Суспільство
У захваті навіть Клопотенко. Львівська «Майстерня мрії» створює чай і допомагає молоді з аутизмом. Як це працює
«Майстерня мрії» – так називається і соціальне підприємство, що виготовляє трав’яні чаї, і громадська організація, що створила центр для молоді з ментальною інвалідністю. Половина прибутку від продукції спрямовується на розвиток громадської організації та, відповідно, на створення можливостей для соціалізації людей з аутизмом і синдромом Дауна.
Співочільниця «Майстерні мрії» Галина Штогрин розповіла ШоТам, як сприяти розвитку суспільства за допомогою соціального підприємства й налагоджувати партнерство з традиційним бізнесом.
Галина Штогрин
співочільниця «Майстерні мрії»
Ми створили простір, де молодь може спілкуватися й навчатися
Громадську організацію «Майстерня мрії» заснувала моя колега Анна Іванічева. Центр для молоді з ментальними порушеннями вона розвивала фактично своїми силами, і шість років тому він відкрив свої двері для відвідувачів. Наші студенти – це люди з аутизмом, синдромом Дауна, з певними формами ДЦП, що впливають на когнітивну сферу.
У центрі люди мають можливість спілкуватися й навчатися, адже після закінчення школи вони зазвичай стають ізольованими від суспільства. У дитинстві вони відвідували спеціалізований заклад або інклюзивний клас у загальноосвітній школі, постійно перебуваючи в колективі. А потім для них настає момент, коли навчання закінчується. На жаль, держава не продумала шлях, чим таким людям займатися далі.
Навчаємо студентів готувати й допомагаємо долати тривожність
Головний фокус ми робимо на соціалізацію та розвиток навичок самостійного життя. Це можуть бути невеликі побутові дії, звичні для більшості людей, але нашим відвідувачам потрібна допомога в їх освоєнні. Здобуваючи ці вміння, людина стає більш незалежною та в перспективі має кращі шанси не потрапити в інтернат. Типовою є історія, коли батьки помирають, сім’я не може дбати про особу з ментальним порушенням та її відправляють у психоневрологічний інтернат, місце несвободи. Також ми запустили проєкт із підтриманого проживання й забираємо людей з інтернатів.
Ми навчаємо наших студентів готувати їжу, пришивати ґудзики, мити посуд, прибирати в приміщенні. Також допомагаємо їм з освоєнням базових соціальних навичок, адже часто приходять люди, які були певний час ізольовані вдома. Або ж їх могли не дуже добре приймати в інклюзивному класі школи. У центрі ми допомагаємо подолати тривожність і невпевненість у собі.
Хтось легше вливається в колектив, комусь на вихід зі своєї мушлі може знадобитися кілька років. Коли люди бачать, що їх приймають, вони розслабляються і стають активнішими. Нині у нас навчаються 13 студентів і ще є 14-те вакантне місце – ми готові взяти ВПО, у нас пріоритет насамперед для переселенців. Однак якщо їх не буде, то візьмемо місцеву людину, насправді черга у нас велика.
Ще один напрям діяльності нашої ГО – просвітництво. Ми помітили, що українцям часто бракує відповідей на дуже прості запитання, що стосуються поведінки з людьми з інвалідністю. Тому ми зробили відкритий відеокурс на ютубі, який підкаже, наприклад, як коректно говорити про інвалідність і чому не треба ставати на коліно, розмовляючи з людиною на кріслі колісному.
Запустили соціальний бізнес, щоб підтримати організацію
Одночасно зі створенням центру для молоді у нас була візія, що треба шукати шлях, який міг би підсилити організацію та надати додатковий дохід. Ми хотіли запустити соціальний бізнес і виготовляти щось, що використовується в кожному домі й буде доступним для всіх. Так виникло однойменне соціальне підприємство «Майстерня мрії», де ми робимо чай.
Інколи у нас запитують, чи це наші студенти збирають трави для продукції? Ні, тому що нереально стільки людей привезти в Карпати на цілий сезон, щоб вони цілими міхами збирали сировину. Вона всихається у співвідношенні 1:6, тобто щоб отримати жменьку, треба зібрати дуже багато трав.
Сировину для продукції збирають три спеціальні травники, із двома з них ми співпрацюємо із самого початку заснування. Вони розуміються на властивостях рослин і знають, що, наприклад, навесні можна взятий цей корінець, а восени – той листочок. Травництво – це ціла наука, тому цей етап роботи ми делегуємо. Кілька років тому ми робили сертифікацію, тож цілком впевнені, що трави безпечні, вони пройшли всі перевірки.
З прибутку за чай покриваємо комунальні послуги та продукти
Пакує продукцію наша менеджерка по чаях в окремому приміщенні «Майстерні мрії». Колись у нас була думка долучати до цього процесу молодь. Але з часом, коли ми розвивали й налаштовували бізнес-процеси, то зрозуміли, що це заняття для наших студентів не завжди є актуальним. Для певної кількості та якості продукції потрібно багато часу, а молоді може бути потрібна якась інша корисна навичка: наприклад, приготувати простий обід.
Половину прибутку від продажу чаю ми спрямовуємо на забезпечення потреб ГО. Завдяки цьому ми можемо перекрити частку витрат. Зокрема на комунальні послуги та продукти, з яких щодня готуємо гарячі обіди для студентів і команди. Коли наші асистенти, наприклад, купують гречку, то ми знаємо, що вона буде оплачена з прибутку за чай, тож за цю частину бюджету можемо бути спокійні.
Після Платформи соціальних змін ми стали реалістами
Про Платформу соціальних змін ми дізналися з підбірки можливостей у соціальних мережах. Є багато навчальних проєктів з підприємництва, і це класно, але Платформа соціальних змін – одна з небагатьох, хто сфокусований саме на соціальному бізнесі в Україні. Ми з моєю колегою Анною взяли участь у двох форматах: Преакселераторі й Акселераторі. Ми працювали над своїм проєктом, виконували домашні завдання, представили свою роботу на пітчингу. За результатами пітчингу можна було отримати винагороду й потім уже реалізувати свою ідею. У результаті ми виграли грант на закупівлю обладнання.
Під час навчання я мала змогу все правильно розкласти в голові, трішки приземлити свої ідеалістичні уявлення й більше повірити в себе. Зокрема, раніше в нас були дуже низькі ціни на чай. Ми були впевнені, що якщо продукт буде дорожчим, його ніхто не купуватиме. Однак я зайнялася великим аналізом ринку: ходила по всіх супермаркетах і фотографувала всі можливі чаї з різних категорій, завела табличку на кілька сотень позицій. Я робила це, щоб зрозуміти: хто ми й де саме серед цього гігантського поля.
Навчання дало нам стимул: ми побачили, що у нас є певна недосліджена зона й почали вивчати її. Після цього зрозуміли, що можна сміливо вдвічі підняти ціну відносно тієї вартості, що була спочатку. Це спрацювало, а ми стали більшими реалістами у бізнесі.
Розробляємо спеціальну рецептуру чаю під запит закладу
Чай можна придбати на наших ресурсах: через сайт або соціальні мережі. Ми пишаємося співпрацею з партнерами: київським рестораном Євгена Клопотенка «100 років тому вперед» та його львівським бістро «Інші», Veterano Brownie в Києві (на жаль, вони закрилися через повномасштабну війну), львівською мережею Local, до якої входять культові «Дзиґа» та «Криївка». У цих закладах можна замовити наш чай як напій, а в деяких з них ще можна придбати його в сувенірній крамниці. І це також гарний варіант: людина щось скуштувала, їй сподобалося, вона взяла це додому. У такий спосіб наш партнер отримує додаткове генерування доходу, а нам перебування на полиці теж додає впізнаваності.
Ми можемо створювати чай за запитом, розробляючи спеціальну рецептуру. Наприклад, у ресторані «100 років тому вперед», з яким ми співпрацюємо вже два роки, кухня не зовсім звичайна і чай також має бути відповідним. Спочатку ми отримуємо від закладу поетичний запит на кшталт «Ми хотіли б щось зимове, з холодком і щоб воно було синьо-жовте».
На основі доступних трав ми з командою комбінуємо рецептуру. Думаємо, які інгредієнти треба дозамовити, і починаємо готувати тестові мікси, штук 10. З них обираємо п’ять, надсилаємо їх до Києва. Нам їх повертають і кажуть, наприклад, що в один мікс треба додати красиву пелюстку, а в іншому – трохи прибрати м’яту. Ми ще раз створюємо комбінацію, ще раз надсилаємо, і потім обирається один збір, який найбільше підходить. Так затверджується рецептура, що працює цілий сезон.
Якість продукту – це пріоритет
У нас були випадки, коли ми приходили в ресторани, а нам говорили: «Дякуємо, але у нас уже є чай». А ми відповідали, що наш чай прикольний, пропонували спробувати і щоб ми зробили класний тестовий сет. І додавали, що ми соціальне підприємство. Наша соціальність – це не головна фішка у партнерстві. Якби у мене був свій ресторан, я б не співпрацювала виключно із соціальними підприємствами, якщо б мене не задовольнила якість.
Насамперед треба створити якісний продукт і подати його саме як продукт. Проте в нього завжди є додана соціальна вартість – те, у що традиційний бізнес не вкладає свій ресурс. Він не створює благо, але співпрацює з тими, хто це благо вже створив, тим самим підтримуючи соціальну ініціативу та сприяючи розвитку суспільства.
Чай – це теж частина репрезентації нашої ГО. Цей соціальний бізнес додає впізнаваності нашому центру для молоді з ментальними порушеннями. Завдяки тому, що підприємство соціальне, ми маємо безліч таких можливостей, як безкоштовне навчання, фідбек від менторів, гранти, програми, державна підтримка та приватні ініціативи, які допомагають компенсувати те, що недоотримано порівняно з традиційним бізнесом.
Маленькі кроки, що впливають на все суспільство
Завдяки тому, що ми займаємося соціальним підприємництвом, ми можемо співфінансувати роботу нашого центру. А отже, молодь отримує не ізольоване обмежене життя, а перебування в соціумі. А ще – можливості розвитку, навчання, відвідування та проведення власних заходів. Наприклад, разом з нашими студентами ми відвідали гірський табір – і люди в 30 років вперше поїхали кудись зі своїми друзями, без батьків.
Це було класно і для студентів, і для їхніх сімей. Батьки побачили, що їхні діти можуть більше, ніж вони очікували, і у них також трохи щось змінилося на душі. Завдяки тому, що молоді люди перебувають у центрі, їхні мами можуть вийти працювати – і це теж тримає сім’ї на плаву, особливо під час війни. Ми в центрі робимо зі студентами малесенькі кроки, але в комплексі вони системно впливають на суспільство загалом.
Публікацію підготовлено у рамках спецпроєкту «Інновації та милосердя: історії успішних соціальних підприємств України». Спецпроєкт реалізовано за підтримки Платформи соціальних змін та Фонду Renovabis (Німеччина). Платформа соціальних змін – це інноваційна інфраструктура, спрямована на підтримання новаторів для громади та розвитку екосистеми соціального підприємництва, більше про діяльність – на сайті організації.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
