Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Технології NASA та закарпатське сонце». Українці створили унікальний бренд сирних смаколиків snEco

Опубліковано

Брати Пилип та Вадим Гришини з Харкова свій перший бізнес засновували ще у студентські роки: розробили набори для вишивки бісером. Нині набори для рукоділля бренду AbrisArt продаються на чотирьох континентах. Але хлопцям захотілося взятися за щось незвичайне, щось таке, чого в Україні ще ніхто не робив.

Після двох років експериментів та сотень кілограмів зіпсованого сиру хлопці презентували унікальний смаколик – сир, яким можна похрумтіти. Ось що виходить, коли зустрічаються рок-музикант та технології, розроблені NASA! 

Через вторгнення росіян компанія snEco перевезла своє виробництво з Харкова до Мукачева. На новому місці готувати космічні снеки допомагають закарпатське сонце та нові працівники з різних куточків України.

Пилип Гришин

співзасновник компанії snEco

Створили бізнес разом із братом

Почалося все у 2015 році. Ми з братом Вадимом уже тоді мали спільний бізнес – компанію AbrisArt, яка виготовляє набори для вишивання. Справи йшли непогано, і якоїсь миті ми зрозуміли, що маємо вільні гроші, руки та мізки, щоб спробувати реалізувати ще якийсь бізнес-проєкт. Хотілося спробувати свої сили у чомусь зовсім іншому, ми шукали ідею, яка би нас самих захопила. Їздили різними країнами і цікавились абсолютно різними галузями. Наприклад, думали про те, щоби привезти в Україну гідропонні теплиці з Ізраїлю та зайнятися сучасним овочівництвом. Але не склалося.

У 2016 році ми з Вадимом вирішили створити продукт, який би задовольняв вимоги сучасної молодої людини: щось поживне і без хімії, чим би можна було присмачити і суп на швидкому перекусі у офісі, і додати до салату, і посмакувати під келих вина чи пива. Не будемо кривити душею: ідея снеків з сиру не нова, не наша. Ми вперше скуштували щось подібне у США. Сподобалось, але тоді ми, як і зараз інколи наші клієнти, засумнівалися: а це справді сир? А там точно тільки сир? Захотілось зробити щось подібне в Україні.

Брати Гришини - засновники компанії snEco

Центнери зіпсованого сиру та технології NASA

Аби зробити сирні кульки, які можна було б презентувати на публіку, у нас пішло два роки. Два роки експериментів, пошуків способів сушки та навіть ідеальних для цього сирів. Потім ще були усілякі вдосконалення, цей процес продовжується й досі.

Як ми перетворюємо твердий сир на хрумкі і легкі кульки? Завдяки технології мікрохвильової вакуумної сушки. Цю технологію взагалі придумали у NASA, щоби продукти для астронавтів на орбіті важили небагато, але при цьому зберігали високу енергетичну цінність.

Тобто це насправді космічні технології! Але перш ніж ми знайшли необхідне обладнання та налагодили виробничий процес, за 2 роки зіпсували сотні кілограмів сиру… У нас виходили то такі великі грудки, то «батони», то сир зливався в суцільний пласт. Це було дуже азартно і цікаво, хоч і витратно. І ось уже наприкінці 2017 року ми мали перші ідеальні кульки з сиру, а ще за рік – вийшли на річний оборот у 3 млн грн. Тоді за рік компанія виготовила 70 тисяч упаковок сушеного сиру, або 2 млн сирних кульок.

Пилип Гришин

Гендиректор сирної компанії скупив усі наші снеки на заправці

І от коли ми вже почали займатися розробкою власної торгової марки, на нас вийшла компанія «Бель Шостка Україна» (більше їх знають за торговою маркою «Весела корівка»). Це історія, як у кіно: гендиректор компанії побачив наші сирні кульки на заправці «Окко», скуштував і викупив усе, що було у наявності, щоб ретельніше продегустувати, розібратися, що це за продукт.

Згодом компанія запропонувала нам робити снеки з сиру для них. І ми пів року робили ремонт, щоби вибудувати своє виробництво за їхніми стандартами: треба було втримати планку не лише українських, а й європейських стандартів. Нам це вдалося, і перші наші снеки робили для французької компанії Groupe Bel. Через півтора року вони пішли з українського ринку, але ми вже чітко знали, що наш продукт затребуваний, що він високого класу. І це підштовхнуло нас до створення власної торгової марки – snEco компанії «Прайм Снек».

сирні кульки

Є і до пива, і для дієти

Зараз у нас 12 видів снеків – з 12 різних сортів сиру. Ця лінійка охоплює найрізноманітніші запити: в нас є і фітнес-снеки, і дитячі, і снеки під алкогольні напої, наприклад, під пиво – сулугуні-снек, а до вина ідеально пасує снек-пармезан.

Ми працюємо як з українськими сирами, так і замовляємо з-за кордону. Скажімо, гауду імпортуємо з Німеччини, гойя-пармезан – з Нідерландів, а класична наша лінійка снеків робиться з українського сиру «Столичний» ТМ «Тульчинка». А от сир «Грація» ТМ «Пирятин» – це основа нашої фітнес лінійки, бо він належить до категорії сирів зі зниженою жирністю. 

Наш продукт – це повністю натуральний сир. Тобто ми беремо бруски заводського хорошого сиру, ріжемо його… трошки магії – і маємо смачнючі і хрумкі сирні кульки. Крім кульок, є ще хрумкі сирні палички – це снеки із сиру сулугуні. Палички у нас мають два смаки – перець і часник – все теж натуральне, жодних Е-шок!

асортимент snEco

Патент є навіть на упаковку

Ми маємо патент, який затверджує, що під час виробництва снеків та під час сушки ми не додаємо до сиру зовсім нічого. Тобто це – чисте молоко, як з нього зробили сир, так його і залишаємо, лише забираємо вологу. Важливо, що ми сушимо сири при низькій температурі – 30-32 °C, оскільки при вищій температурі жир починає плавитися і висушити його просто не вийде. Із 100 г сиру виходить 40 г хрумких снеків.

Технологія наша унікальна, вона ще крутіша, ніж та, що використовується в США. Ми не додаємо до сиру зовсім нічого: жодних рослинних жирів, консервантів, барвників, крохмалів, антизлипальних чи антизлежувальних агентів, ароматизатоів чи імітаторів смаку. Єдине, що додаємо – натуральний перець та часник, і то лише у певних серіях снеків.

чоловік біля входу

Зазвичай перша реакція на наш продукт така: «Ну-у-у… Щось ви не договорюєте, не може це бути просто сир! А якщо це сир, то як це він зберігається без холодильника 2 роки?». Куштують. «О, дійсно, це схоже на гауду, а це – на пармезан…».

Сьогодні ми маємо два українські патенти. Перший – це сушка сиру без домішок, другий – нанесення натуральних (я підкреслюю!) ароматизаторів на сушені сири. Це дійсно корисний і поживний снек. Ще одна особливість наших снеків, якою ми дуже пишаємося, – в рідній упаковці (на яку теж маємо патент) наш сушений сир може зберігатися до 2 років. І не треба якихось особливих умов.

Наступний «бах» може бути уже біля тебе

Я вивіз родину з Харкова одразу, коли почалося вторгнення. Двоє малих дітей, вагітна дружина. Іншого варіанту не було. Ці постійні обстріли – бахкає скрізь, і ти розумієш, що наступний «бах» може бути уже біля тебе. Дивишся новини: та це ж моя школа, школа, куди я ходив, моя школа! А в ній – дірки… Знищили. Будинку нашого теж практично вже нема, сусіди прислали фото. Батько наш прожив в окупації три тижні. Це дуже тяжко. Але не можна розкисати. Треба дбати про сім’ю, налагоджувати бізнес, допомагати країні. 

Читайте також: «Щойно вивезли тварин – снаряд знищив конюшню». Кінний клуб із Кремінної знайшов другу домівку на Тернопільщині

Я вважаю, що для нас є всього два варіанти: або бути на фронті, або працювати щодня, сім днів на тиждень на економіку України. Наразі робимо друге. 25-26 лютого ми усі кошти, які були на рахунках, перевели на ЗСУ та фонд «Повернись живим», розділили порівну. Загалом вийшло десь 500 000 грн. Ми не знали, що буде з нами, чи вистоїть Харків. Але хотіли зробити все, аби допомогти своїй країні.

Перші місяці не могли забрати навіть печатки

Упродовж перших двох місяців від початку повномасштабного вторгнення ми не могли ані працювати, ані навіть вивезти обладнання чи документи. Адже наші офісні приміщення одразу розподілили під потреби ТрО, а пізніше – ЗСУ, і туди не було доступу взагалі. Ми навіть печатки свої не могли забрати. Виробничі приміщення підпорядковувались «Укрзалізниці», тож вони у статусі режимного об’єкта, і ми дуже довго збирали усі дозвільні документи, щоб туди потрапити і щось забрати. Дозвіл отримали на короткий проміжок часу і що встигли, те і забрали. Перевезли до Мукачева.

Сьогодні в нас працює вже багато нових людей. Скажу чесно, коли переглядаємо резюме, надаємо перевагу внутрішньо переміщеним особам, обов’язково запрошуємо їх на подальшу співбесіду. Бо ми самі переселенці, а отже, знаємо, як це – раптово переїхати в інший регіон, не маючи там роботи, житла, друзів.

виробництво snEco

Маємо бронь від мінекономіки

Процедура отримання броні для підприємств від міністерства економіки була описана на порталі «Дія». Ми одразу подали заявку, розписали, що за підприємство, що робимо, які у нас плани вже є і чому нас варто залишити працювати, а не відправити на фронт. Показали, як працювали до 24 лютого, і нам прийшла позитивна відповідь: ви будете працювати. Я хочу сказати, що для нас це не відмазка чи щось таке, для нас це відповідальність, яку на нас покладає держава. І ми робимо все, щоби цю довіру виправдати.

Я вважаю, що наше підприємство дуже важливе для економіки України. Звісно, ми не металургійне підприємство чи агрохолдинг, але виготовляємо унікальний не лише для України, але і для ринку Європи продукт.

сир

Нам пропонували релокуватись у Європу, але ми відмовились

Нам важливо працювати саме в Україні. Річ у тім, що коли ми тільки почали евакуювати своє обладнання з Харкова, наші партнери з Європи пропонували релокуватися одразу туди: «Їдьте до нас, допоможемо вам відкритись, будете тут робити свої снеки, все буде класно!». Ми на це не пішли. Разом із братом одностайно вирішили, що нікуди не поїдемо, що хочемо працювати на рідній землі.

Те, що зараз відбувається у моїй країні, – найбільша мотивація працювати. Кожен воює на своєму фронті. Є фронт воєнний, є фронт економічний. Ми тримаємо економічний. Так, ми дрібний бізнес поки що, навіть не середній. Але! Я вірю: якщо буде таких бізнесів багато, якщо всі – дрібні і великі бізнеси – будуть працювати попри війну, економіку відновимо навіть раніше, ніж завершиться війна.

виробництво снеків

У Мукачеві перейшли на сонячну енергію

Сонячні панелі – це проєкт, про який ми мріяли давно, а реалізували саме тут, на Закарпатті. Цей регіон наче створений для того, щоб брати енергію з відновлюваних джерел. У Харкові, Харківському регіоні немає стільки сонця, тому там це було для нас економічно недоцільно. Коли переїхали у Мукачево, побачили, що на багатьох будівлях стоять сонячні панелі. І задумались: а чому б і нам так не зробити?

Тим паче, це дуже відповідає нашим цінностям та бажанням робити справді екологічні снеки. Ну і, звісно, це суттєва економія. Але, на жаль, після релокації у нас зовсім не залишилося вільних коштів, щоб реалізувати цю задумку. І тоді ми знайшли міжнародні організації, які надають гранти на такі проєкти, подали заявку і розписали детально, чому нам потрібні сонячні панелі, як ми будемо їх використовувати. І ось уже два тижні, як snEco сушить сири на сонячній енергії!

Коли погода сонячна, ці панелі повністю закривають наші потреби в електриці. Коли хмарно, ми трошки беремо з мережі, але це теж дуже суттєва економія і наших коштів, і електроенергії в Україні, що зараз особливо актуально. Тож нині жартуємо, що на нас працюють закарпатське сонечко та технології NASA.

співзасновник компанії snEco

Скоро snEco буде на європейських прилавках

Найперші плани – вийти на експорт. Це те, на що ми зараз робимо велику ставку. У Варшаві відкриваємо представництво «Прайм Снек». До речі, у Варшаві вже є офіс «Дії», і вони нам з усім дуже допомагають. Для експорту треба отримати два дозволи: український – про вихід на експорт, і європейський, що ми туди можемо ввозити нашу продукцію.

Влітку ми взяли участь у Warsaw Food Expo і представили наші снеки з сиру. Якраз зараз мій брат і бізнес-партнер Вадим проводить переговори у Варшаві, підписує контракти на експорт продукції snEco до Польщі. Дуже тішимося, що продукт, який нині робиться у Мукачеві, вже незабаром буде на європейських прилавках. І на кожній пачці та коробці буде напис «Зроблено в Україні». 

снеки від snEco

Зараз у нас по плану отримання експлуатаційного дозволу, щоби ми могли податися на включення до списку експортерів до Європи. Для продукції тваринного походження є окремий список, туди дуже непросто потрапити. Але ми впевнені, що у нас все вийде і ще один класний український продукт невдовзі підкорить світові ринки.

У мене вже тут, у Мукачеві, народився син. Це моя третя дитина, і я мрію, щоб мої діти виросли українцями, закоханими у свою країну, щоб вони пишалися нею, її нескореністю та свободою. А це залежатиме не тільки від виховання, а й від того що я сам зроблю для своєї країни сьогодні, завтра, післязавтра.

Суспільство

У києвських будинках встановлять пандуси й електропідйомники: де саме

Опубліковано

У 2024 році в Києві планується встановлення пандусів і електропідйомників у житлових будинках для покращення доступності.

Про це повідомляє КМДА.

Згідно з інформацією від Київської міської державної адміністрації (КМДА), цей перелік включає 390 адрес у різних районах міста.

Читати також: Veteran Hub випустив подкаст про працевлаштування ветеранок та ветеранів

Зокрема, у Печерському районі до списку додано 42 будинки, а у Голосіївському районі – 45 будинків. План на 2024 рік уже затвердили, а повний перелік доступний на порталі Києва в рубриці «Безбар’єрність» за посиланням

Якщо ваш будинок не включений до списку, але існує потреба в установці пандуса або електропідйомника, рекомендується звернутися до районної адміністрації або до контактного центру міста за номером 15-51.

Нагадаємо, що Нацперелік культурної спадщини України поповнився новими пунктами: що додали.

Фото: prom

Читати далі

Суспільство

Відновлює бойківські скрині й відновлюється працею. Різьбяр з Івано-Франківщини повернувся з війни у свою майстерню

Опубліковано

Перша картина, яку вирізьбив Василь, коли повернувся додому з фронту, — янгол та знищене місто. Перероблений на свій лад біблійний сюжет з молитви Ісуса в Гетсиманському саду: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти»

Василь витримав випробування на Донеччині, але багато його побратимів не вижило. Чоловік дивується, як це вдалося йому та відчуває, наче янгол та Бог охороняли його тоді — у страшних боях — і направляють тепер, після повернення.

ШоТам побували у майстерні різьбяра та поговорили з ним. 

Все життя — з деревом

До майстерні Василя Семка їхати близько 2 годин з Івано-Франківська, вона у Перегінському — на горизонті гори. Чоловік зустрічає мене біля зупинки автобуса — міцної статури, посивілий. За сонячними окулярами я поки не бачу його блакитних очей. 

Йдемо до майстерні — одразу відчувається різка зміна: на вулиці спекотно, обід, а тут — прохолодно, тихо, пахне деревом. Тут повсюди мистецтво, закінчені і незакінчені роботи, стружка, інструменти — їх взагалі море, ескізи, спроби, рами.  

У Перегінському майже всі займаються деревом, але більше лісозаготівлею. А Василь обрав для себе художнє різьблення. Каже, дивиться на шматок деревини і вже знає, що з нього вирізати. Чоловік не вчився цьому ніде, художньої освіти теж не має, але створює різноманітні скульптури та картини з дерева.

Василь Семко у своїй майстерні у Перегінському. Фото Олеся Богдан

Вперше за різьбярський інструмент Василь взявся у 14 років, і відтоді робота з деревом була з ним все життя. Тато Василя лісоруб, в юності Василь теж працював на лісозаготівлі — їздив і Карпатами, і Росією. Поки в Красноярському краї не повідморожував собі руки й ноги — сказав, що все, більше туди не поїде. Та зустрітися з «рускім міром» чоловікові таки доведеться — за роки, на Донеччині, в час повномасштабного вторгнення.

 «Спробуй зробити» 

Василь каже, ще підлітком пішов до майстра — це не було класичне навчання, майстер просто показав, як він працює. Тож хлопець надалі пробував сам — опановував інструменти, через недосвідченість міг порізатися, але не здавався. 

Коли Василь вперше поїхав до Києва продавати свої роботи — це було після армії, то на Хрещатику його заарештували і привезли до відділку тодішньої міліції. Хлопець пояснив, що просто хотів продавати свої роботи, поліціянти здивувалися, що він пішов не на Андріївський узвіз. Тож Василь вирушив туди, каже, люди доволі активно купували його роботи. 

Різьбяр працює з різним деревом: дубом, кедром, липою. Каже, у липи хороша пластика, з неї можна вирізьбити практично будь-що, вона добре піддається. 

— До всього доходив своїм шляхом. Це практика. Є інструменти, які «вигадав» сам, а потім побачив, що за кордоном вони існують. Я ж дійшов до цього з досвідом. Був один чоловік, казав: «Якщо б я мав стільки інструментів, як ти, то теж таке б зробив». Я тільки сказав: «Ну то спробуй».

Магія різьблення: крізь стружку проступають обриси людини. Фото надав герой


Звісно, майстерність різьбяра можна виміряти тим, що з мінімальним набором інструментів він може зробити чудову роботу. Але кожен інструмент призначений для чогось, пояснює Василь — є тонші, гостріші для дрібних деталей, є важчі, ширші.

 У його колекції є і саморобні стамески, а є й ті, які купував на закордонних аукціонах — фірми, яка їх виготовляла уже 100 років не існує, а інструмент продовжує служити. Хоч і в українських Карпатах.

Війна та опришки

На противагу популярній мисливській тематиці, підставкам під трофеї, Василь цікавився релігійною, живою пластикою людей — каже, це надихало його все життя. Бачив якусь картину чи скульптуру і розглядав, думав, як воно зроблено, намагався втілити у дереві. Розповідає, що колись зустрів роботи Пінзеля і заглядав з різних боків, заходив за обмежувальні лінії, хотів знати, як воно зроблено — наглядачки музею спочатку відганяли його, але як дізналися причину, то дозволили подивитися.

Оця постійна допитливість і рухає творчість Василя — він, маючи достатньо досвіду, може опанувати деревину, яка й не призначена для філігранного вирізблювання. Наприклад, смереку — це доволі примхлива деревина, з нею працювати нелегко, каже різьбяр. 

Саме з неї чоловік вирізьбив кілька незвичних дерев’яних фігур — він називає їх опришками. Каже, вони своєрідні, нашенські. Вирізьблює їх Василь без ескізу — просто бачить у деревині сюжет. Кожен опришок особливий — один з рибою, другий — з биком. Невеличкі замальовки з життя, та найбільше мене вражає композиція Різдво — де опришок тримає маля, поруч жінка, а смерека над ними перетворюється на зірку. Жодну з цих фігурок різьбяр не продає, каже, що рука не піднімається, вони мусять бути в нього. Він може в будь-який момент отримати за них кошти. Але опришки лишаються в майстерні. 

Один з опришків у різдвяній сцені. Фото Олеся Богдан

А один з опришків пройшов з Василем війну. Носив його з собою завжди, у всі бої — уламок приніс з гори Сивулі. Каже, це громовиця, тобто в дерево потрапила блискавка. У Карпатах вірять, що така деревина має магічні властивості. Тож опришок став оберегом для Василя.

Янгол і знищене місто

На війну Василь пішов одразу, як тільки почалося повномасштабне вторгнення.

— Практично всі мої побратими загинули, пару вижили. Я чудом лишився живим і з трьома пораненнями. Тепер час від часу їжджу до лікарні на реабілітацію. Там маю змогу побачити і своїх побратимів.

Коли Василь повернувся до рідного села, односельчанин попросив його вирізьбити ікону — тайну вечерю. Чоловік спочатку сумнівався, але таки послухав і зробив картину. Каже, після війни було важкувато повертатися до такої роботи, але Бог допомагає.

Це була не перша робота після повернення, перша — символічний янгол та місто на Донеччині, де Василь воював. Каже, мабуть, янголи його оберігали, якщо він вижив у таких страшних боях. І додає: аж не віриться. Каже, подарує її до церкви. За те, що повернувся. 

— Кожна моя робота неповторна. Ніякої картини не зробив абияк. Я роблю, щоб воно мені приносило задоволення, від душі. Усі роботи люблю — немає різниці, чи маленькі, чи великі. Усі вони з Божою любов’ю і Бог направляє мене в кожній.

До війни Василь також займався виготовленням меблів, зараз замовлень поменшало, але виробництво працює. 

Бабина скриня

Коли минулого року Василь повернувся з війни, то у бабиній хаті знайшов стару бойківську скриню. Вона була закидана різними речами, тому збереглася. Баба Василя прожила 92 роки, але звідки у неї ця скриня, чоловік не знає. Не лишилося нікого, хто міг би розповісти. Та Василь взявся досліджувати виріб так, як умів — як майстер по дереву. Розібрав її повністю, щоб побачити, як працювали старі майстри, які столярні з’єднання використовували. Каже, та бабина скриня зроблена з явора — його називають музичним деревом, адже з нього виготовляють скрипки. 

Василь Семко за роботою над скринею. Фото надав герой

Орнаменти на ній — громовики, смерічки, навіть проглядається тризуб. Різьбяр не тільки розібрав знахідку, а й почав робити такі ж нові скрині. На деяких відтворював орнамент точно, деякі робив трішки інакшими, пробував інші колірні схеми. Каже, навіть складно сказати, скільки таких скринь він уже зробив. Одна з них стоїть тут — у майстерні, роздивляюся її зблизька. Ту стару, з якої все почалося, теж — вона у іншій кімнаті.

Василь каже, можливо для когось це не так важливо, а для нього — так. Це пам’ять про родину, про рід, про те, що нащадкам завжди є чого повчитися у старих майстрів. І про те, що берегти своє — особливо цінно.

Навчити інших

Василь завжди щось вигадував у дереві — і дотепер це робить. 

— Це моя реабілітація, тут в майстерні у мене зовсім інакший світ. Хоч з голови війна нікуди не зникає, але з деревом я заспокоююся, занурююся у світ своїх композицій і творчих задумів. Буває, навіть не помічаю, скільки часу працюю вже.

Різьбяр каже, навколо багато несправедливості. Він розуміє, що ті, хто не був на війні, не можуть відчувати те саме, що й воїни. Якось приїхав до Івано-Франківська, щоб забрати дрон для хлопців на передову. А там — музика, танці, все вирує. А Василя це шкребе, наче й зрозуміло, що життя продовжується, а все одно мулько.

Василь знає, як бути корисним. Все просто: якщо робота з деревом допомагає йому, то може допомогти й комусь іще. Тож різьбяр сам виготовив 100 інструментів — повезе їх у Львів і буде допомагати тим, хто повернувся з війни з пораненнями, як і він. Вірить, що це може розвантажити хлопців. Тож з радістю поділиться досвідом — як це у дереві бачити щось більше і звільняти цю красу від зайвого.

Робоче місце Василя Семка. Фото Олеся Богдан


До нього у майстерню часто приходять відвідувачі, щоб спробувати і самим повирізьблювати. Василь каже, приходять і військові, і переселенці. Сам чоловік часто їздить на Схід до своєї 110 бригади, привозить автівки, дрони та гостинці. 

Місце сили і чому Росія програє

До того, як піти на війну, Василь у лютому піднявся на Сивулю. Вона ще й доволі стрімка. Це саме та гора, де знайшлася деревина для його оберегу-опришка. Повернувшись з війни, Василь теж підніметься на Сивулю — і на ній все ще буде сніг. Чоловік каже, було дуже важко, але таки вдалося видряпатися. Гори — це місце сили для Василя, каже, вони надають енергії. І надихають теж. Під час пандемії коронавірусу чоловік вигадав незвичні мініатюри — невеличкі замальовки, де міський світ стикається з гірським. Де людина шукає своє пристанище, де насувається буря.

Гори це ще й місце, де Василь народився і де зростав. Чоловік впевнений, що це теж дає силу — бути українцем.


— Імперії мусить прийти кінець. Вони нас ненавидять і бояться. От кажуть, що «западенці» самі націоналісти. Але ж тут нема такого культу як у москалів. Ми собі вірили в Україну, я з дитинства не любив москалів: ні галстуків, ні жовтенят. І це в генах — це не можна знищити.

Василь з побратимами на війні. Фото надав герой

Він добре знає, що таке Росія:

— У нашому регіоні після війни НКВСники всіх шукали і мучили. Моєї мами брат загинув від москалів. Дуже багато таких історій. Є ті, який реабілітували після 20 років у Сибіру. І вони повернулися вже у незалежну Україну. Дочекалися.

Але боротьба з Росією на цьому не скінчилася, і Василь впевнений, якщо ми не знищимо їх зараз, то це чекатиме наших дітей — бо окупанти не відступлять.

— Відроджуватися — це в наших генах. А москаль що? Красти, убивати, ненавидіти. В них ні духа, нічого. 

На прощання Василь дарує мені одну зі своїх мініатюр — з назвою «Крізь морок». Каже, хай це буде нагадуванням, що всі ми вийдемо через цей морок і, дай Бог, повернемося додому.

Читати далі

Суспільство

У Києві пройде фестиваль песиків коргі

Опубліковано

2 червня на території спортивно-розважального комплексу «ІКСПАРК» у Києві відбудеться фестиваль «Коргія 2.0». Цей захід не тільки розважальний, але й має важливу місію — популяризацію каністерапії, або зоотерапію із залученням спеціально підготовлених собак.

Про це повідомляє “ТиКиїв”.

фото: пресслужба “Коргія 2.0”

Про каністерію

Каністерапія є новим, дієвим та загальнодоступним методом, який допоможе покращити моральний стан військових, ветеранів, ВПО, військовополонених, дітей із затримкою розвитку та людей з ПТСР, депресією та тривожністю.

Мета фестивалю: Популяризація каністерапії, яка стає ефективним способом боротьби з психічними порушеннями як під час військового періоду, так і після його завершення.

Читати також: В Дії запрацювали сервіси заміни водійського посвідчення та перереєстрації авто

Програма фестивалі “Коргія 2.0”:

  • Пізнавально-розважальні заходи: Лекції та майстер-класи з догляду, виховання та соціалізації песиків, які сприяють розвитку pet-friendly культури на всіх рівнях.
  • Змагання коргі: Різноманітні дисципліни для чотирьохлапих учасників, конкурс костюмів та багато іншого.
  • Фотозони та ярмарок: Зони для фотографій, ярмарок товарів для собак, фудкорт для людей та спеціальний догкорт для песиків.
  • Весілля коргі: Родзинкою заходу стане справжнє весілля відомого коргі Армані та його обраниці Мелісі.
  • Благодійні акції: Розіграші та акції, кошти від яких підуть на допомогу тваринам у притулках. Відвідувачі повинні придбати книгу пса-блогера Гермеса, а виручені кошти підуть на підтримку зоопритулку “Сіріус”, який постраждав під час наступу росіян на Київську область.

«Коргія 2.0» є частиною серії фестивалів для собак HOLY DOGGY, які вже другий рік поспіль популяризують каністерапію та сприяють розвитку pet-friendly культури. Під час першого фестивалю “Коргія” у 2023 році було зареєстровано рекорд України з найбільшого скупчення коргі.

Нагадаємо, що на акаунті Unreal Engine опублікували роботу українського художника.

Фото: пресслужба “Коргія 2.0”

Читати далі