Суспільство
Victoria Museum показали, як працює перший приватний музей моди
Вбрання модників “вікторіанської епохи” колекціонує та демонструє Вікторія Лисенко. 2017 року вона заснувала музей костюма і стилю Victoria Museum.
Побували “за лаштунками” приватного музею і розповідаємо: чому робота з експонатами часом переростає в детективну історію, які пригоди доводиться пережити, аби отримати нові артефакти, чому в музеї працюють в білих рукавичках та чи прибуткова це справа.
Вікторія Лисенко
засновниця “Victoria Museum”.
Музейної справи Вікторія навчалася в Лондоні у експертки Рене Пфістер, котра викладає в City University та Sotheby’s Institute of Art.
Аби відкрити власний культурний простір, мисткиня придбала та відреставрувала “царський будинок”, за адресою Бутишев провулок, 23.
Нещодавно її висунули на звання “Людина року-2019” у номінації “Культурно-мистецький проект року”. Досвідом про відкриття приватного музею Вікторія поділилася у власній книзі “Шлях до Victoria Museum”.
Victoria Museum у цифрах
- 3 людей працює у постійній команді музею: засновниця Вікторія, адміністраторка Ольга та менеджер залу Ярослав. Аби музей працював, залучають: пожежну та охоронну служби, аудиторські компанії, фахівців, які слідкують за кондиціонуванням, IT-фахівців, бухгалтера, кількох реставраторів, фотографів, експертів, які консультують у різних галузях (ювелірні вироби, віяла, тростини, картини). Над кожним проектом задіюють від 3 до 30 осіб, залежно від періоду.
- 5 євро коштує найдешевший експонат. Це срібне брязкальце ХІХ століття, з кільцем із слонової кістки. Але річ безцінна. Такі іграшки дарували на перший зуб у заможних родинах.
- 7 експонатів було у фонді музею під час першої виставки. За 2,5 роки зібрали вже близько 1000 речей.
- 65 гривень коштує квиток для школярів та студентів, 130 – для дорослих. Безкоштовний вхід для пільгових груп.
- 600 відвідувачів всередньому приходять щомісяця до Victoria Museum.
- 9000 гривень коштує влаштувати івент в музеї.
Чому одяг саме вікторіанської епохи
Раніше в Україні не існувало місця, де можна було б роздивитися вбрання українських модниць, побачити через костюми, аксесуари, світлини власну історію та міську моду. Вирішила, що потрібна експозиція, яка заповнить прогалини.
Ефемерний період 1840-1920х років називаємо “Вікторіанською епохою”. Це дореволюційний час, після якого історія та життя людей круто змінилися.
У нашій країні, після двох революцій та двох світових війн, майже не збереглися артефакти того періоду. Тому ми збираємо з різних куточків світу такі речі, щоб відтворити, як могли виглядати містяни і в Києві, і в Харкові, і в Одесі.
Помітила, як люди переоцінюють своє життя, виходячи з музею. Подивившись на всі ці тісні корсети і громіздкі криноліни, які доводилося носити жінкам, починають цінувати сьогоднішню свободу від колишнього диктату моди, з його суворими правилами.
Пошук одягу – лотерея
Не дуже вірю в те, що десь в Україні, у прабабусиних скринях лежать речі, які придатні для музею. Купую експонати на іноземних аукціонах, на блошиних ринках у різних країнах, у дилерів, колекціонерів. Буває, музеї розпродають “дублі” зі своїх фондів.
Іноді це полювання, інколи – щасливий випадок, часом – детективне розслідування.
Унікальний експонат, єдину в Україні весільну сукню від модного будинку Чарльза Уорта, мені подарував мій чоловік. Меморіальну брошку 19-го століття подарувала сім’я Корсакових.
Нещодавно до відкриття виставки “Аркани жіночої долі”, отримали від Наталії Лисенко, власниці галереї “Боско”, картину 19-століття, на якій зображено жінку в класичному вікторіанському вбранні. Імена дарувальників вказуємо на нашому сайті.
Найстарішому експонату 200 років
1820-м роком датується найстаріший експонат музею. Це віяло “Слонове мереживо”. Зберігається у фонді музею, побачити можна під час тематичних виставок, або в каталозі.
Якщо говорити про костюми, в колекції представлені речі з 1840-х до 1920-х років. Найстаріший – парадний мундир гусара, датується 1830 роком. Він трішки випадає з нашої тематики, але пишаємося тим, що він є. Також маємо чоловічий жилет, який датується 1820-30-ми роками.
З костюмами працюють в рукавичках
Зберігати тканини складно. Вони руйнуються під впливом повітря й світла, і просто від часу. Ці сукні ніколи не прали. Іноді їх неакуратно носили, ставили плями, втрачали ґудзики, випадково могли порвати. Вулицями тоді їздили кінні екіпажі, і це не додавало вбранню чистоти.
Але відвідувачам музею потрібно показувати доладні речі. Звичайно ж, ми звертаємося до реставраторів. Сукні та костюми чистять і підшивають, обробляють спеціальними пластифікаторами.
Наших суконь торкаємося виключно в білих рукавичках. Експонати вимагають спеціальних умов зберігання, тому перебувають за склом і в спеціальному мікрокліматичному режимі, щоб і через 50 років наші діти й онуки мали можливість їх побачити. Прагнемо зберегти “портал часу”.
Музей – це більше про благодійність
Це моє меценатство. Вдячна відвідувачам за те, що вони купують квитки. Гроші потрібні на сплату роботи персоналу, на реставрацію, комунальні послуги. Але музей не є прибутковою справою.
Найдорожчим вийшло приміщення і його ремонт. Придбали будівлю у середмісті Києва, неподалік від метро Арсенальна.
Вважаю себе амбасадором приватних музеїв і впевнена, що за наступні 10 років таких побільшає. Сподіваюся, українські колекціонери стануть більш сміливими і відкриватимуть власні музейні простори для своїх колекцій.
Вважаю, що навіть якщо маєте $1 тисячу, можна починати власну справу. Сенс є завжди, якщо ви його бачите. І це не визначається сумою – $20 чи $200 тисяч. Якщо у вас є $20 млн – то це, мабуть, буде арт-музей на 1500 кв.м. Чому ні? Треба пробувати. Музей – це чудова ідея!
У планах – виїзні виставки по містах України. Подали документи на участь у European Museum of the Year Award (EMYA), і маємо намір бути визнаними музеєм року.
Суспільство
- Консультування;
- Короткотермінове проживання;
- Денний догляд дітей з інвалідністю;
- Представництво інтересів;
- Соціальну адаптацію;
- Кризове екстрене втручання;
- Соціальну інтеграцію та реінтеграцію;
- Соціальний супровід родин, у яких виховуються діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування.
Суспільство
- «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка
- «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» Володимира Станчишина
- «Для стосунків потрібні двоє» Володимира Станчишина
- «Танці з кістками» Андрія Сем’янківа
- «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» Тімоті Снайдера
Суспільство
- вул. Академіка Гнатюка, 20;
- вул. Під Дубом, 2-А
- вул. С. Бандери, 15;
- вул. С. Бандери, 24;
- вул. С. Бандери, 32;
- вул. Ф. Ліста, 1;
- пл. Є. Маланюка – вул.М. Скорика, 17;
- вул. Стрийська, 38;
- пл. Є. Петрушевича, 3;
- просп. Т. Шевченка, 2;
- просп. Т. Шевченка, 15;
- вул. І. Виговського, 34;
- вул. Т. Шевченка, 25
- вул. Жасминова, 5-Б
- вул. К. Левицького, 67;
- вул. Пекарська, 7;
- вул.І .Мечникова, 8;
- вул. Зелена, 281-А
- вул. Луганська, 18;
- вул. В.Навроцького, 23:
- вул.Стрийська, 45-А;
- просп. Червоної Калини, 2-А;
- просп. Червоної Калини, 36;
- просп. Червоної Калини, 66;
- вул. Володимира Великого, 10;
- вул. С.Єфремова, 37
- вул. Генерала Чупринки, 85;
- вул. Київська, 10;
- вул. Наукова, 2-Б;
- вул.Т. Масарика, 2;
- вул. Ю. Федьковича, 6;
- вул. В. Липинського, 11;
- просп. В. Чорновола, 95;
- просп. В. Чорновола – вул. Торф’яна.
- вул. Миколайчука, 9;
- вул. П.Орлика, 4;
- вул. Реміснича, 16-Г;
- вул. Б.Хмельницького, 271;
- вул. Т. Шевченка, 120
- смт. Брюховичі, вул. В.Івасюка, 74.