Суспільство
«Дім зруйнувало повністю, а собаки дивом вціліли». Як волонтерка з Одещини рятує тварин від війни (відео)
Христина Драгомaрецька з Подільська на Одещині від початку повномасштабної війни допомагає тваринам у власному притулку «Місце під сонцем». Вже півтора року вона їздить на прифронтові території, евакуйовує тварин, стерилізує їх та лікує, а також забезпечує їжею.
Допомогу через притулок Христини отримали вже понад 500 тварин, майже половині з них керівниця знайшла нових господарів. Христина розповіла ШоТам, як з дитинства підгодовувала тварин, а тепер має мрію: зробити так, щоб собаки жили як люди.
Облаштувала житло для перших собак на власному балконі
Кілька років тому я завершила навчання в університеті та працювала за спеціальністю – архітекторкою. Все було чудово, в мене все виходило і дуже подобалось. Але з дитинства я мріяла допомагати тваринам, проте батьки не дозволяли приводити додому собак, бо в нас були власні. Часто після школи я підгодовувала собак, вони йшли за мною додому, але залишались просто за воротами на вулиці.
Коли я стала студенткою, то переїхала з Подільська в Одесу. Тоді я була не готова взяти у квартиру собаку, адже часто була в роз’їздах. Якось знайшла в інтернеті оголошення про пошук охочих взяти цуценят на перетримку. Його написала в себе в соціальних мережах Людмила Мельниченко – волонтерка з Одеси, яка допомагає тваринам. Це сталося якраз восени, коли вже було холодно і мені стало дуже школа цих тварин. В Одесі я жила на першому поверсі, мала великий балкон, тому могла місце виділити для собаки. Після першого пса я брала на перетримку цуценят знову, а Людмила шукала для них нові родини. Вранці, коли йшла на роботу, то годувала собак, а пізно ввечері, коли поверталась, то прибирала та доглядала за ними. Отак почалась моя історія постійної допомоги тваринам.
Христина допомагає тваринам ще зі студентських років. Фото з архіву героїні.
У нас війна, а я смажу млинці
Перед повномасштабним вторгненням я познайомилась з дівчиною, яка хотіла створити свій притулок. Спочатку ми працювали над притулком разом, а потім наші шляхи розділились, і я займалася власним притулком в Подільську. Крім того, напередодні повномасштабної війни я звільнилась з основної роботи і шукала нову. Саме на 24 лютого в мене було призначено кілька співбесід.
Я прокинулась вранці від гучного звуку і подумала, що вибухнула якась машина, але не звернула на це особливої уваги та заснула знову. Потім подзвонила подруга та попросила забрати її з дочкою, бо вибухи було чутно по всьому місту. Я подзвонила татові, який тоді був в Одесі, а також близьким друзям і запропонувала евакуюватись до рідного Подільська.
Далі пригадую, що через кілька днів у нас було сімейне свято. Я смажила на кухні млинці й думала про те, яка абсурдна ця ситуація – у нас війна, а я смажу млинці. Наступного дня я спробувала записатись в місцеву тероборону, але мені відмовили через відсутність навичок. Тоді я зателефонувала Людмилі та вирішила далі допомагати тваринам. На той момент в притулку було понад 30 тварин.
Коли деокупували Київщину, ми поїхали рятувати тварин
Над назвою притулку думали кілька людей. Я хотіла назвати його «Кіт-пес», але мені дуже сподобалась ідея колеги назватись «Місце під сонцем». Вважаю, що тварини теж мають право на щастя. Дуже боляче, коли чую від людей, що собаки їм заважають – ця планета створена не тільки для людей, але й для тварин.
Забирали тварин з Київщини одразу після деокупації. Фото з архіву героїні.
Як тільки-но наші війська деокупували Київщину, ми поїхали рятувати тварин. Мали там знайомих волонтерів і приїхали в той час, коли ще не запускали місцеве населення. Ми забирали тварин, возили в притулок, годували їх та лікували. А ще знайшли волонтерський склад в Перемишлі, який виділяв гуманітарну допомогу.
Волонтер Джон зі складу виділив нам багато корму для тварин, але просив про звіти, тому ми знімали багато відео. Коли він поширював їх, то люди приносили йому все більше корму та необхідних речей. А ще в перші місяці вторгнення від обстрілів постраждала квартира Людмили, тому ми забрали звідти собак та прилаштовували їх іноземцям, серед яких було багато охочих допомогти.
Авіабомба знищила будинок вщент, а дві собаки на подвір’ї вижили
Від початку створення через притулок пройшли понад 500 тварин, з яких понад двом сотням я особисто знайшла родини. Деяких собак я брала на перетримку, а інші волонтери шукали охочих їх забрати. Зараз я переважно вивожу тварин з зони бойових дій чи прифронтових територій, перетримую їх в притулку, стерилізую та годую, за потреби лікую, а інші шукають для них сім’ї.
Сотні песиків з районів бойових дій в притулку чекають на свою сім’ю. Фото з архіву героїні.
Є така програма «Доступна стерилізація», зараз ми реалізовуємо в ній ще один напрям – для тварин, які опинились на вулиці. Ми з командою їздимо прифронтовими містами, я ловлю собак, а лікарі їх стерилізують. Нещодавно я повернулась з Оріхова Запорізької області, звідки ми вивезли 25 собак в притулок і ще 30 віддали волонтерам до Києва.
Буває, що ми заходимо у двір, а собака вже померла на ланцюгу.
Є волонтери, які їздять в зони бойових дій та годують тварин, що залишились без нагляду. В Оріхові дуже багато будинків розбомбили і є багато бродячих собак, які залишились без господарів. Місцеві розповіли мені історію про те, як авіабомба влучила в приватний будинок, на подвір’ї якого були прив’язані дві собаки. Дім зруйнувало повністю, а собаки дивом вціліли. Їх забрали волонтери та надали всю необхідну допомогу.
Зараз в притулку близько сотні собак з прифронтових територій
Я стресостійка, але бачити відірвані лапи тварин чи їхні важкі хвороби вже буває дуже складно. Зараз більше тварин намагаємось прилаштувати в нові родини відразу, бо в притулку мало місця. Зараз тут є майже сотня собак. Нових господарів для собак шукаємо через соцмережі. Багато охочих з-за кордону, зараз готуємо 20 тваринок для перевезення туди.
Найчастіше люди забирають цуценят, а ще жаліють собак, які втратили кінцівки. Наприклад, в нас була собака з прифронту, якій довелось ампутувати лапку. Ми так і назвали цю собаку – Лапа, її забрала сім’я з Нідерландів. Деякі собаки в притулку вже рік, але я сподіваюсь, що вони дочекаються своїх господарів.
Найчастіше люди беруть цуценят, але є собачки, яких не забирають вже рік. Фото з архіву героїні.
У нас є собаки з Миколаївської області, а ще є королівський пітон, якого залишили люди, що виїжджали. Ще маємо собак з Херсонщини, Донбасу, Харківщини, куди ми їздили на стерилізацію. Обов’язково після цих поїздок я забирала когось в притулок. Вважаю, що стерилізація зараз потрібна тваринам, щоб цуценята, які народяться, не вмирали на прифронтових територіях від обстрілів, голоду та холоду.
Моя освіта допомагає робити притулок кращим
Часто доводиться саме під обстрілами бігати та рятувати тварин, але мені завжди було шкода слабшого, тому я не можу цього не робити. Я маю сильний характер, тому не можу змовчати, коли бачу, як ображають слабшого серед людей чи тварин. З дитинства я мріяла про притулок, але не думала, що все буде саме так. Я прив’язана до нього, постійно думаю, де знайти корм та кошти для оплати праці співробітника, який доглядає за тваринами.
А ще я думаю про те, щоб покращити умови для тварин в притулку, аби їм тут було комфортніше.
Хочу, щоб собаки жили не як собаки, а як люди.
Мрію зробити теплу підлогу для них, просторі вольєри, гарну територію. Не хочу, щоб собаки сиділи на ланцюгах біля будок, але деякі мусять поки жити так. Мені знадобилась моя освіта, адже коли маю час, то облаштовую притулок – створюю будиночки для собак, можу провести каналізацію чи зробити розчин для шпаклювання стін.
У майбутньому я хочу, аби притулок відвідували люди. Поки не запрошую відвідувачів, бо ще не навела тут порядок, але коли це зроблю, то буду рада бачити тих, хто захоче допомагати тваринам чи прихистити їх в себе. Люди, які приходитимуть до нас, не мають шкодувати собак. Краще думати про те, чи зможуть вони створити гарні умови для песика, якого забирають, аби тварина не опинилася на вулиці знову.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі