Понад 2 роки тому Юлія Дима поїхала в Париж, але не дивитися на Ейфелеву вежу, як це роблять усі туристи, а шукати там Дрогобич. Жінка досліджувала життя й творчість письменника Бруно Шульца з Дрогобича, а також інших митців зі свого рідного міста.
«Я повернулася в Дрогобич і сказала чоловіку, що це не випадковість, що в нашому маленькому місті так багато митців. Їх обожнюють у Парижі, Варшаві, Берліні, а тут про них взагалі мало хто знає», — каже Юлія.
Так виникла ідея створити в районному центрі на Львівщині першу мистецьку галерею-кав’ярню, аби популяризувати мистецтво. Яке значення для містян має заклад «юна» на честь коханої Бруно Шульца розповідаємо в ШоТам.
Юлія та Роман Дими
заснували галерею-кав’ярню «юна» в Дрогобичі
Відкрили «26 і кава» в перший рік повномасштабної війни
Юлія та Роман Дими — подружжя, друзі та партнери по бізнесу. Першим їхнім спільним проєктом стала кав’ярня «26 і кава» в Дрогобичі — рідному місті Юлії, куди Юлія повернулася в 2020 році, а Роман переїхав через рік. Цьогоріч у липні закладу виповниться 2 роки. Про «26 і кава» ШоТам уже писали наприкінці 2022-го.
«Якби не повномасштабна війна, то заклад просто не існував би — ми б не наважилися його створювати. Рома в нас відповідає за цифри та структуру, а я — за ідеї й емоції. Це місце — не просто кав’ярня, а простір, де люди спілкуються, жартують чи сумують. Тому це не просто про каву, а про середовище. Цю кав’ярню творять люди»,— стверджує Юлія.
Кавʼярня «26 і кава» в Дрогобичі. Фото надала Юлія Дима
У заклад подружжя запрошує жителів Дрогобича або тих, хто родом з міста, яких знають в Україні аби ті прочитали лекції чи провели свої майстер-класи. У Дрогобичі є багато художників, тому Юлія каже, що список митців, чиї роботи виставлятимуть у закладі, можна ще довго доповнювати.
«Хочемо змінити спосіб життя містян»
«Наша мета — знайомити дрогобичан одних з одними для обміну досвідом. Ми спробували посадити “дерево” і бачимо, як це середовище навколо кав’ярень розростається», —ділиться жінка.
Засновниця закладу каже, що в Дрогобичі багато молоді, адже тут є різні навчальні заклади. Тому кав’ярня є своєрідним молодіжним простором зі смачною кавою, яких у великих містах дуже багато, а от у маленьких — обмаль. Але загалом заклад відвідують люди різного віку.
На першу річницю закладу «26 і кава» містяни приносили йому подарунки, аби облаштувати інтер’єр, та залишали спогади про те, чим ця кав’ярня є для них.
Роман Дима каже, що тут заварюють лише натуральну каву без сиропів, вершків чи кориці, а ще використовують альтернативні методи заварювання. У кавʼярні пригощають кавою та десертами, а головне — дають можливість долучатися до заходів, які тут відбуваються.
«Нашим закладом ми хочемо змінити стиль життя людей у маленькому місті, а ще постійно покращуємо його. Наша мета — не просто відбити ті кошти, які ми вклали в бізнес, а робити класну штуку в маленькому місті», — розповідає Роман.
Юлія каже, що за час існування закладу вдалося залучити дві грантові підтримки на обладнання для кав’ярні та навчання для персоналу.
Їхала в Париж шукати Дрогобич
Заклад «26 і кава» є невеличким — усього 35 метрів квадратних. Юлія та Роман вкладали в нього багато власного часу та ресурсів і не планували більше відкривати нових кавʼярень. Проте кожну подію в «26 і кава» Юлія починала словами: «Ми знаємо, що поки маленькі, але колись обов’язково розширимось».
Взагалі переїхати до рідного міста у 2021 році Юлію мотивував відомий письменник і художник з Дрогобича Бруно Шульц. «Хтось їде на відпочинок у гори, а я вирішила відпочити в маленькому місті, тому приїхала сюди читати Шульца», — розповідає Юлія.
Вона досліджувала життя й творчість Шульца, тому поїхала в Париж, аби пройти його слідами в місті, яке митець відвідував. «Я їхала в Париж не дивитися на Ейфелеву вежу, а шукати там Дрогобич», — жартує підприємиця.
Основним путівником для жінки стали листи Шульца, в яких він багато писав про людей, які теж є митцями з Дрогобича й творили в Парижі. Більша частина з них належали до Паризької школи художників. Юлія тоді придбала найціннішу книгу у своїй бібліотеці, присвячену Паризькій школі, де була інформація про митців з Дрогобича. Жінка ходила по кав’ярнях, які вони відвідували і, можливо, за кавою спілкувалися про її рідне місто.
Відвідувачі галереї «юна» під час однієї з виставок. Фото надала Юлія Дима
Далі Юлія поїхала на виставку митців Паризької школи в Єврейський музей у Берліні. Серед імен прочитала про митця Леопольда Готтліба, який народився в Дрогобичі.
«Я тоді стояла біля його автопортрета й розуміла, що його історію в Дрогобичі, мабуть, мало хто знає. Я повернулася й сказала Ромі, що це не випадковість, що в нашому маленькому місті так багато митців. Їх обожнюють у Парижі, Варшаві, Берліні, а тут мало хто знає їх », — ділиться Юлія. Так виникла ідея відкрити галерею «юна».
Галерея-кавʼярня в Дрогобичі на честь коханої відомого митця
Юлія каже, що назву «юна» для галереї обрали невипадково. Вони з чоловіком юні за віком, ніколи не мали досвіду у створенні галерей, а також кохану Бруно Шульца звали Юзефіна Шелінська, яку він називав Юною.
Заклад доповнює невелика кав’ярня, тому, як кажуть Юлія та Роман, це галерея-кав’ярня сучасного мистецтва в малому місті. «юна» більша за «26 і кава», тому може вмістити більше відвідувачів. І хоч приміщення має мінімалістичний дизайн, люди щодня сюди приходять для фотосесій.
Роман каже, що в меню кав’ярні є смачні перекуси, гранола — все, що можна приготувати швидко. А ще «юна» популяризує українське вино, зокрема, з Тернополя, бо кохана Шульца родом звідти.
«Ми конкуруємо не з місцевими закладами, а зі звичним способом життя містян. Хочемо переконати, що вийти в галерею та роздивлятися твори мистецтва з келихом вина — це дуже витончено. Ми відкрили кав’ярню при галереї, бо хотіли пити смачну каву, а додали винну карту до меню, бо хотіли пити смачне вино — все просто», — ділиться Роман Дима.
«Віримо в малі міста та хочемо для них розвитку»
Юлія каже, що їхньою метою було створити основний подієвий майданчик міста. В «юні» проходять виставки українських митців і лекції експертів з різних сфер. «Для мене заклад “26 і кава” є таким собі хіпстером, а “юна” як простір — більш витончена та ніжна».
Коли подружжя відкривало «юну», то влаштувало публічну дискусію про те, як працювати і розвивати культуру в малих містах й дослідити, чому звідти виїжджає молодь. Юлія стверджує, що вони з чоловіком мріють, аби ситуація змінилася: «Ми дуже віримо в малі міста й хочемо їх розвивати. А ще хочемо і вболіваємо, щоб мистецьких середовищ міста ставало більше».
Співачка Софія Лешишак, яка родом з Дрогобича, виступає в галереї «юна». Фото: Алла Борис
Подружжя Димів дуже радіє, коли їм пишуть сучасні художники та запитують, чи можуть презентувати в них свої картини. А ще завдяки закладу містяни дізнаються все більше раніше невідомих для себе імен.
«Нам часто кажуть відвідувачі, що завдяки “юні” знову записали собі в блокнотик прізвище якогось митця, про якого хочуть дізнатися більше. Я дуже хочу, аби наша галерея продовжувала розвивати смак у містян і до українського сучасного мистецтва, і до українського вина», — підсумовує Юлія Дима.
З 15 грудня українці зможуть їздити у гори п’ятьма новими маршрутами, а до Харкова створять три нових рейси. Укрзалізниця також зменшить час у дорозі для 38 потягів.
Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.
Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.
Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.
Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».
Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.
Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Коментарі