Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Як радянська влада боролася з українським Різдвом? (ТЕСТ)

Опубліковано

Радянська влада боролося з Різдвом та іншими релігійними святами буквально всіма можливими методами. Так замість класичних і звичних різдвяних колядок нам пропонували «цензуровані» версії. У «оновленій» пісні «Добрий вечір тобі, пане господарю» замість господаря віталися з …

Правильно! Неправильно!

Так, радянська влада не змогла вигадати нічого нового, а тому просто переробила українські колядки. Звучало це, звісно, надзвичайно недолуго та абсурдно: «Добрий вечір тобі, вільний пролетарю! Нова радість стала, яка не бувала: Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла!».

А хто «народжувався» у радянських колядках замість Сина Божого?

Правильно! Неправильно!

Уявіть собі, Ленін! Ось дослівне продовження пісні: «Де цар був зажився, з панством вкорінився, Там з голотою простою Ленін появився!».

Найбільше різдвяні свята любили, звісно ж, діти. Який аргумент «совєти» використовували, аби пояснити їм нові обмеження?

Правильно! Неправильно!

Аргументи були банальними та абсурдними. Дітей запевняли, що на різдвяні світа (і, вочевидь, через них) в країні нібито зростає кількість злочинів та фіксується найвищий рівень пияцтва.

Ганьбили в СРСР не лише Різдво, а й навіть ялинку. Її називали «антирядянщиною», «непотребом». Яку ще назву отримало різдвяне дерево від «совєтів»?

Правильно! Неправильно!

Так, ялинка була і «релігійним непотребом», і «попівським звичаєм». «Совєти» вигадували безліч назв, аби тільки вибити зі свідомості українців усе повʼязане із Різдвом та релігійними святкуваннями.

Антирелігійна кампанія радянської влади не була успішною, тож вже 28 грудня 1935 року в газеті «Комсомольська правда» з’являється допис «Давайте влаштуємо до Нового року дітям хорошу ялинку!». Знаєте, хто був автором цієї замітки, а водночас – автором «радянизації» зимових свят?

Правильно! Неправильно!

Цей текст написав Павло Постишев – радянський пропагандист, один з головних організаторів Голодомору 1932­–1933 років в Україні, сталінських репресій та розгрому українського національного відродження. Згодом саме він спробує замінити звичного українцям Святого Миколая на «правильного» Діда Мороза.

Звісно ж, українці не змирилися із заборонами радянського режиму. Різдво й надалі святкували, але робили це здебільшого тихо, в сімейному колі. Водночас були сміливці, які наважувалися й на публічну коляду. У яких двох містах України відбувся найвідоміший арешт колядників?

Правильно! Неправильно!

Арештована коляда 1972 року – один із найвідоміших випадків затримання й арешту українських колядників. 12 січня 1972 року КДБ заарештував 19 людей у Львові й Києві. Хто був серед них? Поет Василь Стус, літературний критик Іван Світличний, публіцист В’ячеслав Чорновіл, поетеса Ірина Стасів-Калинець, мисткиня Стефанія Шабатура та філософ Євген Сверстюк.

Чому радянський режим так боровся з колядниками в Україні?

Правильно! Неправильно!

Так-так, ось майже пряма цитата: «Відомо, що націоналістичні елементи у своїй ворожій діяльності раніше використовували «колядки» і «щедрівки» як одну із легальних форм залучення нових учасників до «українського руху». Як відзначав КГБ, «колядки в основному релігійного та обрядового характеру. Утой самий час, текст однієї з них містить фразу – Боже, волю Україні дай».

Аби дотиснути та знищити різдвяну традицію, під будинками на колядників чекали «спеціально навчені люди». Вони мали просте завдання – зробити так, аби до під'їздів ніхто не заходив. Як називалися ці «борці з колядою».

Правильно! Неправильно!

Так, це були «радітєльскіє дружини» – групи людей, які чергували біля підʼїздів будинків та слідкували, аби туди ніхто не заходив. Але чи допомогло чи радянському режиму викорінити наші традиції? Звісно ж, ні.

Як радянська влада боролася з українським Різдвом? (ТЕСТ)
Йой, здається, деякі питання були занадто складними. Але зберегти різдвяні традиції в радянські часи було ще складніше. Поділіться цим тестом із друзями, можливо, хтось зможе дати ще більше правильних відповідей.
Чудовий результат, більше половини правильних відповідей! Схоже, ви точно чули, що колядувати в радянські часи було небезпечно. На щастя, ці часи вже позаду. Поділіться цим тестом із друзями, можливо, хтось зможе повторити ваш результат!
Скільки-скільки? А ви точно не гуглили? Чудовий результат! Ви правильно відповіли на всі наші питання й точно знаєте, як радянський режим винищував українські традиції. На щастя, ці часи вже позаду та не мають жодного шансу на повернення. Поділіться цим тестом із друзями. Можливо, хтось зможе повторити ваш результат.

Поділіться своїми результатами:

Колонки

Одеський спадок бойчукістів: заштукатурена історія 

Опубліковано

Михайло Бойчук, засновник українського монументального мистецтва, разом зі своїми учнями впродовж 5 років працював в Одесі. Більшість їхніх робіт була знищена совєтською владою після того, як найвідоміших бойчукістів звинуватили в шпигунстві та розстріляли.  Однак у січні 2017 року в Одесі були знайдені фрески їхнього авторства, про які не було відомо раніше. 

Михайло Бойчук — видатний український живописець, який на початку ХХ століття відродив майже втрачену на той час вітчизняну традицію монументального живопису. У своїх роботах художник прагнув повернутися до національних витоків, орієнтуватися на мистецтво доби Візантії та Київської Руси. Такий стиль не підходив владі СРСР, тож Бойчука та його учнів звинуватили в тому, що вони спотворюють совєтську дійсність. За це багатьох бойчукістів розстріляли, а їхні роботи знищили, заштукатуривши або спаливши. 

Саме така доля спіткала роботи монументалістів в Одесі. Михайло Бойчук і його підмайстри працювали в місті з 1928 по 1932 роки. Долучитися до команди художника змогли й студенти Одеського політехнікуму живописних мистецтв (зараз — Одеський театрально-художній фаховий коледж). За 5 років митці виконали кілька великих замовлень. Серед них — оформлення будівлі Селянського поземельного банку на вулиці Маразліївській, 34. Його спорудили в 1914 році, аби відкрити нове відділення. На початку 30-х років будівля змінила своє призначення, і в ній розмістився клуб співробітників НКВС. У приміщенні банку бойчукісти створили великі фрески у вхідній групі, на прольотах сходів і в актовій залі. Але вже протягом 1935-37 років їх знищили як формалістське мистецтво. Довгий час не було достеменно відомо, у який саме спосіб були знищені роботи. Проте в експертів були надії, що їх просто зафарбували або ж покрили тонким шаром штукатурки. 

Узимку 2017 року сподівання справдилися. Через холодну погоду в будівлі, що на той час вже стала Палацом культури студентів, почали тріскатися і відпадати верхні шари штукатурки, а за ними — проглядатися частини настінних розписів. Історик та дослідник Кирило Ліпатов, який тоді ще був керівником наукового відділу Одеського національного художнього музею, впізнав їх і припустив, що авторами робіт могли бути Михайло Бойчук та Антоніна Іванова. У своєму дописі на Фейсбук він зазначив, що адміністрація обіцяє зафарбувати знайдені фрески. Тож найголовнішою і найпершою задачею стало збереження цих розписів. 

З одного боку, Палац студентів є пам’яткою місцевого значення і охороняється законом. А з іншого, цей охоронний статус не розповсюджується на нові елементи, якими стали роботи бойчукістів. Питання їх збереження постало ще гостріше, коли з’явилися чутки, нібито обласна рада, яка опікується будівлею, збирається передати її в оренду якійсь фінансовій установі. Якщо б Палац студентів відійшов у приватну власність, то доля фресок на довгі роки стала б невідомою. І зовсім не факт, що їх взагалі б зберегли. Тоді фахівці почали обговорювати це питання і намагалися дотиснути, аби охоронний статус пам’ятки поширився і на інтер’єри, в яких можуть бути роботи бойчукістів.

Експертна комісія від Одеської обласної ради обстежила настінні розписи й підтвердила авторство бойчукістів. Також було проведено хіміко-технологічний аналіз фресок, за допомогою якого мали визначити технологію реставрації. Уже 31 січня 2017 року Одеська обласна рада повідомила про внесення фресок бойчукістів до охоронного договору на пам’ятку культурної спадщини. 

Однак надалі жодних реставраційних і дослідницьких робіт не проводилося. Фрески і надалі зберігаються під шаром штукатурки і вапняної фарби. Відреставрувати їх — це велика і затратна робота, яка вимагає і грошей, і залучення справжніх фахівців. Якщо її не зробили до повномасштабного вторгнення, зараз вона, на жаль, теж не буде на часі. А в стінах Палацу культури студентів може ховатися щонайменше двадцять розписів авторства бойчукістів. 

Утім експерти не опускають руки і мають два варінти, які допоможуть все ж таки зберегти фрески. Перший: розчистити, закріпити і зберігати фрески у Палаці студентів. Другий: перенести збережені роботи до Одескього національного художнього музею і зберігати їх там. Однак поки що жодне рішення не було ухвалено.

А це означає лиш те, що необхідно продовжувати цю справу й робити все можливе, аби привести фрески бойчукістів до ладу. Вони є унікальним спадком українського мистецтва, прикладом українського національного модернізму, тож ми ніяк не можемо ось так просто його втратити. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

Суспільство

“Doc Kyiv Fest”: в Україні стартував фестиваль документального кіно

Опубліковано

В четвер 28 березня в залі “Планета кіно” в Києві відбулася церемонія відкриття триденного фестивалю документального кіно Doc Kyiv Fest. Участь у конкурсі взяли шість українських документальних стрічок.

Про це повідомляє фестиваль на своїй сторінці в Facebook.

Фестивальний конкурс

В перший день анонсували цьогорічних конкурсантів – ними стали шість документальних стрічок українських режисерів та режисерок:

  • “Коли закінчиться зима 2022?”, режисерка Ганна Трофімова;
  • “Лінії”, режисерка Ганна Трофімова;
  • “Мій тато — дослідник блискавок”, режисерка Ірина Шостка;
  • “Фортеця Маріуполь. Саймон”, режисерка Юлія Гонтарук;
  • “Домівка на спині”, режисер Володимир Бакум;
  • “Одеса уві сні”, режисер Кирило Наумко.

Вирішувати, який із фільмів стане переможцем, буде міжнародне журі, до якого ввійшли українська продюсерка Ольга Бесхмельниціна, ізраїльський режисер Ітай Енгель та німецький продюсер Ерік Холланд. Окрім міжнародного журі оцінювати фільми буде журі Спілки кінокритиків України.

Читати також: Дві подруги в розкішних вишиванках. Як виглядали українки у Бахмуті в 1913 році

Про фестиваль

Doc Kyiv Fest – щорічний міжнародний кінофестиваль середньометражного глядацького документального кіно, започаткований Громадською організацією “Кінофест” за підтримки Одеського міжнародного кінофестивалю та Starlight Media.

Місією кінофестивалю є розвиток та популяризація середньометражної глядацької документалістики в Україні та її інтеграція в світову.

Програма фестивалю:

Нагадаємо, що ЮНЕСКО підтримує Україну: нова програма культурного розвитку.

Також ми повідомляли, що в Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну.

Фото: Doc Kyiv Fest

Читати далі

Суспільство

У Мілані відкрили читальну залу в памʼять про Вікторію Амеліну

Опубліковано

26 березня в бібліотеці Gallaratese в Мілані відбулося відкриття читальної зали імені Вікторії Амеліної – української письменниці, яка загинула 1 липня 2023 року під час російського обстрілу Краматорську.

Про це повідомляє PEN Ukraine.

Про Вікторію Амеліну

Вікторія Амеліна – українська письменниця, авторка романів “Синдром листопаду, або Homo Compatiens”, “Дім для Дома” та книжок для дітей. Була волонтеркою, громадською діячкою. Від початку російсько-української війни здійснювала волонтерські поїздки на деокуповані території Україні.

фото: PEN Ukraine

Читати також: Вікторії Амеліній присудили норвезьку премію за свободу слова

Про бібліотеку на читальну залу

Gallaratese – це людний бібліотечний простор, де знаходять для себе місце всі ті, хто прагне отримати додаткові знання. На книжкових полицях зберігається якісна підбірка українських текстів та текстів про Україну.

фото: PEN Ukraine

Ініціатива з присвоєння зали імені Вікторії Амеліної належить головному редактору італійського видання Linkiesta Крістіану Рокка, чия газета з відповідальністю та щирістю ставилася до місії Вікторії, яку вона несла у своїх текстах та на ділі. Мерія міста Мілан відповіла на заклик головного редактора Linkiesta й одразу знайшла відповідну бібліотечну залу варту імені Вікторії Амеліної.

Нагадаємо, що театр на Подолі відзначено премією Олега Вергеліса за виставу “Процес”.

Також ми повідомляли, що фільм-лауреат Крістіни Тинькквич “Як там Катя?” зʼявився на Takflix.

Фото: PEN Ukraine

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство2 дні тому

“Глядачі полюбили нас за українську виставу”: як харківський лялькар лікує депресію у військових

Там, де болю не видно зовні, всередині він може бути гострішим. Українські воїни, які щодня...

Суспільство7 днів тому

«На такій печериці можна хоч піцу робити!». Переселенець з Донеччини за грант відродив бізнес із вирощування грибів-гігантів

Юрій Душенко з Донеччини розпочав справу наприкінці 2015 року. Двічі втрачав бізнес, вимушено змінив три...

Суспільство1 тиждень тому

Зробив теплиці на бабусиному городі. Як підприємець з Вінниччини отримав грант на полуничний бізнес

Дмитро Гринь з Ладижина з радістю та гордістю оглядає свої володіння — довгі рівненькі рядки...

Суспільство1 тиждень тому

Думав, що гранти виграють лише «свої». Як кондитер з Київщини почав створювати українські макарони

Його соцмережі — це поєднання естетичного задоволення та вибуху смакових рецепторів. А різнокольорові макарони, які...

РЕКЛАМА: