Щодня #ШОТАМ розповідає для вас про український бізнес, соціальні проєкти, волонтерів, аграріїв та позитивні зміни у країні. Але ми також виступаємо проти дискримінації в усіх її проявах. Дуже багато негативних новин розповсюджуються в мережі, де акцентують увагу на слові «ром» та його ксенофобських синонімах. Тому ми лупаємо цю скалу стереотипів і розповідаємо вам позитивні історії успіху представників ромської спільноти, які розвиваються в Україні, навчаються, відкривають бізнеси та забезпечують робочими місцями десятки людей.
Працював у колгоспі, а тепер має власну справу. Ром з Одещини Микита Ніка вже понад 30 років тримає ферму з десятками тварин та має свій магазин. Покупцям пропонують натуральні молочні продукти, а ще овочі й трави з городу. Чоловік планує розвивати свою справу, додаючи нові позиції на полиці. Однак поки з цим є складнощі. Через сильні зливи в регіоні потрібно терміново ремонтувати дах крамниці. Власник ферми сподівається, що місцева влада йому з цим допоможе.
Микита Ніка
власник компанії «Ніка» з продажу натуральної фермерської продукції. Ром за національністю, раніше працював інструктором з водіння та був завідувачем орендного підряду
Хімію не їмо і вам не радимо
Ми з родиною звикли харчуватися натуральною продукцією. Домашня бринза та сметана, вирощені на городі овочі — це добра їжа. Ти знаєш, що це все твоїми руками вирощено. А те, що продається у магазинах, — це суцільна хімія. Через це й люди наші сильно хворіють. Звичайно, буває, що й купуємо щось. Але це скоріше як виняток. А якщо ми вже виготовляємо натуральне, то чому б не запропонувати це й іншим? Для цього я й запускав свій бізнес.
Після закінчення школи я пішов до армії. Потім певний час працював у школі водіння інструктором, згодом був у колгоспі. Остання посада — завідувач орендного підряду. Час змінювався, а разом з ним і я. Захотілося вже чогось свого. Тому в 1992 році ми з дружиною та донькою почали пробувати продавати натуральну продукцію, виготовлену вдома.
Годуємо тварин без жодних домішок в їжу
Моїй доньці зараз 39 років. Вона ще з дитинства любила тварин. Вдома вона зараз тримає багато худоби, серед якої гуси, кури, качки й кози. Коли я був молодим, теж мав удома велике господарство — корів, коней, овець по 7-8 кожного. Але довелося всіх продати, бо вже не той вік. Це раніше я міг прокидатися о 6-7 годині ранку, годувати та поїти всіх. А зараз вже більше відпочиваю. А ось молодь нехай працює.
Тваринами на фермі «Ніка» займаються дружина з донькою. Розташоване наше господарство у селі Поплавка Великомихайлівського району Одеської області. У нас є кози, корови, коні, вівці й бики. Загалом усіх приблизно 25, найбільше з них — кіз та овець. Ми для них косимо траву на зиму, збираємо сіно й зерно. Поки тепло, випасаємо. Поїмо і годуємо лише натуральними харчами — без жодних домішок. Це сімейна справа, тому робітників на фермі немає. Ми працюємо лише родинним складом. Допомагають нам наші діти, яким по 15-16 років. Вони піклуються за тваринами, і цим привчаються до дорослої роботи.
На полицях магазину — овочі й молочні продукти
Ми маємо свій магазин розміром 12 на 10 метрів квадратних. Там жінка з донькою торгують нашою продукцією. Особливого вибору, де можна придбати продукти, в нашому селі немає. Ми єдині, хто має свій магазин. Хоча багатьом людям і не потрібно щось купувати, адже майже всі мають своїх корів. Тому браку молочних продуктів у них немає. Водночас до нас часто приїжджають скупитися мешканці сусідніх сіл.
Ми самостійно виготовляємо бринзу та сметану, збираємо молоко. А ще вирощуємо різні овочі, як от картоплю, часник, цибулю та моркву — все це теж потрапляє на полиці магазину. Також там є різні трави з нашого городу. Молоко коштує по 15-16 гривень за літр, бринза — 70 грн за кілограм. Буває й таке, що жителі села здають нам у магазин свою продукцію. Деякі харчі в магазин ми закупляємо, якщо не можемо зробити їх самостійно. Наприклад, хліб, адже в нас ще немає, де його запікати.
Поки що наш магазин тимчасово зачинений, ми в ньому не торгуємо. Річ у тім, що 20 червня цього року нашу область накрила потужна стихія. Негода супроводжувалася вітром та сильним смерчем. За свої 59 років я ще в житті такого не бачив. Така завірюха піднялася. Вона зірвала дах у нашому магазині. Ситуація настільки серйозна, що тепер потрібно робити ремонт. Я ще й навіть не прибрав. От як воно зірвало, так все й лишилося на тому ж місці. До нас приходила комісія з сільської ради, подивилася на дах і пообіцяла допомогти, виділити якісь кошти. До слова, з тваринами все гаразд. Вони в ті дні, на щастя, не постраждали.
З українцями не сваримося
Я маю ромську національність, але це ніяк не ускладнює моє ведення бізнесу. Всі роми, яких я знаю, — дружні й ставляться до інших із розумінням. У мене немає жодних труднощів у спілкуванні з людьми інших національностей, зокрема з українцями. Ми ніколи не сваримося. Відкривати свій бізнес мені також було не складно. У районі люди мене знають, податковій я показую себе з хорошої сторони. Взагалі я законослухняний громадянин.
Читайте також: «Мене обурюють стереотипи». Історія соціального підприємства, де навчають ромських жінок шити та заробляти
Мій бізнес був зареєстрований офіційно, у свідоцтві написано: компанія «Ніка». Але через пандемію довелося тимчасово її закрити, адже сильно впали продажі. Люди хворіють, з дому не виходять, а мені потрібен товарообіг. Серед клієнтів у нас переважно українці, роми й азербайджанці. Замовляють продукцію поки що телефоном: люди приїжджають й одразу з ферми беруть, що їм потрібно. Останнім часом замовлень вже побільшало, адже пандемія потроху йде на спад, і люди почали частіше виходити на вулиці.
Чекаємо в гості нових постачальників
У мене зараз семеро дітей, і я дуже сподіваюся, що хтось із них перейме мою справу. Діти, яким зараз по 15-16 років, особливо цікавляться фермерством. Молодь повинна трудитися й щось робити, бо без бізнесу зараз нікуди. Людину дуже красить власна справа, тому потрібно чимось займатися.
Ми думаємо далі продовжувати розвивати наш бізнес. Хочемо придбати ще землі й розширити фермерське господарство. Нещодавно, але до негоди, в наш магазин почали привозити нові товари. Серед них різні ковбаси, консерви й макарони. Список таких необхідних продуктів ми й далі хочемо розширювати. А для цього плануємо до кола наших постачальників залучити нових. Але зараз із цим складно, бо вони приїжджають, дивляться на мій магазин, а в мене там страшне. Й ніхто не хоче мати з нами справу. Тому дуже сподіваємося на допомогу від місцевої влади.
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проєкту «Історії успіху ромського бізнесу».
