Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Трофейна російська техніка тепер розміновує сміттєзвалище. Як на Харківщині відновлюється деокупована Шевченківська громада

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

З 26 лютого по 10 вересня 2022 року Шевченківська громада на Харківщині була в окупації. Через неї російській окупаційні війська перекидали техніку та з її території обстрілювали Харків. Місцеві жителі були заблоковані – всі виїзди заміновані, «зелених» коридорів не було. Попри пережиті жахи війни, громада оживає: донори допомагають відбудовувати будинки, працюють магазини, готують документи для відновлення закладів культури та спорту. 

Про розчищення полігону твердих відходів трофейною технікою, розмінування та підготовку до опалювального сезону, розказуємо у матеріалі ШоТам

Сергій Старіков

начальник Шевченківської селищної військової адміністрації.

Попри окупацію український прапор майорів на площі селища

Перші дні окупації для населення Шевченківської громади були обʼєктивно стресовими. Біда застала людей зненацька – ніхто не очікував, що російські війська зайдуть на нашу територію ще й так швидко. І 26 лютого 2022 року окупанти вже встановлювали блок-пости на вʼїзді у селище Шевченкове. 

Російська армія використовувала нашу громаду як буферну зону для обстрілів міста Харків. Танки, БМП та іншу техніку вони розташовували прямо у населених пунктах. А села Василенкове та Худоярове перебували на лінії зіткнення, тож ворожий вогонь вівся буквально з села. Відстріляли – перемістили техніку. 

Однак щонайменше до квітня 2022 року на головній площі майорів прапор України. Волонтери і селищна рада намагались забезпечити жителів всім необхідним: продуктами, ліками, наборами гігієни й іншими предметами першої необхідності. А комунальні установи продовжували працювати, тож люди не мали перебоїв зі світлом, газом чи водовідведенням. 

Та окупація була важка. Росіяни намагались вплинути на керівництво громади погрозами, насильством, навʼязуванням своїх вимог і принципів роботи. Вже після деокупації ми знайшли облаштовані тюрми. Окупанти зварили металеві одиночні та багатомісні клітки для вʼязнів, де залишились сліди тортур та крові. Наших односельців допитували, над людьми знущались і катували. 

Ні туди, ні назад: виїзди з громади були заміновані

На той час я ще працював начальником відділу освіти Купʼянської районної адміністрації. Як і всі, наша родина не встигла виїхати, тож до 28 квітня ми провели під орками. Та і покинути територію було зовсім нелегко: прямого виїзду у напрямку Харкова не було, а територія була замінована. Нам вдалось виїхати колоною автомобілів через Балаклію.

На жаль, люди гинули й під час спроби виїхати з окупованої території. Так машина з пасажирами підірвались на міні. Крім того, були волонтери, які намагались завести продукти харчування на окуповану територію, але не знайшли безпечний проїзд та обидва загинули. Ще більше людей загинуло від ракетних обстрілів, які продовжувалися після звільнення території.

Абсолютна більшість нашого населення – люди патріотично налаштовані, тож звільнення від окупантів було сприйняте з піднесенням. На жаль, була і така меншість, що пішли на співпрацю з ворогом. Наприклад, з 250 вчителів дошкільних та шкільних закладів погодились на роботу з окупантами всього близько 30. Насправді це малий відсоток у порівнянні з іншими громадами. 

Я повернувся додому відразу після деокупації: 10-го вересня українські війська звільнили Шевченкове, а 12-го я вже був на місці. Діяв відповідно до завдань, що стояли перед районною адміністрацією: евакуація постраждалих людей та забезпечення населення гуманітарною допомогою. І вже з грудня 2022 року мене призначили начальником Шевченківської селищної військової адміністрації Куп’янського району Харківської області.

Спочатку технічний огляд, а потім кошторис і відновлення

Руйнувань багато. Станом на сьогодні у нас пошкоджено понад 870 квартир та приватних будинків, з який повністю знищено близько 30. Зруйновано повністю два навчальних заклади, два ФАПи, пошкоджено вісім закладів культури, зокрема центральний будинок культури у селищі Шевченкове. 

У громаді пошкоджено понад 870 квартир та приватних будинків, з який повністю знищено близько 30. Фото: ШоТам.

Шевченківський будинок культури поєднував у собі кілька напрямків: спорт, музика, музей та інші. Наприклад, у нас був один з кращих боксерських залів в області, де ми проводили чемпіонати для понад 100 учасників. А у спортивній залі в осінньо-зимовий період влаштовували традиційні для наших жителів змагання серед команд підприємств, що працюють на території громади.

Також тут була хороша музична школа з глядацькою залою на 500 місць. Був тут і районний краєзнавчий музей, що потім став музеєм селищної ради. Буквально кілька років тому ми його осучаснили: зробили ремонт та оновили експозиції. У музеї розміщено кілька експозицій і те, що вціліло після обстрілів, ми збираємо, пакуємо і відправляємо у Харків на зберігання. Все, аби зберегти нашу історію, допоки тут не відновимо необхідне приміщення. Але обовʼязково повернемо та поповнимо колекцію музею цією страшною сторінкою історії громади.

Зараз весь будинок культури більш-менш пошкоджений. Тож ми починаємо з технічного обстеження, аби спеціалісти дали відповідь: чи підлягає це приміщення відновленню, чи його треба демонтувати? І далі вже готуватимемо кошторис, який дасть уявлення, скільки коштів потрібно на хоча б часткове відновлення. 

Розчистили полігон побутових відходів трофейною технікою

Протягом окупації наш полігон твердих побутових відходів, який обслуговує Шевченківську та Чкалівську громади, по факту працював, але не належно обслуговувався. Сміття не сортувалось і не впорядковувалось – звалювалось, де прийдеться. Відходів було настільки багато, що були заблоковані проїзди до звалища.

Однак розчистити полігон власними силами комунального підприємства «Промінь-05» було неможливо. Окупанти вкрали частину громадської техніки, а частину вивели з ладу. Іншою причиною було те, що саме з території сміттєзвалища російські війська з «Градів» вели обстріли. Тож на території могли залишитися вибухонебезпечні предмети. 

Першочергово ми звернулись до саперів, але і вони відмовились. Адже без спецтехніки неможливо працювати серед сміття та металу. Тоді на поміч прийшла з танкової бригади. Вони якраз мали трофейний БАТ – важкий бульдозер на базі танка, що на диво, розроблений харківськими інженерами на заводі імені Малишева. Це було те, що треба, адже він набагато потужніший за звичайний бульдозер, ще й обладнаний бронею. Спеціалісти привели машину до ладу й розчистили наш полігон.

Трофейний БАТ тепер допомагає у розмінуванні звалища відходів. Фото: ШоТам.

Нині ми вже налагодили його роботу, а коштом місцевого бюджету ми придбали бульдозер для полігону. Тож обслуговуємо населення і дотримуємося санітарних норм. 

Пріоритети громади – розмінування, відбудова та відновлення мирного життя

Нині Шевченківська громада відновлює мирне життя: поновлюємо за місцевий бюджет технічний парк (трактори, вантажні автомобілі й спеціалізована техніка для медиків тощо), виготовляємо технічну документацію та відбудовуємо пошкоджені росіянами заклади. 

Все це є можливим зокрема завдяки значній підтримці донорів, які закривають практично всі потреби людей, починаючи від дитячого харчування і закінчуючи одягом. Нам вже допомагають великі міжнародні фонди такі як Червоний Хрест, UNICEF, Caritas, Acted, ADRA – всі вони мають різні, але всі потрібні програми допомоги. Хтось надає фінансову підтримку населенню (персональні грошові виплати), а хтось допомагає з будівельними матеріалами. 

Також ми уклали меморандум про співпрацю з міжнародними організаціями, відповідно до якого протягом року ми отримаємо матеріально-технічну та фінансову підтримку на реалізацію проєктів з відновлення. Загалом це допомога на суму понад 100 тисяч євро.

Також працюємо над облаштуванням першого укриття на кошти обласного та місцевого бюджету: ми брали участь в конкурсі «Разом у майбутнє», за яким маємо змогу облаштувати укриття у дошкільному закладі «Калинка». 

Донори закривають практично всі потреби людей. Фото: ШоТам.

Інший виклик – це розмінування. Окрім полігону, значна територія громади потенційно засмічена вибухонебезпечними предметами, особливо це стосується лінії зіткнень у селах Василенкове та Худоярове. Лише «пелюстків» за словами розміновувачів там кілька тисяч. Важко сказати, скільки років триватиме таке розмінування. Але треба час і ресурси, щоб все це зібрати. 

Ми вже думаємо про опалювальний сезон, аби у разі пошкодження критичної інфраструктури могли безпечно жити й працювати. До прикладу, від ракетного удару наполовину зруйновано нашу газову котельню. Ми шукали альтернативні системи опалення і вже зараз фонд UNICEF надав нам дві модульні котельні на 500 кВт та 2 МВт. Тож ми ведемо роботи, аби перевести опалення бюджетних установ на твердопаливну систему.

Сьогодні у селищі працюють всі магазини, крім тих, що належали колаборантам. Працюють аптеки й центральна лікарня, банки й всі базово необхідні заклади. Попри всі жахіття, люди згуртовані та повертають життя у нашу громаду.

Суспільство

Історія Раїси Кириченко — виконавиці хіта «Я козачка твоя»: любила Україну навіть в часи СРСР (ВІДЕО)

Опубліковано

Вона народилася 14 жовтня 1943 в селі Корещина на Полтавщині. Почала співати ще в школі, потім — у колгоспному хорі та в хорі Кременчуцького автозаводу. Коли одружилася з баяністом, переїхала до Черкас, де продовжила карʼєру співачки.

Розкритя таланту

Талант Раїси в 1979 відзначили званням народної артистки УРСР. Утім, її перший професійно записаний альбом «Ой гарна я, гарна» вийде аж у 1990 році. А пісня «Я козачка твоя» на однойменному альбомі вийде у 2002. Та до цього, ще в 90-х, Раїса Кириченко підкорювала й сцену США. Під час одного з перших виступів у Нью-Йорку її очі засліпило софітами. Співачка нічого не бачила, але почула скрип сидінь і подумала, що публіка йде з її концерту.

«Вмикається світло, і зал весь стоїть! І підходить до мене такий старенький-старенький дідусь — він українець. І виносить таку красиву білу хустку українську. І так, знаєте, стає на коліна, цілує руку й каже: «Спасибі вам за Україну», – розповідала Раїса.

Раїса успішно гастролювала по всій Америці. Одного разу мер міста Балтимор покликав співачку на прогулянку, де шокував подарунком. Підвів її до красивого будинку з пальмами та парканом і повідомив: «Він ваш». Мер вмовляв співачку лишитися в США й казав, що її талант там принесе їй мільйони. Але Раїса не захотіла покидати Україну, однак часто поверталася в США з концертами. І не лише туди. Співачка збирала повні зали в Канаді, Австралії, Алжирі та Тунісі.

Лікування

Мало хто знав, що паралельно Кириченко боролася з хворобою нирок. Та коли про це стало відомо на загал, на операцію збирала гроші вся Україна! Попри важкі 90-ті, українці змогли зібрати потрібну на лікування суму.

На підготовку до операції в листопаді 1996 Раїса полетіла до Німеччини. Їй потрібна була пересадка нирки. Але за законами Німеччини це було доступно лише громадянам країни. Та навіть це не переконало Раїсу змінити громадянство… Попри те, що була поміж життям і смертю, вона відповіла лікарю:

«Я люблю свою маму, я люблю свого чоловіка й понад усе інше я люблю свою Україну.»

Через півтора роки Раїсі вдало пересадили нирку в Україні. Після операції співачка прожила ще 8 років, які переважно провела в рідному селі. Допомагала місцевим: провела газ, звела храм вклалася в розвиток школи. А разом з тим продовжувала співати й гастролювати. У 2005 Раїса Кириченко пішла з життя.

Співачку поховали в Корещині біля могили матері, як вона й заповіла. У Полтаві на її честь назвали вулицю, і на ній же встановлений памʼятник співачці. А її пісні продовжують жити й отримувати нове дихання з покоління в покоління.

Читати далі

Суспільство

94% українців негативно ставляться до РФ: опитування КМІС

Опубліковано

Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки, результати якого показали, що 94 % українців негативно ставляться до РФ, а 80 % — до росіян.

Про це повідомляє КМІС.

Розуміючи переважно негативне ставлення до росіян, КМІС адаптував формат опитування, замінивши позитивне ставлення на більш гнучкий формат, щоб краще відобразити нейтральні або позитивні погляди і мінімізувати статистичну похибку. Однак, 94 % опитаних залишаються негативно налаштованими до РФ, а до громадян РФ — 80 %.

Дослідження проводили у два етапи: 17–23 лютого та 16–22 травня 2024 року.

Ставлення українців до росіян у 2021–2024 роках

  • листопад 2021: 75 % українців добре ставилися до росіян;
  • лютий 2022: 34 % українців добре ставилися до РФ;
  • після 24 лютого 2022 року: до РФ добре ставилися 2 % респондентів;
  • після 24 лютого 2022 року: до росіян добре ставилися 11 % респондентів.

У лютому 2024 року респондентів запитали, які асоціації в них виникають при думці про РФ та простих росіян.

Ставлення до Росії

  • негативне — 94 %;
  • нейтральне — 5 %;
  • не змогли визначитися — 1 %.

Ставлення до росіян

  • негативне — 80 %;
  • нейтральне — 6 %;
  • не змогли визначитися — 14 %.

КМІС також відзначив, що на сайті проілюстровано асоціативний ряд слів, які найчастіше українцям спадали на думку, коли їх питали про ставлення до РФ і росіян.

Читати також: Стало відомо, скільки відсотків українців відчувають себе європейцями

Зміна ставлення до РФ від лютого 2013 до травня 2024

КМІС досліджує ставлення до РФ та її громадян вже протягом 15 років, що дозволяє побачити градацію настроїв українського суспільства до східного сусіда.

Опитування у лютому 2013 року:

  • 70 % українців хотіли бачити країни незалежними, але дружніми державами;
  • 15 % наполягали на тому, що відносини мають бути як з іншими державами — із закритими кордонами, візами, митницями;
  • 12 % респондентів бажали об’єднання з РФ в одну державу.

Опитування після анексії Криму та початку війни на сході України у лютому 2022 року:

  • 48 % українців хотіли бачити країни незалежними, але дружніми державами;
  • 44 % наполягали на тому, що відносини мають бути як з іншими державами — із закритими кордонами, візами, митницями;
  • 5 % респондентів бажали об’єднання з РФ в одну державу.

Після 24 лютого 2022 року:

  • 11 % українців хотіли бачити країни незалежними, але дружніми державами;
  • 79 % наполягали на тому, що відносини мають бути як з іншими державами — із закритими кордонами, візами, митницями;
  • 0,3 % респондентів бажали об’єднання з РФ в одну державу.

Методологія дослідження КМІС

Опитування провели методом телефонних інтерв’ю (computer-assisted telephone interviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням).

Опитували тільки повнолітніх громадян України. Респонденти перебували в усіх підконтрольних регіонах України, 2 % з них — переселенці з тимчасово окупованих територій (ТОТ). Людей, що станом на час опитування перебувають на ТОТ чи виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, не опитували.

Статистична похибка такої вибірки не перевищувала 4,1 % для показників, близьких до 50 %, 3,5 % для показників, близьких до 25 %, 2,5 % — для показників, близьких до 10 %, 1,8 % — для показників, близьких до 5 %. Однак КМІС зазначає, що в умовах воєнного стану додається системне відхилення. Соціологи інституту все ж впевнені в «збереженні високої репрезентативності» та можливості коректно відображати настрої українського суспільства.

Нагадаємо, які міста України найпопулярніші для відпочинку в 2024 році: опитування.

Фото: КМІС.

Читати далі

Суспільство

Росіяни все зруйнували, а волонтери-будівельники відновили (ВІДЕО)

Опубліковано

Росіяни 8 місяців знищували все в Бобровому Куті на Херсонщині. А тепер село Калинівської громади – приклад волонтерської відбудови. Завдяки будівельникам з Дніпропетровщини 100 родин знову мають оселі. Ірина Коваленко все життя прожила в селі Бобровий Кут на Херсонщині. А в березні 2022 року росіяни вже були на її подвірʼї.

«Вони поставили свої боєприпаси сюди, на цю сторону дороги. Воно почало все детонувати й до нас пішло — і на сусідів одних, і на других. Усі будинки, що були тут по окрузі — всі були побиті від цих детонацій», – розповідає Ірина Коваленко, жителька села Бобровий Кут.

Історія Ірини

Ірина місяць жила в окупації під постійними бомбардуваннями. Вибратися з дітьми на Тернопільщину змогла лише у квітні. Із собою мала тільки документи, а чи встояв дім, родина не мала гадки. ЗСУ звільнили Калинівську громаду після 8 місяців окупації — у листопаді 2022-го. Тікаючи, росіяни крали й обстрілювали те, що вціліло. Попри небезпеку, Ірина одразу поїхала додому. Сподівалася, що хата уціліла…

«Приїхали до свого будинку. Воно темно, світла немає. Включили генератор, і було дуже страшно. Будинок зруйнований, там не будемо спати, бо вікон немає, дверей немає, дах тече, дощ постійно йде.»

Відбудова

Знову лишати рідне село не захотіли — оселились у літній кухні. Багато односельчан Ірини вимушено жили так само.

Та на допомогу зруйнованому селу прийшли будівельники-волонтери з Дніпропетровщини. 30 будівельників і 40 місцевих жителів відновили більш ніж 80 хат! Протягом 3 місяців волонтери ремонтували й будинок Ірини.

«Приїхали, відновили нам [будинок!: повставляли вікна, вставили двері, знову знайшли маляра, все поґрунтували, пофарбували.»

Бобровий Кут — перше село деокупованої Херсонщини, де відновили майже всі будинки. Нині тут навіть більше людей, ніж до війни, адже в селі прихистили переселенців.

«Наше село на сьогоднішній день відбудоване найкраще по нашій громаді. То наші люди дуже задоволені, бо всі ми знаємо, що на сьогоднішній день, ніхто сам би не зміг цю роботу зробити.»

Читати далі