Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
У ранок відкриття в кав’ярні «Душа» в Івано-Франківську відвідувачів не було — райончик тихий. Тетяна Васильєва попрацювала годинку — нікого. Тож написала в групі переселенців у соцмережах, що вона приїхала з Маріуполя й відкрила заклад — мовляв, ходіть. І вони прийшли.
«Досвіду в мене тоді було небагато. Руки трусяться: аби кави вистачило та смаколиків на всіх, аби молочко збилося», — пригадує свій перший день у кав’ярні Тетяна.
Відтоді переселенка відкрила ще один заклад, знайшла друзів і звикла до нового життя за понад тисячу кілометрів від рідного дому. ШоТам поспілкувалися з підприємицею про те, як їй вдалося знайти кошти на кав’ярню та що допомогло розвиватися й далі.
Тетяна Васильєва
підприємиця, відкрила заклад в «Душа» в Івано-Франківську.
Маріуполь — Дніпро — Івано-Франківськ
Я багато років займалася банківською справою — і вчилася за фахом, і працювала з задоволенням. Жила я в Маріуполі, а 24 лютого 2022 року виїхала до батьків у село — за 20 кілометрів від міста. В окупації ми прожили до середини березня.
Я зловила за селом зв’язок і написала смс знайомому, який ще в перші дні пропонував безкоштовне житло в Дніпрі. Так ми з донькою вирушили в місто й прожили там два місяці.
З Дніпра я збиралася переїжджати — мені хотілося поїхати туди, де є хоч хтось знайомий, з ким можна поговорити, вилити душу, бо емоційний стан був, звісно, підірваний. Тож обрала саме Івано-Франківськ, адже туди переїхала моя добра маріупольська подруга, а я завітала до неї в гості.
У місті я влаштувалася на роботу в банк, але пробула там недовго — почула від колег, що на мене тут не чекали, що я забираю чиюсь зарплатню. Я неконфліктна людина, мені було дуже тяжко з цим упоратись. Вирішила, що краще збережу свою нервову систему, і звільнилася. Це дуже відштовхнуло та негативно вплинуло на сприйняття людей, які мене оточують. Підсвідомо я думала, що місцеві всі такі, але помилялася.
Від першої оренди довелось відмовитися
Я завжди мріяла про те, що в мене колись буде бізнес. Я не знала, як це втілити й що саме це буде. Воно точно мало б бути пов’язане зі спілкуванням з людьми, тому одразу на думку спала кав’ярня — інших варіантів я не розглядала.
Мама мені казала: «Вибери щось простіше. Що ж ти обираєш таке складне, глобальне й масштабне?». Але я не сумнівалася.
А далі довіряла своїй інтуїції. Досвіду в цій сфері в мене не було, тож я не знала багатьох нюансів: про потужність світла, каналізацію тощо.
І перше приміщення, яке зняла у 2022 році, було не дуже вдалим. Запрошені майстри сказали, що багато чого треба переробити, а потужності електрики не вистачає. Почався блекаут, і я розірвала договір оренди. Це була моя перша помилка, але й досвід — я зрозуміла, на які моменти варто звертати увагу.
Вирішила трохи перечекати й пішла на курси з бізнес-планування від «Молодої Просвіти Прикарпаття». Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Тож знову почала пошуки приміщення — ходила містом, телефонувала за оголошеннями. Наприкінці лютого я ухвалила рішення, що таки відкриватиму кав’ярню, а вже 16 березня знайшла місце для неї.
Я сама робила ремонт, і до мене підійшов місцевий літній чоловік з пропозицією допомогти. Просто людині 70 років, а він прийшов: «Таню, може, тобі продуктів якихось принести? А давай я тобі кошик принесу великодній, щоб ти в церкву сходила?». Тож щирих і людяних місцевих я все ж зустріла більше.
Отримала кілька грантів і порад від друзів
На відкриття мала й власні заощадження, й отримала грант від ГО «Громада» на 2 тисячі євро. Я ці гроші відклала — за них замовила меблі й обладнання. Але продовжила подаватися на гранти, щоб облаштувати все так, як хотіла. Багато обладнання я брала в оренду, а хотіла мати своє, бо це впливає на якість готової продукції.
Відгукнулася чеська організація, потім словацька. Від ООН я отримала грант минулого року — завдяки цій міжнародній допомозі я змогла зробити заклад кращим. Усі грантові заявки писала сама: мені допомогли знання з фінансів, тож усі ці звіти для мене прості. Але більше допомогло живе спілкування з однодумцями з курсів — туди прийшли й ВПО, як я, і місцеві. Ми підказували одне одному та ділились ідеями.
Кожен займався своєю сферою, і всі мені допомагали в якомусь питанні: чи меблів, чи дитячої зони, чи підбору кави. Вийшла така синергія місцевих, переселенців і бізнесів — ми й досі в добрих стосунках. 21 квітня 2023 року кав’ярня «Душа» відкрилася.
До Івано-Франківська я вже звикла, хоч іще перші пів року було дуже тяжко. Тут інший стиль життя, люди, звички, по-іншому свята відзначають, а не так, як звикла я. Ми — одна країна й одна нація, але все одно в кожному регіоні є свої особливості.
«Треба прийняти ситуацію та насолоджуватися життям»
Було дуже боляче, що я втратила свою домівку та не маю можливості туди повернутися. Не хотілося приймати, що я можу лишитися тут надовго.
Але коли я вже відкрила кав’ярню та почала більше спілкуватися з відвідувачами, з місцевими, з переселенцями з різних куточків України, мені стало набагато легше адаптуватися.
Я не знаю, скільки можу бути в Івано-Франківську: може, рік, два чи п’ять. Але я повинна не чіплятися до того, що мені може не подобатися, а просто прийняти ситуацію та насолоджуватися життям.
Після цього усвідомлення стало простіше. З’явилося багато друзів — це переважно відвідувачі мого закладу, бо я майже весь час там працювала сама. Зараз у мене вже є працівники, але, буває, і собі ставлю зміни. На мене клієнти вже чекають — вони ж звикли, що я є постійно. Виглядають мене: якщо авто стоїть — значить, я на зміні.
Уявлення про перший заклад формувалося поступово. Єдине, що я хотіла, — це щоб людям було комфортно, затишно, і вони хотіли повертатися. Я багато подорожувала й за кордон, і по Україні, любила різні заклади відвідувати, тож помічала щось, що мені подобалося. Знала, що через брак коштів не можу створити одразу такий простір, щоб люди «вау» сказали, але я максимально намагалася зробити душевність і затишок. Що це було? Кольори морського Маріуполя блакитні. Додала й жовтого для більш патріотичних символів.
Потім питала у відвідувачів, чого б їм хотілося ще: казали, що незручні столики — я придумала, як це виправити; стільці незручні — замінила на диванчики. На телевізорі діткам показую мультики та ролики про мирний Маріуполь, щоб показати, яким було наше місто. Зараз, якщо загуглити, то більше зруйнованого міста можна побачити, а мені хочеться показати, яке воно було квітуче й гарне.
Відвідувачі приходять, ми розмовляємо, і на виході вони кажуть: «Ми розуміємо, чому заклад називається “Душа” — бо у вас душевно, спокійно, приємно, і йдеш звідси з усмішкою».
Коли вони дякують, я розумію, що зробила правильний вибір — не виїхала за кордон, а залишилася в Україні й розвиваю свою країну в такий час.
Відкрила другу «Душу»
На цьому я не зупинилася й відкрила другий заклад, бо вже «набила руку». Першу «Душу» я відкривала для себе — створила шматочок рідного дому. Але хотіла розвиватися, адже розуміла, що мені треба заробляти собі на майбутнє.
Знову шукала можливості, гранти, подавала заявки. Про цю ідею знали мої місцеві друзі й запропонували відкрити заклад разом. За два дні ми все узгодили, за тиждень знайшли приміщення, а за місяць кав’ярня була відкрита. Тут головне, щоб було бажання та структурований план того, що тобі треба. Бо якщо завтра з’являється приміщення, з яким можна працювати, ти повинен розуміти, куди й скільки коштів треба для запуску.
Тут я вже від початку зробила так, як у мене було намальовано в голові — тут усе про море. Люди, які живуть в районі, де відкрилася кав’ярня, це оцінили. Дуже багато місцевих не були на морі — вони приходять, а там стоїть справжній човен, лежать мушлі, на стінах — фотографії моря.
Ми працюємо тільки другий місяць, а люди вже дякують, що ми відкрилися тут, і питають, де буде наступний заклад. А планів у мене багато — якраз скоро їду на навчання в кулінарну школу до Франції. І третій заклад точно буде!
У Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» завершили першочергові протиаварійні роботи, які захистять сучасний лікувально-діагностичний корпус від зовнішніх впливів. Завдяки цьому медики зможуть безперебійно працювати навіть у холодну пору року.
Роботи виконала будівельна компанія ТОВ «ЮНІТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» за фінансової підтримки благодійного фонду «Таблеточки».
У рамках протиаварійних заходів:
Встановлено сендвіч-панелі у пошкоджені віконні та дверні прорізи, які дозволяють обробляти поверхні антисептиками, забезпечуючи належні умови для лікування.
Ізольовано частину приміщень тимчасовими конструкціями для захисту від зовнішніх впливів.
Демонтовано небезпечну пошкоджену плитку з фасаду.
Утеплено стіни мінеральною ватою, інженерні мережі, а також частково замінено пошкоджені елементи, які контактували із зовнішнім середовищем.
18 листопада затвердили проєкт будівництва шести перехоплювальних паркінгів на в’їздах до Львова. Це рішення стане важливим кроком у розвантаженні центральних районів міста та розвитку інфраструктури громадського транспорту.
Про це повідомив Керівник департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР Олег Забарило.
Де облаштують паркінги
Для реалізації проєкту обрали шість ділянок:
Вул. Б. Хмельницького: 9 500 м², 380 паркомісць. Тут планують розширити маршрути громадського транспорту та створити виділені смуги для його руху.
Перехрестя вул. Городоцька — вул. Збиральна: 8 500 м², 340 місць. Забезпечать зручний доступ до громадського транспорту.
Вул. Стрийська (біля іподрому): Найбільший паркінг площею 31 600 м², що вміщатиме 1264 автомобілі. Виділені смуги для громадського транспорту дозволять скоротити затримки до центру на 49%.
Вул. Зелена: 5 400 м², 216 місць. Облаштують зручний доступ до тролейбусів.
Вул. Личаківська: 5 000 м², 200 місць. Це допоможе зменшити транспортний потік з Винників та прилеглих громад.
Перехрестя вул. Т. Шевченка — вул. І. Величковського: 21 000 м², 840 місць. Зручно розташований для потоків із західного напрямку.
Переваги для міста
Проєкт спрямований на зниження кількості автомобілів у центрі Львова, скорочення затримок у русі громадського транспорту та поліпшення доступності міських маршрутів.
Нові паркінги стануть основою системи «перехоплюй і їдь», що відповідає сучасним тенденціям розвитку сталої мобільності. Вони забезпечать зручність для мешканців та гостей Львова, зберігаючи при цьому історичний і екологічний баланс міста.
Перехоплювальний паркінг — це спеціально облаштована авто- або велостоянка, зазвичай розташована на в’їздах до міста. Головна ідея такого паркінгу — дати можливість жителям приміських зон залишити свій транспорт і пересісти на громадський транспорт для поїздки до центру міста.
Як це працює?
Власник автомобіля залишає свій транспортний засіб на стоянці на весь день, а до центру чи інших частин міста їде громадським транспортом, маршрут якого інтегрований з паркінгом. На зворотному шляху авто забирається з паркінгу.
Нагадаємо, що на Львівщині запустили першу пересувну аптеку (ФОТО).
На базі центральної районної лікарні в Близнюківській громаді Лозівського району триває будівництво великого підземного укриття для пацієнтів і медперсоналу.
Про це повідомив начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.
Укриття для понад 430 людей
Підземне укриття зможе вмістити більше ніж 430 осіб. У його межах облаштують кабінети, операційний блок і палати інтенсивної терапії. За словами Олега Синєгубова, лікарня є ключовим медичним об’єктом громади, тому забезпечення її функціонування навіть під час обстрілів — пріоритетне завдання.
Сучасне обладнання та автономія
Близнюківська ЦРЛ уже отримала новітнє обладнання завдяки підтримці Міністерства охорони здоров’я. У лікарні працює сучасна лабораторія для проведення різних медичних досліджень, встановлено комп’ютерний томограф і дві кисневі станції. Також заклад оснащений автономними системами живлення, водопостачання та новою котельнею.
Будівництво укриття демонструє важливість безпеки пацієнтів і медиків у прифронтових громадах. Воно стане не лише захистом під час обстрілів, а й простором, де зможуть надавати медичну допомогу навіть у критичних умовах.
Близнюківська лікарня — це приклад поєднання безпеки, інновацій та турботи про здоров’я кожного мешканця громади.
Нагадаємо, що благодійний фонд «Старенькі» збирає кошти на теплі набори для літніх людей Чернігівщини.
Фото: опубліковане на фейсбук-сторінці Олега Синєгубова.
Коментарі