«Яка красива картинка!», — дуже часто ми з колегами в #ШОТАМ чуємо від читачів та партнерів. Цим колажним стилем обкладинок ми завдячуємо графічній дизайнерці Любі, яка зробила візуал #ШОТАМ й інших відомих українських брендів впізнаваним.
Любов Стегнієнко вже встигла попрацювати зі «ВСІ СВОЇ», ANDRE TAN та створити анімацію про ідентичність та націю, яку покажуть в Парижі та Токіо.
Разом із технологічною компанією Lenovo ми розповідаємо історії людей, які надихають та є обличчям нового креативного українського суспільства. Люба — одна з тих, хто доводить — почати свій шлях в креативних індустріях може кожен. Головне — розвивати свій талант.
Любов Стегнієнко
графічна дизайнерка
З дитинства поєднувала непоєднуване
Я народилася в Донецьку, а у 2004 році наша родина переїхала до Києва. У дитинстві в мене завжди були блокнотики, якісь журнальчики. Я багато малювала на всьому, що бачила. Коли блокноти закінчувалися, продовжувала на шпалерах, потім малювала на ногах.
Я вирізала щось, клеїла — поєднувала непоєднуване. Тоді я навіть не знала, що це називається «колаж». У мене був легко впізнаваний стиль, хоча не можу сказати, що я шукала його свідомо. Потім, коли друзі чи знайомі бачили якусь афішу, то скидали мені зі словами: «Це ти робила?». І це була я. Не знаю чому. Напевно, я так бачу цей світ.
Батьки мені не радили, куди вступати. Казали: куди захочеш, якщо ти на бюджет ще вступиш, то йди хоч на космонавтику! Я обрала Київський національний університет культури і мистецтв.
Я вступала на два напрями — fashion-дизайн і графічний дизайн. Я ніколи не шила, але моя мама шиє речі, і взагалі, в неї дуже гарний смак.
Думаю, що це в мене від мами — вона дуже естетична
Саме мама допомогла обрати друге. Сказала, що у мене буде ширший вибір замовлень — я можу попрацювати з великою кількістю компаній. І взагалі, що хочу, то і роблю: анімацію, або маркетинг-дизайн, або ілюстрацію.
У нас був класний університет й викладачі, але сучасний світ вимагає інших знань. Тобто людина, наприклад, яка працювала графічним дизайнером в 1980-х роках, не може навчити нас користуватися технікою. Ми були на той час вже цифровим поколінням, і до нас приходив старший викладач, який знав багато теорії, але вчив нас хіба що відкривати фотошоп. І на цьому все.
Тому ми все одно вчили щось самі й часто на практиці. Перший курс я ходила в університет, а потім перевелася на заочку, бо знайшла свою першу креативну роботу.
Люба під час роботи з ноутбуком Lenovo YOGA. Фото: Анастасія Макарчук
Звільнилася й пішла робити колажі у майстерню
Звісно, у мене були якісь підробітки — я і в магазині взуття працювала, потім у магазині ювелірних прикрас продавцем-консультантом. Робота час від часу заганяла мене в сильні депресивні стани, бо все це було взагалі не моє. А мені хотілося робити те, що подобається, і отримувати за це кошти.
Одного дня просто вирішила: все, не хочу більше так працювати, й звільнилася. А хочу собі майстерню!
Знайомий розповів про художницю Лєру — вона шукала собі людину, яка буде винаймати у неї частину майстерні на Чернігівській. Усе літо я туди ходила: майстерня знаходилася на технічному поверсі, я припхала туди будівельну фарбу, купу великих ДВП. А ще у моєї мами були брендові журнали з дуже якісного паперу, там, Dolce & Gabbana. То я їх взяла і порізала, за що потім отримала «на горіхи» — настільки я прагнула робити колажі.
Мені подобалося цим займатися, я паралельно робила ілюстрації після майстерні вдома за комп’ютером, вчилася у фотошопі. І далі почала «стукати» в усі медіа. Я тоді написала в один з глянців щось таке: «Я — Люба, от мої роботи, я дуже сильно хочу з вами працювати. Якщо у вас якийсь завал, то я б робила вам ілюстрації для ваших статей». І вони відповіли: «А давай».
Першою статтею, яку опублікували з моїм дизайном, я дуже пишалася. Мені було 19 років, і я думала: «Боже, мене опублікували, обалдіти!». Це була історія про кохання Фріди Кало та Дієго Рівера – я зробила колажні ілюстрації для цієї статті. Після цього ми ще деякий час співпрацювали.
«Це ти робила? Вау»
Лєра проводила уроки живопису, у неї була група дітей, які мріяли вступати в професійний коледж. І серед них був Ярік — 39-річний психіатр, друг художниці, який ходив щонеділі малювати просто для себе.
Одного ранку Ярік мені написав, що він хоче забрати свою роботу, бо вона сохла в майстерні. Я приїжджаю, а він прийшов зі своїм другом Сергієм. Пам’ятаю, той починає роздивлятися мої роботи й каже: «О, це якась змішана техніка». Я думаю собі: «Яка ще техніка?».
Ми розмовляємо, п’ємо каву, а я розповідаю: «О, до речі, в мене сьогодні вийшла ілюстрація у статті про Фріду Кало, якою я дуже пишаюся». І Сергій каже: «Так, це ти робила? Я сьогодні дивився цей матеріал. Вау».
Через два дні він мені подзвонив і запросив на співбесіду. На той час Сергій був креативним директором «Gallery48», яка тільки-но відкривалася. Це був проєкт, який поєднував український дизайн у всіх проявах — одяг, меблі, світло, арт, прикраси. Зараз Сергій — креативний директор мережі «ВСІ СВОЇ».
Так мене взяли в «Gallery48» як графічну дизайнерку-ілюстраторку. Наша команда співпрацювала з усіма українськими дизайнерами. Я займалася колажами для брендингу і робила стоп-моушен анімації для брендів.
Це історія про те, що варто відчувати свій внутрішній поштовх, і робити що подобається. І деяким людям це заходить
Творча професія — це коли працюєш 24/7
Завжди було так, що мені писали в інстаграм з пропозиціями проєктів, або якщо ще раніше, то дзвонили, казали, наприклад: «Привіт, мені тебе порекомендувала Алла, з якою ти працювала в “Галереї”, а чи можеш взяти наш проєкт»? Я відповідала: можу.
Були в мене і такі проєкти, де я працювала одночасно і графічною дизайнеркою, і контент-мейкеркою, й ілюстраторкою. Так було з кафе здорової їжі — це з тих проєктів, де тобі платять 2 копійки й ти робиш все. Але для досвіду це дуже необхідно. Там був молодий власник і дуже класна компанія. Що ще потрібно?
Усе змінив ковід. Якщо раніше здавалося, що треба мати основну роботу й іноді брати фріланс, то у 2020 році запрацювала абсолютно нова система. Я співпрацювала з багатьма проєктами — Pink, Jetsetter, «ТиКиїв», «ШОТАМ», Vector, ВСІ СВОЇ, ANDRE TAN, kuku buro та інші.
Взагалі творча професія — це коли працюєш 24/7. Не маю на увазі фізично за комп’ютером, а тому що твій мозок не може по-іншому. Ти гуляєш і бачиш десь текстуру шерсті собачки, прикольне світло на будівлі, а потім ще щось. Ти надихаєшся, і тобі хочеться скомпонувати це все в якусь атмосферну картинку.
Та творча професія це і про тайм-менеджмент, систему. Іноді буває дуже рутинна робота — іноді тобі треба наробити однакових сторісайзів однієї картинки. Іноді треба колаж адаптувати під Googlе-рекламу. Тому дизайн — це не завжди про креатив.
Зараз я працюю, зокрема, з брендом ANDRE TAN. І найулюбленіший мій день, коли в офіс приходить наш маркетинг-директор Сергій і каже щось на кшталт: «Фонд родини Марії Примаченко погодив нам зробити колекцію».
Мені треба зайти в ательє, аби дівчата, які роблять викрійки, дали мені помацати тканину. Я раніше з тканинами ніколи взагалі не працювала, але, як виявилося, — це теж цікаво. Ти робиш спочатку макети на комп’ютері, а потім вони стають живими — їх наносять на тканини, а потім це вдягають люди! Я звикла працювати тільки в діджиталі й сама, тому це щось нове, коли ціла команда професіоналів працює над однією колекцією.
Дизайни Люби для колекції ANDRE TAN та Фонду родини Марії Примаченко. Фото: Маргарита Котенко
Так цього літа ми з командою працювали над кампанією про Казимира Малевича. Усі принти для колекції створені мною на основі переосмислення творчості нашого генія. Для мене це була велика честь і натхнення — долучитися до колекції «КОД». ANDRE TAN × МАЛЕВИЧ.
Дизайни Люби для колекції «КОД». ANDRE TAN × МАЛЕВИЧ. Фото: Маргарита Котенко
Нашу роботу покажуть в Парижі та Токіо
Дизайну я вчуся досі. Тобто, це завжди процес — я не можу сказати, що я дуже багато знаю, мені є куди рости. Проте останні роки, як я і мріяла, мої роботи беруть участь у міжнародних виставках.
Коли почалася повномасштабна війна, я виїхала до Туреччини й навіть потрапила там на резиденцію Helikon поруч зі Стамбулом. Ми з митцями з усього світу малювали, ліпили, різали з дерева. Я створила декілька проєктів — скульптура, живопис і колаж. Я вирішила повертатися додому, бо дуже сумувала за Києвом. Коли в автобусі їхала назад, відкрила інстаграм та натрапила на open call до іншої — колажної резиденції.
CUTOUT COLLAGE ART PROJECT створили київські дівчата — Аннет Сагаль, Ольга Сита і Катя Сита — вони просувають український колаж. Усі резиденти працюють в цій техніці, проте роботи максимально різні. Там ти постійно ділишся своїм досвідом.
Цьогоріч я побачила в групі повідомлення про виставку в Парижі — на тему ідентичності та нації. Зробила анімаційний колаж, друг Єгор допоміг мені з анімацією, а мій хлопець Алонсо написав музику.
Нас відібрали серед митців з цього світу, і в середині жовтня наша анімація буде представлена на виставці у Франції, а потім в Токіо
Це не новий для мене досвід — я вже брала участь у торішній виставці в Парижі, але для українських митців. Темою виставки «Заради Листа» було питання прав українських військових у російському полоні.
Також влітку 2024 я посіла перше місце у грантовій програмі від медіа «ТиКиїв» для митців — створила серію з 12 колажів про Київ у своєму власному стилі.
Тепер у мене є інша мрія — аби український колаж увійшов у світові fashion-колекції.
Дистрибʼютор товарів ТМ «Lenovo» — ТОВ «МТІ»
