Суспільство
Туфлі Gucci за донат. Волонтерки запустили благодійну «комісіонку», аби допомогти маріупольцям. Ось як це працює
Повномасштабну війну Юлія Сімачова зустріла в рідному Маріуполі. Там вона працювала в ресторанному бізнесі, а у вільний час займалася благодійністю. Разом із подругами українка заснувала фонд, який допомагав хворим дітям. Однак після вторгнення робота трансформувалася – волонтерки почали допомагати ЗСУ та переселенцям.
Їм вдалося запустити штаби гуманітарної допомоги в чотирьох містах України, а згодом – відкрити великий Центр допомоги маріупольцям у Києві. Аби залучати донати на закупівлю гуманітарки, Юлія запустила благодійний онлайн-магазин, в якому брендові речі можна придбати практично за безцінь. Про рік допомоги, співпрацю з іншими волонтерами та унікальну «Комісіонку» – у новому матеріалі ШоТам.
Юлія Сімачова
волонтерка, засновниця Центру допомоги маріупольцям та благодійного онлайн-магазину «Комісіонка»
Ніхто не думав, що доведеться рятуватись із Маріуполя
Моя історія почалася з Маріуполя. Я там жила і працювала. Так було і тоді, коли розпочалася велика війна. Але ніхто не думав, що доведеться тікати. На той момент я керувала рестораном і ми готувалися годувати містян і військових.
Почали 26-го лютого, а вже 1-го березня у нас вперше вимкнули світло і воду. Військові волонтери привезли генератор, аби ми могли й далі готувати їжу для тих, хто вже постраждав від війни. Спочатку це було 250 порцій, а вже за кілька днів їхня кількість зросла до двох з половиною тисяч.
Ми готували стільки, скільки це взагалі було можливо. А далі було все те, що всі бачили й чули в новинах. Жах, трагедія і війна. Обстріли й авіаційні удари. Страх і укриття. Мені вдалося виїхати з Маріуполя 15-го березня. І я не одразу опинилася на території вільної України. Ще два дні зайняла дорога через «сіру зону» до Запоріжжя.
Відкрили збір і почали допомагати маріупольцям
Коли з’явився мобільний зв’язок, здавалося, що мій телефон ось-ось перегріється. Мені писала і телефонувала неймовірна кількість людей. І всі ці повідомлення були проханнями про допомогу. Варто сказати, що ще до повномасштабної війни у мене був досвід допомоги та волонтерства. Я займалася благодійністю, тому люди знали, що до мене можна звернутися.
Але ця ситуація була значно складнішою. Хтось просив допомогти із пошуком зниклих, комусь був потрібен одяг, бо люди тікали з Маріуполя без нічого, а хтось розпитував варіанти – як чи куди їхати далі. Прохань було багато і їх потрібно було вирішувати.
Ситуація ускладнювалася тим, що я мусила виїхати за кордон і вивезти молодшу сестру. Тому ми з подругами вирішили відкрити збір, а небайдужі українці почали донатити. На самому початку ми направляли ці кошти на допомогу маріупольцям, які вирвалися з окупації.
Комусь давали дві тисячі гривень, комусь п’ять, а комусь – десять, якщо це була велика сім’я. Тобто це були гроші на перший час, наприклад, на квитки чи їжу. Десь через тиждень я зрозуміла, що варто рухатися далі і робити більше. Я зібрала своїх подруг з Маріуполя і вирішила організовувати штаби гуманітарної допомоги.
Штаби у чотирьох містах України
Таких штабів вдалося відкрити чотири – у різних куточках України. Мої подруги працювали в Одесі, Києві, Миколаєві та Дніпрі. Так було десь до травня. Тоді я повернулася в Україну і вирішила, що вже немає необхідності утримувати всі штаби з гуманітаркою.
До того ж розриватися між чотирма містами було дійсно складно. Постійно перевіряти, що і куди надсилати, розбирати і перенаправляти. І ще одна з причин, чому я вирішила все зібрати в одному місці, – це безпека дівчат. В Одесі у нас працювала дівчина на 9-му місяці вагітності. Уявляєте, яке це навантаження? Остаточно стало зрозуміло, що час закриватися, після одного з прильотів по Одесі, який прийшовся буквально в 700 метрах від нашого штабу.
Схожа ситуація була і в Миколаєві. Обстріли посилилися, і моя подруга виїхала з міста. Тому ми передислокувалися у столицю. А все, що було в штабах, роздали або надіслали в Київ.
Почали співпрацювати з іншими волонтерами
Нам стало простіше. Усе складається в одному місці. Є тільки один штаб, за який потрібно відповідати і контролювати. Одне приміщення, в якому є все і трохи більше. Тепер, коли до нас звертаються волонтери, які їдуть, скажімо, на Донецький напрямок, їм достатньо зателефонувати, приїхати і завантажити автівку гуманітаркою.
Тобто ми почали працювали не лише з людьми, які приходять до штабу, а й з іншими волонтерами. Ми ділимося одне з одним необхідними речами і знаємо, до кого і коли можна звернутися.
І це важливо. Бо із самого початку повномасштабного вторгнення був момент, який мене дійсно турбував. Коли мало не кожен чомусь тягнув на себе ковдру і хизувався, що зміг дістати і не поділитися ні з ким. Зараз я вже бачу іншу тенденцію. Таких ситуацій стає дедалі менше, що не може не тішити.
Ми не відмовляємо тим, кому це дійсно потрібно
Спершу у наш штаб зверталися маріупольці. Напевно, через те, що знали про нас ще з рідного міста. Але коли почали звільняти інші території, міста чи села, то, людей побільшало. І, звісно, ми не відмовляли в допомозі тим, хто до нас звертався.
Ми допомагаємо усім внутрішньо переміщеним особам. Усім, кому вдалося виїхати з окупації, чи тим, хто опинився у скрутному становищі. Знаєте, інколи пишуть і ті, хто не є переселенцями. Але ти заходиш на сторінку людини у соцмережі і розумієш, що їй дійсно необхідна наша допомога.
У таких випадках ми також не відмовляємо. Але посилено контролюємо, хто і що отримує. Адже відколи про нас почали дізнаватися нові й нові люди, періодично почали траплятися неприємні ситуації. І я вважаю, що про них потрібно говорити. Про тих, хто знахабнів і не знає межі.
Гуманітарна допомога – не гумова
Наша громадська ініціатива націлена на гуманітарну допомогу. Це означає, що ми здебільшого роздаємо одяг, харчі, предмети гігієни та першої необхідності, а також памперси й дитяче харчування. І гуманітарна допомога далеко не гумова. Вона не з’являється з повітря.
Попри те, що дехто так думає. Під час нашої роботи траплялися ситуації, коли в штаб зверталися люди, яким ця гуманітарка геть не потрібна. Вони приїжджають на нових машинах і заходять зі словами: «Нам положено». А на питання: «Навіщо?», повторюють: «Нам положено».
Чому ж тоді я, людина, яка також тікала з Маріуполя, не біжу до іншого гуманітарного центру і не прошу продукти та гігієну? Мені ж також «положено». Але це вже риторичне питання.
Важче знайти, важче доставити, важче домовитися
Гуманітарної допомоги стало менше, а от людей, які звертаються за цією нею, – більше. І діставати гуманітарку також стало складніше. До речі, на початку вторгнення я обмінювала побачення на гуманітарну допомогу.
Я не жартую. Пише мені якось чоловік, запрошує на побачення, а я кажу: «Вагон памперсів вперед». І так було не один раз. Інший пише компліменти, а моя відповідь: «Мені це не цікаво, краще підтримай нас донатом». Так, до речі, донати і збиралися.
І якщо рік тому це спрацьовувало, то зараз історія гуманітарної допомоги стала дійсно складнішою. Важче знайти, важче доставити, важче домовитися. І так не лише у нас. Я спостерігаю за іншими ініціативами і бачу, що вони також періодично стикаються з проблемами.
Та попри все наш штаб підтримують мої друзі. На щастя, я маю товаришів у IT-компанії, які можуть фінансово допомагати нашій ініціативі. І ще чимало людей, які були знайомі зі мною до великої війни, мають ресурс, щоби нас підтримувати.
Туфлі Gucci за 500 гривень
Крім того, ми з дівчатами ще до вторгнення організували «комісіонку». Створили сторінку у соцмережі, де продавали одяг, який одягався ледь не один раз, за символічні гроші. І цей одяг – не просто масмаркет, а брендові речі.
Це були подарунки чи спонтанні покупки, які згодом виявилися непотрібними. Але були люди, які дійсно хотіли мати ці речі у гардеробі, а ми були віддавали їх за смішні ціни. Коли стартувала робота штабу, ми згадали про цю сторінку і «комісіонку». У речах гуманітарної допомоги, які ми отримуємо кілограмами, частенько трапляється люксових одяг. І коли ми вперше його побачили, то виникла ще одна ідея, як отримати донати для штабу.
Звісно, запустити знову «комісіонку». Ідея в тому, щоб продати ці речі і закупити на них продукти та гігієну. Тобто замість лейблу, який нікому не потрібен, придбати щось справді необхідне. Тоді ми видалили зі сторінки геть все і дали їй друге життя. Ми виставляємо брендові речі за ціни, яких більше ніде не знайти. Як вам взуття Gucci за 500 гривень?
Попереду – ще один проєкт для українців
Наша ініціатива існуватиме, поки до нас будуть звертатися люди, а ми матимемо змогу їх підтримувати. Окрім цього, зараз ми з друзями розробляємо ще один соціальний проєкт. Про нього я поки що не можу говорити відкрито, адже він ще в процесі створення.
Утім, якщо вдасться це реалізувати, то ми зможемо розширити нашу ініціативу. Тобто допомагати не лише тим, кого окупанти змусили тікати з рідного дому, а й іншим незахищеним верствам населення.
Ми робимо це і зараз, наприклад, опікуємося кількома притулками, де перебувають діти, яких вдалося забрати з окупованих територій. Але ми хочемо надавати якомога більше підтримки. І будемо робити для цього все необхідне.
- Відправлятиметься з Києва 3, 4 та 5 травня о 06:03 та прибуватиме до Одеси о 13:34.
- З Одеси поїзд вирушатиме в ті самі дати о 14:20 та прибуватиме до Києва о 21:50.
- Потяг також зупиняється у Вінниці.
- роботи, на яких було розпочато у попередні роки, в тому числі завершення проектів робіт з реставрації, консервації, ремонту, невідкладних протиаварійних та консерваційних робіт на пам’ятках культурної спадщини, розпочатих у попередні роки і які перебувають на фінальній стадії робіт (не більше 20% до завершення);
- включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (для пам’яток культурної спадщини);
- щодо об’єктів, що перебувають в аварійному стані;
- проєкти робіт з встановлення та ремонту інженерних мереж на пам’ятках та їх території, закладах культури (системи протипожежного захисту, водопостачання, опалення тощо);
- проєкти з протиаварійних та невідкладних консерваційних робіт на об’єктах, що постраждали внаслідок російської збройної агресії.
