Victoria Museum показали, як працює перший приватний музей моди

Вбрання модників “вікторіанської епохи” колекціонує та демонструє Вікторія Лисенко. 2017 року вона заснувала музей костюма і стилю Victoria Museum. 

Побували “за лаштунками” приватного музею і розповідаємо: чому робота з експонатами часом переростає в детективну історію, які пригоди доводиться пережити, аби отримати нові артефакти, чому в музеї працюють в білих рукавичках та чи прибуткова це справа.

Victoria Museum у цифрах

• 3 людей працює у постійній команді музею: засновниця Вікторія, адміністраторка Ольга та менеджер залу Ярослав. Аби музей працював, залучають: пожежну та охоронну служби, аудиторські компанії, фахівців, які слідкують за кондиціонуванням, IT-фахівців, бухгалтера, кількох реставраторів, фотографів, експертів, які консультують у різних галузях (ювелірні вироби, віяла, тростини, картини). Над кожним проектом задіюють від 3 до 30 осіб, залежно від періоду.
• 5 євро коштує найдешевший експонат. Це срібне брязкальце ХІХ століття, з кільцем із слонової кістки. Але річ безцінна. Такі іграшки дарували на перший зуб у заможних родинах. 
• 7 експонатів було у фонді музею під час першої виставки. За 2,5 роки зібрали вже близько 1000 речей.
• 65 гривень коштує квиток для школярів та студентів, 130 – для дорослих. Безкоштовний вхід для пільгових груп.
• 600 відвідувачів всередньому приходять щомісяця до Victoria Museum. 
• 9000 гривень коштує влаштувати івент в музеї.

Чому одяг саме вікторіанської епохи

Раніше в Україні не існувало місця, де можна було б роздивитися вбрання українських модниць, побачити через костюми, аксесуари, світлини власну історію та міську моду. Вирішила, що потрібна експозиція, яка заповнить прогалини.

Ефемерний період 1840-1920х років називаємо “Вікторіанською епохою”. Це дореволюційний час, після якого історія та життя людей круто змінилися.

У нашій країні, після двох революцій та двох світових війн, майже не збереглися артефакти того періоду. Тому ми збираємо з різних куточків світу такі речі, щоб відтворити, як могли виглядати містяни і в Києві, і в Харкові, і в Одесі.

Помітила, як люди переоцінюють своє життя, виходячи з музею. Подивившись на всі ці тісні корсети і громіздкі криноліни, які доводилося носити жінкам, починають цінувати сьогоднішню свободу від колишнього диктату моди, з його суворими правилами.

Пошук одягу – лотерея

Не дуже вірю в те, що десь в Україні, у прабабусиних скринях лежать речі, які придатні для музею. Купую експонати на іноземних аукціонах, на блошиних ринках у різних країнах, у дилерів, колекціонерів. Буває, музеї розпродають “дублі” зі своїх фондів.

Іноді це полювання, інколи – щасливий випадок, часом – детективне розслідування. 

Унікальний експонат, єдину в Україні весільну сукню від модного будинку Чарльза Уорта, мені подарував мій чоловік. Меморіальну брошку 19-го століття подарувала сім’я Корсакових. 

Нещодавно до відкриття виставки “Аркани жіночої долі”, отримали від Наталії Лисенко, власниці галереї “Боско”, картину 19-століття, на якій зображено жінку в класичному вікторіанському вбранні. Імена дарувальників вказуємо на нашому сайті.

Найстарішому експонату 200 років

1820-м роком датується найстаріший експонат музею. Це віяло “Слонове мереживо”. Зберігається у фонді музею, побачити можна під час тематичних виставок, або в каталозі. 

Якщо говорити про костюми, в колекції представлені речі з 1840-х до 1920-х років. Найстаріший – парадний мундир гусара, датується 1830 роком. Він трішки випадає з нашої тематики, але пишаємося тим, що він є. Також маємо чоловічий жилет, який датується 1820-30-ми роками.

З костюмами працюють в рукавичках

Зберігати тканини складно. Вони руйнуються під впливом повітря й світла, і просто від часу. Ці сукні ніколи не прали. Іноді їх неакуратно носили, ставили плями, втрачали ґудзики, випадково могли порвати. Вулицями тоді їздили кінні екіпажі, і це не додавало вбранню чистоти. 

Але відвідувачам музею потрібно показувати доладні речі. Звичайно ж, ми звертаємося до реставраторів. Сукні та костюми чистять і підшивають, обробляють спеціальними пластифікаторами. 

Наших суконь торкаємося виключно в білих рукавичках. Експонати вимагають спеціальних умов зберігання, тому перебувають за склом і в спеціальному мікрокліматичному режимі, щоб і через 50 років наші діти й онуки мали можливість їх побачити. Прагнемо зберегти “портал часу”.

Музей – це більше про благодійність

Це моє меценатство. Вдячна відвідувачам за те, що вони купують квитки. Гроші потрібні на сплату роботи персоналу, на реставрацію, комунальні послуги. Але музей не є прибутковою справою.

Найдорожчим вийшло приміщення і його ремонт. Придбали будівлю у середмісті Києва, неподалік від метро Арсенальна.

Вважаю себе амбасадором приватних музеїв і впевнена, що за наступні 10 років таких побільшає. Сподіваюся, українські колекціонери стануть більш сміливими і відкриватимуть власні музейні простори для своїх колекцій. 

Вважаю, що навіть якщо маєте $1 тисячу, можна починати власну справу. Сенс є завжди, якщо ви його бачите. І це не визначається сумою – $20 чи $200 тисяч. Якщо у вас є $20 млн – то це, мабуть, буде арт-музей на 1500 кв.м. Чому ні? Треба пробувати. Музей – це чудова ідея! 

У планах – виїзні виставки по містах України. Подали документи на участь у European Museum of the Year Award (EMYA), і маємо намір бути визнаними музеєм року.