Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Чи зможеш ти відрізнити картини сучасних українських митців від класиків світового живопису? (ТЕСТ)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Правильно! Неправильно!

Це картина «Степ» українського художника Анатолія Криволапа. Його вважають одним із найбільш успішних митців сучасної України. А ще Криволап – один із найдорожчих українських художників. Його роботу «Кінь. Вечір» продали за $186 000. Середній «цінник» на картини Криволапа сягає $70 000. А ось картину «Степ» у травні 2011 року придбали за $98 500.

Правильно! Неправильно!

Це одна з робіт із циклу «Кольорові прелюдії» генія сучасного українського живопису Івана Марчука. У 2007 році він став єдиним українцем, який потрапив до британського списку «100 геніїв сучасності». А ще Марчук є засновником кількох стилів сучасного мистецтва. Один із них – «пльонтанізм». Назва жартівлива та належить самому Марчуку (походить від слова «пльонтати», тобто плести). Художника часто називають патріархом вітчизняного авангарду. За своє життя Іван Марчук вже встиг створити приблизно 5 000 робіт та відкрити понад 200 виставок.

Правильно! Неправильно!

І це також картина українського митця! Нікіта Кадан – автор численних скульптур, інсталяцій, живописних та графічних робіт. Митець регулярно бере участь у групових виставках, а в 2015 році представляв Україну на Венеційській бієнале – одній із провідних виставок сучасного мистецтва. У своїх картинах Кадан реагує на соціально-політичні дискусії в Україні, фіксує зміни в Україні та її мешканцях. На фото – картина «Крестьянин» (рос.). Це частина серії робіт за мотивами фотографій.

Правильно! Неправильно!

Це «200 однодоларових купюр» американського митця українського походження Енді Воргола. Його вважають одним із засновників поп-арту та культовою постаттю в історії мистецтва. За легендою, робота над цим колажем почалася після того, як митцю порадили «намалювати те, що він любить найбільше». Після цього Воргол одразу почав роботу над картиною.

Правильно! Неправильно!

Ну, тут зовсім просто. Це фрагмент роботи «Родіна Мать зве убивать» сучасного українського художника Івана Семесюка. У ній митець зібрав численні символи так званого «русского мира». Художник працює в унікальному стилі «жлоб-арту», тому його роботи доволі просто відрізнити з-поміж інших. Крім того, Семесюк – лідер гурту «Пирятин» та письменник. Тож радимо познайомитися не лише з картинами митця.

Правильно! Неправильно!

Олег Тістол – один із найбільш успішних українських митців. Його роботи неодноразово представлялися на провідних світових бієнале та аукціонах Bonhams, Christie's, Phillips, Sotheby's. Тістол став одним із лідерів «Української нової хвилі». У 2011 році його картину «Море» оцінили у $28 750, а роботу «Розмальовка» придбали за понад $53 000. На фото – картина з циклу «Гори», створена в 1991 році.

Правильно! Неправильно!

Так-так, це австрійський художник Густав Клімт і його «Дерево життя». Напевно, стиль Клімта впізнати доволі просто, але оминути цього митця ми просто не могли.

Правильно! Неправильно!

Це фрагмент картини «Початок» сучасного українського митця Валентина Метика. Персонажі його робіт мають лише рот та вуха, оскільки художник прагне зобразити «мертву расу» – споживачів, які просто поширюють інформацію, але не бачать нічого довкола себе.

Правильно! Неправильно!

На фото – «Русалки» сучасної української художниці Олі Чикало. У 2014 році вона закінчила Донецьке художнє училище. Згодом переїхала до Києва, де здобула ступінь бакалавра в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Правильно! Неправильно!

Це картина «Після зливи» української художниці-монументалістки Ельміри Шемседінової. Живописиця народилася 1989 року в Києві, закінчила Національну Академію образотворчих мистецтв і архітектури. Перші виставку відбулися ще в 2009 році. Членкиня Національної спілки художників, учасниця низки резиденцій та арт-симпозіумів сучасного мистецтва.

Правильно! Неправильно!

Це «Юність» Сальвадора Далі – класика світового живописа та одного з найяскравіших представників сюрреалізму.

Правильно! Неправильно!

«Стосунки» – одна з робіт київської художниці Тетяни Митальникової. У своїх картинах вона говорить про суб'єкт і об'єкт, про цілісність в світі і його деструктурізацію, духовне і фізичне, поняття «істини» в сучасному світі. Крім того, Тетяна працює художником-постановником в театрі й кіно, а також викладає в дитячій театрально-художній студії.

Чи зможеш ти відрізнити картини сучасних українських митців від класиків світового живопису? (ТЕСТ)
Йой, схоже, цей тест виявився доволі складним. Це й не дивно, адже сучасні українські художники створюють неймовірні картини! Ними захоплюються на міжнародних виставках та купують за неймовірні суми. Поділіться цим тестом із друзями, аби зробити наших митців відомими не лише за кордоном!
Непоганий результат! Схоже, ви знайомі із багатьма сучасними українськими митцями, утім деякі роботи все ж викликали питання. Поділіться цим тестом із друзями, аби зробити наших митців відомими не лише за кордоном!
Вау! Здається, ви знаєте майже все про сучасних українських художників. Чудовий результат! Поділіться цим тестом із друзями, можливо, хтось зможе повторити ваш результат.

Поділіться своїми результатами:

Відео дня

Суспільство

На Закарпатті центр реабілітації дітей отримав спецобладнання

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Центр медико-соціальної реабілітації дітей у селі Ратівці на Закарпатті отримав сучасне спеціалізоване обладнання.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Закарпатської обласної державної адміністрації.

Зазначається, що обладнання вдалося закупити в межах реалізації грантового проєкту. Йдеться про:

  • динамічний тренажер сходи-бруси DST 8000,
  • модуль активної реабілітації GH1,
  • програмно-технічний комплекс Balance Trainer

Читайте такожСтворити ГО – легко, а ось припинити роботу – вже квест. Як зареєструвати громадську організацію та не наламати дров

Щоденно комплекс занять у центрі реабілітації проходять понад 20 дітей. Із ними працюють психологи, логопеди, масажисти, аква- та фізіотерапевти, дефектологи, кінні терапевти та загалом більш ніж 20 професіоналів-працівників осередку.

Нагадаємо, на Рівненщині відкрили перший в Україні Центр спінальної травми.

Також ми повідомляли, що українська діаспора подарувала львівській лікарні реабілітаційне обладнання.

Фото: facebook.com/odazakarpattya.

Читати далі

Суспільство

У Хмельницькому запрацював Музей історичної мініатюри

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Хмельницькому почав працювати Музей історичної мініатюри. Планується, що він увійде до туристичного маршруту міста та стане його візитівкою.

Про це повідомили на сайті Хмельницької обласної ради.

Зазначається, що музей запустили з метою залучення більшої кількості вихованців до науково-технічної творчості, зокрема і дітей внутрішньо-переміщених осіб. Музей працює у виставковій залі Хмельницького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді.

В експозиції представлені роботи майстра спорту міжнародного класу з судномоделізму Юрія Гаркавенка та його учнів. Тут можна побачити унікальні історичні мінітіатюри епох – моделі повітряних та морських суден, військової техніки та ретроавтомобілів.

Під час відкриття наголосили, що експозиція музею є досить цікавою та неординарною і буде ще однією цікавою туристичною локацією для мешканців та гостей регіону.

Читайте також: Створити ГО – легко, а ось припинити роботу – вже квест. Як зареєструвати громадську організацію та не наламати дров

Нагадаємо, у Львові відкрили Музей науки, де представлено близько 100 найрізноманітніших експонатів, що інтерактивно пояснюють дітям явища природи та закони фізики.

Також ми розповідали, як на Франківщині власник СТО облаштував музей Шевченка в автомайстерні.

Фото: km-oblrada.gov.ua.

Читати далі

Колонки

Місто, ти мене (не) любиш

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У перші дні повномасштабного вторгнення абсолютно кожен зміг відчути на собі, як це – коли не можеш скористатися громадським транспортом, зорієнтуватись куди дзвонити, знайти працюючу аптеку чи супермаркет. Коли неочікуваний вибух може викликати панічну атаку чи сльози. Визнаємо ми це чи ні, але всі ми отримали травмуючий досвід.

Але люди з порушенням слуху спочатку не могли отримувати сповіщення про повітряну тривогу, крім телеграм-каналів чи текстового опису на екранах телевізору. Люди з інвалідністю, що не можуть пересуватися без супроводу, не мали організованої евакуації. Тимчасово організовані притулки для ВПО не були розраховані для родин з дітьми та людей з різними типами інвалідності. Я архітекторка, та у моїй роботі один з пріоритетних напрямків – дослідження людського різноманіття. І ось чому. 

В Україні раніше не було сучасних та зручних посібників для архітекторів з будь-якої теми: вони почали з’являтись лише нещодавно. Архітектору, для поглиблення у темі, треба копатися або у старих радянських книгах, або у міжнародних посібниках. Ті, які не мають необхідної «бази» для розуміння теми фізичної доступності, можуть натрапити на некоректні джерела, або на додумані рішення, які далекі від реальної ситуації. 

Колаж: Єлизавета Герцман.

Урбан-бюро Big City Lab займається розвитком міст та територій, і один з основних напрямків нашої роботи – безбар’єрність. Тому ми взялися за Альбом безбар’єрних рішень. Це – посібник із безбар’єрного проєктування, що задуманий бути підказкою для всіх, хто долучений до створення просторів. Цьогоріч ми завершили роботу над Альбомом і випустили в світ чотири розділи посібника: із рекомендаціями для ґанків та подвір’їв, вулиць, та громадських просторів і громадських будівель.

Зараз я розповім свій досвід – щоб пояснити, чому нам усім потрібна доступність. І я переконана, що реагування на сучасний воєнний час та відбудова мають враховувати не тільки турботу про маломобільні групи населення, але й уразливий ментальний стан людей, що пережили травмуючий досвід війни. Тобто нас усіх.

Зір

Як ніколи раніше, нам доведеться зіштовхнутися із реабілітацією людей, що мають порушення зору. Світлошумові гранати, уламки та інші можливі елементи ураження очей збільшують кількість людей із порушенням зору. Усі вони мають пройти якісну реабілітацію та мати змогу брати участь у публічному житті.

Мій перший справжній досвід взаємодії із незрячими трапився, коли я волонтерила асистенткою для учениці інтернату для незрячих. У нас було кілька маршрутів – перейти велике перехрестя, знайти супермаркет, пройти наскрізь двори та перехід із трамвайними шляхами. 

Мою ученицю звали Катя (ім’я змінено). Через те, що вона була впертою і квапливою, то часто ловила калюжі, від яких я не повинна була її застерігати – її завданням було вчасно їх зчитувати і не ввійти в них. Я повинна була вберегти від гілок у очі, машин та проїжджої частини – суттєвих травм. Спостерігаючи за нею, я побачила, наскільки заважає для орієнтації навколишній шум, нелогічні стежки, що ведуть у глухий кут, базар на тротуарі біля зупинки, покриття, які конфліктують між собою. Або навпаки – величезний простір тактильної тиші, в якому єдиний орієнтир – це шум дверей.

Важливий досвід здобула під час практики на «Інклюзивній лабораторії» – тепер вже я була з пов’язкою на очах та білою тростиною в руках. Сплутати високий поріжок зі стіною виявилося неймовірним відкриттям, а обмежувачі для відвідувачів – сліпою зоною для білої тростини.

Про орієнтацію незрячих у світі проєктування є багато домислів. Починаючи від того, що незрячий читає стопою тактильну плитку, і може відрізнити покриття зірочками від покриття кружечків. Реальність місцями простіша, а місцями неочевидна. Для розуміння потреб незрячих недостатньо лише спостереження. Тут потрібна робота з тими, хто вчить їхньому орієнтуванню. Навіть якщо працювати зі спостереженням, потрібно тестувати орієнтування у різних типах простору – стадіон, метро, ​​переходи, двори, паркування тощо. 

В Альбомі ми описуємо нюанси створення середовища з розумінням незрячих для того, щоб більше нових просторів ставали доступнішими для самореалізації людей, які орієнтуються білою тростиною. Втратити зір можна у будь-якому віці і за різних побутових ситуаціях у житті. Але це не має стати перепоною у тому, щоб жити власним життям та знаходити причини, щоб любити себе та своє життя.

доступне місто
Колаж: Тетяна Домненко.

Інтелектуальні порушення

Під час бойових дій значних пошкоджень зазнавали інтернати для людей з ментальними порушенням, яких не встигли евакуювати.

Знайомство з Танею (ім’я змінено) відбулось у будівельному коледжі, де я вчилася на архітекторку. Таня була відмінницею, заступницею старости, активісткою. Ми потоваришували. Я захоплювалася її інтелектом та відкритістю до світу. І я була впевнена, що вона змогла б досягти успіху не в одній країні, а стати міжнародним фахівцем, не відчуваючи кордонів. На другому курсі щось змінилося. Вона не повернулася додому після пар, бо забула дорогу додому. Потім вона не з’являлася в коледжі. Зустрілися ми десь через рік після мого випуску, випадково, на вечірній службі у Кирилівській церкві. 

Переді мною була ніби викривлена ​​копія тієї Тані, яку я знала. Наче її сутність хтось витяг і залишилася лише оболонка. Там я дізналася, що вона лежить у психіатричній лікарні. Я відвідувала її кілька разів у палаті, на прогулянці територією. Вона часто дзвонила мені, і я завжди намагалась відповідати. Але в якийсь момент я перестала знаходити ресурси на це, і зрозуміла що тими силами, які у мене є, я нічого не можу змінити. 

Але я досі запитую себе – що було б, якби простір був наповнений тим, про що вона просила, коли була на лікуванні? Територія психіатричної лікарні мало чим відрізняється від звичайної вулички – там є тротуар і трава. У деяких джерелах я знаходила приклади, коли на території психіатричної лікарні робили тренажери для фізичного розвитку. Таня просила мене принести їй якесь заняття, але я не розуміла тоді, чим саме вона може зайняти свій час. 

Зараз я розумію, що стенди на кшталт бізі бордів, з якими можна грати в логічні взаємодії (як лабіринт чи співставлення форм елементів до отворів) було саме тим, що було їй потрібно. Обладнання для розвитку когнітивних і сенсорних та фізичних відчуттів – саме те, чого так не вистачає в просторі, де справді нічим зайнятися. Вона забувала як користуватися навколишнім середовищем і їй потрібні були картки з нагадуванням про це, із простими інструкціями. Це повинен бути простір для розвитку і зцілення, а не ізоляція. Тому в Альбомі додали рекомендації щодо інформаційних покажчиків для людей з інтелектуальними порушеннями.

Фізичні порушення

Важливий досвід спостереження, як простір може бути небезпечним, я отримала під час волонтерства у загоні рятувальників Червоного Хреста. Я волонтерила на маршах, протестах і зборах, де бере участь значна кількість людей. Там буває важко витягти постраждалого в натовпі. На різних навчаннях я відчувала на собі, як важко транспортувати потерпілого сходами, у вузьких просторах і в місцях, де нерівний тротуар, так як під ногами можуть бачити тільки рятувальники, що стоять попереду, а ті, хто ззаду можуть спотикатися і провалюватися в нерівних місцях. 

Тепер з евакуацією ми зіштовхуємося дедалі частіше, і ці логістичні труднощі відчувають на собі ті, хто був далеким від натовпів та протестів – іноді просто щоб евакуюватися з власної квартири, потрібно долати труднощі некомфортного середовища, на додачу до ракет, що летять нам на голови.

Під час волонтерства я бачила, як люди падали в підземні переходи з висоти на мирних зібраннях, падали від судом на марафонах, непритомніли від сонячного удару. Надавати першу допомогу було і залишається дуже важливим фактором розвиненого суспільства, але якби наші простори були більш комфортними для різних людей – ми могли б вирішувати більш реальні проблеми. Підземні переходи без накриття не тільки небезпечні для тих, хто впаде з висоти парапету, але й під час атмосферних опадів – снігу, дощу чи граду – сходи стають небезпечними для будь-якого перехожого, який користується ними. 

Коли люди планують марші, вони повинні замислюватися про зупинки для відпочинку для людей із різною витривалістю, і вибирати маршрути, де буде достатньо тіні для натовпу, щоб ніхто не зомлів. Коли планують облаштування майданчику для тривалих промов для великого натовпу – необхідно створювати тіньові навіси та освіжаючий пар, якщо, наприклад, це відбувається влітку на відкритій площі, таких як Майдан Незалежності або Софіївська площа. Політика та активізм можуть мати як корисний, так і травмуючий слід – в організації подібних акцій необхідно думати про комфорт та безпеку тих, хто братиме в цьому участь. А тепер будь-який публічний простір має стати комфортним середовищем, щоб сховатися від загрози.

місто, доступне кожному

Слух

Повномасштабна війна додала іншого сенсу багатьом звичним звукам. Ми всі тепер не можемо спокійно реагувати на ті, що імітують вибух – феєрверки, вихлоп машини, відкорковування пляшки шампанського тощо. Неочікувана сирена швидкої також може викликати приступ паніки, як і неочікуваний звук мотору мотоциклу. Впевнена, тепер кожен може доповнити цей список.

Коли неможливо гуляти вздовж доріг з великим або швидким потоком машин, коли шум у підземному метро напружує і хочеться одягнути беруші чи навушники, коли наприкінці дня втома більше від ритму міста, ніж від особистого завантаження. Я легко відволікаюся на людей і шум на вулиці або в офісі, у моїй роботі та в житті для думок потрібна концентрація. Сидіти в тиші я не люблю, тому що тиша має власний шум. Тому вже багато років я витрачаю гроші на нові навушники, які часто ламаю. 

Навушники з гарнітурою стали моїм порятунком та безпечним острівцем. Коли мені страшно, я перебуваю в якомусь сильному переживанні і мені потрібно зібратися – я одягаю свою зону безпеки і приходжу до тями. У якомусь сенсі це залежність, але я не зможу від неї відмовитися, поки не зможу почуватися в місті безпечно – на вулиці, з людьми, у транспорті тощо.

На одній із лекцій на «Інклюзивній лабораторії» нам, слухачам, увімкнули пісню в озвучці через слухові апарати. Легка мелодія в оригіналі звучала через пристрої як важкий рок. Порушення слуху, як будь-яке порушення, може мати різну глибину. Комусь достатньо пристрою – хто недавно отримав порушення, а хтось народився з ним і навчився комунікувати жестовою мовою. Але у випадках, коли людина вибирає апарат – вона витрачає свої зусилля на розрізнення звуків та шуму. І такі люди також цінують тишу.

Люди, які повернулися з бойових дій, або були в травмуючих обставинах, можуть мати посттравматичний стресовий розлад, або ж просто різку реакцію на несподівані звуки. Різні люди з розладом аутистичного спектру, люди у стані стресу, люди у ситуаціях відсутності особистого простору – всі потребують безпечної тиші. І середовище повинне бути чутливим до наших потреб. 

Звичайно, ми повинні приймати реальність – несподіванка є частиною життя у великому місті. Але зважаючи на важливість тиші, потрібно включати її в політику прийняття рішень. Коли в офісах, музеях чи вокзалах роблять тихі кімнати для емоційного розвантаження. Коли проєктування метро включає технології та рішення приглушення шуму. Коли траси розбиваються зеленими смугами та мають кілька рівнів густого зеленого захисту шумопоглинання. Рішень для створення тиші в живому та пульсуючому місті – багато. Просто важливо зрозуміти та прийняти це за цінність для ментального здоров’я всіх громадян.

Мовлення і спілкування

На багатьох європейських вокзалах наших біженців зустрічали волонтери, що володіли жестовою мовою. Авжеж, не всюди є такі альтернативи вербальному спілкуванню, але в стані шоку, не всі можуть чітко формулювати свої думки у речення. Тому простір має бути максимально інтуїтивно зрозумілим, щоб люди в різних станах не потребували додаткового перекладу чи пояснень.

Я знаю людей, які заїкаються, і від цього вважають себе менш цінними у суспільстві, хоча вони можуть бути чудовими фахівцями у своїй справі.

Нестандартний голос, заїкуватість, зірваний голос чи види порушення мовлення, слуху – є багато причин, з яких не всі хочуть і не всім потрібні вербальні комунікації. Для комфортного перебування в просторі таким людям потрібна зрозуміла навігація, прості піктограми та інформація простою мовою, а головне – інтуїтивно зрозумілий простір. Коли відразу зрозуміло, де вхідні двері на скляному вітражі, коли сенсорний кран для вмивання легкий для використання, коли при вході в новий торговий центр у вас є зрозуміла карта, і ви можете одразу зрозуміти, куди вам необхідно йти. І це я ще не згадувала про комунальні заклади типу держполіклінік, де відвідувачі можуть цілу вічність блукати коридорами і кабінетами, перепитуючи у персоналу, куди їх відправили за довідкою. Простір має зводити до мінімум зайву комунікацію і бути зрозумілим інтуїтивно.

Розуміння стану людини, її біль, що викликає дискомфорт чи небезпеку у просторі – допомагає приймати рішення «турботи». Це стосується не лише Альбому безбар’єрних рішень, а й будь-якого суспільного процесу. Завдання, яке ми взяли для себе в Альбомі – це підготувати ґрунт для покоління, яке буде відкритим для того, щоб почути різні потреби, – і знаходити для них відповідні рішення.

На жаль, ми досі стикаємося з питаннями економіки – людям здається, що безпечні рішення дорожчі. Або клієнти/замовники не готові платити за доступність для маломобільних груп населення, вважаючи, що це їх не стосується. Безпечні рішення можна зробити естетичними, а доступність стосується кожного з нас – ми всі можемо бути втомленими, тимчасово пораненими, розсіяними, неуважними, чи мати при собі важку валізу.

Але ми лише на початку цього шляху, і вважаємо, що справжні глобальні результати – попереду. А поки що – радіємо прогресу через роботу локальних ініціатив, активістів, прогресивних держслужбовців, депутатів та інших змінотворців. Вірю, що Альбом безбар’єрних рішень стане в нагоді всім тим, хто опікується рівнем якості реалізації просторів. І буде тією інструкцією, яка підкаже, як створювати міста, дружні до людей. Завантажити його і поширювати серед тих, хто опікується рівнем реалізації якості просторів, можна ось тут.

Дякую ЗСУ за те, що ми живі, і можемо створювати основу для комфортного і безпечного простору. Як на мене, найкращою вдячністю буде приймати рішення, які найкращі для країни, за яку ми боремось, і для людей, які тут живуть, і які ще повернуться – ми чекаємо на них вдома.

Альбом безбар’єрних рішень створюється в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів». Проєкт реалізується громадською організацією «Безбар’єрність» спільно з Міністерством розвитку громад та територій України у рамках проєкту «Інтегрований розвиток міст в Україні ІІ», який виконує німецька урядова компанія «Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH» за фінансування Урядів Німеччини та Швейцарії. Розробником Альбому безбар’єрних рішень виступає урбан-бюро Big City Lab.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство1 годину тому

Створити ГО – легко, а ось припинити роботу – вже квест. Як зареєструвати громадську організацію та не наламати дров

Плануєте створити ГО? Приготуйтеся до біганини держустановами, і якщо вам пощастить, можете обійтися всього двома...

Суспільство8 години тому

Задонатити чи купити облігації? А може, кинути на депозит? Що робити з грошима під час війни – пояснює фінансова консультантка

Чи реально відкладати гроші під час війни? Цілком, якщо робити це правильно та знати, для...

Суспільство2 дні тому

Від маленького хобі до промислових масштабів. Як працюють гранти для ветеранів? Досвід бджоляра з Маріуполя

Із бджільництвом Артур Красовський вперше перетнувся ще під час служби в поліції Маріуполя. Побратим покликав...

Суспільство1 тиждень тому

«Відправка на Бахмут? Вже готуємо». Хто частує ЗСУ смаколиками? Знайомтеся, «Хлібобулочні війська»

«Хлібобулочні війська» утворилися в перші тижні російського вторгнення – у дніпровській квартирі на 11-му поверсі....