Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Той, хто створив дизайн ЗСУ. Тарас Іщик про творчу карʼєру в армії

Опубліковано

Сотні чоловіків ішли добровольцями, не знаючи, яку роботу будуть виконувати в ЗСУ. Сотні бояться потрапити в штурмовики й не вірять, що в армії можна обрати собі роботу за знаннями та вміннями.

Бренд-дизайнер Тарас Іщик зумів стати корисним країні саме творчою професією, вигадуючи для бренду ЗСУ все: від кольору та шрифту до білборду та сторінки Головнокомандувача. Як йому це вдається — в ексклюзивній розмові з ШоТам

Як стати бренд-дизайнером у ЗСУ 

Усе розпочалося ще в листопаді 2021 року, коли я подавав документи в резерв ЗСУ, бо насувалась… Я відчував, що щось насувається — повномасштабне вторгнення. Ми не знали, яким воно буде. Тоді я подав документи в резерв і потрапив у 103-тю бригаду ТРО, де я зараз служу. Після цього я просто побачив, що нема якоїсь комунікації толкової, немає інформації — немає нічого такого. Я почав на рівні бригади розвивати цю комунікацію, потім з дозволу командира почав це робити від імені бригади. Доручили мені виконувати обовʼязки пресофіцера. Фактично після початку повномасштабного вторгнення й до липня 2022 року я цим займався. 

Тарас Іщик

Принагідно познайомився з радницею Головнокомандувача ЗСУ з комунікації Людмилою Довгоновською, яка фактично вела його комунікацію. До мене зверталися стосовно дизайну різні частини, тому що я за професією дизайнер, маркетолог і комунікаційник. Я поставив питання: чому командувач не має свого якогось графічного стилю, бо посадова особа такого високого рівня… Мені сказали, що немає дизайнерів ніде. Я запропонував свої послуги. Спочатку зробив кілька картинок, а потім побачив, що це вже вийшло на більш системний рівень. 

Після того одного дня прийшов документ про відрядження на різних фахівців — монтажників, режисерів, журналістів забрали з району виконання завдання, бо я тоді вже на фронті був.

Наступна ідея була така, щоб зробити добре не тільки для Головнокомандувача, але й для всіх Збройних сил — побудувати власну комунікаційну систему, бо в ЗСУ кожна бригада, кожен підрозділ має якусь сторінку в соцмережах. Воно на той час було дуже розрізнене, не систематизоване, з купою шрифтів, з купою незрозумілих кольорів — кожен собі робив, як хотів і як знав.

Творча кар’єра в ЗСУ

Скажімо так: коли я це починав, це було на рівні однієї бригади. Коли ми пробуємо привести щось до якоїсь системи, то це потребує визначення колористики, визначення в шрифтах, у тих чи інших відмінних символах, наявності нарукавного знаку бригади чи якихось інших речей. Коли це переходить на набагато вищий рівень — на рівень ЗСУ, чим я займаюся досі, — то ця система масштабується, тобто те, що я робив для однієї бригади, масштабувалось у разів 200. Треба було створити таку систему, з якою могла б працювати людина без досвіду роботи в графічних редакторах.

Тарас Іщик

Facebook Головнокомандувача 

Якщо говоримо конкретно про сторінку головкома, то її створили перед початком війни, і її вела радниця з комунікацій Людмила Довгоновська. Ті дизайнерські рішення, які я пропонував, мали доповнювати той текст, який вона писала, ті думки, які мали йти від главкома. Картинки та текст взаємоповʼязані: коли людина в соцмережах на скрол витрачає менше 2 секунд, і треба чимось привернути увагу цільової аудиторії до тексту, то треба зробити таку картинку, щоб у неї закласти підтекст. 

Підібрати правильний фотоматеріал і тоді вже притягнути до тексту, який би аудиторія прочитала — це була цікава, корисна, пізнавальна, синергетична робота між Людмилою, яка була копірайтеркою, і мною, який був дизайнером. 

Перший пост повномасштабної війни Головнокомандувача ЗСУ. Перші спроби графічного стилю ЗСУ авторства Тараса

Пишатися чужими нагородами 

Я не дуже люблю хизуватися своїми роботами. Те, чим я можу пишатись — керівний документ Брендбук ЗСУ. Це книга графічних правил, якими треба керуватися. Там загалом зібрано все. 

Те, що (можливо) мені найбільше подобається з графічної точки зору — грамоти й подяки Головнокомандувача та начальника Генштабу, а також взагалі робота з урочистими паперами, бо ми змінили уявлення про ці речі. Ми повернули багато чого з часів УНР, поєднали зі шрифтом часів УПА. Вийшла просто шикарна річ, тому цим можна пишатися.

Дизайн розроблений Тарасом Іщиком

 Узагалі, щоб подивитися на мою роботу, ви можете зайти на будь-яку сторінку будь-якої бригади — починаючи з аватарки, каверу все треба було фіксити з пресофіцером. По суті це використовують усі: ВМС, Генштаб тощо. Кожне відео, яке забрендоване заставкою, проходить через мене. Я зараз цією системою керую, бо як уже казав, такої посади як дизайнер і тим паче якогось відділу дизайнерів не існує. 

Хто створив бренд ЗСУ 

ЗСУ — це найсильніша армія світу. Це так і є. Якщо зводити до кількох лаконічних слів, то ЗСУ — це «сучасне», «мілітарне», «українське». У цих трьох словах воно трохи співмірне з основним шрифтом ЗСУ, який ми розробляли, бо я сам ставив таке завдання. Усі ЗСУ — це суміш сучасності, мілітарності, яка полягає в самому військовому характері, та українській ментальності. Теж закладаються певні українські ідентичні акценти, які проглядаються, зокрема, через дизайн, шрифт, кольори і т.д.

Дизайном зараз займаюся тільки я. Команди з цього не виросло, на жаль. Є люди, які займаються окремо військовою символікою, розробкою нарукавних знаків — це трішки інакше. Символіка та графічний дизайн, який ми бачимо в соцмережах — це різні речі. Вони взаємодоповнюють одне одного, але вони різні. Для створення військової символіки нарукавних знаків є ряд інших людей — їх небагато, але вони є. Цей процес теж розвивається, а графічним дизайном займаюся тільки я. 

Але є й певні хороші прецеденти — 3-тя ОШБР, де працює окрема комунікаційна  команда. Там дуже хороші дизайнери, але вони теж передають повʼязування з ЗСУ, бо використовують логотип, шрифт у рекламній продукції, і вони вміють з цим працювати. Тут завжди йде співпраця зі мною.

 Я себе називаю «бренд-дизайнером», бо ці всі речі треба менеджерити, взаємодіяти з різними бригадами, які пробують займатися дизайном. Це все треба тримати під контролем. Ті, хто вміє це робити, хто займається дизайном — в армії їх одиниці. Але я ніколи нікому не відмовляю, якщо до мене приходять з якимось запитом — треба білборд, сітілайт чи просто допомога з картинкою. Я завжди відкритий, і мої телефони є в усіх пресофіцерів. Такі реалії — треба працювати, треба цю систему розвивати. Це все наше обличчя — обличчя ЗСУ. 

Усім знайомі шаблони

Я створив те, як ми подаємо інформацію. Інформація може бути різного характеру, але шаблон існує у вигляді поєднання певної кількості тексту з картинкою, картинка на повний фон і текст зверху чи ще щось. Ми повинні цим інструментом крутити так, щоб споживачу вигляд тієї чи іншої картинки не приїдався. Це вже на розсуд тих, хто безпосередньо планує комунікацію на місцях — як вони вважають, що зараз треба застосувати. Те, що є шаблонним і незмінним — це інфографіка Генштабу, інфографіка МВС про присутність ворожих кораблів у різних морях, тобто те, що виходить кожного дня, й ми це бачимо постійно. 

А що після ЗСУ?

Складно поки що відповісти про цивільне життя й роботу, бо багато з того, що заплановане, поки що не реалізоване. Стратегічна ціль, яку я перед собою бачу — це зміна символіки ЗСУ, бо айдентика та символіка, що в нас на прапорах, має бути в одній графічній системі. І там, і там мають одні й ті ж символи перегукуватись, тому це теж хотілося б реалізувати. Ми не знаємо, що буде завтра. Військова служба — настільки непередбачувана річ, що завтра я вже можу дизайном не займатися, а бути в районі виконання завдань. Тому поки що планувати життя не доводиться — я навіть про це ще не думав. 

Я не думаю про те, що буде потім — з тим, що буде потім, ми розберемося. Нам треба спочатку перемогти, нам треба якісна комунікація — комунікація насамперед з цивільною аудиторією, із зовнішньою аудиторією. З нею треба працювати, її треба розвивати. Це дуже складна система, яку нам треба збудувати, стоячи перед різними викликами інформаційних операцій — тут роботи купа. Якщо після перемоги будуть сприятливі умови, щоб залишитися в армії та це далі розвивати — я б, напевно, залишився. Це вже питання національної безпеки. Мені здається, у цьому випадку комерційна складова має відходити на другий план.

Суспільство

Книжку Вікторії Амеліної випустять в американському видавництві

Опубліковано

Книжку Вікторії Амеліної «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» випустять в американському видавництві Macmillan Publishers St. Martin’s Press.

Про це  йдеться на сайті видавництва.

Книжка має вийти друком на початку 2025 року. Вона містить історії про українських жінок, які борються з російськими окупантами.

«Серед цих героїнь Євгенія, відома юристка, яка стала військовою, Олександра, котра задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів, і Юлія – бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення і вбивство автора дитячої книги», – йдеться в анотації.

Читайте також: Скіфське золото: у Києві покажуть справжні «скарби Криму»

Структура книжки змінювалась безліч разів, каже директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. Зрештою Вікторія Амеліна прийшла до документального письма, в якому поєднала записи зі щоденника, репортажні історії, розслідування, звіти польових місій, інтерв’ю, есеї, історичні екскурсії та вірші.

Від початку було визначено, що книжка мала бути англійською, «щоб засвідчити для світу злочини та геноцид Росії проти українців», стверджує Тетяна Терен.

Нагадаємо, в Україні стартувала навчальна програма для операторів будівельної техніки.

Читати далі

Суспільство

Відновлений ліцей на Чернігівщині поповнив бюджет громади на 1,5 мільйона гривень

Опубліковано

Наприкінці березня 2022 року росіяни відійшли з Чернігівської області. Директорка Анисівського ліцею в Іванівській громаді Наталя Ігнатенко пригадує, як після деокупації повернулася в рідні стіни — з тріщинами від обстрілів і вибитими вікнами:

«Я прийшла в школу, сіла й подумки рахувала, скільки дітей залишилося по селу, які не виїхали — всього до десяти. Боже, а чи повернуться учні? Мені так хотілося, щоб усі повернулися».

Мрія директорки потроху збувалася — до червня 2022 року близько 70% учнів повернулися. Почали відновлювати приміщення. Зараз у ліцеї вчаться 120 учнів — шкільне життя завирувало з новою силою, адже й діти, і вчителі пишуть гранти та створюють проєкти, які приносять кошти громаді.

Ховала українські прапори, щоб об них окупанти не витирали ноги

Наталія Ігнатенко жартує, що не покидала свій Анисівський ліцей із семи років. Саме тут вона пішла в перший клас, сюди ж пішла працювати. 20 років була заступницею директора з навчально-виховної роботи, а у 2021 році стала директоркою. Та Наталія каже, що й не встигла відчути себе в новій ролі, як почалася війна — і навантаження зросло:

«Коли вже почалася війна, знайомі почали казати, що зі школи треба все виносити й ховати. А я думала: з чого мені почати? Я ж не можу всю школу заховати».

Наталія таки сховала документи та всю інформацію про випускників, що служили в ЗСУ з 2014 року:

«Стенди я познімала з ними й заховала. А решта: жодного комп’ютера, жодного телевізора — я нічого звідти не винесла. Тільки вийшла, перехрестила школу, помолилася Богу і все».

Наталія з сім’єю виїхала в сусіднє село, але час від часу навідувалася додому. Каже, треба було порося годувати й приглядати за школою.

«Хотіла пересвідчитися, чи все добре. Але й шукала, що ще може втрапити в очі. Прапори ховала — не хотіла, щоб об них хтось ноги витирав», — пригадує директорка.

В Іванівську громаду зайшли росіяни. Сусідня Лукашівка була окупована — а діти звідти ходять в Анисівський ліцей. Анисів обстрілювали постійно, бо через нього проходила «дорога життя» з Чернігова — до міста всього близько 20 кілометрів. Наталія розповідає, що люди отримували поранення, й багато волонтерів загинули на цій дорозі.

Та березень 2022 року скінчився, і ЗСУ звільнили область від окупантів. Прямих пошкоджень приміщення ліцею не зазнало, але поруч прилітали снаряди, тож вікна були вибиті вибуховою хвилею, а по другому поверху поширилися тріщини. Система опалення теж потребувала ремонту. 

Читайте також: Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну

Ліцею простягнули руку допомоги — так почалися зміни

Та пошкодження рідної школи не зупинили Наталію, і вона вирішила — відбудова ліцею буде:

«От як людина, коли отримує дуже багато адреналіну, не відчуває болю, а починає щось робити, так сталося й зі мною: коли я побачила все це, то викликала завгоспа школи та почала роботу. Знайшли в селі майстра, він усе оглянув і сказав, що треба міняти систему опалення. Для початку треба було 30 тисяч гривень».

Це була непідйомна сума для школи, що тільки оговтувалася від потрясінь. Донька Наталії, яка працює в IT-компанії в Німеччині, звернулася до своїх директорів з проханням допомогти, і ті погодилися. За їхні кошти вдалося поміняти опалювальну систему, а пізніше й вікна, адже у двох класах вибухова хвиля видавила вікна досередини. Зиму ліцей зустрів з новими вікнами. 

Наталія змогла відвідати доньку та поспілкуватися з благодійниками, завдяки яким вдалося почати відновлення школи.

«Це була не тільки матеріальна підтримка, але й моральна — саме в той момент, коли це було необхідно. І це настільки піднімало дух! Не пам’ятаю, хто сказав: “Дайте мені точку опори, і я переверну світ”. То для мене це була точка опори. Я зрозуміла, що ми не самі».

Це був лише початок змін — влітку 2022 року колектив школи взявся за ремонт укриття. Про них дізналися в благодійному фонді savED. Саме вони допомогли зробити в ліцеї сучасне укриття вже у 2023 році. 

Ремонт приміщення укриття: цегла та доски на підлозі
Таким було укриття в Анисівському ліцеї Іванівської громади до ремонту. Фото надала героїня

Найпростіше укриття складається з двох кімнат і вбиральні. Наталія каже, що робота була величезна, бо довелося переробляти каналізацію. Разом з укриттям відкрили й мультифункціональний освітній центр або ж «Вулик», як його називають у фонді. Тут проводили заходи, зустрічі, кіноперегляди, навіть створювали газету Анисівського старостату. Зараз його використовують як ще одну локацію для навчання.

Укриття в школі після ремонту: білі стіни, інтерактивна дошка, сірі столи зі стільцями та настільні ігри
А таким укриття в ліцеї стало завдяки фонду savED. Фото надала героїня

Читайте також: Португалія допоможе відновити зруйнований під час війни ліцей у Житомирі

Якщо ідея запрацювала за 72 години, то все вийде

Наталія каже, що саме допомога від небайдужих стала поштовхом для змін:

«За 2023-24 навчальний рік ми поповнили бюджет нашої громади на півтора мільйона гривень шляхом участі в різних проєктах».

Це сталося завдяки ініціативній групі жінок, які пройшли навчання з написання проєктів, а невдовзі створили громадську організацію «Північна горлиця».

«Є таке правило: якщо ви почали якусь нову ідею, і вона у вас запрацювала протягом 72 годин, значить, усе вдасться. А якщо за цей час нічого не тьохнуло — то не ваше. У нас тьохнуло, і ми запрацювали», — ділиться героїня.

Так у ліцеї зробили кабінет робототехніки з 3D-принтером, де діти з учителем вивчають механізми. А ще — «Простір підтримки» для психологічної допомоги, адже четверо вчителів отримали освіту арттерапевтів і тепер проводять заняття. Окрім цього, учні написали проєкт і побудували в парку зелену сцену для концертів і зустрічей. 

Столи зі швейними машинками у приміщенні школи
Створення адаптивної білизни в селі Анисів на Чернігівщині. Фото надала героїня

Вчителі виграли грант і тепер з іншими жінками села шиють адаптивну білизну для поранених. Також у школі готують клас безпеки. На черзі — крафтова майстерня з переробки пластику. 

«За ці два роки нам так допомогли, що я відчула — ми не просто село, яке ніхто не знає. Ми з’явилися на карті, про нас заговорили», — впевнена Наталія.

Кабінет інформатики у школі: діти сидять за комп'ютерами
Оновлений кабінет інформатики в Анисівському ліцеї. Фото надала героїня

Усе це стало можливим, бо спочатку почали відновлюватися самі. Наталія каже, що вчителі ходили на арттерапевтичні заняття, заняття з музичної терапії: шукали, як звучить наше тіло, розслаблялися, малювали кавою, шили, плели з бісеру. Вони запросили й інших жінок села на заняття:

«Мені дуже важливо показати людям так, як і мені у свій час показали, що наша школа — не сама. Так і ми зараз намагаємося простягати руку допомоги нашим жінкам, дівчатам».

«У дітей час іде — юність нікуди не дінеш»

Тепер у ліцеї 120 дітей. Наталія сміється й каже, що в них — сільська приватна школа, бо так само є по 5-6 учнів у класі. Директорка зізнається, не всі батьки підтримували стільки нових проєктів:

«А я кажу: так а що, давайте ляжемо й будемо вмирати? У дітей же час іде — юність нікуди не дінеш».

Анисівський ліцей на Чернігівщині: червона споруда з прапором України
Анисівський ліцей на Чернігівщині не тільки відновили, а й почали створювати проєкти, щоб розвиватися. Фото надала героїня

Тож на Новий рік в укритті влаштували дискотеку. Кожен з проєктів теж робили заради дітей. Наталія зізнається, що дуже хоче не лише, щоб відбудова ліцею тривала, а й щоб діти виходили з депресивних станів, адже учні з Лукашівки були в окупації.

«У нас є один хлопчик — спочатку нічим не ділився, не хотів згадувати той період, а зараз розповів. Виявилося, що росіяни його на розстріл виводили, бо на 8 березня він подарував мамі первоцвіт з блакитною стрічкою, то окупанти й причепилися — поставили біля сараю, погрожували вбити. І такі моменти не поодинокі. Тож ми вирішили виводити дітей з такого стану», — розповідає Наталія.

Читати далі

Суспільство

ООН продовжила виплати українським пенсіонерам до кінця року: хто отримає допомогу

Опубліковано

Всесвітня продовольча програма ООН продовжила до кінця року виплати пенсіонерам із низькими пенсіями, які проживають у зоні бойових дій.

Про це повідомила пресслужба Міністерства соціальної політики.

«У серпні 2023 р. Мінсоцполітики, Пенсійний фонд і Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) ініціювали спільний проєкт, мета якого – об’єднати зусилля у наданні українським громадянам грошової підтримки від міжнародних гуманітарних організацій. Зокрема, підтримати пенсіонерів, які проживають у зоні бойових дій, мають низьку пенсію та не отримують інших грошових допомог від міжнародних організацій… Повідомляємо, що дані виплати буде продовжено ВПП ООН до грудня 2024 включно», – йдеться у повідомленні.

У Мінсоцполітики додали, що в подальшому питання продовження виплат будуть вирішувати донори залежно від наявного фінансування.

Загалом від серпня 2023 року такою допомогою охоплено понад 421 тис. пенсіонерів. Сукупний обсяг підтримки сягнув понад 1,68 млрд грн.

Наразі програма фінансується за кошти Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Європейського Союзу та приватних донорів.

Читайте також: В Україні запустили грантову програму для бізнесу на €480 тисяч

Додаткова грошова допомога надається пенсіонерам, які отримують пенсію, меншу за 3 250 грн і проживають на територіях активних або можливих бойових дій та які не отримували після 1 березня 2023 року додаткових грошових виплат від міжнародних організацій та/або допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Спеціально звертатися по призначення додаткової виплати не потрібно. ВПП ООН спрямовує кошти пенсіонерам на підставі інформації, вже наявної у базах даних Пенсійного фонду. Виплата проводиться або на банківську картку, або через відділення Укрпошти.

Нагадаємо, врятовані нанду вийшли до вольєра Київського зоопарку після реабілітації.

Фото: З відкритих джерел

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство3 дні тому

Табір, як у дитинстві, але для дорослих. Як працює перший в Україні кемпінг на деревах

Ви колись пробували спати в повітрі, коли поряд ліс, гори та зоряне небо вночі? А...

Суспільство1 тиждень тому

Вклали в бізнес по 2 тисячі гривень. Як друзі заснували власну СММ-агенцію у 20 років

Друг-однодумець, жага до авантюризму та добре бойківське вино — так чотири роки тому почалася історія...

Суспільство2 тижні тому

Щоденні обійми, заробіток і козяче щастя: як невістка зі свекрухою вдвох розвивають маленьку ферму на Черкащині

«У нас є сир, налітайте», — з цього повідомлення в соцмережах минулого року почалася історія...

Суспільство2 тижні тому

Той, хто створив дизайн ЗСУ. Тарас Іщик про творчу карʼєру в армії

Сотні чоловіків ішли добровольцями, не знаючи, яку роботу будуть виконувати в ЗСУ. Сотні бояться потрапити...

РЕКЛАМА: