«Татко в декреті»: автор блогу з порушенням слуху ламає упередження щодо батьківства

Бути татом, що залишив роботу заради догляду за дитиною — це вже зіштовхуватись із стереотипами, а надто якщо при цьому маєш порушення слуху. Але Григорій Фесенко доводить — жодні бар’єри не завадять усвідомленому батьківству. Він не тільки разом з дружиною доглядає за донькою Алісою, а й веде блог «Татко в декреті», де ділиться своїм досвідом.

Як це — ламати суспільні упередження, дізнався ШоТам.

Відчув себе найщасливішим татом 

Багато хто з чоловіків (та й жінок) говорить, що партнерські пологи можуть зашкодити стосункам, — мовляв, коли він побачить те, що не потрібно, стосунки зійдуть нанівець. Як на мене, це думка людей, які не довіряють одне одному. Стосунки будуються на довірі та підтримці, і складні часи легше долати, коли поруч є рідна для тебе людина.

Григорій та його дружина Оксана вирішили, що в них будуть партнерські пологи. Фото надав Григорій 

Моя дружина боялась пологів, і їй була потрібна підтримка. Хтось обирає народжувати самою, хтось — із мамою чи сестрою, а ми вирішили, що поряд буду я — ми ж обидвоє брали участь у зачатті. 

Побачити доньку з перших секунд її життя — це неймовірно. Коли я взяв Алісу на руки, відчув себе найщасливішим татом у всьому Всесвіті. 

Декрет — не лише для мам

Ми з дружиною ще до вагітності думали, що найімовірніше в декреті буду я. Рідні та друзі поставились до цього нормально — у цьому ж нічого такого немає. 

Я ще тоді пожартував, що заведу блог під час декрету. Дружина наполягла, щоб таки спробував, тож уже більше місяця я веду блог «Татко в декреті». Коли починав, не очікував, що він матиме такий успіх, та одне відео вже набрало мільйон переглядів. 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Григорій Григорович (@tatko_vdekreti)

Мій блог — про те, що в декреті може сидіти й чоловік. Дитину планує пара, тому й у парі потрібно її виховувати. Не розумію чоловіків, які не беруть на себе цей обов’язок, — круто ж знати свою дитину настільки, як її мама.

Роль батька в житті доньки особливо важлива — він навчає її, як з нею можна поводитись іншим людям, бо ймовірно вона обере чоловіка, схожого на батька. А ще тато дає своїй малечі відчуття безпеки.

Поєднувати блог і батьківство складно: треба придумати, про що зняти, тоді сама зйомка, і змонтувати. Дитина в мене на першому місці, тому відео не так часто виходять. 

Нашій Алісі вже два місяці, і ми з дружиною поділили обов’язки по догляду за нею: я годую доньку, граюся з нею, роблю зарядку, а дружина змінює памперси, переодягає її та вмиває. Разом купаємо та гуляємо на свіжому повітрі. 

Те, що у мене порушення слуху, не впливає на дитину, бо в нас будується власний звʼязок і розуміння мови. Для зручності в мене є радіоняня, щоб розуміти, коли Аліса плаче або прокинулась. Під час сну я тримаюсь за неї, щоб краще чути. 

До народження доньки Григорій хотів сина, але коли побачив Алісу, зрозумів, що не знає, чи міг би полюбити сина так сильно. Фото надав герой

Порушення слуху — не перешкода

Порушення слуху не завадило мені зустріти свою майбутню дружину — вона спеціально вивчила жестову мову, аби ми могли краще спілкуватися, та носила разом зі мною слуховий апарат, щоб я комфортніше себе почував, хоч у неї нема проблем зі слухом.

Я бачу, як людям з порушеннями слуху відгукуються мої відео. Також своїм блогом хочу показати приклад, щоб люди, які втратили слух, не падали духом. От я народився чуючим, навіть ходив у звичайний дитячий садок і вмів говорити, та згодом захворів і втратив слух, тому навчався в спеціалізованій школі. Проте ще під час навчання я знявся в одній з головних ролей у фільмі «Плем’я», а після школи вирішив стати кухарем. 

Я ділюся тим, як складно мені було знайти роботу, бо людям часто потрібно голосно говорити зі мною і повторювати, коли я недочув чи не зрозумів чогось. Я не одразу не знайшов місце, де мене підтримали. Працював кухарем у ресторані — мені там було комфортно, бо навколо багато шуму, і всі іноді недочувають, — проте з народженням доньки звільнився, щоб бути поруч з нею.  

Сім’я Фесенків на прогулянці. Фото надав герой 

Усе, про що я мрію тепер, — щоб моя донечка росла в мирі, у сучасній та прогресивній Україні. І щоб вона була щаслива, як я, коли бачу посмішку Аліси або відчуваю, як вона стискає своїми маленькими ручками мій палець.