Ветеран Андрій Захарченко вийшов з реабілітаційного центру зі своєю новою «рукою» і розгубився: що робити далі? На колишній роботі працювати з протезом не вийде, пробувати нове страшно, та і не ясно взагалі, що він тепер зможе.
«Андрій до нас звернувся після чотирьох місяців безрезультатних пошуків роботи. Було помітно, що він вже трохи фруструє, бо немає відгуку на пошук»,
— розповідає кар’єрна консультантка ветеранського проєкту Lobby X Юстина Дусан.
Вже за місяць менторської роботи з рекрутеркою Андрій отримав одразу кілька пропозицій від компаній, про які міг лише мріяти. #ШоТам розпитав Андрія та Юстину, як шукати вакансії.
Андрій Захарченко
ветеран
Мені пощастило, що я правша, а втратив ліву руку
20 років я працював на металургійному комбінаті у Кривому Розі. Робота в цехах, потім помічником машиніста: ми мали доправити ще гарячий метал на подальшу обробку.
Робота непроста – дощ чи сніг – а ти бігаєш перемикаєш всі ці стрілки на коліях, направляючи вантажі. Але мені подобалось.
Я мобілізувався у 2023 році за повісткою. Був готовий до цього морально, розумів, що буде і моя черга ставати до оборони.
Повоювати довелося мені недовго. На Запорізькому напрямку, під Роботиним отримав важке поранення
Ми наступали рано зранку. Прилетіла міна. Вибух. Я відчув, як по лівому ліктю щось так ударило дуже сильно. Глянув — а рука буквально на ниточці, але я тримався при свідомості. Хлопці одразу мене перев’язали. Потім ми йшли пішки. Побратими пропонували почекати, аби евак ближче під’їхав, але я боявся, що стечу кров’ю, і спішив, як міг. Таки встигли довезти мене до лікарні. Прокинувся я вже без руки — її не вдалося зберегти. І я зрозумів, що далі маю якось вчитися жити з однією рукою.
Мені пощастило, що я правша, а втратив ліву руку. Тож деякі найпростіші речі міг робити однією рукою одразу.
Десь майже рік я провів у лікуванні та реабілітації. Запоріжжя, Дніпро, Хмельницький. Рука заживала непогано. А от моральний стан був не дуже. Не хотілось нічого.
Потім я потрапив до центру Superhumans, отримав протез. Не з першої спроби. Вийшло так, що той протез, який до мене їхав, поки я лікувався, не підійшов, бо я сильно схуд.
У мене протез з кистю, але через те, що у мене дуже коротенька кукса, на яку кріпиться протез, я все одно не можу нічого важкого підняти нею, тож частіше надягаю робочий протез-«крюк».
Звісно, до роботи машиністом я з цими даними повернутися уже не міг. Але і сидіти склавши руки, які б вони не були, теж
Навіть не міг уявити, де я тепер зможу працювати
Роботу я шукав уже в Києві, бо там живе моя дівчина. Познайомились ми по телефону, коли я ще лежав у шпиталі в Хмельницькому. Мені потрібно було купити якісь кросівки на резинках абощо і побратим запропонував допомогти: «Я попрошу свою сестру, вона підбере і замовить».
Так я познайомився з Лідою. Якось так воно склалось, що вже і коли кросівки вибрали, продовжили спілкуватись, мабуть, припали одне одному до душі. Тож після реабілітації у Львові я поїхав у столицю.
Нове місто, кохана — не вистачало лише роботи. Найважче було те, що я сам навіть не міг уявити, де я тепер зможу працювати. Важке не понесу, з дрібним не впораюсь.
І я зареєструвався в Центрі зайнятості — кілька місяців там стояв. Пропонували роботу охоронцем у магазинах, але я все ж таки вірив, що можу щось більше робити. А в ідеалі, щоб хоч якось бути причетним до оборони країни, раз уже воювати довго не вийшло.
А потім мені знайомий порадив спробувати звернутись на Lobby X. Зі мною працювала консультантка, я ходив на кілька співбесід. Це для мене зовсім нове було, бо я ж 20 років працював на одному підприємстві, співбесіди ніколи раніше не приходив.
Ну і результат є, якого я і не сподівався: працюю в мілтех-компанії, робота на складі та за комп’ютером. Я хвилювався, бо в мене з комп’ютерною технікою не дуже було, повільно все робив. Але там всі мене підтримали, я успішно пройшов два місяці випробувального терміну — і мене взяли на роботу!
Мені тут дуже подобається, у колективі ще є ветерани, це допомогло мені адаптуватись швидше. З протезом я перший, але всі мені допомагають, нема з цим ніяких напрягів.
Так що нова сторіночка мого життя мені дуже подобається, великі плани поки не будую, але сподіваюсь, що далі — тільки краще!
Юстина Дусан
кар’єрна консультантка ветеранського проєкту Lobby X
Такі кандидати нині на вагу золота
Андрій до нас звернувся після чотирьох місяців пошуку роботи. Було помітно, що людина вже трохи фруструє, бо нема відгуку на пошук. Плюс переїзд до Києва, де все нове. Ну і сам ветеран не дуже вірив у себе: думав, що його максимум — це працювати охоронцем у магазині. Ні в якому разі не хочу знецінити цю професію, але вона не потребує спеціалізованих кваліфікацій, а в Андрія вони все ж є.
Тож ми з ним поспілкувалися і проаналізувати його сильні сторони: 20 років у важкій промисловості — тобто він вже проявив себе як надійний, стабільний працівник, здатний працювати за чітким графіком, посидючий і виважений, має освіту електрослюсаря.
Такі кандидати нині на вагу золота насправді
Далі ми разом створили резюме, на яке будуть реагувати рекрутери та готувались до майбутніх співбесід.
Знаючи мрію Андрія бути залученим якось до питань оборони країни, ми вирішили націлитись на сферу мілтеху, саме по виробництвах.
Розіслали резюме по базі наших працедавців, сповіщали Андрія про заходи для мілтех-виробників, аби він туди приходив і лишав своє резюме.
І в результаті за місяць Андрій уже мав кілька пропозицій та сам міг вибирати між різними компаніями. Він такого не очікував і навіть розгубився спочатку. Хочу наголосити, що переломним моментом в історії Андрія було почати презентувати себе: розсилати резюме, особисто знайомитись з потенційними працедавцями.
У Андрія все так швидко вийшло, бо він був активним. Не чекав, що хтось щось зробить за нього: треба поправити резюме — правив, треба піти на якийсь захід — ішов і спілкувався там. Другий момент — гнучкість готовність вчитись нового, освоювати роботу за комп’ютером.
Я хочу звернутись до всіх ветеранів, які шукають роботу: будьте активними та вірте в себе
Кар’єрне консультування проходить повністю онлайн, тобто ми можемо допомагати ветеранам і ветеранкам навіть з віддалених громад. Наша команда завжди готова підтримати вас, просто напишіть нам у соцмержах чи на сайті: що ви вмієте, що хочете знайти. І будьте готові включитися у процес, бо ми нікого не змушуємо шукати роботу, нікого силоміць не тягнемо на співбесіди.
Бажання людини — це 50% успіху
Часто ветерани не вірять, що хтось може їм допомогти, тоді як насправді можливостей є дуже багато і бажання суспільства підтримувати ветеранів теж. Просто це треба побачити.
Ми не творимо дива, не обіцяємо знайти роботу за місяць, але можемо фахово підтримати тих, хто дійсно готовий докласти зусиль заради свого майбутнього.
