Хто здобув відзнаку «Варті»
До голосування за переможців долучилися понад 55 тисяч українців. Загалом відзнаку отримали 12 людей та організацій, які працюють у різних сферах.
77-річний Григорій Янченко переміг у номінації «Найстарший волонтер», також відомий як Дядя Гриша. Під час окупації Херсона він вирушав у людні місця з прапором України на кріслі колісному та з увімкненим гімном. Зараз він живе у Запоріжжі, але рідко буває вдома — подорожує містами України, збираючи кошти для військових. Відзнаку Дяді Гриші вручили у Кропивницькому під час чергового збору.
Наймолодшими волонтерками стали 6-річна Олександра та 4-річна Кіра з Харкова. Саша вже отримувала нагороду «Варті» рік тому. Тоді організатори підготували для неї сюрприз — вона побачила батька-військового, якого ненадовго відпустили зі служби. Через місяць чоловік загинув на фронті. Попри втрату, дівчинка разом із подругою продовжує допомагати ЗСУ, вона збирає кошти на маскувальні сітки, турнікети та автівки. Вона отримала відзнаку у річницю загибелі батька.
За технологічність у волонтерстві відзнаку отримав Сергій Стерненко — автор безперервного збору «Русоріз». Стерненко також регулярно демонструє, як FPV-дрони працюють на передовій.
За креативний підхід нагородили блогера з Миколаєва Юрія Степанця, який нині мешкає в Одесі. Він є найвідомішим в Україні коміком на кріслі колісному та ініціатором «неходових зборів» для військових. Волонтер часто наголошує: не всі можуть воювати в ЗСУ, але кожен, попри втому й втрати, здатен бути для ЗСУ на своєму місці.
Читайте також: Волонтеру Фумінорі Цучіко зареєстрували місце проживання в Харкові
За евакуацію нагородили Катерину Андреєву, яка разом із військовими рятує поранених захисників із прикордоння Сумщини та Курщини. Вона також вивозить мирних жителів і покинутих тварин з-під обстрілів. Свою відзнаку Катерина присвятила батькові, який віддав життя за Україну. За медичну допомогу військовим українці висловили вдячність парамедикам з «Госпітальєрів», які врятували тисячі життів, а за підтримку жінок — руху VETERANKA.
Разом із цим відзнаку отримали:
- всеукраїнська благодійна організація Ukrainian Food Foundation за підтримку ВПО;
- Олександр Мізерій за культурний розвиток. Він є лідером гурту «Смерека» з Вінниччини та волонтером, який вже відіграв понад 350 благодійних концертів і зібрав понад 4 мільйони гривень для ЗСУ;
- Андрій Бурахович за допомогу армії своїми руками. Андрій — механік, який майже цілодобово ремонтує автівки для фронту і вже відремонтував понад дві тисячі машин;
- благодійний фонд «Діти героїв» за психологічну допомогу понад 12 тисячам дітей, які через війну втратили одного або обох батьків;
- Анастасія Слюсар — лідерка фонду, який допомагає дітям, зокрема на прифронтових територіях.
«Попри втому, труднощі й втрати, волонтери продовжують рухатися далі — підтримують тих, хто цього потребує, і знаходять нові способи допомагати. Це про людяність, небайдужість і неймовірну силу. Вони працюють не заради відзнак, а просто тому, що не можуть інакше. Ми дякуємо кожному й кожній та завжди будемо поруч», — розповіла співзасновниця «Нової пошти» Інна Поперешнюк.
Переможці за обсягами гуманітарних вантажів
Організатори відзначили 21 організацію та фонд, що найактивніше користувалися послугами «Гуманітарної Нової пошти». Переможців обирали за найбільшими показниками кількості та ваги відправлень, категорії допомоги та її системність. «Нова пошта» відзначила:
- благодійні фонди «На Хвилі» та «Рій» («Допомога армії»);
- благодійні фонди «Медицина Херсонщини» та «Лелека-Україна» («Медична допомога»);
- благодійні організації «Українські сестри та кідфрендлі» та «Співдружність України» («Допомога дітям»);
- громадську організацію «Покликані жити» та благодійний фонд «Летс Хелп» («Допомога людям старшого віку»);
- благодійні організації «З теплом у серці» та «Європейські традиції доброчинності» («Допомога людям з інвалідністю»);
- «Бахмутське товариство захисту тварин “ЛАДА”» та благодійний фонд «Разом добра сила» («Допомога тваринам»);
- громадські організації «Добробат» та «Б50» («Відновлення житла та добробуту»).
- благодійна організація «Громадянин» та громадська організація «Джуніорс» («Спорт та реабілітація»);
- благодійний фонд «Щаслива лапа» («Лідер серед вантажних перевезень);
- міжнародний благодійний фонд «Небайдужі» та громадська організація «Свідомі кияни» («Найбільша кількість відправлень гуманітарного вантажу»).
Разом із цим у номінації «Навігатор допомоги» перемогли Юлія Кудрик й Оксана Миколюк за активне консультування й онлайн-супровід щодо перевезення гуманітарних вантажів.
Як вручали нагороди
Відзнаку вручали місцеві активісти, блогери, лідери думок, представники «Нової пошти», а також люди, які раніше отримували допомогу від волонтерів-переможців.
Про відзнаку «Варті»
«Варті» — це щорічна відзнака для волонтерів від «Нової пошти», яку заснували у 2022 році. Її започаткували для того, щоби підкреслити внесок українських волонтерів і благодійників.
Нагадаємо, «Нова пошта» розробила сервіс для ефективнішої доставки посилок.
Раніше ми писали, що UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії.
Фото: «Нова пошта»
