Суспільство
У кіно не лише чоловіки. «Стрімголов», «Стоп-Земля» та «Співає ІФТКЕ». 12 фільмів від українських режисерок
Класне кіно знімають лише чоловіки? Час позбутися цього стереотипу! Фільми українських режисерок зривають овації міжнародних кінофестивалів та збирають повні зали. Не вірите? ШоТам разом із онлайн-кінотеатром Такфлікс зібрали 12 стрічок, знятих українками. Про війну, дорослішання, футбол та Карпати. Не бійтеся читати описи сюжетів – там жодних спойлерів.
Стрімголов
Драма, Київ.
Режисерка: Марина Степанська.
Про що фільм? Антон, музикант-вундеркінд, що не впорався з покладеними на нього сподіваннями, повертається додому після двох років навчання у Швейцарії і піврічного лікування алкогольної залежності в психоневрологічному диспансері під Києвом. Його дідусь, людина суворих принципів, вивозить хлопця в село, далеко від принад великого міста.
Одного разу Антон зустрічає Катю, яка, як і він, намагається знайти своє життя в житті. Вона незабаром має поїхати до Берліна разом із своїм хлопцем Йоганном, німецьким фотожурналістом, з яким вона познайомилася під час подій на Майдані. Однак її зустріч з Антоном приносить новий імпульс у її життя і глибоко впливає на них обох…
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Явних проявів немає
Воєнний
Режисерка: Аліна Горлова
Про що фільм? Що залишається за лаштунками героїчних відео про наших воїнів в Україні? Це історія жінки, яка повертається з війни. Розмовляючи з психологами, борючись із ПТСР та панічними атаками, вона намагається повернутися до нормального життя.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Май далеко – май добре
Фільм-портрет, екологія, Карпати.
Режисерка: Ганна Ярошевич.
Про що фільм? Молодий німець Мішель, захоплений природою України, переїжджає до Карпат. У горах він розводить водяних буйволів, що опинилися на межі зникнення. Хлопець мріє присвячувати весь час улюбленій справі, але змушений регулярно повертатися до Німеччини, де працює в сімейному бізнесі й зустрічається з дівчиною Вєрою. Без належного догляду буйволи починають хворіти. До всього Мішеля спіткають негаразди в особистому житті: Вєра не впевнена, що зможе виховати двох маленьких дітей у віддаленому карпатському селі.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Війна химер
Воєнний.
Режисерка: Анастасія Старожицька, Марія Старожицька.
Про що фільм? Фільм Анастасії і Марії Старожицьких – це художня історія на документальному матеріалі, відзнята її безпосередніми учасниками. Він був добровольцем на фронті, вона приїхала туди одразу після битви. Він потрапив у Іловайський котел і втратив своїх найближчих побратимів-солдатів. Проїжджаючи зруйнованими містами, вона намагається зрозуміти суть війни і любові. Під час війни вони прямо говорять одне одному про свої почуття, вириваючись із котла.
Це історія їхньої подорожі до лінії фронту та спроби спільного життя опісля всього. Стрічка є переосмисленням власного досвіду режисерки Анастасії Старожицької.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Земля блакитна, ніби апельсин
Воєнний.
Режисерка: Ірина Цілик.
Про що фільм? Фільм розповідає про сім’ю, яка живе в «червоній зоні» Донбасу, де воєнні дії тривають вже шостий рік. Буденність багатьох цивільних людей у прифронтовій зоні докорінно змінилася. 36-річна Ганна сама виховує чотирьох дітей. Обстріли у Красногорівці, де живуть наші герої, не припиняються. Але, незважаючи на всі труднощі, ця родина є дуже дружною і життєрадісною.
Мама й діти мають різні захоплення, грають на різних музичних інструментах і навіть знімають самотужки фільми про своє життя під час війни.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Стоп-Земля
Драма, сoming-of-age, Київ.
Режисерка: Катерина Горностай.
Про що фільм? 16-річна Маша вчиться в звичайній київській школі в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів вийти з зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє, якщо не наважишся спитати – ніколи не знатимеш, чи це взаємно.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Домашні ігри
Спорт.
Режисерка: Аліса Коваленко.
Про що фільм? Історія Аліни, 20-річної дівчини з бідної київської родини, яка має шанс вирватися з нетрів життя завдяки футболу. Юна спортсменка на піку своєї кар’єри й очікує на запрошення до національної збірної України. Але життя приготувало для неї випробування: мама дівчини помирає, залишивши на неї молодших брата та сестру. Аліна мусить зробити вибір: футбол або сім’я.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Аліса в країні війни
Воєнний.
Режисерки: Аліса Коваленко, Любов Дуракова.
Про що фільм? Коли на Майдані починалася революція, Алісі було 26 років. Як і багато інших режисерів, вона почала знімати важливі події, що відбувалися в її країні. Але дуже скоро відстань між камерою і реальністю починає скорочуватися, життя і смерть стають важливішими за просто зйомки фільму. Впродовж наступних двох років Аліса опиняється в найгарячіших точках заворушень: від Майдану Незалежності в Києві, через блок-пости Слов’янська, до руїн Донецького аеропорту.
Читайте також: Назад, до класики. «Тіні забутих предків», «Земля» та «Камінний хрест». 10 культових українських фільмів, які має побачити кожен
Це також історія подорожі та особистий щоденник української дівчини-документаліста, яка стикається з проблемою вибору, так само, як і більшість громадян її країни, коли історичні події раптово вриваються в особисте життя.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго
Трагікомедія, музичний.
Режисерка: Надія Парфан.
Про що фільм? Іван Васильович багато років очолює профспілку комунального підприємства Івано-Франкіськтеплокомуненерго. Його opus magnum — профспілковий хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Опалювальний сезон вносить корективи у графік репетицій. Чи зігріє холодну батарею українська народна пісня?
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Коли падають дерева
Драма.
Режисерка: Марися Нікітюк.
Про що фільм? Маленька бунтівниця Вітка живе під одним дахом з двоюрідною сестрою-підлітком Ларисою, яка до нестями закохана в молодого бандита.
Дівчину засуджує все село на чолі з матір’ю і бабусею. Закохані планують втекти суспільного осуду та розрухи, але їм доводиться заплатити повну ціну свободи.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Брати. Остання сповідь
Драма, Карпати.
Режисерка: Вікторія Трофіменко.
Про що фільм? Історія любові та ненависті двох братів, які доживають віку в карпатському селі. Екранізація роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Погані дороги
Драма, воєнний
Режисерка: Наталка Ворожбит
Про що фільм? П’ять розбитих доріг. П’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних.
«Тут тема війни трішки під іншим кутом розглянута. Мабуть, фільмів з таким фокусом у нас ще не було. Не дивлячись на те, що тема складна, там багато гумору, парадоксальних ситуацій. […] Це авторська рефлексія на десятки інтерв’ю та свідчень людей. Я взяла цілком реальні ситуації, у яких людина в екстремальних умовах здатна проявити свої як найкращі, так і найгірші якості», – зазначаэ режисерка стрічки Наталка Ворожбит.
Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
