Суспільство
«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової
Історія Cantona Pub почалася з дружньої інвестиції, яка за сім років перетворилася на легендарний футбольний паб у центрі Львова. Тут збираються вболівальники, айтівці, артисти філармонії та оперного театру. А тепер – ще й волонтери, які допомагають ЗСУ.
З 24 лютого Cantona Pub перетворився на волонтерський центр, який упродовж перших двох тижнів був радше пунктом обігріву, ніж закладом із крафтовим пивом. Сьогодні команда пабу відновила роботу, але продовжує допомагати військовим. Адже частина з них напередодні війни сиділа за одним із столиків, а вже за тиждень вирушила на передову.
Енді Марковець
Засновник та власник львівського футбольного пабу Cantona Pub
Вболіваю за львівські «Карпати» з шести років
Я дуже люблю футбол, переглядаю матчі за будь-якої нагоди, та й сам раніше грав за аматорські команди. А почалося все, мабуть, ще в 1993 році. Тоді в шестирічному віці батько вперше взяв мене на матч львівських «Карпат». І відтоді я почав вболівати за «левів». Ця любов триває й донині – вже майже 30 років.
А трохи згодом, у травні 1999 року, я почав слідкувати за грою «Манчестер Юнайтед». Тоді на стадіоні «Камп Ноу» в Барселоні відбувся знаменитий фінал Ліги чемпіонів УЄФА. «Манчестер» програвав із рахунком 0:1, але на останніх хвилинах забив два голи й вирвав перемогу в німецької «Баварії».
Із відкриттям пабу допомогли друзі
До відкриття пабу я протягом чотирьох років працював на «24 каналі». Був інженером, технічно забезпечував, аби у наших редакторів було відео для сюжетів. Але сталося так, що я втратив роботу.
Коли я вже був безробітним і все йшло, скажімо так, не дуже добре, до мене звернулися друзі. Вони чомусь повірили в мене й запропонували інвестувати свої заощадження. Так, кошти були невеликі, але це все одно неабияк надихнуло.
І одного ранку я прокинувся з чітким усвідомленням того, що маю робити далі і як це все виглядатиме. Тоді й з’явилася й назва нашого пабу і концепція – яким має бути заклад. Це все було сім років тому – в 2015.
Паб, у якому збираються і вболівальники, і артисти оперного театру
Коли ми лише починали роботу над відкриттям пабу, головною ідеєю було зробити місце, в якому можна буде подивитися будь-який матч. У Львові багато барів, але футбольних – практично не було. Тому ми прагнули створити заклад, де могли б збиратися любителі футболу, дивитися та обговорювати матчі й пити смачне крафтове пиво.
Ми не були першим футбольним пабом у Львові. Але інші паби дуже швидко зачинялися. Сьогодні, напевно, подібних закладів у місті вже немає.
Чому назвалися на честь Еріка Кантони (легендарного нападника «Манчестер Юнайтед», – ред.)? Через його харизму, характер та щирість. Мені здається, це дуже пасує і футболісту, і пабу. Якщо в тебе є власний стиль, якщо ти маєш харизму, завжди залишаєшся собою й любиш те, що робиш, – на тебе точно чекає успіх.
Ідуть не в заклад, а до людей, які там працюють
Ми позиціонуємо себе як локальний паб. До нас ходять або наші друзі, або ті, хто мешкає чи працює неподалік. Наприклад, практично весь оркестр Львівської національної філармонії, артисти балету оперного театру, айтівці тощо. Тобто немає такого, щоб у пабі сиділи лише футбольні фанати. І тим більше ніхто не дивитиметься на тебе косо, якщо ти просто прийшов випити пива чи поїсти.
Думаю, найбільший наш актив – це команда. Я хоч і власник, але щодня працюю як бармен. Тобто кожен із нас – універсальний солдат. І якщо я не можу з якихось причин бути барменом, на моє місце без проблем стає офіціантка Катя або кухар Руслан.
Наша команда дуже згуртована, адже ми працюємо разом практично з самого початку. А отже, плинності кадрів у нас немає. Це важливо, бо часто відвідувачі ходять не в конкретний заклад, а до персоналу. До людей, які тебе обслуговують, наливають пиво й готують їжу.
Сплячі люди в нашому Instagram – володарі Кубка Гаскойна
До 24 лютого у нас була традиція: кожен, хто випивав так багато, що засинав, отримував уявний Кубок Пола Гаскойна. Це англійський футболіст, гравець збірної, який «поховав» свою кар’єру через алкоголь. Після гри він міг прямо в формі й бутсах бігти зі стадіону в паб, аби випити свіжого пивка.
Через деякий час у нас в пабі з’явилася книга з його біографією. І ми вирішили, що будемо публікувати в Instagram лише світлини людей, яку беруть цей Кубок Гаскойна. Але це все було до війни. Сьогодні ми вже не дозволяємо, аби подібне траплялося.
Перші два тижні працювали як пункт обігріву
Неможливо бути готовим до повномасштабного вторгнення в 21-му столітті. Тим більше, коли світ дуже медійний. І уявити, що в центрі Європи може спалахнути така війна, – було дуже складно.
Але коли це почалося, ми всі зібралися й вирішили працювати далі. Ніхто не хотів нікуди їхати, всі залишилися на своїх місцях. Перші дні у Львові було дуже багато переселенців з інших регіонів, людей, яких зачепила війна.
Ми почали їх безкоштовно годувати, якось втішати. Вже 25-го лютого ми з моєю дівчиною Катериною забрали кота й перехали на два тижні до паба. Просто, щоб завжди бути тут і допомагати.
Якоїсь миті у нас було дуже багато людей, почали сходитися волонтери, приносити різні речі, які необхідно було передати на фронт. Адже це зручно – наш заклад розташований у центральному районі міста.
Ті, хто вчора пив у нас пиво, сьогодні вже на війні
Водночас ми почали думати над тим, як допомогти нашим друзям, які з першого дня вирушили на війну. Уявіть, ще минулої п’ятниці вони сидять в пабі й п’ють пиво, а вже через тиждень усі ці, умовно, п’ятнадцять чоловіків у складі одного підрозділу воюють десь на сході нашої країни. Ми не могли не підтримати їх. Хотілося, аби в хлопців було все найкраще – каски, броники, приціли, медицина. Це все – розхідний матеріал, і його потрібно постійно поповнювати.
Наразі ми допомагаємо, перш за все, тим, кого знаємо особисто. Але ніколи не відмовляємо, якщо до нас звертаються. Наприклад, якщо була потреба знайти 25 аптечок, а ми закупили 50 – відправляємо всі 50 до різних підрозділів. Туди, де цього потребують.
Насправді, більшу частину роботи беруть на себе саме волонтери. Ми надаємо частину приміщення, допомагаємо переносити коробки, але саме вони роблять практично неможливі речі. Це 10-15 людей, які шукають усе необхідне, знаходять, пакують та відправляють на передову. І більшість із них – наші постійні відвідувачі.
Працюємо далі, аби донатити на ЗСУ
Перші два тижні повномасштабної війни ми працювали як столова та пункт обігріву. Але коли на барі мене почали запитувати не про допомогу, а про односолодовий віскі, я зрозумів, що можна знову працювати, заробляти гроші та допомагати армії.
Сьогодні ми на 80% працюємо як звичайний паб, а на 20% – як база для волонтерів. Ми виділили для них певну частину приміщення, де можна зберігати допомогу для військових. Також у наших волонтерів завжди є місце для обіду чи відпочинку. Але решта площі – це паб, у якому приймають замовлення та показують футбол.
Коли про нас написав Кантона, я два дні не міг перестати усміхатися
У перші дні війни до нас завітав французький журналіст, який приїхав, аби висвітлювати війну. Його дуже зацікавив наш заклад, адже Кантона – також француз. Цей журналіст тусувався у нас майже тиждень. А згодом на сторінках провідного французького спортивного видання L’Еquipe вийшла його стаття, де було згадано й Cantona Pub.
За кілька днів після цього з нами зв’язався рідний брат Кантони – Жан-Марі. Мовляв, Ерік хотів би опублікувати в Instagram кілька світлин на нашу підтримку.
Коли він справді запостив наші фото, я, чесно кажучи, два дні не міг перестати усміхатися. І навіть не так важливо, чи приїде він сюди після перемоги. Важливо, що він знає про нас, підтримав нашу роботу і Україну загалом. А отже, ми не самі в цій війні проти величезної імперії.
Завдяки цьому допису у нас збільшилася кількість пожертв на допомогу армії. А ще люди почали просити шеврони, які ми зробили для наших воїнів. Тож тепер, аби отримати шеврон Cantona Pub, достатньо кинути на рахунок будь-яку суму. І це також дає свій результат.
Не шкодуйте зусиль та грошей для нашої перемоги
Звичайно, коли в твоїй країні війна, ніхто не може почуватися в безпеці. Ніхто не може бути впевненим, що побачить наступний світанок. Тому треба всіма можливими способами та силами допомагати нашим захисникам. Аби в них було абсолютно все. І не варто шкодувати жодних грошей та жодних зусиль. Бо саме так день нашої перемоги настане якомога швидше.
Якщо Кантона справді приїде святкувати нашу перемогу – це буде неймовірна подія. Але спочатку нам потрібно перемогти. А вже потім будемо домовлятися, як все влаштувати. Адже з війни повернуться й наші друзі. Напевно, буде якась програма, екскурсії. Але це все буде вже згодом, після. Після нашої перемоги.
Номер карти для переказів по Україні
5168745322065381 (ПриватБанк)
ANNA LEVCHUK
UA513052990000026205738702315
SWIFT / BIC CODE: PBANUA2X
Bank name: PRIVATBANK
Bank Address: 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
PayPal: [email protected]
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
