Суспільство
Унікальна садиба стала полем бою. Як росіяни нищили культуру Сумщини, а місцеві її відновлюють
Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.
Ці будівлі місцеві називають «перлиною Тростянця». Раніше тут проводили ярмарки та фестивалі, але в лютому 2022 року росіяни вирішили, що культурній пам’ятці Сумщини більше пасуватимуть артилерійські установки, міномети й танки.
За майже місяць окупації Тростянецьку громаду постійно обстрілювали та грабували. Забирали все — від старовинних монет до магнітів з холодильників. Розповідаємо в ШоТам, як після деокупації місцева влада та представники сфери культури відновлюють пошкоджену спадщину.
Із садиби обстрілювали українські міста та села
Тростянець розташований за 30 км від кордону з росією, тому ворожі війська окупували це місто на Сумщині вже в перший день повномасштабного вторгнення. У самому центрі, в будівлі міської ради вони організували свій штаб і керували наступом на Київ.
Поруч розташовані пам’ятки державного значення з унікальною архітектурою 18 століття — фортеця «Круглий двір» і панська садиба цукрозаводчика Леопольда Кеніга з краєзнавчим музеєм. Окупанти вибили великі дерев’яні ворота, заїхали на територію та поставили там декілька артилерійських установок й іншу важку техніку, аби з площі перед Круглим двором обстрілювати села Тростянецької громади та Охтирку. На котельні закладу розміщувалися російські снайпери.
«У такій ситуації було досить складно зорієнтуватися, якісь кроки зробити для того, щоб усе зберегти. Вже по обіді 24 лютого потрапити туди було неможливо, бо росіяни досить швидко зайшли в місто, зайняли його й контролювали повністю будь-які рухи», — згадує зберігачка музейно-виставкового центру «Тростянецький» Ангеліна Кулішова.
На початку березня в ліве крило Головної будівлі садиби стався приліт артилерії. 21 березня росіяни з танків обстріляли Тростянецьку лікарню. Тоді один зі снарядів влучив просто в лісодослідну станцію на території музейного центру — від будівлі залишилися лише стіни, а бібліотека з 15 000 рідкісних книг вщент вигоріла. Інший снаряд впав біля входу в музей — там повилітали вікна й старовинні двері.
Читайте більше: Лікарі готували їжу для пацієнтів на багатті, а місцеві здавали позиції росіян. Як Тростянецька громада зустріла окупацію й відновлюється після
Замість картин з музею крали магніти з холодильників
Та садиба постраждала не тільки від обстрілів — росіяни покрали всю комп’ютерну техніку й особисті речі працівників. На щастя, більшість музейних експонатів залишилися цілими. За словами Ангеліни Кулішової, взимку 2021 року під час ремонту їх перенесли в сховище. До того ж, мистецтво росіян не дуже цікавило.
«Вони не розбираються або не цінують живопис, якісь історичні речі. У нас є в цій будівлі картинна галерея, білий рояль доволі дороговартісний. Усе вціліло, тому що росіяни грабували будинки людей, у яких забирали магнітики з холодильників», — розповідає міський голова Тростянця Юрій Бова.
Під час окупації в садибі Кеніга розбили старовинну шафу, якій було понад 150 років та викрали гордість закладу — енциклопедію, а також монети з нумізматичної колекції та бронзову чорнильницю.
«Вони не розуміли цінність цих предметів — просто дивилися, що це кольоровий метал, і його можна здати», — говорить в.о. директора музейно-виставкового центру «Тростянецький» Аліна Толстих.
На щастя, в кінці березня 2022 року українські військові звільнили Тростянець.
«Цей місяць був насправді пекельний і досить страшний. Днями ми прокидалися в абсолютному нерозумінні, що буде далі, чи прийдуть вони до нас додому, чи виживемо ми взагалі», — згадує Ангеліна Кулішова.
Усе, що потрібно — дозвіл на реставрацію
За словами Юрія Бови, збитки ще оцінюють. Сукупно вони складатимуть близько 150 мільйонів гривень. «Державних програм відновлення поки що немає», — говорить міський голова.
Аби відновити будівлю Круглого двору, громаді потрібні дозвільні документи на роботи від Міністерства культури. Поки міській владі не вдається отримати такий дозвіл.
Але в громаді вирішили не сидіти, склавши руки. Один з міжнародних фондів виділив понад 40 тисяч євро на збереження будівлі, що повністю згоріла. Її тимчасово накрили та забили вікна.
З волонтерами проєкту «Збережіть українську культуру» в громаді реставрували двері, які були пошкоджені вибухами мін. Вхідні двері в краєзнавчий музей поки не встановлювали — це планують зробити, коли на Сумщині буде спокійніше.
«Ці будівлі унікальні, особливо Круглий двір як циркова сцена 1749 року. Хотілося б її максимально зберегти й використовувати для різних культурно-мистецьких заходів», — ділиться Юрій Бова.
Міська влада сподівається, що проєктна документація на реставрацію цього комплексу, яку вже розробили в Тростянці, пройде експертизу, й будівлі можна буде відновити.
«Маємо надію, що після війни ми завершимо всі роботи, і держава виділить кошти для того, щоб відремонтувати ці будівлі, аби вони залишилися елементами архітектури на Сумщині», — каже міський голова.
Та вже зараз у музеї знову проводять виставки, екскурсії та навіть весілля. А ще оцифровують інформацію про садибу, аби зберегти культурну спадщину та розповісти про неї більшій кількості людей.
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
Працівники ДСНС увечері 1 квітня врятували на Київщині кота, який другу добу поспіль не міг злізти з верхівки дерева.
Про це повідомили в Головному управлінні ДСНС України у Київській області.
Місцеві мешканці спочатку намагалися допомогти коту самотужки, але їм це не вдавалося. Тоді вони звернулися за допомогою до поліції. Після виклику на місце вирушили рятувальники ДСНС.
Завдяки спецтехніці працівники ДСНС змогли спустити кота на землю:
«Тваринку вдалося зняти з дерева та передати вдячним власникам. Особливо раділи діти — їхній улюбленець нарешті повернувся додому».
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
Нагадаємо, що в Києві врятували собаку, який не міг вибратися з річки на берег (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка ГУ ДСНС України у Київській області
Суспільство
На благодійному аукціоні, який організували на заході до 15-річчя компанії Uklon, продали перо рахівського крижня із фільмів українського режисера Антоніо Лукіча за 500 тисяч гривень. Усі кошти передали на збір «Підсвіти ворога».
Про це повідомили в Uklon.
Історія пера
Перо рахівського крижня використовували у двох роботах Антоніо Лукіча — дебютному фільмі «Мої думки тихі» та короткометражці «Найлегший пасажир в історії».
В останньому фільмі режисер розповів власну історію. У стрічці водій таксі подолав безліч викликів на своєму шляху, щоби вчасно доставити на знімальний майданчик «Мої думки тихі» перо рахівського крижня.
«Саме по собі перо нічого не коштує. А ось тільки в нього зʼявляється історія, його минуле — воно відразу набуває змісту та вартості, стає особливим. Колись ця пірʼїнка зіграла вирішальну деталь в моєму першому фільмі і я вирішив, що збережу його. Але тоді ще не знав для чого саме. І ось в нинішніх реаліях дізнався, коли його продали на благодійному аукціоні за півмільйона гривень, які підуть на те, аби захистити наше небо від ворожих обстрілів», — розповів Антоніо Лукіч.
Читайте також: Два паралімпійці зі Львова задонатили на військо 400 тисяч грн призових
Разом із пером на заході продали диптих картин сучасного українського художника Олексія Сая за 90 тисяч гривень, а також ексклюзивне ігристе «Артемівське», виготовлене у Бахмуті, за донат у 120 тисяч гривень.
Кошти передали на спільний збір фонду Сергія Притули та Uklon «Підсвіти ворога». У межах цього проєкту бійці ППО отримають відстежувально-навідні комплекси для захисту українських міст.
Нагадаємо, що UNITED24 розігрує стяг із підписами захисниць Маріуполя та астронавта NASA.
Фото: Uklon
