Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Центром Львова я ще обов’язково погуляю»: історія переселенки на кріслі колісному, яка працює на себе та майже не виходить з дому

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Стара 9-поверхова панелька, ліфт голосно приїздить на 4-й поверх. Двері відчиняє невисока жінка: «Доброго дня! Ви на манікюр?».

Проводить відвідувачку до кімнати: двоспальне ліжко, вікно прочинене, і з нього долітають звуки та запахи осіннього Львова. За столом з лампами та барвистими рядами лаків сидить молода жінка з теплою посмішкою — майстриня манікюру Алла Палагута.

«Вибач, що не зустріла сама», — поплескує долонею по кріслу колісному, в якому сидить.

До Львова Алла з мамою Мариною евакуювалися зі Слов’янська у квітні 2022-го. В незнайомому місті довелося шукати нове житло та нових клієнток, але жінка, попри випробування, не втрачає стійкості й оптимізму.

Коли Алла розповідає ШоТам про виклики, які їй трапляються, то завжди додає слово «трошечки»: «було трошечки тяжко звикнути до поглядів людей», «трошечки складно не бачитися з чоловіком цілий рік». А крісло колісне, в якому вона мусить перебувати останні п’ять років, називає не інакше як «візочок».

П’ять років боліла спина

Алла народилася й виросла у Слов’янську, що на Донеччині. Працювала в банку, а потім перейшла у сферу торгівлі: магазини, ринок, кондитерська. Дівчині дуже подобався безперервний потік людей, жарти й спілкування.

Алла Палагута: життя до хвороби. Робота в улюбленій кондитерській. Фото надала Алла

У 2013 році, у віці 25 років, Алла потрапила в автомобільну аварію. Удар припав на спину, й лишилася велика гематома, але тоді дівчина вважала, що відбулася легко.

«У наступні п’ять років у мене часто боліла спина. Я думала, що, може, підірвала спину, переставляючи лотки, чи застудила коло холодильників. Увесь час знаходились якісь логічні пояснення, — розповідає вона. — Але у 2018 році в мене почало відбирати ноги: я ступала на ногу, але не відчувала підлоги, взуття».

Алла побігла по лікарях: «Кажуть, що аналізи — хоч у космос». Але в якийсь момент вона вже ледве могла ходити. І врешті завдяки МРТ виявили 15-сантиметрову пухлину в спинному мозку — скоріше за все, її спровокувала аварія.

Далі була надскладна хірургічна операція в Харкові та встановлення імпланта на місце хребців, пошкоджених новоутворенням. Чутливість ніг це не повернуло, але вчасна операція врятувала Аллі життя. Та вона не розуміла, що з ним тепер робити.

«2018 рік розділив моє життя на «до» та «після», — ділиться Алла. Була як овоч: не могла себе обслужити, доглянути — це дуже тяжко для мене».

На кожну найменшу потребу Аллі була потрібна допомога мами.

«Подай, принеси, допоможи — по 100 разів на день. Це мене саму дуже дратувало», — згадує вона.

Найбільшим жахом для дівчини була думка про те, що вона мусить сісти в крісло колісне:

«Я кричала, що ніколи не сяду в нього, щоб мене піднімали, і я пробувала ходити. Рідні виконували накази, але ноги – ні. Коли мама принесла мій перший візочок, мене аж перекосило. Але вона сказала: «Алло, треба! Це зараз будуть твої ноги».

Прийняття й адаптація

Марина Палагута й до біди з донькою займалася масажами, але їй довелося додатково освоїти спеціальні техніки та шукати в мережі інформацію про реабілітаційні центри, де Аллі могли б допомогти. З’ясувалося, що всього за 16 кілометрів — у Краматорську — є такий заклад. Окрім фізичної реабілітації там допомагали соціалізуватися. 

Це змінило життя родини, бо вже пів року Алла перебувала в стані апатії. Крім того, вона набрала вагу через гормоновмісні ліки та не хотіла ні з ким спілкуватися, аж поки вони не поїхали до краматорського центру.

«Там були й різні змагання, і навіть конкурси краси, — розповідає Марина. — Цей центр дав нам розуміння, що на візку життя може не зупинятися».

«Те, що з ними працюють лікарі та психологи — це одне. Але коли ти на власні очі бачиш приклад людини, яка веде активне життя попри втрату мобільності — це безцінно. Мене навіть саму надихнуло спілкування з цими людьми бути активнішою і сміливішою», — говорить Марина.

Вона радить сім’ям, які зіткнулися зі схожою проблемою, шукати можливості спілкування з людьми, що вже пережили схожі травми.

Багато хто з нових знайомих Алли освоїв нові професії: «Хтось — айтівець, хтось щось в’яже: люди отримали нові навички, аби забезпечувати себе. Дуже-дуже допомогло те, що там усі такі ж як ти. Ніхто не витріщається на тебе, не відводить очі, як це було в нашому містечку».

Нове життя

Зараз, за п’ять років після того, як опинилась у кріслі колісному, Алла не має жодного сліду від невпевненості того часу. У неї яскраво підведені очі фатальної латиноамериканської красуні й такі ж норовливі вигини брів. Але коли вона посміхається, сміються каро-зелені очі та пухкі щічки. І стає зрозуміло, що то не латиноамериканська драма, а український перчик.

Алла Палагута зі своєю мамою. Коли донька опинилася в кріслі колісному, Марина стала її персональною реабілітологинею. Фото надала Алла

У Краматорському центрі Алла також здобула нову професію: пройшла курс майстрів манікюру — до цього її підштовхнув власний досвід.

Якось вона хотіла зробити манікюр і педикюр, але не могла знайти майстриню, яка б погодилася прийти додому та попрацювати з клієнткою, що не може сама тримати ногу.

«Я вирішила, що навчуся робити манікюр і буду завжди виручати дівчат, нікому не відмовлятиму», — каже Алла.

Їй було дуже приємно, що з новою роботою вона знову змогла заробляти сама й зробила новий крок до самостійності.

Тоді ж у її житті з’явився коханий чоловік Тарас. Вони списалися на Facebook у спільнотах для знайомств. Кілька зустрічей за чаєм, і вже за місяць Тарас на таксі приїхав забирати Аллу з речима до себе. Пара прожила разом майже два роки, але їх розлучила повномасштабна війна.

У квітні 2022 року Алла з матір’ю евакуювалися до Львова, а Тарас лишився в Слов’янську доглядати своїх батьків, які за станом здоров’я вирішили не виїжджати. З того часу бачилися тільки раз.

Евакуація з міста, охопленого панікою, була непростою: Алла з Мариною не одразу змогли потрапити на евакуаційни потяг, а до Львова їхали 33 години. Але й про це випробування жінка розповідає у властивій їй м’якій манері: «Перший потяг відійшов, а ми з мамою та нашою собачкою лишилися на пероні. Було трошечки страшно».

Львівські манікюри для всіх

Після восьми місяців життя в реабілітаційному центрі Алла написала пост про пошук житла у Facebook-спільноті «Львів допомагає». 

Відгукнулася львів’янка Вікторія і запропонувала орендувати свою квартиру в Сихівському районі за 5 000 гривень на місяць з урахуванням комунальних послуг. На тлі високих цін на оренду у Львові, умови були прекрасними.

У новій квартирі вона облаштувала робоче місце та знову звернулася до Facebook по допомогу.

Скриншот посту на Facebook про послуги манікюру у Львові. 

Львів’янка Тетяна Стасик додала Аллу в друзі на Facebook, бо впізнала її по фото — вони зустрічалися в реабілітаційному центрі.

Наближався День Валентина. Вона хотіла зробити красивий манікюр, бо зазвичай вони з чоловіком святкують цей день.

«Пишу одній майстрині — та відповідає досить різко, типу «Раніше треба було записуватися, зараз перед святом усе забито!», пишу іншій — та сама історія. І тоді згадала про Аллу, написала їй. Мене одразу підкупило привітне спілкування», — пригадує Тетяна.

Нині майстриня манікюру на кріслі колісному вже має постійних клієнток та щільний графік записів. Часто працює до 21 години, аби прийняти всіх.

Переселенка зі Слов’янська Алла Палагута робить манікюр Тетяні Стасик, одній зі своїх перших клієнток у Львові. Фото надала Алла

Мрія — погуляти центром Львова

Після кожної клієнтки Алла робить перерву на вертикалізаційну зарядку. Лікарі кажуть, що нервові корінці, які вціліли вище по хребту, з часом можуть перебрати на себе функції тих, які жінка втратила через пухлину, тож кожну годину Алла протягом 5-10 хвилин стоїть, тримаючись за стіл чи двері.

«Прогрес уже є. Зараз я вже відчуваю праву ногу та можу на неї хоча б стати. Поки що в мене не замикається замок колінного суглоба, але якщо це станеться, то я зможу встати й потроху вчитися ходити наново», — Алла з посмішкою розповідає про свої успіхи.

Вона має цілком конкретну мотивацію: уже більш ніж півтора роки жінка живе в найтуристичнішому місті країни, а ще жодного разу не бачила ні легендарних львівських вуличок, ні соборів, не пила каву з видом на Високий замок.

Потрапити на вулицю та потім повернутися у квартиру на 4-му поверсі — це справжній квест для Алли та Марини, бо пандуса немає ні в під’їзді, ні біля нього.

«І я спускаюся так: мама простеляє на сходах ковдру, я пересідаю з крісла на сходи й так на сідничках спускаюся — пум-пум-пум-пум — сім сходинок, — розповідає Алла, — тому на вулиці я буваю нечасто — десь два рази на місяць. Коли холодає, то не виходжу зовсім. Я як той підсніжник, знаєте — з’являюся навесні», — сміється.

Щодо встановлення пандуса вона нікуди не зверталася, бо механічний пандус у її будинку був би для спуску при її хворобі занадто небезпечним, а для електричного, вважає, немає місця в панельному домі такої конструкції.

Навіть якщо місто не зробить крок їй назустріч, Алла впевнена, що невдовзі зможе зробити його сама. Жартує, що вже стоїть у цьому напрямку — щогодини, по 15 хвилин.


Журналістка ШоТам звернулася за коментарем до Львівської міськради щодо можливості облаштувати електричний пандус в будинку, де проживає Алла.

За словами заступниці міського голови Львова з питань житлово-комунального господарства Ірини Маруняк, у місті вже кілька років діє «Програма забезпечення доступності житлових приміщень осіб з інвалідністю у кріслах колісних та осіб з інвалідністю з порушенням зору І групи». Цього року вже встановили 8 підйомників, на меті — ще 5. Один орієнтовно коштує  400-600 тис. гривень. Щоб подати заявку на встановлення підйомника у своєму будинку, треба звернутися до будь-якого ЦНАПу або в Управління соцзахисту. Нині Комітет з доступності міського середовища має 14 таких заявок на розгляді.

Після звернення журналістки до Алли Палуги направили виїздну комісію. «Наразі маємо такі результати: ми облаштуємо там зручний пандус, як тільки дозволять погодні умови. Щодо встановлення підйомника у цьому будинку: Алла не зареєстрована за цією адресою і не планує цього робити, тож саме в Програму ми її поки що включити не можемо. Якщо питання з реєстрацією не буде вирішено, ми будемо шукати меценатів, аби все ж встановити підйомник у цьому будинку, щоб Аллі там було зручно проживати», — розповіла Ірина Маруняк.

Суспільство

«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм

Опубліковано

2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.

1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»

Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.

Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.

Ксенія

У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.

Юрчик

Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.

2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»

Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.

Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.

Юрчик

У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.

3. «Ви що, робили йому щеплення?» 

Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.

Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.

Ксенія

У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань. 

4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»

Міф: Усі люди з РАС однакові.

Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.

Юрчик

Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно. 

Ксенія

А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати. 

5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»

Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.  

Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків. 

Ксенія

Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.

Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати. 

 

6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»

Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів. 

На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою. 

Ксенія

На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.

Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.

Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням. 

Читати далі

Суспільство

«Укрзалізниця» додала в Києві нову зупинку для двох потягів

Опубліковано

«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.

Про це повідомили в компанії.

На зупинці зупинятимуться такі потяги:

  • №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
  • №793/794 Черкаси – Київ.

Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки

Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:

  • станцію метро «Видубичі»;
  • приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
  • автостанцію «Видубичі».

Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.

Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.

Фото обкладинки: RailGallery

Читати далі

Суспільство

«Спротив триває»: активісти «Жовтої стрічки» провели нову акцію у Криму (ФОТО)

Опубліковано

Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.

Про це повідомили у «Жовтій стрічці».

«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.

Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).

Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).

Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»

Читати далі