Якщо загуглити ім’я Давида Бурлюка, можна натрапити одразу на дві версії місця його народження: Харківська область та Сумська. Як гадаєте, яка з них – правильна?
Геній світового мистецького авангарду народився на хуторі Семиротівщина. Майже три десятки років цей населений пункт зник із офіційного обліку, а найближчий до нього – село Рябушки – розташовано на Сумщині. До чого ж тут Харківщина? Усе просто – постаралася російська колоніальна машина. За життя митця ця територія була частиною Харківської губернії, яка «легким помахом руки» частенько перетворюється на Харківщину в матеріалах про Бурлюка.
До речі, саме на цьому хуторі Бурлюк створив перший малюнок з натури. Про чий портрет йдеться?
Йдеться про портрет Людмили – сестри українського художника, згадує в одній зі своїх праць доцент та кандидат мистецтвознавства Сергій Побожій.
А хто ж Давид Бурлюк за походженням?
Звісно, версій, як це часто буває, декілька. Спойлер: у жодній із них не фігурує Російська імперія. Ми пропонуємо довіряти словам самого художника, який запевняв, що по батьковій лінії його рід – це «українські козаки, нащадки запорожців, які були писарями Запорізького війська». Як же він став «батьком російського футуризму»? Незабаром дізнаємося.
Не менш цікавою є й самоідентифікація художника, про яку воліють забувати російські пропагандисти. Спробуємо не помилитися?
Так, все до банальності очевидно. Бурлюк чітко й прямо називав своєю батьківщиною Україну, а рідною мовою – українську, не забуваючи при цьому про пращурів-козаків. Щоправда, імперська машина не обійшла стороною і його, й зрештою у творчості Бурлюка з’явилася російська мова та тези про пов’язаність України з тим, що нині перетворилося на РФ.
Як же митець пов’язаний із сучасною Росією? Скажімо, у 1898-1899 він навчався у Казанській художній школі. А як художник взагалі опинився на території сучасної РФ?
Усе знову максимально банально: батько художника втратив роботу й у пошуках заробітку родина опинилася на Поволжі. Там Давиду трапилася під руку газета з програмою вступу до Казанської художньої школи.
Власне, завдяки черговому переїзду родини Бурлюк у 1899-1901 роках навчався вже в Одеському художньому училищі. А під час літньої практики зміг намалювати аж 350 етюдів. І всі вони – пейзажі однієї області. Вгадаєте, якої?
Так-так, саме Херсонської! І всього за одну літню практику. Щоправда, викладачі училища не оцінили таку працьовитість митця й назвали це «фабричним виробництвом».
У своїй творчості Давид Бурлюк звертався до безлічі різних образів, але є один, що перетворився на справжнього фаворита. Який саме?
Спробуйте погуглити роботи митця. У них можна простежити чимало образів коней та козаків, які уособлювали степ. І саме образ козака Мамая став наскрізним для Бурлюка, адже звертався до нього митець упродовж усього свого життя.
Повернемося знову до «батька російського футуризму». Як натомість представляв себе сам митець?
Яка несподіванка, знову жодної згадки про Російську імперію! Сам Давид Бурлюк називав себе «татарсько-запорізьким футуристом». Звідки взялася «татарська» складова? Існує припущення, що пращури Бурлюка могли бути татарами чи караїмами, які з Криму перебралися на Запорізьку Січ. Чи дійсно це так – стовідсотково не знав і сам митець, проте часом називав себе «нащадком запорожців і хана Батия». Але чого точно не було – його самовизначення як людини, приналежної до чогось російського.
То, виходить, що футуризм Бурлюка ніяк не пов’язаний із сучасною Росією?
Так, і заперечувати це було б дивно. Але варто розуміти дещо інше. Бурлюк дивував своєю творчістю та розвивав мистецьке життя всюди, де жив чи просто гостював. Він відкрив для росіян Маяковського, провів на території сучасної РФ низку виставок та акцій, перевернув тамтешній культурний простір з ніг на голову. А потім - емігрував до Японії.
Тобто можна з таким самим успіхом назвати Бурлюка «батьком японського футуризму»?
Ви здивуєтеся, але можна! Після року життя в російському Владивостоці Давид отримав запрошення від японських митців та емігрував. Там українець спричинив справжній фурор, «увірвався» у культурне життя країни з виставкою у Токіо та створив понад 100 робіт. Але те, що Бурлюк познайомив росіян та японців із футуризмом, не робить його ані росіянином, ані японцем.
То де ж Бурлюк провів більшу частину свого життя? Невже не в Україні?
Більшу частину свого життя митець провів в еміграції у Сполучених Штатах – цілих 45 років. Звісно ж, він продовжував писати картини, займатися літературою та залишався епатажним і неповторним.
І хоча більшу частину життя художник провів за кордоном, упродовж останніх років він незмінно повторював: «Україна в моїй особі має …». Доповніть це речення.
Саме так, Бурлюк називав себе найвірнішим сином України та ніколи не забував про своє походження. Навіть там, за кордоном, футурист постійно звертався до своєї батьківщини у творчості та не втомлювався говорити про це публічно.
Чекайте-чекайте, Бурлюк прямо називав себе українцем, мав козацьке коріння, малював Україну та називав себе вірним сином країни… Невже росіяни просто взяли і вкрали митця?
Російська колоніальна машина привласнила собі Давида Бурлюка так само, як це сталося з українцем Казимиром Малевичем та геніальним конструктором Сергієм Корольовим. І це далеко не останні вкрадені українці. Про інших ми розповімо у наступних тестах.
Поділіться своїми результатами:
Українські військові — бійці ЗСУ, Нацгвардії, прикордонники та представники Державної спеціальної служби транспорту повернулися з російського полону. Серед них — оборонці Маріуполя та інших напрямків на Донеччині, Херсонщині, Запоріжжі й Луганщині.
Про обмін повідомив Президент України Володимир Зеленський у своєму офіційному Telegram-каналі.
«Одна з найкращих новин. Дякую всім, хто зробив можливим це повернення наших людей. Особливо вдячний Об’єднаним Арабським Еміратам за посередництво», — наголосив президент.
У Координаційному штабі зазначають — багатьом зі звільнених ще немає й 25, це переважно молоді люди, народжені після 2000 року. Своїх рідних побачить і жінка-військовослужбовиця, яка перебувала в полоні з травня 2022 року.
З початку повномасштабної війни вдалося визволити з російського полону вже 4552 українців — як військових, так і цивільних. «Маємо повернути всіх», — додав Володимир Зеленський.
Нагадаємо, масштабний обмін полоненими відбувся у березні 2025 року, коли додому повернулися 175 українських військових.
Читайте також: Відомий український писанкар і військовий передав великоднє вітання з фронту (ФОТО)
Фото: телеграм-канал Володимира Зеленського, Координаційний штаб
Український військовослужбовець та майстер писанкарства Олег Кіращук передав вітання до Великодня, створивши авторську писанку. Він зробив її під час служби у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.
Про це повідомили у Світовому Конґресі Українців.
До початку війни у 2014 році Олег Кіращук понад два десятиліття професійно займався писанкарством. Його доробок налічує понад 15 тисяч писанок.
Майстер є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної спілки художників, а його роботи зберігаються у приватних колекціях у США, Канаді, Люксембурзі та інших країнах.
Читайте також: Як створити писанку вдома? Поради від писанкарки
У 2014 році він добровільно вступив до лав ЗСУ. З 24 лютого 2022 року бере участь у бойових діях як військовий 10-ї гірсько-штурмової бригади.
«Надсилаю вітання нашій молоді і наперед кланяюсь тим нашим нащадкам, які беруть у нас естафету і будуть працювати на благо України, і які будуть її захищати. Віддаю честь і схиляю молоді, яка віддала життя за нашу Свободу. Бажаю спокійних Великодніх свят!» — написав Олег Кіращук.
Нагадаємо, що Нацбанк випустив срібну монету у формі яйця, присвячену писанкарству (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка СКУ
Суспільство
Під час дорожніх робіт поблизу Львівської площі в Києві комунальники натрапили на фрагмент трамвайної рейки, яка пролягала тут понад сто років тому.
Про це повідомив активіст Дмитро Перов.
За словами Дмитра, перші згадки про трамвайний рух на сучасній вулиці Січових Стрільців, яка наприкінці 19 століття мала назву Львівська, датуються 1894 роком.
На початку 20 століття цією ділянкою проходили трамвайні маршрути №4 і №20 (до Лук’янівки) та №9, що з’єднував центр із залізничним вокзалом через вулицю Бульварно-Кудрявську.
Читайте також: Студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО)
У цьому ж районі зберігся ще один елемент трамвайної інфраструктури — диспетчерський пункт, зведений у 1982 році за проєктом архітектора Яноша Віга. У 2021 році споруду планували демонтувати, однак завдяки ініціативі підприємця Алєкса Купера її вдалося зберегти.
Нагадаємо, що у Києві вперше за сто років виготовили автентичну цеглу для відбудови історичних будівель.
Фото: фейсбук-сторінка Дмитра Перова
Взяли управління у свої руки. Ці українські громади перетворюють біовідходи на добриво
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища...
Навколо — вибухи, а вдома — весна: подружжя з Сумщини вирощує тюльпани на другому поверсі будинку
Коли втрачаєш роботу під час війни, а навколо — вибухи, сирени й постійна тривога, то...
Які з цих традицій збереглися дотепер? Фольклористка про давні святкування українського Великодня
Уже в неділю українці святкуватимуть Великдень, до якого ми готуємося кілька днів. Зазвичай до четверга...
Єдині в Україні сирні кульки за технологією NASA: історія бізнесу братів з Харкова
Вони ще й хрусткі!Ага, пахнуть сиром!Це ж сирні снеки! У нас в Україні таких немає....