Суспільство
«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70
У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.
Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.
Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.
Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.
Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.
Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».
Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.
Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.
У дитинстві ми мріяли про Барбі або ж пупсів, яких можна годувати. А якби нам тоді хтось сказав, що можна гратися лялькою-бойовим гусаком або ж ляльковою версією себе?
До Всесвітнього дня лялькаря ШоТам зібрав десять українських сучасних майстринь, які бережуть давнє народне мистецтво та точно вас здивують.
Ляльки в стилі УПА з Прикарпаття
Забавки в українському стилі, у вигляді зими, весни, літа чи осені, а також у формі УПА — все це створює вчителька образотворчого мистецтва з Франківщини Оксана Василів. У своїх соцмережах майстриня пише, що всі її роботи об’єднує велике захоплення, з яким вона береться до справи.
Першу пару ляльок у формі УПА жінка створила у 2022 році, через кілька місяців після початку повномасштабної війни, адже відчула особливий символізм і хотіла у творчості показати продовження боротьби за нашу державу.
Фото з соцмереж Оксани Василів
Де придбати: фейсбук Оксани Василів
Бойові гусаки та лялька у вигляді Бориса Джонсона
У 2022 році Наталія Дремлюга з Вінничини волонтерила на підприємстві, яке шило плитоноски та розгрузки для українських військових. У вільний час жінка хотіла робити щось цікаве власноруч, тому пригадала російські фейки про нашу біологічну зброю та створила перші ляльки у вигляді бойових гусей.
Ще один цікавий виріб майстрині — лялька-гусак, схожа на колишнього прем’єр-міністра Великої Британії та доброго друга України Бориса Джонсона. Одну з таких забавок майстриня передала йому через журналістів.
Фото з соцмереж Наталії Дремлюги
Де придбати: фейсбук Наталії Дремлюги
Ляльки-обереги для ЗСУ
Народна майстриня України Ніна Балала з Полтавщини створює мотанки майже 10 років. Разом з колегами вона випустила дві збірки «Секретів лялькарок України», у яких розповіла про те, як виготовляти традиційні ляльки.
З початком повномасштабної війни майстриня створює обереги для військових. Також вона продає ляльки на благодійних аукціонах, а гроші віддає на потреби ЗСУ.
В Україні мотанки майстрині можна побачити в музеях Глухова, Броварів та Ужгорода. А ще вони вже помандрували за кордон — в Норвегію, Канаду, Францію та Польщу.
Фото з соцмереж Ніни Бабали
Де придбати: фейсбук Ніни Балали
Ляльки-портрети з добрими широкими очима
Майстриня Зоя Шишковська з Умані створює керамічні та текстильні ляльки, які дуже схожі на їхніх замовників.
Уже 30 років жінка працює викладачкою в дитячій школі мистецтв, а спробувала створити першу ляльку понад 8 років тому, аби зануритися в дитячі спогади.
Люди надсилають пані Зої свої фото й вона намагається зробити схожим обличчя забавки, а одяг, взуття й усе інше вигадує та створює сама.
Фото: інстаграм Зої Шишковської
Де придбати: інстаграм Зої Шишковської
Усміхнені ляльки з вінтажного горища
Художниця-лялькарка з Луцька Іванка Морем вважає, що стилізованою лялькою може стати кожен. Усі свої вироби майстриня створює з фотографій, які їй надсилають замовники. Кожна лялька усміхнена, адже жінка вирішила, що ці іграшки мають приносити лише позитив і добро.
Майстриня створює свої ляльки понад 15 років і за цей час виготовила кілька тисяч екземплярів за світлинами своїх клієнтів. Частину з них замовили за кордон, тому усміхнені ляльки від Іванки понесли традиційну народну творчість до інших народів і культур. Свої вироби майстриня створює вдома на горищі, яке оформила у вінтажному стилі.
Фото з інстаграму Іванки Морем
Де придбати: інстаграм Іванки Морем
Ляльки-мініатюрки з вовни
Майстриня зі Львова Дарія Сірко створює мініатюрні ляльки за допомогою голки, якою можна валяти шерсть. Вона виготовляє іграшки за портретами своїх клієнтів, а також за персонажами відомих фільмів.
З деяких із них майстриня робить дерев’яні підставки, а менші можна використовувати як брошки для одягу.
Фото з соцмереж майстрині
Де придбати: інстаграм Дарії Сірко
Мотанки з візерунками різних регіонів
Сестри Наталія та Тетяна Катриченко є народними майстринями України та вже понад 15 років створюють авторські ляльки-мотанки. Для них використовують домоткане полотно ХХ століття, яке купують на ярмарках і фестивалях. Вони часто створюють ляльки з давніми візерунками з різних регіонів України, а також відтворюють давні стилі, як-от вигляд чигиринської нареченої на другій світлині.
Свої вироби сестри вважають прикрасою для інтер’єру, проте клієнти часто купують їх як обереги. Ляльки від майстринь Катриченко уже замовляли в Японію, Америку, Португалію, Італію та інші країни.
Фото з соцмереж майстринь
Де придбати: фейсбук майстринь
Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ
Зеленський і Байден з полімерної глини
За понад десять років Катерина Москаленко з Кропивницького створила 60 ляльок з полімерної глини, які виглядають, наче справжні. Серед найцікавіших — президент України Володимир Зеленський та колишній президент США Джо Байден: над ними майстриня працювала протягом восьми місяців.
Декілька ляльок мають власні паспорти, в яких вказані їхні назви. До кожної Катерина сама створює одяг та аксесуари, тому виготовляє одну протягом кількох місяців.
Фото: Суспільне Кропивницький
Де придбати: фейсбук Катерини Москаленко
Українські відьмочки для тих, хто вірить у магію
Майстриня зі Львова Людмила Кушнір створює різні ляльки, проте особливо привертають увагу маленькі відьми. У соцмережах жінка пише, що їх можна розмістити біля вхідних дверей, аби іграшка стала вартовою дому та не впускала до нього негативну енергію, або ж просто милуватися цією красою.
Фото з інстаграму Христини Кушнір
«Це гарний подарунок для тих, хто вірить у магію. Для людей, що обирають екологічний спосіб життя, для тих, хто цінує натуральні матеріали і прагне оточувати себе речами, які не шкодять природі. Ці ляльки підійдуть тим, хто вміє бачити красу в найдрібніших деталях», — вважає Христина Кушнір.
Де придбати: інстаграм Христини Кушнір
Ляльки-донати для воїнів
Олена Корнієнко з Черкас продає свої ляльки, аби зібрати донати для ЗСУ. Минулоріч майстриня організувала виставку «Маленькі історії» в Черкаському обласному краєзнавчому музеї, де презентувала нову серію своїх виробів. Усі виручені кошти жінка перерахувала на допомогу знайомому військовому.
За фахом жінка психологиня, проте вже понад 10 років проводить групові та індивідуальні майстер-класи з лялькарства. Ця творчість для неї теж є своєрідною терапією.
Фото: Суспільне Черкаси
Де придбати: на сайті
У Києві створять безбар’єрний маршрут, що пролягатиме від ЦНАПу Дарницького району (вулиця Степана Олійника, 21) до станції метро «Деміївська».
Про це повідомили в КМДА.
Що відомо про маршрут
Маршрут увійшов до списку з десяти перших безбар’єрних шляхів, які представив Департамент транспортної інфраструктури КМДА.
Безбар’єрний шлях створять завдовжки 12,5 кілометрів. Він об’єднає низку важливих об’єктів, зокрема:
- аптеки;
- медичні заклади і лабораторії;
- районний суд;
- Дарницьке управління поліції;
- відділення «Нової пошти» й «Укрпошти» тощо.
Для сполучення між цими об’єктами курсуватимуть автобуси маршруту № 91. Для пасажирів облаштують тактильну навігацію до найближчих зупинок громадського транспорту.
Також фахівці встановлять пристрій для звукового оповіщення про сигнали світлофорів на перехресті вулиць Олександра Кошиця та Драгоманова. Разом із цим поліпшать технічний стан зупинок «Вулиця Кошиця» на вулиці Драгоманова в обох напрямках руху.
Читайте також: СБУ та ГУР доправили гелікоптером хвору дівчинку до Києва, чим врятували їй життя
Як облаштують маршрути
Маршрути створюють для безперешкодного пересування людей з інвалідністю, батьків із візочками, людей старшого віку тощо.
Кожен маршрут обладнають:
- зручними з’їздами і пониженими бордюрами;
- тактильними смугами;
- навігацією для людей із порушеннями зору;
- оновленими інформаційними табло.
Ці шляхи дозволять відвідувати лікарні, аптеки ЦНАПи, станції транспорту, бібліотеки, музеї та інші важливі об’єкти. Один із десяти маршрутів охоплює 25 ключових точок.
Нагадаємо, що українські призери Олімпійських ігор долучилися до фотопроєкту «Спорт читає».
Фото обкладинки: Unsplash
Принц Уельський Вільям завітав до «Школи свободи» в Таллінні, яку заснували у 2022 році для біженців з України. Під час візиту принц Вільям поспілкувався з українськими школярами та отримав від них пам’ятний подарунок.
Про це повідомили на сторінках принца та принцеси Уельських.
«Школу заснували для підтримки українських дітей та молоді, які постраждали від війни. Вона пропонує їм гостинне та безпечне середовище для навчання. Слухаючи історії від учителів та учнів, стає зрозуміло не тільки про людські наслідки конфлікту, але й про мужність і силу, яку проявляють ті, кого він торкнувся»‚ — зазначили у дописі.
У публікації також розповіли про започаткування школи, процес навчання та труднощі, які виникали у дітей.
Читайте також: Голос покоління цієї війни: про що фільм «Стрічка часу» Катерини Горностай
Принцу Вільяму одна з українських учениць подарувала браслет, сплетений у кольорах прапора України. Він відповів:
«Моя донька одягне його і швидше за все забере його в мене. Щиро дякую. Я обожнюю українські кольори».
Нагадаємо, що Шерон Стоун показала картину українського художника у себе вдома (ВІДЕО).
Фото: інстаграм принца та принцеси Уельських
