У Львові заклали капсулу будівництва першого акустичного концертного залу в Україні.
Про це повідомили у Львівській обласній державній адміністрації.
Зал буде розташований у приміщенні Львівського державного музичного ліцею ім. Соломії Крушельницької, що на вул. Зеленій, 10.
Зал буде двоповерховим, у ньому розміститься 260-290 глядачів. Для його облаштування проведуть реконструкцію навчального корпусу та гаража з додатковою прибудовою та надбудовою.
«В Україні є небагато концертних залів, всі вони збудовані 150-200 років тому. Проте саме акустичного концертного залу немає. У чому полягає акустика? У тому, що коли музиканти виступатимуть на сцені, ця акустика заповнить кожен куточок залу», – пояснив директор Львівського державного музичного ліцею ім. Крушельницької Лев Закопець.
Проект розробила ще у 2019 році. Кошторисна вартість державного інвестиційного проекту – 43,8 млн грн. Концертний зал планують збудувати до кінця 2022 року.
Нагадаємо, у Києві на Оболоні повністю відремонтували аварійний дитсадок.
«Ледебурія та шлюмбергера за донат від 120 гривень» — схожими повідомленнями ця жінка починає ледь не кожен свій день.
Ще дитиною, порпаючись у бабусиній грядці, вона мріяла вирощувати свої рослини. А тепер у просторому домі посеред Львова Марина Ждан живе з сім’єю та ще кількома сотнями різних рослин.
Щовечора вона сидить у вітальні посеред своїх хащів і читає книгу або ж п’є чай і досі не може повірити, що її захоплення працює на нашу перемогу.
Обожнюю повертатися в затишні місця
Зараз зовсім незнайомі люди пишуть мені, що я їх надихаю. Мені 44 роки, я мама чотирьох дітей, яка все своє життя прожила у Львові. Маю дві вищі освіти — хімікині-інженерки та психологині. Після навчання працювала в СММ, а також вела власний тревел-блог.
До пандемії ковіду Марина багато мандрувала та вела власний блог. Фото надала героїня
Останні кілька років перед великою війною я багато мандрувала, відвідала приблизно 40 країн. Мені дуже сподобалося в Намібії та Грузії, але найбільше люблю мандрувати Україною. Я вражена тим, скільки в нас цікавих затишних місцин.
Обожнюю Боржаву в Карпатах, особливо ночувати там у наметах. Ще одне цікаве місце в горах — вулкан у Старуні, який є єдиним в Україні. Колись там видобували нафту, тому там залишилися гирла.
Марина біля тисячолітнього дуба. Фото надала героїня
Але моє улюблене місце — це село Стужиця на Закарпатті, де росте дуб, якому вже понад 1 300 років! Це дерево неймовірне, я відчуваю там особливу силу, тому щоразу дорогою маю його відвідати, обійняти й посидіти поряд. Якось навіть робила підбірку дерев-старожилів, які ростуть у нас, і я відвідувала їх усі. Мені завжди хочеться повертатися в такі нетипові місця.
Створила хащі у власному будинку
Цей дуб так захопив мене невипадково — рослини зі мною все моє життя. Ще змалку садила в бабусі фіалки, просила у знайомих кактуси й завжди в кімнаті на підвіконні в мене була якась рослинка.
Мої бабусі жили у Львові та вирощували у дворику помідори, огірки та квіти, а ще лимони в квартирі. Вони й прищепили мені цю любов до рослин — я радо проводила з ними час і порпалася в землі.
Марина у власній вітальні посеред хащів. Фото надала героїня
А коли виросла та почала жити у власному домі, то створила довкола себе справжні хащі. З подругами ми обмінювалися хлорофітумами, сансевʼєріями, тещиним язиком, драценами — це досить традиційні рослини, до яких усі звикли. А вже в ковідні часи, коли я сиділа вдома серед своїх джунглів і все більше читала інформації в інтернеті, почала цікавитися екзотичними рослинами.
Придумала допомагати війську своїм захопленням
Якось у 2022 році я пересаджувала свої сансевʼєрії. Вже тоді люди придумали продавати різні особисті речі, аби зібрати донати на військо. І я вирішила — чому б і мені не спробувати? Тим паче, що рослин було дуже багато.
Я попросила синову сторінку в соцмережах, перейменувала на «Хатні хащі» й почала продавати рослини знайомим. А згодом подруга принесла мені вазони своєї знайомої, яка виїхала за кордон і також попросила продати їх за донати.
Кожну рослину в своєму домі Марина доглядає та відновлює. Фото надала героїня
Я зрозуміла, що це не робота на кілька днів, адже треба було привести рослини до ладу. Тому вирішила взятися за все це серйозно і поставила собі за мету назбирати перші 10 тисяч гривень, аби підтримати збір знайомих.
Тоді в мене були дрижаки, і я казала чоловікові, що ніколи не зможу зібрати цю суму — це якесь шаленство. Але згорів сарай, гори і хата! Шляху назад уже не було.
Прикрашена квітами стіна в домі Марини. Фото надала героїня
Перші 30 гривень за квітку за два роки перетворилися на 350 тисяч
І от на сторінку почали підписуватися незнайомі люди, зробили перші замовлення. Тоді я почула багато подяк за те, що придумала таку ініціативу. Дехто казав, що обожнює рослини, але зараз такі покупки не на часі, тому вдячні за те, що можуть порадіти й зробити корисну справу.
Люди відчули мою ідею, бо рослини — це своєрідний спосіб заземлення та заспокоєння, коли можна торкнутися чогось живого.
Квіти допомагають жінці заспокоїтися та заземлитися. Фото надала героїня
Мені було дуже приємно, що люди відгукнулися. Коли прийшли перші 30 гривень за сансевʼєрію, я ще дивувалася сама — кому ж вона могла знадобитися? Потім не могла повірити, що мені вдалося зібрати ті 10 тисяч своїми квітами.
А згодом уже навіть не ставила цілей: люди надсилали донати, я їм — рослини, і так ми вже допомогли військовим на суму в понад 352 тисячі гривень. Це сума тільки за рослини, але я ще відкривала й допоміжні банки для зборів, де люди донатили окремо. Кошти зазвичай передаю знайомим військовим, аби потім можна було прозвітувати перед своїми підписниками.
Усі рослини за донат Марина самостійно фотографує та пропонує підписникам на сторінці в інстаграмі. Фото надала героїня
Спершу рослини купляли знайомі та підписники тревел-блогу, а згодом люди самі почали надсилати мені свої рослини, аби я продала їх за донати. Я їх реабілітовую, підрощую, розмножую і тоді виставляю на продаж. Тепер частинка рослин на продаж — мої, а частинка — від людей з усієї України, які охоче підтримують ідею.
Мої рослини об’єднують людей
Донедавна я мала вдома 800 рослин. Проте половину нещодавно перевезла в їхній новий дім, де тепер продаватиму за донати. Але все одно вдома в мене у кожній кімнаті багато зеленого, рослинки в’ються стінами. Я обожнюю традиційну кераміку, тому залюбки саджу в красивий посуд рослини.
Улюбленої рослини я не маю, але особливо щемко ставлюся до тих, які звідкись привезла і вони є живим спогадом про це місце. Дуже люблю кактуси, які привезла з Намібії та Мадейри.
Кожна рослина Марини має для неї велике значення та викликає багато спогадів. Фото надала героїня
Удома моє улюблене місце — це вітальня, адже там усе навколо в рослинах. Щовечора я маю до всього торкнутися, посидіти там, почитати книжку та випити чай.
З часом мені спало на думку збирати людей на благодійних заходах, де можна буде обмінюватися своїми рослинами та купувати їх за донат. Написала місцевій кав’ярні, і вони погодилися. За перший такий благодійний захід ми змогли зібрати понад 30 тисяч гривень. А ще військовий, якому ми збирали кошти, надіслав нам коробку вистріляних мінометних гільз, тому тепер маю ще один цікавий лот для донатів.
Благодійне захоплення підштовхнуло до власної справи
Коли моя ініціатива спрацювала й продажі рослин стали стабільними, я зрозуміла, що мені це дуже подобається. Я люблю працювати з рослинами, можу займатися ними весь день, а ще мені подобається продавати. Тому почала мріяти попрацювати в магазині рослин, а згодом захотіла почати власну справу.
Тепер Марина мріє, що рослини будуть її постійною роботою, на яку захочеться приходити щодня. Фото надала героїня
Приміщення для цього в мене вже було. Це квартира моєї бабусі, якої давно немає, тому я не використовувала помешкання — тут жили квартиранти. Та згодом вони виїхали, й ми пробували продати квартиру, але син запропонував мені та моїй дочці використати це приміщення для наших захоплень — я продаватиму тут рослини, а донька робитиме татуювання. Так народився мій «Простір MAZANKA».
Частинка простору Марини Ждан. Фото надала героїня
Чому така назва? Мені дуже подобається українська культура, вишивка та інтер’єр старовинних хат, і я вирішила втілювати це тут. У нас тут були досить страшненькі стіни, але якось я пішла в Шевченківських гай, де під відкритим небом зібрані давні мазані хатини, і побачила, що це наче мої стіни, просто їх треба пофарбувати в білий. Поки ми ще завершуємо ремонт, але вже скоро заплануємо відкриття. Та я щодня тут працюю і вже дуже люблю це місце.
«Коли ми ростимо квіти, то квіти ростуть довкола нас»
Я дуже люблю, коли довкола мене зелено та щось росте. Чоловік через моє захоплення називає мене «рослинярською душею». Я отримую втіху від рослин, люблю дарувати радість від них іншим і знаходити однодумців у цій справі.
«Це так красиво», «Мене це так захопило», «Ви надихаєте» — це слова, які мені пишуть люди. Я дуже пишаюся цим і дякую всім незнайомцям, які мене підтримують, хоч водночас досі не можу повірити. І хоча 350 тисяч — це ще небагато, але досить пристойна сума, якщо врахувати, що її зробили рослини.
Тепер Марина знає, що завдяки рослинам надихає інших. Фото надала героїня
А якось я поїхала на ботанічний ярмарок у Київ і випадково підійшла до стенду, де дівчата також продавали квіти за донати. Вони сказали, що підписані на мене в соцмережах, і що це я надихнула їх таке робити. Чи могла я собі таке уявити ще два роки тому?
Зараз війна, тому ми або воюємо, або маємо підтримувати тих, хто це робить. Це наша спільна справа. Поки є потреба, я це робитиму, а потім придумаю ще щось — прищеплюватиму любов до рослин котикам та допомагатиму допомагатиму рослинами котикам у притулку.
Національна спілка письменників України закликає українців та міжнародну спільноту підтримати ініціативу з відновлення Будинку письменників у Києві, який постраждав через російський обстріл 1 січня.
Як повідомив голова Спілки Михайло Сидоржевський, організація не має достатньо коштів для самостійного ремонту історичної будівлі.
«На 2025 рік для Спілки передбачено лише 567,1 тисячі гривень із державного бюджету. У попередні роки ця сума була ще меншою — лише 517 тисяч гривень на рік», — наголошує Сидоржевський.
Через брак коштів Секретаріат Спілки звернувся до письменників, творчих організацій, української діаспори та небайдужих громадян із проханням про допомогу.
Коментарі