Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

У мене немає ніг, але є сили боротися. Історія 55-річного бійця з Закарпаття, який на протезах пішов захищати Україну

Опубліковано

Він втратив обидві ноги ще до початку російсько-української війни в 2014 році. Та це не завадило 55-річному Василю Штефку стати активним учасником Революції Гідності та всіма силами допомагати нашим воїнам.

У перший день нового етапу війни, 24 лютого, чоловік пішов до військкомату, приховавши свою інвалідність. Він розумів: ніхто не погодиться мобілізувати людину з двома протезами. Але у Василя все вийшло. Сьогодні він захищає нашу країну в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади і наголошує: готовий битися до останнього подиху. Свою історію захисник розповів команді ШоТам.

Василь Штефко

55-річний мешканець села Кушниця Закарпатської області. Без двох ніг (має протези) пішов на фронт боротися з окупантами. Нині – боєць Закарпатського легіону

Втратив обидві ноги на заробітках у Росії

Моя мама була росіянкою, батько – українець. Коли він поїхав працювати на Донбас, там вони й познайомилися та зійшлися. Вона була хорошою людиною, працьовитою. Побудували з батьком будинок, де я зараз мешкаю. Перша дружина у мене теж була росіянка. Майже шість років я жив із нею в Москві – там і працював. Більшу частину життя був водієм. На початку 90-х пробував відкривати бізнес, але не вийшло. Вдома останнім часом займався грибами, садив дерева та ходив у гори.

Фото: Василь Штефко / Facebook

У 2004 році на заробітках у Росії я втратив обидві ноги. Мене ще й обікрали, тож я потрапив до лікарні зовсім без документів. Відвезли у морг, а коли медик почав мною займатися, почув пульс. Мене питають: «Може у вас є якісь родичі?». Кажу, що є – в Україні, на Закарпатті. І моїм двом сестрам написали листа. Я не дуже вірив, що він їм дійде. Але через деякий час дивлюся ­– сестри йдуть коридором. Чесно, аж сльози прорвалися. Та й вони плакали.

Побачив, як спортсмени бігають без ніг

Рідні забрали мене звідти з обрізаними ногами. Там були живі рани, все страшенно боліло. В Ужгороді мені зробили пластичну операцію. У 2017 році я подивився програму, де показували, як спортсмени з інвалідністю бігають на протезах. «Невже я так не можу?», – подумав. І написав їм листа. 

У Закарпатті тоді зібралася медична комісія, мене відправили до Києва. Там мені встановили два протези. Десь пів року я вчився на них ходити, тренувався. Це було важко, адже я на той момент уже чотири роки як не ходив. Протези дозволяють мені швидко ходити, але бігати не виходить.

Відмовився від громадянства РФ, бо я – українець

Коли я ще жив у Росії, мені пропонували зробити там громадянство. Були можливості виїхати до США, зараз уже пропонують і до Канади. Але мені це все нецікаво, адже я – українець. Патріотом був усе своє життя. У 1990-му ми в селі створили осередок «Народного Руху України». Ще були радянські часи, нас за це ганяла міліція, але ми не боялися.

Василь Штефко з прапором 24 серпня 2020 року. Фото: Василь Штефко / Facebook

Ніколи не забуду, як розповідав у селі, що здоровкатися треба словами: «Слава Україні! Героям Слава!». На що мені відповідали: «Та ви що, здуріли? Такого ніколи не буде». До речі, нещодавно на сесії сільради я нагадав усім цю історію. Кажу, треба вірити в Україну.

Я був упевнений, що Радянщина колись закінчиться. Почав читати багато українських поетів. У 1990-му я вивчив вірш Івана Франка, який досі зберігся в моїй пам’яті, і чітко відповідає сучасним подіям:

Мовиш: «Нині інші війни».

Ну, то іншу зброю куй,

Ум гостри, насталюй волю,

Лиш воюй, а не тоскуй!

Лиш борися, не мирися,

Радше впадь, а сил не трать,

Гордо стій і не корися,

Хоч пропадь, але не зрадь!

Щоб потрапити до ЗСУ, трішки збрехав

Я відчував, що повномасштабна війна дійсно може початися. Коли ще напередодні у нас тривав добровільний запис у батальйони тероборони, всі так ставились до цього – аби з’явитися. Багатьом офіцерам я особисто говорив, що буде вторгнення. «Та не буде нічого!», – лише й чув у відповідь. Але мені воно все одно це якось відчувалося. Я був готовий до війни.

24 лютого я прокинувся від повідомлень, що почалися обстріли міст. У мене є багато друзів у Києві та Харкові, тож я дзвонив їм запитати, яка ситуація. Пішов одразу до військкомату. Але там мені довелося трішки збрехати, і ось чому.

Читайте також: Керував бізнесом, а тепер – волонтерю. Історія одесита Дениса Когута, який створює бронежилети та «їжаки» для ЗСУ

У 2014 році я ходив в один із батальйонів і намагався там допомагати захисникам. І на Майдані бував. Але в бійці мене не брали. Як тільки чули, що в мене два протези — все, до побачення. Коли росія повномасштабно вторглася в Україну, я просто не зміг сидіти дома. І вирішив нікому не говорити, що я без двох ніг. Прийшов до військкомату і кажу: «У мене один протез, я був водієм, добре стріляю, запишіть мене».

Ніхто б і не знав про протези, якби один з них не зламався

Я потрапив у 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду. Тут я за званням сержант, а за посадою – водій. Служу в роті вогневої підтримки. До речі, мій батько так само «незаконно» потрапив на фронт у Другу світову. Йому було 15 років, але він сказав, що має 18, і пішов воювати. 

Фото: Генеральний штаб ЗСУ 

За два тижні мого перебування у батальйоні ніхто й не здогадався, що зі мною щось не так. Аж потім у мене зламався протез, і я почав кульгати. Мені потрібні були запчастини для ремонту. 

Я попросив свого напарника, щоб той пішов і купив закріплювач на різьби. Він підійшов відпроситися у ротного, а той питає: «Що там у Василя сталося?». «Та в нього болт…», – відповів хлопець. «Який ще болт, де?». Коли я показав протези, всі були здивовані. Так би й не дізналися, якби не злам. Напарник таки замінив деталі, привіз мені, і я знову в строю.

Перемога вже не за горами

У мене немає злості на Росію за те, що там зі мною сталося. Але ця країна наступила на мою землю, а я цього не терпітиму. Ті, хто знають, що я людина з інвалідністю, думають, що я не можу бути корисним державі. Але ні! Навпаки, я боротимуся до останнього за своє. Мене в селі багато хто знає як патріота, у мене є чітка громадянська позиція. Стараюся по-максимуму робити щось для людей, яким потрібна допомога.

Василь Штефко з прессекретарем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Ярославом Галасом. Фото: Ярослав Галас / Facebook

Дома на мене чекає дружина й 11-річна донька. Вони хвилюються, але й пишаються, що я захищаю країну. Жінка знала: якщо буде повномасштабна війна, я піду боронити землю. А доньці я спершу казав, що допомагаю у Мукачеві як волонтер. А вже потім розповів, коли мене взяли у лави ЗСУ. «Та чого ж ти так?», – питала вона. І я відповів: «Ви ж знаєте мене, вибачте». Донька мене зрозуміла.

Я давно не відчував в Україні такого об’єднання людей. З багатьма бійцями я вже знаюся і бачу, що в них є бажання боротися. Мене підтримують чимало людей. Навіть ті, з ким колись сварився, дзвонять і вибачаються. Перемога вже не за горами, бо окупанти – слабкі. 

Це наші хлопці можуть днями лежати в окопах, бо розуміють, що таке війна. Зараз українцям потрібно ще трохи сил і терпіння. Я вірю, що ми здолаємо ворога, бо ми на своїй землі. І це наш обов’язок!

Василь захищає нашу країну зі зброєю в руках, ШоТам – бореться на інформаційному фронті. Підтримай нас донатом, допоможи незалежній українській журналістиці.

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі