Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Волонтерять, захищають та рятують життя. Як українська молодь наближає нашу перемогу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

12 серпня світ відзначає Міжнародний день молоді. За задумом ООН, цього дня варто говорити про можливості та здобутки, успішні кар’єри та освіту. Однак цьогоріч українська молодь має інший порядок денний.

Хлопці та дівчата з усієї країни були змушені докорінно змінити своє життя, а часом – покинути дім. Попри це молодь воює на передовій, волонтерить, організовує благодійні ініціативи та допомагає переселенцям. Разом із проєктом #ВліпиЗаСебе розповідаємо чотири історії про українську молодь, яка наближає нашу перемогу.

Сніжана Бурденюк, засновниця проєкту неформальної освіти

До 24-го лютого Сніжана працювала менторкою у приватній школі та була наставницею в Українській волонтерській службі в програмі «Агенти волонтерства 4.0». Вже через місяць після повномасштабного вторгнення вона заснувала проєкт СпівДія_діти, щоб організувати якісне активне дозвілля дітям-переселенцям та відновлювати їхній психоемоційний стан.

Волонтери створюють безпечний простір для неформальної освіти у школах, де живуть діти. Заняття проводять з понеділка по п’ятницю, кожного тижня навчання має свою тематику. Наприклад, проводять інтерактивні уроки про відомих українців, космос, динозаврів чи українську міфологію.

молодь займається освітою

«Я хочу, щоб діти мали дитинство. Я показую, що Україні на них не байдуже. Я хочу, щоб вони жили тут, і щоб попри все у них було щасливе дитинствою. У цих дітях я виховую українську ідентичність. Через 10 чи 20 років вони згадають, що у ці тяжкі часи про них не забули, про них потурбувались».

За три місяці роботи понад 2 тисячі дітей та 200 волонтерів залучені до СпівДія_діти.

«Є люди, які думають, що, якщо я не можу робити щось велике, то я взагалі нічого не робитиму  –  це неправильно. 10 людей, які разом роблять маленькі речі, творять одну велику справу. Я б порадила молодим людям подивитися на свої сильні сторони й точково долучатися до різних ініціатив».

Анатолій Рибачок, адвокат

Толік працює у юридичній фірмі. Після початку повномасштабного вторгнення він зосередив свої зусилля на тому, щоб росія вже найближчим часом компенсувала завдані збитки, волонтерить та допомагає організувати аукціони з продажу трофеїв орків, щоб назбирати гроші на машини, тактику, медицину та інше необхідне для ЗСУ. А ще Толік  –  донор тромбоцитів, почав здавати кров ще у 2019-му.

«До донорства мене долучила дівчина. Вона особистим прикладом показала, що це прикольно і нічого страшного в цьому немає. Коли я вперше прийшов у донорський центр, у мене взяли аналіз для первинного дослідження крові. Тоді і з’ясувалось, що у моєї крові є особливість, вона kell-позитивна. Така кров приблизно у 5% людей, і це означає, що я не можу здавати цільну кров, бо вона не всім підійде. Але я вирішив, що все одно хочу бути донором, тому я здаю компоненти крові, тромбоцити і плазму».

молодь здає кров

За плечима Толіка вже дев’ять донацій. Переважно він здає кров в Охматдиті. Коли ти вперше здаєш кров, тебе вносять в базу. Потім, за твоєї згоди, рекрутер телефонує і запрошує на донацію, коли хтось потребує твоєї допомоги.

«В Охматдиті дуже привітні лікарі і персонал, я частково від цього отримую задоволення. А здебільшого  –  від того, що я долучений до глобального класного руху, який рятує людям життя. Одного разу я особисто бачив дитину, якій здавав тромбоцити. На мене вийшов її тато, і він нас познайомив. Дуже важко описати ці відчуття, я розумів, що мій компонент крові саме цій дитині може врятувати життя».

Іноді від Охматдиту донорам приходить приходить СМС з текстом: «Вітаємо! Сьогодні ваша кров врятувала чиєсь життя».

«Де б ти не був і що б не робив, у цю мить в тебе мурахи по шкірі і ти просто сяєш. Це дуже приємно. Якщо ти хочеш долучитися до ексклюзивного кола людей, які рятують життя іншим людям, донорство  –  один із найефективніших і найпростіших способів», – каже Толік.

повідомлення

Людмила Янкіна, волонтерка та правозахиниця

Ще до початку повномасштабного вторгнення Люда займалась правозахисною діяльністю.

«Для мене війна почалася у 2014 році. Я з Луганська. Тоді все почалося під моїм балконом, недалеко була прикордонна частина яку захоплювали бойовики».

Коли у січні 2022 року почали активно обговорювати повномасштабну війну в Україні, Люда вирішила залишатися в столиці за будь-яких обставин. Другий раз не хотіла тікати від війни.

Перша освіта у Люди медична, тому одразу пішла у центр крові в ролі медичної волонтерки. Паралельно, доставляла медикаменти та їжу маломобільним та немобільним людям. Всього у перший місяць у неї було понад 200 підопічних.

молодь у футболці Байрактар

Після звільнення Київської області від російських військ Люда була першою цивільною волонтеркою, яка потрапила у звільнені міста та села  –  Бучу, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Бородянку, Горенку, Мощун. Упродовж місяця доставляла туди гарячу їжу  –  2 тисячі порцій щодня плюс медикаменти.

«Війна  –  це страшна річ. Але саме завдяки гуманності та об’єднаності ми переможемо в цій війні. Ми маємо не залишити шансів ворогу нас перемогти».

Понад рік тому Люда дізналася, що в неї онкологія. Через це її прооперували. Бували дні, коли фізично було дуже зле. Не було сил підняти склянку з водою. Тоді брала один день відпочинку. Зараз вона обстежилася та отримала належне лікування. Люда каже, що не може почуватися як людина яка немає раку, але зараз їй значно краще.

Читайте також: Я волонтерила на 9-му місяці вагітності, і це мене рятувало. Історія харків’янки Марії Зайцевої

«Те навантаження з яким я маю справу не сприяє одужанню. Але я намагаюся не думати про себе в момент, коли іншим людям настільки складно».

Американський театр Theater of War Productions запросив Люду як українську волонтерку та правозахисницю зіграти біженку у виставі «Благальниці» (грецька трагедія) разом з голлівудськими акторами  –  Оскаром Айзеком, Вільямом Дефо та Девідом Стретейрном. Виставу дивилися у 65 країнах світу. Вистава про біженців, які приїздять в іншу країну, рятуючись від війни.

Дівчина у вишиванці

«Я побачила у виставі й себе, і українських біженців які виїхали в інші країни, але не з власної волі. Тепер вони мають бути “благальницями”, щоб їм надали роботу, житло та захист, щоби прийняли у нових громадах в інших країнах чи навіть в Україні».

Люда разом з іншими українськими акторами у виставі пояснювала, наскільки жахливою є війна.

«Війна проти України  –  це війна проти цивілізаційного світу, гарного рівня життя, цінностей прав людини, верховенства права, будь-якої свободи. Мені було важливо це донести, і мені це вдалося».

Після вистави Люду запросили на CNN. Це була ще одна можливість розповісти про війну. Зараз вона повернулася в правозахисну діяльність у центрі прав людини Zmina та продовжує допомагати військовим і лікарям як волонтерка.

Іра Рибінкіна, лікарка

До 24 лютого Іра була кардіоторакальним анестезіологом й займалася пересадкою серця та легень дітям і дорослим. Це дуже вузька спеціальність. Таких спеціалістів у світі не багато. 19 років Іра жила у Великій Британії.

Звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну застала її з сім’єю в Новій Зеландії, куди вони переїхали за місяць до війни. Коли Іра дізналася про напад росії, декілька днів не могла виходити на роботу. На той час у Клініці Окленда вона працювала три тижні. Колеги, щоб підтримати, закрили її чергування. 

У перші сім днів повномасштабної війни Іра відновила контакти з колегами в Америці, Канаді, Європі та Новій Зеландії. Тоді ж уклала контракти на постачання тактично-медичного обладнання та почала онлайн вчити українців надавати медичну допомогу. Перші сім днів жінка не виходила з дому, спала по 2 години, а її діти жили на морозиві, шоколаді та мультиках.

Читайте також: Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну

На сьомий день Іра звільнилася й за годину вони разом із родиною зібралися на літак в Європу. Опісля зареєструвала в Україні свій благодійний фонд Smart Medical Aid та організувала команду. 

Працюють у трьох напрямах: допомагають медичним обладнанням, евакуюють дітей й важко поранених та забезпечують тактичною медициною  –  привезли 80 тисяч турнікетів (турнікети САТ виробництва США) та тисячі аптечок. З військовими працюють напряму, щоб знати реальні потреби на фронті.

молодь

«Я завжди думала, що моя айдентіті  –  це бути медиком. Мої діти та моя кар’єра були показником того, ким я є. Але, коли почалася війна, я зрозуміла, що не можу бути людиною, якої немає в Україні. Усе відійшло на другий план».

Іра каже, що в Україні працюватиме до перемоги та навіть далі, бо країну треба відбудувати. У її фонді почали реалізовувати соціальні проєкти.

«Війна струшує всіх. Ми зараз робимо те, що досі здавалося неможливим. Зараз найбільше потрібні соціальні проєкти. Наприклад, скоро ми будемо вчити людей в Україні як робити серцево-легеневу реанімацію».

У Smart Medical Aid волонтерять студенти. Натомість Іра ділиться з ними своїм медичним досвідом та навчає їх.

«Допомагати може кожен. Не тільки залучати іноземні інвестиції, а й годувати, вантажити, займатися бухгалтерією. Ми зараз всі працюємо не за професією. Саме сьогодні формується українське суспільство, в якого буде боліти за те, що сталося. Багато дітей я евакуйовую за кордон і ми маємо зробити все, щоб українці в майбутньому поверталися додому».

 Більше історій молодих українців можна знайти на сторінці #ВліпиЗаСебе.

Суспільство

Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аліні Цьоміній двічі довелося рятуватися від війни. Ще в 2014 році дівчина покинула рідну Луганщину, а після повномасштабного вторгнення довелося евакуюватися знову – з Харкова.

Опинившись на Закарпатті Аліна не змогла сидіти без роботи, а тому наважилася до виїзд до Угорщини. Там влаштувалася працювати на кухні, але через постійний тиск колег та жахливі умови вирішила повертатися додому. До того ж, дівчина мріяла працювати за фахом і в рідній країні. І їй це вдалося! Аліну запросили до Маневицької лікарні, що на Волині.

Аліна Цьоміна

акушерка-гінекологиня з Харкова

Усе життя мріяла стати лікаркою

Я завжди хотіла бути лікаркою. Допомагати людям, рятувати життя, берегти здоров’я – це те, що мені справді подобається. І моє бажання поступово ставало реальністю. Від загального поняття «лікар» я дійшла до того, що хочу стати акушером-гінекологом. 

Я навчалася, брала участь у медичних конференціях і згодом усвідомила, що обрала для себе ту галузь у якій точно хочу розвиватися. Я проходила інтернатуру за своєю спеціальністю й планувала працювати за фахом у Харкові. Але в моє життя знову прийшла росія. Вперше мені довелося їхати геть із Луганська, а тепер прийшлося покинути й Харків.

Ранкові вибухи нагадали мені про Луганщину

Я не була готовою до того, що росія розпочне повномасштабну війну. Не було відчуття, що потрібно збирати речі чи закуповувати додому якусь провізію. Думала, якщо війна й буде, то, напевно, така сама, як у Луганську в 2014-му. 

Там я вже бачила війну, але все одно не очікувала такої жорстокості. Здавалося, що йдеться не про справжню битву, а про щось таке, чого ніколи не станеться. Проте 24-го лютого о п’ятій ранку я прокинулася від звуків, які колись давно вже чула в своєму житті.

Я була переконана, що ці вибухи й стрілянина мені ввижаються. Пам’ятаю, як подумала, що це звичайні салюти, адже «стріляти не можуть, ні, це точно салют». Але новини в моєму телефоні запевняли, що я нічого не наплутала. Я зателефонувала мамі, а потім почала збиратися на чергування. 

Полиці магазинів були порожніми, а готівка закінчилася

Дорогою до пологового будинку я бачила, як усі довкола знімають готівку, скуповують продукти та набирають воду. Утім я цього не зробила і зовсім скоро про це пожалкувала. Наступного дня, коли я поверталася з чергування, їжі в магазинах вже не було.

Як, власне, і готівки в банкоматах. Я навіть зателефонувала на гарячу лінію та перепитала, чи це не збій. А у відповідь почула, що в банкоматах просто не залишилося грошей. 

Читайте також: «Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець

Знаєте. я не та господарка. у якої вдома знайдеться кілька десятків «закруток» і продукти на тиждень. Ніколи не думала, що це може знадобитися, адже навіщо? Якщо можна просто прийти до магазину й придбати все, чого бажатиме душа. Можливо, так воно і є, але не на другий день війни.

Крамниці поруч із будинком вже не працювали, тож мені довелося просто доїдати те, що залишилося ще з роботи. Наступного дня я пішла по магазинах і зрозуміла, що більшість із них зачинені. А в тих, що працювали, вже практично нічого не було. Аби не померти від голоду, мені довелося забирати те, що залишилося на полицях.

Довелося спати в тамбурі евакуаційного поїзда

На щастя, у мене є родичі на Закарпатті, тож було, куди їхати з Харкова. Однак покинути місто на той час було завданням із зірочкою. Я мала викликати таксі, аби дістатися до вокзалу. Ціни були просто скажені, до того ж, водії не приїжджали одразу. Того дня я прочекала три години.

Так минув тиждень. Звичних продуктів практично не було, я спала в коридорі своєї квартири й інколи спускалася до підвалу. Не надто часто, адже там було дуже холодно. Щоразу їздити до лікарні на таксі я не могла, адже за шалені гроші багато не покатаєшся. Тому я вирішила, що час їхати геть.

Вже на вокзалі я дізналася, що мені пощастило доїхати за 500 гривень. Поруч були люди, які витратили на таксі 1500 гривень і навіть більше. Однак на цьому мої проблеми не закінчилися. Евакуаційний потяг виявився «замалим», аби вмістити всіх, хто прагнув виїхати з Харкова. А вокзал, здавалося, не міг вмістити всіх людей разом із валізами.

Я не могла просто сидіти у родичів

Через бійки, сварки, галас та «прильоти» я все ж змогла потрапити у вагон. Тоді ніхто не обирав для себе місця: всі сідали там, де бачили. Так я опинилася біля туалету, трошки пізніше вибралася до тамбуру. Там було трохи більше місця, і я навіть могла лягти.

Але 30 годин такої «мандрівки» мої нирки не витримали. Згодом я дізналася, що вони застуджені. На лікарні часу не було, тому зі Львова я одразу вирушила на Закарпаття. Трохи перепочила, але залишатися там і просто сидіти у родичів не хотілося.

Мені кортіло працювати, заробляти на життя. Та й взагалі робити бодай щось, крім того, аби хвилюватися. Згодом з’явилася пропозиція поїхали до Угорщини. Наче й не дуже далеко, але більш безпечно.

Поїхала працювати за кордон і одразу пожалкувала

Я погодилася, приїхала й знайшла роботу на кухні. І майже одразу про це пошкодувала. Два місяці я провела під постійним тиском тамтешніх кухарів. Мені забороняли без дозволу виходити подихати повітрям і просто використати для обіду весь передбачений на це час. На мене кричали, але останньою краплею стала заборона відвідування вбиральні.

Жахливі умови, постійне відчуття себе чужою й бажання працювати за фахом повернули мене додому. До Харкова. Але надовго затриматися я не змогла. Ані роботи, ані безпеки в місті не було. 

Від страху у мене почав сідати голос, боліло серце, а вночі я практично не спала. Навіть попри те, що коханий запевняв, що я можу не працювати, спокійніше мені не ставало. Я шукала будь-яку роботу. Хотіла навіть спробувати себе в ролі флористки, але мене не взяли.

Працюю в лікарні, де всі одне одного поважають

Згодом мені запропонували роботу за фахом – на Волині. І я знову наважилася на переїзд. Тоді на вокзалі мене проводжав наречений, і я почувалася покинутим кошеням. Він військовий, а тому не міг вирушити зі мною. А мені потрібно було їхати подалі від обстрілів.

Так я опинилася у Маневичах, що на Волині. І зовсім не жалкую, адже тут мене прийняли, наче свою. Жодного тиску, крику чи недбалого ставлення. Ні, навпаки, тут усі працюють з повагою одне до одного, а пацієнти люблять своїх лікарів.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Поки що я мешкаю в хостелі, і багато моїх колег про це знають. Мені часто пропонують якусь допомогу. І це демонструє ставлення місцевих до переселенців. Спочатку було боязко казати, що я родом із Луганщини. Не знала, як люди реагуватимуть на це. Особливо, якщо спочатку я говорила російською.

Відмовилась від російського контенту та перейшла на українську

Однак поступово, десь за місяць, я звикла і до нового міста, і до людей. Навіть почала говорити українською. І якщо раніше я надавала перевагу російським мелодрамам, то зараз викреслюю це зі свого життя. Як і російську мову. Принаймні, намагаюся.

Я знаходжу для себе нові західні серіали, пробую дивитися й наразі мені точно цікаво. Повертатися до російського контенту не хочеться. Якщо раніше я слухала російську музику, то сьогодні мені навіть бридко про це думати.

Звісно, я ще не спілкуюсь українською ідеально. Адже протягом 26 років життя я розмовляла російською, і навчалася – також. Левова частина медичної літератури надрукована мовою окупанта. Тому я даю собі час і «лагідно українізуюсь». І мені приємно, адже відчуваю підтримку людей довкола.

Налаштовуюсь на роботу і намагаюсь завантажити себе

Щодо повернення та планів на майбутнє відповісти однозначно поки не можу. Це занадто складна й важка тема для мене. Коханий на фронті, я – на Волині, і це психологічно виснажує мій стан. Точно можу сказати, що хочу підвищити свою кваліфікацію та продовжити навчання за фахом.

А ще хочу, аби Луганщину повернули до України. Тоді я змогла б нарешті поїхати до мами. Але наразі думати про це ще зарано. Тому налаштовуюсь на роботу й намагаюсь завантажити себе: аби не було часу на зайві думки та нерви.

Читати далі

Суспільство

Україна збирає топових айтівців Європи, аби розробити нові технології для ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У межах щорічних змагань DEV Challenge Україна збирає провідних ІТ-спеціалістів Європи, які працюватимуть над розробкою технологій для відбудови України та допомоги ЗСУ.

Про це ШоТам повідомили організатори змагань.

Під час змагань учасники отримають реальні кейси від партнерів сезону, зокрема, Readdle, Luxoft, Revolut та AMO. Також будуть представлені завдання від некомерційних проєктів, які допоможуть посилити країну.

«Організатори челенджу регулярно співпрацюють із Міністерством цифрової трансформації, МЗС та Міністерством оборони. Цього року будуть представлені конкурсні завдання від UNICEF, Мінцифри, Міноборони та Армії дронів», – розповіли організатори.

Чемпіонат DEV Challenge XIX розпочався на початку вересня 2022 року і триватиме два місяці. Змагання проходять у три етапи: кваліфікація, онлайн-раунд та фінал. Попередні роки заключний етап чемпіонату проходив у Києві, але через повномасштабне вторгнення цьогорічний фінал відбудеться в Польщі.

«Сучасна війна виграється сучасними технологіями, тому ефективне впровадження найкращих рішень – стратегічно важливий крок для перемоги. Якісні та креативні цифрові рішення для українського війська є не менш важливими, ніж традиційні методи ведення бойових дій», – каже директор з цифровізації ДК «Укроборонпром» Тимур Коритний.

За словами організаторки Чемпіонату Євгенії Беспалової, щороку змагання стає дедалі більш потужним інструментом винаходу технологічних рішень для критичних завдань суспільства.

«Учасники DEV Challenge отримують завдання від наших партнерів. З 2019 року ми активно співпрацюємо з міністерствами, залучаємо до вирішення нагальних питань держави топових it-спеціалістів. Завдяки Чемпіонату країна прискорює процеси діджиталізації у різних сферах. Цього року ми працюємо над розвитком технологій для відбудови України, допомоги ЗСУ. Також серед поставлених задач – рішення для захисту дітей та інших гуманітарних питань. На DEV Challenge ми даємо як завдання партнерів з комерційного сектору, так і нон-профіт організацій», – каже Беспалова.

Додамо, DEV Challenge – це найбільше в Європі IT-змагання, яке проходить в Україні з 2012 року. Засноване українцями Ігорем та Євгенією Беспаловими. Головна мета – сприяти розвитку IT-сфери України. За 10 років проведено 18 Чемпіонатів, у яких взяли участь понад 22 000 спеціалістів.

Нагадаємо, українська ІТ-компанія MacPaw презентувала антишпигунський додаток SpyBuster для iOS, який виявляє російські та білоруські програми.

Також ми повідомляли, що дизайн українського застосунку Headway визнали найкращим у світі.

Фото: від організаторів змагань.

Читати далі

Суспільство

Український дрон-камікадзе знищив танк окупантів на Херсонщині (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Дрон-камікадзе спецпідрозділу СБУ «Альфа» знищив російський танк на Херсонському напрямку.

Про це повідомили в телеграм-каналі Служби безпеки України.

«ЦСО “А” СБУ нищить російські танки на Херсонському напрямку! Одну з “коробочок” окупантів наші спецпризначенці ліквідували ударом безпілотника-камікадзе», – йдеться в повідомленні.

Крім того, ще один танк російських загарбників, який переховувався в посадці, «демілітаризували» скиданням кумулятивного заряду

Про спецпідрозділ СБУ «Альфа»

Управління «А» було створено 23 червня 1994 року. З 27 грудня 2005 року діє Центр спеціальних операцій по боротьбі з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів.

Основні завдання Центру «А»:

  • припинення терористичних актів;
  • протидія незаконним збройним формуванням, терористичним організаціям, розвідувально-диверсійним групам іноземних держав;
  • забезпечення проведення співробітниками СБУ оперативно-розшукових, контррозвідувальних заходів, процесуальних дій;
  • участь у здійсненні охорони органів державної влади та посадових осіб, а також забезпечення безпеки працівників СБУ, органів системи УДО та їх близьких родичів;
  • сприяння в межах компетенції СБУ забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення.

З 2014 року бійці спецпідрозділу беруть участь у російсько-українській війні, знищуючи особовий склад та техніку окупантів.

Раніше бійці спецпідрозділу «Альфа» за допомогою бойових дронів знищили бронетехніку та склад боєприпасів російських загарбників.

Також ми повідомляли, що воїни окремого розвідувального підрозділу Десантно-штурмових військ за допомогою ударного безпілотника знищили російський БТР-82 разом із екіпажем.

Фото: ssu.gov.ua.

Читати далі