

Суспільство
«Собаки чемно вишикувались за кормом». Як волонтерка з Краматорська рятує тварин та годує людей після прильотів
Від початку повномасштабної війни Катерина Оніщенко з Краматорська разом з чоловіком возить гуманітарну допомогу на прифронтові території, допомагає покинутим тваринам та організовує дозвілля для дітей та дорослих. Майже рік тому Катерина співзаснувала благодійний фонд «Хатіко UA» – розвивати напрям допомоги тваринам та залучати партнерів надихнули собаки з фото в центрі Краматорська, які чемно вишикувались до годівнички за кормом.
Для ШоТам Катерина розповіла, як волонтерство стало її життям, про мрію створити великий притулок для тварин та запрошення від продюсера Леді Гаги в гості після того, як волонтери передали йому собаку.

Катерина Оніщенко
співзасновниця благодійного фонду «Хатіко UA».
Не стала керівницею Червоного Хреста, натомість створила власну організацію
Я працювала заступницею керівника з гуманітарних питань Краматорської міської ради. Іноді люди думають, що гуманітарні питання – це про гуманітарну допомогу, але це не так. Ми опікувались відділом культури, школами мистецтв, творчими просторами, а ще відділами спорту та молоді. Через те, що останній співпрацював з громадськими організаціями, я багато дізналась про них та благодійні фонди в Краматорську й області загалом.
За пів року до повномасштабної війни я звільнилась і потім мала можливість стати керівницею Червоного Хреста в Донецькій області. Був дуже довгий процес працевлаштування зі співбесідами, але я не встигла його пройти через російське вторгнення. Цей досвід став підґрунтям для створення власного Благодійного Фонду.
Ми уявити не могли, що у 21 столітті у цивілізованих країнах може бути така війна. Перші два тижні ми були в стані шоку, а потім зрозуміли, що потрібно самоорганізовуватись. Багато людей, які мали бізнес чи управлінські навички виїхали, тому було складно, але ми мусили реагувати на потреби людей.
Ми бачили тих, хто приходив за гуманітарною допомогою і втрачав свідомість. Можливо, якби цього не бачили, то б не займались цим так довго, адже багато фондів за півтора року вичерпали свій ресурс і припинили існування.
Від початку волонтерства ми входили до складу асоціації організацій «Все буде добре» і спільно надавали допомогу тим, хто того потребує. Ми створили таке об’єднання, бо бачили, що держава ще розбирається з усіма нюансами гуманітарної допомоги та займається евакуацією людей. Ми співпрацювали з великим складом у Львові, в який надходила гуманітарна допомога з Польщі. А далі іграшки для дітей, їжу, одяг та ліки розподіляли на місцях. Через пів року такої роботи ми вийшли зі складу асоціації, адже зібрали сильну та дружню команду однодумців.

Волонтери мусили реагувати на потреби людей. Фото надала Катерина.
Через точки видачі їжі щодня проходили близько тисячі людей
Згодом ми створили Волонтерський центр Краматорська. У місті було багато чоловіків, які відправили жінок в більш безпечні регіони, а самі допомагали нам у штабі. Все відбувалось на шаленому драйві, нікого не треба було просити допомагати, всі розуміли це самі. У Краматорську ми створили п’ять точок надання гуманітарної допомоги, через які проходили приблизно тисяча людей на день.
У травні на нас вийшов американський благодійний фонд World Central Kitchen, який надавав нам продукти харчування, а ми фасували їх в пакети. Спершу по тисячі, а далі – по шість тисяч пакетів на день. Ми закривали потреби людей не лише в Краматорську, але й в Костянтинівці, Дружківці, Лимані, Святогірську, де теж мали свої точки видачі. В інших міста – передавали продукти локальним організаціям. Так ми побудували єдиний координаційний штаб, у якому працюємо над логістикою, координуємо процес надання гуманітарної допомоги майже у всі громади Донеччини, доставляємо пакунки навіть туди, де найважче через ворожі обстріли.
Годуємо людей після прильотів
На початку нам багато допомагали військові – розвантажували гуманітарку та надавали транспорт для перевезення. Потім почали співпрацю з військкоматом та ДСНС, які відкрили гуманітарний напрям. Вони великі герої в моїх очах, ми завжди зустрічаємось на місцях прильотів і спільно допомагаємо людям.
Після прильотів по Краматорську чи наближених містах протягом двох годин відповідно до американських протоколів ми маємо приїхати, розкласти намет і видавати людям гарячі напої, сендвічі та їжу, яку можна залити кип’ятком та вживати. Такі поїздки ми почали з літа 2022 року.
А ще ми годуємо працівників ДСНС, які розбирають завали, адже така титанічна робота іноді може тривати не одну добу. Нашим волонтерам морально важко після таких складних випадків та спілкування з людьми на місці. Потім вони кілька днів не розмовляють, бо пропускають все через себе, але коли відходять, то мають шалену мотивацію працювати та допомагати людям надалі. Коли нещодавно був обстріл Покровська, наші виїхали на допомогу, але не встигли доїхати до другого прильоту і завдяки цьому вижили.

Годують не тільки місцевих, а й працівників ДСНС. Фото надала Катерина.
Розвивати благодійний фонд нас надихнули чемні собаки на фото
Після виходу з асоціації «Все буде добре» разом з чоловіком ми запустили власний благодійний фонд «Хатіко UA». У вересні 2022 року створили у волонтерському центрі годівничку для собак та встановили її в місті. До неї в черзі вишикувались собаки, є навіть фото, що швидко поширилось в соцмережах не тільки Україною, та й за її межами. Чемні собаки з цього фото нас надихнули, що ми маємо турбуватись не лише про людей, але й про тварин. Адже вони не менше потерпають від війни.

Песики в Краматорську стояли у черзі, аби поїсти. Фото надала Катерина.
А ще нам надходило багато запитів від військових з фронту та людей з прифронтових територій про покинутих тварин. Ми відкрили напрям допомоги тваринам за допомогою фандрейзингу з США. Це була чудова можливість, бо нам було ніяково збирати кошти з українців, які зараз виживають та допомагають іншим.
Нас часто питають, як ми можемо жити в Краматорську, якщо тут постійні обстріли? Але все це у порівнянні, бо коли я виїжджаю в Часів Яр чи Костянтинівку і потім повертаюсь додому, то кажу, що в Краматорську дуже навіть комфортно жити. Перші чотири місяці ми допомагали хаотично, без структури, а далі юридично оформилися, уклали договори між волонтерами та американським донором і вони навіть мали мінімальні відшкодування.
Одну собачку в нас забрав американський продюсер
Ми маємо невеличку майстерню, де створюємо спеціальні годівнички для тварин. Їх встановили в Донецькій, Харківській, Запорізькій та Херсонській областях. У нас є мапа годівниць і за нею можна побачити локацію, приїхати та поповнити запаси.
Військові в мережі підхопили ініціативу і також поповнюють годівниці кормом та діляться цим. Проте є випадки, коли в Лимані бабусі забирають корм для власних тварин, але принаймні ми розуміємо, що якась тваринка теж поїла.

Волонтери допомагають й тим, хто доглядає покинутих тварин у себе вдома. Фото надала Катерина.
Також ми створюємо будки і передаємо людям, які з власної волі доглядають собак та котиків. Вони не мають притулків, але мають великі серця і люблять тварин. Таким людям ми раз на місяць привозимо корм, надаємо будки й можемо за потреби привезти ліки для тварин. Ми маємо ветеринара, який теж їздить оглядати тваринок, якщо є потреба.
Одну з собачок з деокупованого Святогірська в нас забрав продюсер Леді Гаги. Він побачив її на фото, звернувся до наших колег в США, потім кілька місяців ми намагались передати її, та в жовтні вона почала жити в нового власника. Він і досі запрошує нас в гості.
Іноді люди самі просять, аби ми їм привезли собачку чи котика з прифронтових територій. Усіх інших ми передаємо в центри Києва, Львова чи Херсона, які надали нам свої приміщення та вольєри. Ми відправляємо тварин до них, оплачуємо транспортування та утримання, надсилаємо їжу.
Зцілюємо емоційно дітей малюванням чи мультиками
У цьому році багато сімей з дітьми повернулись назад в місто. Школи не працюють, садочки теж, магазинів нема. Батьки зайняті пошуком гуманітарки чи роботою, аби заробити якусь копійку, а ще не відпускають дітей самих на вулицю, бо багато людей гинуть чи саме поранені від уламків. Ми розуміємо, що діти – наше майбутнє і не хочемо, аби в них в голові на все життя лишилась тільки війна, тому намагаємось їх відволікти, емоційно зміцнити через творчість. Ми знайшли психологів, які пройшли сертифікований іноземний курс «Діти і війна», і тепер надають психологічну підтримку у нашому центрі.
З Волонтерським центром Краматорська, як проєктом БФ «Хатіко UA», ми часто виїжджаємо в інші міста та громади, як от Лиманську, Святогірську чи Ізюмську. Там діти розповідають, як жили в окупації, адже вони все бачать та чують. Радію, що завдяки малюванню, терапії піском, гончарству, заняттям у творчо-патріотичній майстерні чи мультитерапії вони можуть ці емоції виштовхнути назовні та полікувати рани всередині. Було б чудово, якби програми для дітей та реабілітаційні центри збільшувались у прифронтових українських містах.
Я знаю, що нас дуже чекають, особливо в селах. Коли ми з гуманітарною допомогою привезли синьо-жовті кульки, подарунки і смаколики, то діти просто шаленіли. Вони декілька років жили в пандемії, далі повномасштабна війна, тому це для них справжнє свято.
У Святогірську на День захисту дітей ми влаштували невеличке святкування, на місці робили їм солодку кольорову вату, розмальовували обличчя, крутили мультики, і діти були в захваті та досі питають, коли ми приїдемо знову. Мотивує віддача людей від нашої роботи.

У БФ «Хатіко UA» часто виїжджають до дітей в інші міста та громади. Фото надала Катерина.
Якби люди могли впоратись самі, то я б цим не займалась
Ми їдемо в прифронтові міста та бачимо, що людям дійсно потрібна наша допомога. Якби вони могли впоратись самі, то я б цим не займалась. Коли я бачу дітей, які лише отримали молоко і відразу відкривають його на вулиці та п’ють, то я не можу потім забути їхні очі. Досі є люди, які живуть та сподіваються лише на цю допомогу.
Ще є люди, які потребують гуманітарної допомоги, але не реєструються, бо вважають, що іншим це потрібно більше. Мене мотивують ці чесні люди, я мушу їм допомогти. А ще літнім бабусям та дідусям, які відправили дітей та онуків на більш безпечні території, а самі охороняють навіть розвалені будинки чи живуть в підвалах.

Люди на прифронтових територіях завжди чекають на допомогу. Фото надала Катерина.
Після перемоги відновлюватимемо рідну Донеччину
Я мрію, щоб все повернулось як було. Я не бачу себе поза межами Донецької області. Розумію, що ми не повернемо всі підприємства та людей, але дуже хочу відновити тут життя. Люди, які зараз звідси виїхали, мають розуміти, що мають шанс та час навчитись чомусь новому за кордоном, а потім впровадити це в нас, щоб наш рівень розвитку не впав.
Ми хочемо створити власний великий притулок для собак, але розуміємо, що не можемо його будувати в такий час. Зараз готуємо проєкт та шукаємо фонд за кордоном, який захоче співпрацювати та підтримувати тварин. Поки інші фонди не мали такого великого об’єму кормів, аби підтримувати нас регулярно.
Окрім тих занять, які ми продовжуємо проводити у Волонтерському Центрі Краматорська, для дітей з 1 вересня плануємо запустити безкоштовний клуб з конструювання Lego, а ще створити ляльковий театр з інтерактивним дисплеєм для зміни декорацій. Плануємо запустити проєкт восени, але все ще шукаємо фінансування і відкриті до співпраці.
Я дуже чекаю нашу перемогу, після якої ми організуємо фестиваль «Захід-Схід» та долучимо до цього багато організацій та донорів. Після перемоги будемо допомагати там, де ми потрібні. Зараз ми як керівники благодійного фонду входимо до координаційного штабу з відновлення Донецької та Луганської областей, тому приєднаємось до відбудови згідно з планом влади.
Суспільство

«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.
Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами».
Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.
Про «Дім метеликів»
«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. Усі його послуги безкоштовні й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 14 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате.
ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.
Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате
Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Батьки мали наркотичну залежність, тож хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.
На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього.
«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.
Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони.
Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти.
«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями.
Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:
«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».
Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором
Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає.
Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.
Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.
Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.
«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.
Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку.
«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.
Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати.
«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».
Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток
У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців.
Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.
Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття.
Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія.
Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила.
Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі.
Суспільство

Український захисник Олександр вижив після того, як провів із турнікетом на пораненій нозі 36 діб. Сил триматися йому давали думки про родину та зустріч із синами.
Про це розповіли в інстаграмі ШоТам за матеріалами Харківського шпиталю.
Як чоловік отримав поранення
Боєць отримав поранення під Вовчанськом на Харківщині, наступивши на міну. Через постійні ворожі атаки, евакуації з передової довелося чекати понад місяць. Увесь час Олександр провів з щільно затягнутим джгутом, що і врятувало його.
«36 діб турнікета — це 900 годин. Ми не зустрічали в літературі даних про такий довготривалий турнікет. Людина вижила завдяки правильному менеджменту турнікета, взагалі за рахунок того, що його наклали і не чіпали», — зазначив заступник начальника Харківського шпиталю Вячеслав Курінний.
Читайте також: Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону
Лікування та реабілітація
До Харківського шпиталю Олександр потрапив у важкому стані. Він був настільки втомленим, що навіть не пам’ятав, коли востаннє їв та пив. У нього була анемія, зневоднення, велика крововтрата і почався некроз ноги. Операція була ризикованою, але медики зробили все можливе, і чоловік витримав.
«На жаль, виконана ампутація тієї ділянки кінцівки, яка була з турнікетом, але якщо б цей турнікет зняли, — він би помер»‚ сказав Вячеслав Курінний.
Медики назвали випадок бійця справжнім дивом, а його — міцним чоловіком. Бо вже на другий день після ампутації, Олександр почав ходити на милицях. На захисника чекає подальше лікування, реабілітація і протезування.
«Я вже усвідомлював що я втрачу ногу і я вже не зациклювався, я розумів, що втрачу. Ну і цим жив. Хотів жити, хотів до родини»‚ — сказав Олександр.
У військового двоє синів: старшому 12, а молодшому всього 2 роки. Заради них він зміг протриматися так довго, попри складне поранення.
Нагадаємо, що подружжя відомих сироварів із Бердянська стали на захист України (ВІДЕО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Харківського шпиталю
Суспільство

На базі Київського обласного центру зайнятості жителі області у лютому та березні зможуть пройти одноденний курс з тактичної медицини за алгоритмом MARCH.
Про це повідомили в Київській обласній військовій адміністрації.
Групи для навчання збирає Київський обласний центр зайнятості, який надасть приміщення для занять у всіх районах області.
«Заняття будуть проводити інструктори нашого центру, які мають великий бойовий досвід та є ветеранами Третьої штурмової бригади, бригади “Азов” та інших легендарних підрозділів. Матеріальну базу для навчань забезпечує наш центр. Ми відкриті до співпраці з організаціями та компаніями, бо вважаємо, що тільки навчаючи вже зібрані групи або трудові колективи, можна пришвидшити підготовку населення на рівні області та держави загалом», — зазначив директор Київського обласного центру підготовки населення до нацспротиву Володимир Авдєєнко.
У КОВА додали, що у 2024 році Київський обласний центр підготовки населення до нацспротиву провів чотири базових курси, понад 25 одноденних курсів і випустив більш ніж три тисячі курсантів.
Нагадаємо, що на Південному вокзалі в Києві встановили «Серце України» (ФОТО).
Також ми писали, що Миколай Сєрга випустив пісню «Я буду кохати тебе», кліп зняли в аеропорту «Бориспіль» (ВІДЕО).
Фото обкладинки: сайт КОВА