Від зошита з прізвищами — до стратегії розвитку: як дві жінки змінюють громаду на Чернігівщині

Іванівку звільнили від окупантів у квітні 2022 року. Саме тоді в громаді на Чернігівщині провели неофіційний «перепис» населення: щоб справедливо розподілити гуманітарну допомогу між усіма, хто жив у селі.

«Ми із зошитами та ручками обійшли кожен двір і порахували, скільки людей там фактично проживає. Не заглядали в паспорти й не перевіряли прописку», — розповідає Інна Міщенко, яка й організувала цей облік.

Згодом виявилося: чимало людей, які роками живуть в Іванівці, але зареєстровані в іншому місці, не можуть повною мірою долучатися до життя громади. Чинний статут цього не передбачав. Інна разом із подругою Антоніною вирішили змінити це.

Як дві літні жінки перетворили волонтерство на громадську адвокацію та почали впливати на правила життя Іванівки, Інна розповіла #ШОТАМ.

Інна Міщенко

співзасновниця ГО «Інатон»

Ховалися від окупантів у погребі

До вторгнення я мала в Чернігові свій бізнес — бутики чоловічого одягу. У перші ж дні туди прилетіла бомба і все зруйнувала. А ми з родиною поїхали в Іванівку, що за 12 кілометрів від міста. Там була хата моєї мами.

Ми думали, що так втечемо від війни і… опинилися в окупації. Місяць переховувалися у погребі — я, чоловік, наші діти, онуки — всього вісім людей в одному сільському погребі.

Наше село звільнили на початку квітня 2022 року. Наступного дня голова сільради зібрала жителів села у шкільному спортзалі.

«Ти ідею подала — ти й організовуй»

Усі були виснажені і налякані після місяця в окупації. Немає продуктів, у багатьох частково чи повністю зруйновані будинки, знищене майно. Адже в окупації бувало й таке, що окупанти забирали холодильник і палили в ньому багаття, або просто прострілювали побутову техніку у домівках.

Голова сільради повідомила добру новину: скоро до громади привезуть першу гуманітарну допомогу. Але люди були дуже знервовані — вони не вірили, що допомогу швидко привезуть і чесно розподілять. Здійнявся галас. І тоді я запропонувала, щоб на кожній вулиці обрали свого представника, який пильнуватиме, щоб усі отримали необхідне.

Мене підтримали, але сказали: «Ти ідею подала — ти й організовуй».

Звітність вели у зошиті

Я зібрала 23 волонтерів — по одному з кожної вулиці. Уже наступного дня ми із зошитами пішли по дворах і записали, скільки людей там проживає. За цими списками потім розподіляли отриману гуманітарну допомогу. Коли нам почали привозити всілякі солодощі, ми склали також списки дітей і щотижня формували для кожного пакунки з печивом і шоколадом.

Усе записували в один великий зошит: що отримали, що роздали, що залишилося — усе фіксували, щоб було чесно і прозоро.

Виросли від волонтерства до власної ГО

Ми з Антоніною Гарбуз були знайомі ще з юності, адже виросли в одному селі. А під час повномасштабної війни доля звела нас і зблизила знову. Коли російські війська обстріляли Іванівку в березні 2022 року, вони влучили й у будинок Антоніни. Він повністю згорів. Я цього не знала, бо ми з родиною переховувалися у погребі. А коли вийшла зі сховку, побачила Тоню. Вона була у якомусь халаті не свого розміру, бо всі її речі згоріли.

Я кинулась до неї: «Тонечко, у мене тут і одежі нема ніякої, хіба зятева футболка». Вона, до речі, досі зберігає її як щось пам’ятне. А потім ми разом почали допомагати іншим — допомагали вести облік гуманітарної допомоги, записували потреби людей: у кого дах розбито, у кого спалили побутову техніку.

Ми були не єдиними волонтерками громади, тоді згуртувалося дуже багато людей. Але згодом молоді люди повернулися на роботу, і залишилися ми — дві пенсіонерки.

Так ми волонтерили до літа 2023 року. Потім у громаду почали приїжджати представники міжнародних благодійних організацій. Вони пояснили, що для офіційної співпраці нам потрібно зареєструвати громадську організацію. Тож ми з Тонею й вирішили, що станемо вже не просто волонтерками, а громадськими діячками.

А оскільки ми часто чули від односельців: «Інна і Тоня те, Інна і Тоня се», то й назву для своєї ГО вирішили утворити з наших імен — «Інатон»: Інна + Тоня. Сьогодні в нашій організації вже 11 людей. 

Статут громади — це її Конституція

Ми почали шукати можливості для співпраці та навчатися. Зокрема, в Асоціації учасницького розвитку громад. Там ми дізналися більше про інструменти участі й зрозуміли просту річ: громада стає сильнішою, коли її жителі можуть не лише отримувати рішення від влади, а й впливати на них.

Тому, коли в сільраді почали говорити про оновлення статуту, ми побачили в ньому не просто документ, а можливість змінити правила участі людей у житті громади. Статут Іванівської громади ухвалили в 2017 році. Але ж після повномасштабного вторгнення все змінилося: ми пережили окупацію, руйнування, евакуацію, до нас почали приїздити внутрішньо переміщені люди. 

Я завжди кажу: статут громади — це ніби її Конституція. Якщо життя змінилося, то й правила мають відповідати новим реаліям.

Оновити статут запропонувала сільська рада разом із благодійною організацією. Її представники консультували громаду з цього питання. Оголосили набір до робочої групи, куди запросили представників органів місцевого самоврядування, громадських організацій, депутатів та активних жителів. До неї увійшла й наша ГО.

Проводили зустрічі з жителями, збирали пропозиції, обговорювали, що саме потрібно змінити. Нам показували приклади статутів інших громад, які відповідають сучасним підходам. Ми порівнювали їх із нашим документом, вносили свої пропозиції. Над проєктом також працював юридичний відділ.

«А якби я не була представницею ГО?»

Для мене одним із найважливіших було питання участі людей, які фактично живуть у громаді, але зареєстровані в іншому місці. Я, наприклад, зареєстрована в Чернігові, але з початку повномасштабної війни живу в Іванівці. До робочої групи мене запросили як представницю громадської організації. А якби я не була членкинею ГО? Чи мала б я тоді можливість долучитися до роботи над статутом громади, у якій фактично живу?

Тому ми запропонували дати людям, які понад рік живуть у громаді, можливість долучатися до її життя: подавати ідеї, працювати в робочих групах і брати участь у громадських обговореннях, навіть якщо вони зареєстровані в іншому місці.

Інші учасники робочої групи нас підтримали. У новому статуті також передбачили участь молоді в ухваленні рішень громади щодо молодіжної політики. Після цього підготували проєкт нової редакції статуту й опублікували його на сайті громади для обговорення, а пізніше — затвердили.

«Люди щойно приїхали в громаду, але їм не байдуже»

Зараз ми працюємо над стратегією розвитку громади до 2029 року. І перше, що ми з Антоніною вписали в стратегію, — створення молодіжної ради. Водночас у нас уже працює Школа молодого політика — у ній 19 учасників. Сільрада надала транспорт, тому молодь привозять не лише з Іванівки, а й із сусідніх сіл — Анисова, Лукашівки, Количівки. Я дивлюся на них і бачу за блиском в очах, як уважно вони слухають і як щиро радіють — їм справді цікаво. 

Є ще одна річ, яка приємно здивувала мене під час роботи над стратегією. На першій зустрічі робочої групи я побачила двох незнайомих жінок. Виявилося, що вони нещодавно купили будинки в Іванівці і стали жительками громади. Я подумала: люди щойно приїхали в громаду, але їм уже не байдуже, що тут відбувається.

Вчимося самі керувати розвитком своєї громади

До громади продовжують прибувати внутрішньо переміщені люди. Тож я думаю, що нові мешканці приноситимуть із собою ідеї, досвід і нове бачення нашої громади. Я сама вже тут живу майже п’ять років. У мене залишилось помешкання в Чернігові, але я хочу жити саме тут, бо вважаю цю громаду своєю. Я вірю, що ми разом — старі й нові жителі Іванівки — зможемо зробити її квітучою.

Ми починали зі списку людей, яким після окупації треба було роздати гуманітарну допомогу. Тоді ми просто рахували тих, хто жив у наших селах. А тепер ми вже говоримо про те, щоб кожна людина, яка живе в громаді, могла бути почутою.

Для мене це, мабуть, і є головний результат нашої роботи: ми вже не просто допомагаємо людям пережити наслідки війни. Ми вчимося разом змінювати правила, за якими громада житиме далі.

Більше про те, як перетворити жителів із глядачів на учасників змін – дивіться у відео:

Проєкт «ШоТам по Адвокації: всеукраїнська кампанія з підвищення громадської обізнаності та просування практик відкритого врядування в громадах України» реалізується ГО «Криголам» в  межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот», що виконується Фондом Східна Європа за підтримки Європейського Союзу.