Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Сєвєродонецьк – моє серце і душа. Аріф Багіров про волонтерство під обстрілами та 70 км велосипедом до Бахмута

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аріф Багіров – 45-річний краєзнавець із Сєвєродонецька. Усі вісім років російсько-української війни, як і задовго до цього, він займався розвитком рідного міста та порятунком культурної спадщини Луганщини.

Після 24 лютого Аріф став одним із тих, хто вирішив зилишатися в місті попри російські обстріли та ризик окупації. Він залишився, аби допомагати іншим – доставляти продукти, ліки та корм для тварин. А ще фіксував свої думки на сторінках онлайн-щоденника в Twitter.

Так тривало до травня, поки в місті залишався зв’язок та бодай якась логістика. Коли ж кількість обстрілів зросла, а зв’язок остаточно зник, Аріф вирішив: час їхати. І поїхав. Майже 70 кілометрів… велосипедом. Під авіаударами та під вибухи снарядів він доїхав до Бахмута, а звідти – до Дніпра.

Цю розмову ми записали, коли Аріф вже був у Дніпрі, у компанії друзів та журналістів, які так само, як і ми, хотіли розповісти про людину, що вирвалася з пекла, але зберегла здатність усміхатися та вірити в краще.

Намагався перетворити Сєвєродонецьк на Світлоград

Якщо говорити зовсім коротко, до 24 лютого я займався просвітництвом, соціально-культурними інноваціями та краєзнавством. Намагався трансформувати культурний та медійний ландшафти Луганської області.

Один із моїх проєктів – «Размазанка» – якраз про краєзнавство та збереження нашої історії. Я показував старі луганські хатини, аби всі усвідомили: вони такі самі, як і в усій Україні. Там жили такі самі українців, й живуть сьогодні. А не всі ці нав’язані наративи про «москалів» та «зеків», яких переселили до Луганщини. Я намагався всі ці упередження зруйнувати й поєднував це з краєзнавством.

Ще один краєзнавчий проєкт – порятунок бельгійської спадщини в Луганській області. Між іншим, найбільшої в світі поза межами Бельгії – цілий мікрорайон. Я почав з усіма про це говорити, «робив нерви» власникам колишньої бельгійської лікарні в Лисичанську. І ціллю тут, перш за все, було саме просвітництво. Можливо, ми нічого не змогли досягти, але тепер усі чули та знають про бельгійську частину Луганщини. І ми робили для цього все – і рок-концерти на даху будівель, і фестивалі.

Аріф Багіроф на Луганщині
Фото: svoi.city.

Один з таких фестивалів – «Світлоград». Це про альтернативний Сєвєродонецьк, про те, яким могло бути місто без індустріалізації. Така собі більш весела, спрощена, розслаблена версія нашого міста. Версія, яка могла дати Сєвєродонецьку нове життя. Адже місто заснували як доповнення до заводу, який вже давно не жилець. А тому нам ще доведеться добряче подумати над новою філософією.

Власне, я думав над тим, як перезавантажити Сєвєродонецьк, ще до того, як його почали роздовбувати. Бо Сєвєродонецьк – це не просто вулиці та будинки. Це його люди, це його дух. І це все я намагався якщо не врятувати, то прокачати.

Світлоград - фестиваль про альтернативний Сєвєродонецьк
Учасники фестивалю «Світлоград». Фото: svoi.city.

Залишався в місті, аби бути йому чимось корисним

Ранок 24-го лютого я зустрів у Старобільську, куди поїхав разом зі своїм другом, засновником «Доступно.UA» Дмитром Щебетюком. Ми приїхали до ще одного нашого знайомого, аби обговорити безбар’єрність, поспілкуватись та поджемити з гуртом «Конец Июля». У нас був хороший вечір, ми грали, трохи веселились, розмовляли.

А зранку мене розбудили й сказали: війна. Я спочатку подумав, що знову лякають, але виявилося, що почалося повномасштабне вторгнення, перші бомбардування, загиблі люди. Я зрозумів, що Дмитра Щебетюка та Сергія Летучого потрібно терміново вивозити. Знайшов людину, яка допомогла обрати більш спокійну дорогу для них. А сам залишився в Сєвєродонецьку, який вже обстрілювали. У мене було тверде рішення залишатися в місті на час війни і бути йому чимось корисним.

Насправді, у нас дещо викривлене сприйняття волонтерства. Це ж не лише люди, які возять продукти військовим чи цивільним. Це будь-яка допомога людям. Я почав займатися волонтерством ще в 2008 році, у Києві, допомагав Службі порятунку дітей.

Але культурні інновації – це теж волонтерство, я не заробляв на виставках та фестивалях. Це вже було в моїй прошивці. Щойно з’являється якийсь запит – я одразу намагаюсь його закрити. Я медійник, але мені не складно взяти коробку та відвезти її до бабусі, корона не впаде. Навпаки, мені приємно.

Люди, які колись приїхали та власноруч розбудовували це місто, тепер залишилися наодинці в своїй квартирах. Я не міг покинути їх без допомоги. Намагався побачити якусь потребу та відповісти на неї. Бувало, писали чиїсь родичі з-за кордону, просили відвідати людину чи щось привезти. І це також стало частиною нашої діяльності. 

Ми шукали свою нішу, якою не займалися інші волонтери

Наше волонтерство було своєрідним. Не просто розвозити продукти зі штабу, хоча я не кажу, що це погано. Але я намагався знайти свою нішу там, де ніхто з інших волонтерів не працював. І ми її знайшли – точково допомагати самотнім людям, доставляти ліки, продукти та корм для тварин. 

Аріф Багіроф у Сєвєродонецьку

Волонтерство – це як? Ти або допомагаєш людям, або ні. Допомагаєш відповідно до умов, в яких ти опинився. Ну, ми опинилися в жорстких умовах. Мене життя до цього не готувало. Хоча… Десь, можливо й готувало. Все ж вісім років проживання у прифронтовій зоні. Та й до цього, скажімо так, жив не в райському саду. Тому якийсь досвід екстремальних подій був. І ось він знадобився.

Але, як культурний інноватор, я почав дбати й про культурні цінності. Так ми почали займатися евакуацією музеїв. На жаль, повністю з Луганщини за моєї участі вдалося вивезти лише археологічний та Лисичанський музеї. Потім потрібно буде все з’ясовувати, адже кожен музей, ще з радянських часів, має чіткий алгоритм – що робити в подібних ситуаціях.

Врятовані експонати музеїв

Дізнавшись про початок нового етапу війни, вони одразу мали щось робити, відокремити найцінніші експонати від тих, що теоретично можна залишити, підготувати решту тощо. Я не знаю цих правил, тому ми робили так, як вміємо. Мене попросили – я допомагав.

Наша команда – це старі друзі, яких об’єднала війна

Усі наші волонтери – мої старі друзі, з якими ми знову зустрілися після 24-го лютого. До цього в місті люди взаємодіяли за інтересами. Але з початком війни все знову локалізувалося, я зустрів друзів дитинства, з якими востаннє спілкувався багато років тому.

Здавалося б, ми жили в одному місті. Але через різні інтереси ми не перетиналися. А тут всі почали виходити на зв’язок, казали: «Аріфе, добре, що ти тут. Давай щось думати». Тому я не кажу, що організував рух волонтерів. Я кажу, що допоміг цьому руху самоорганізуватися.

По місту ми пересувалися автівками чи велосипедами. У нас була спільна машина, Ford Escort. Такий собі дідусь, що добряче попив нашої крові. Він давній, тривалий час просто стояв, але люди нам його передали й дозволили вбивати. І ще «Славута» – також наша. Згодом нам подарували пікап, на якому ми вивозили музей. Але коли необхідність в такій автівці зникла, ми передали її ЗСУ. «Дідусь» та «Славута» їм не потрібні, тож ми залишили їх та продовжили роботу. Тут варто розуміти, що їздили ми по бозна-чому. Обірвані дроти, асфальт, скло. Машини просто пустили на забій.

Також «літали» містом на велосипедах. У нашої команди було кілька паралельних напрямів, і в кожного з нас – свій ресурс. Хтось на автівках, хтось на велосипедах. Усе, що могло працювати – служило нашим потребам.

Волонтери в місті Сєвєродонецьк
Аріф Багіров разом із волонтерами організації Восток-SOS.

Світ має знати про Сєвєродонецьк

Останній тиждень перед виїздом був жахливим. Усе, що було до цього, – це квіточки та дитячий садок. Напередодні були періодичні обстріли по окремих районах, тобто ми могли орієнтуватися, коли та куди можна їхати. Але протягом останніх днів вони почали стріляти всюди.

Крім того, до нас практично перестали привозити продукти, а на початку травня зник зв’язок. Ми не могли ні з ким зконтактувати, фактично, зникав і сенс перебування в місті. Це підштовхувало до виїзду.

Тоді я вже розумів, що місто – не жилець. Світла вже не було, а чекати, що його полагодять «ось-ось», – не мало сенсу. З кожним днем зростала ймовірність окупації. А у нас з так званою «ЛНР» відносини погані. Так, я міг би там безкінечно переховуватися. Але навіщо? 

Однією з цілей мого виїзду була можливість розповісти світу про Сєвєродонецьк та все, що відбувалося в місті.

70 км під обстрілами на велосипеді

Я щоразу повторюю, що це не було якимось панічним бігством на велосипеді. Мовляв, потрібно бігти будь-яким шляхом. Ні, це все було сплановано. І чимало людей можуть підтвердити: я дійсно збирався їхати велосипедом. Для мене 70 кілометрів – не відстань, я їздив і 170 за один день.

Тож все було сплановано і я вгадував час, коли варто їхати. І, схоже, вгадав. Я одним із останніх проїхав мостом, який незабаром зруйнували. Але я нічого не знав, у мене не було ані зв’язку, ані інформації. Виїхав і дізнався, що там тривають бої за трасу. У районах, через які пролягав мій шлях. 

Але я продовжив рух: однієї смерті не минеш, а другої не буде. У мене було два варіанти й обидва – погані. Я вирішив скористатися тим, наприкінці якого щось є. Пощастить або не пощастить. У таком режимі я прожив і останні три місяці. Можливо, якби я жив у більш мирному місті, а потім виїхав на цю трасу – був би шок. Але я бачив це все впродовж трьох місяців. Тому сподівався на вдачу.

Аріф Багіров на шляху з Сєвєродонецька до Бахмута
21 травня, опинившись у Бахмуті, Аріф опублікував новий твіт: «Вибачте, що зробив вам нерви. Тепер на зв’язку і в Бахмуті. А Сєвєродонецьк, на жаль, в руїнах. І з нього вже не піти. Я дістався завдяки вашим молитвам (дякую). Зараз зрозумію, що далі».

Доїхав до Бахмута, а потім – до Дніпра. Напевно, пізніше поїду до Києва. Але останні три місяці відучили мене планувати наперед. Мій горизонт планування – завтрашній день. Поки адаптуюся, кайфую. Для мене це все – вже щось нереальне.

Я зробив усе, що міг. Сьогодні моє волонтерство – в медіасередовищі. Я вимкнув режим партизана і готовий розповідати про Сєвєродонецьк. Але де б я не був – серце та душа залишилися в рідному місті. Щойно зможу зробити для нього бодай щось хороше – одразу це робитиму. Хоча я й зараз роблю – розповідаю про те, як йому болить.

Краєзнавець Аріф Багіров з міста Сєвєродонецьк
Фото: svoi.city.

Відео дня

Суспільство

Канада надасть Україні 39 бронемашин бойової підтримки

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Канада надасть Україні броньовані машини бойової підтримки та безпілотні камери.

Про це повідомив міністр оборони Олексій Резніков у твіттері.

«Чудові новини з Канади. Життєво важливе для України оголошення про подальше постачання для ЗСУ активів – броньованих машин бойової підтримки та безпілотних камер. Вирішальне значення для нашої здатності протистояти агресору. Дякую, (міністр оборони Канади – ІФ) Аніто Ананд», — написав Резніков у мікроблозі.

Водночас видання CBC News пише, що Канада передасть Україні 39 сучасних броньованих автомобілів для транспортування особового складу.

Зазначається, що всі бронеавтомобілі будуть забезпечені сервісним обслуговуванням від канадського виробника.

Очікується, що транспорт надійде на озброєння українських сил цього літа після коротких навчань для українських військових.

Читайте також«Мрію повернутися на службу». Історія морпіха Гліба Стрижка, який потрапив у полон, захищаючи Маріуполь

«Ця матеріальна допомога фактично вичерпає 500 млн доларів, які канадський уряд виділив на постачання військового обладнання до України», — повідомляє видання.

Нагадаємо, у квітні стало відомо, що Канада закупить новітні бронеавтомобілі для української армії.

Як ми повідомляли раніше, Канада передала Україні гаубиці M777.

Фото: cbc.ca.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

ЗСУ збили ворожий гелікоптер Ка-52 на підльоті до Зміїного

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

 Українські військові у середу, 29 червня, збили над Чорним морем російський гелікоптер Ка-52, що підлітав до острова Зміїний.

Про це повідомило Оперативне командування «Південь» на фейсбук-сторінці

«Напередодні один із чотирьох гелікоптерів Ка-52, що увечері підлітав до Зміїного, дістав пошкодження та впав у море між островом Зміїним та Одеським газоконденсатним родовищем. Рашисти намагалися організувати пошуково-рятувальну операцію. Але гелікоптер запросив посадку на борту «Москви»», – ідеться в повідомленні.

Зазначається, що намагаючись знизити інтенсивність ракетно-артилерійського вогню Збройних сил України по острову Зміїний, росіяни двічі вночі атакували чорноморське узбережжя на півдні Одещини винищувачами Су-35. Ворожі літаки випустили три ракети Х-31Д. Втрат та руйнувань не зафіксовано.

Читайте також«Мрію повернутися на службу». Історія морпіха Гліба Стрижка, який потрапив у полон, захищаючи Маріуполь

Нагадаємо, внаслідок вдалої операції ЗСУ, росіяни поспіхом евакуювали залишки гарнізону з острова Зміїний двома швидкісними катерами і залишили його. Наразі Зміїний димить, лунають вибухи. Остаточні результати операції дорозвідуються.

Також Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний показав, як ЗСУ звільняли острів Зміїний.

Фото: pixabay.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Підрозділ Аеророзвідки «Карлсон» знищив ворожу базу на Херсонщині (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аеророзвідка «Карлсон» на Херсонщині знищила базу російських окупантів, на якій розміщували вантажні авто.

Відео опублікували на ютуб-каналі Аеророзвідки «Карлсон».

«Рідні, милі краєвиди. А ще миліше бачити, як знищуються орківські бази. Сумісна та якісна праця, і ніякої магії», — йдеться у повідомленні.

Читайте також: «Мрію повернутися на службу». Історія морпіха Гліба Стрижка, який потрапив у полон, захищаючи Маріуполь

Про підрозділ

Спецпідрозділ «Карлсон» — формування добровольців, частина з яких до війні не знала армійської справи. Від 24 лютого вони об’єдналися заради перемоги. За цей час бійці стали асами сучасної війни, спецами нових технологій, а також – кращим розвідувальним підрозділом на Херсонщині.

Нагадаємо, ССО України показали унікальні кадри роботи снайперів на війні.

Як ми повідомляли раніше, вийшов документальний фільм про підрозділ аеророзвідки «Карлсон».

Фото: скриншот із відео.

Відео дня
Читати далі