20-річна Софія не була готова ставати прийомною мамою, але всіляко прагнула допомагати дітям. Вона дізналася про наставництво й через 4 роки стала для 12-річної Аліни тим самим надійним дорослим, на якого підлітка може покластися і з кого бере приклад. #ШОТАМ розповідає, як жінка допомагає підлітці з інтернату віднайти опору, повірити в себе, розкрити потенціал та підготуватися до дорослого життя. «Пішла на це, бо мала ресурс» Софія Юдіна — маркетологиня, яка після 5+ років роботи з бізнесами й брендами перейшла в неприбуткову організацію і тепер є радницею з наставництва в Офісі молоді та дітей «ДІйМО». «Цей етап — для мене не просто чергова робота. Це слідування своєму тому самому внутрішньому навігатору до покликання і тієї відповідальності, яку, я вірю, дає Бог», — написала в Instagram Софія. Фото із соцмереж Софії Усе своє життя Софія так чи інакше пов’язувала з дітьми: бавила молодших братів і сестер, проводила час із малюками друзів, волонтерила. Уявляла, як візьме у свою сім’ю дитину, яка позбавлена батьківського піклування. У 20 років до усиновлення Софія ще не була готова, тому вирішила спробувати наставництво — один зі способів підтримки дітей із закладів інтернатного типу. Дізналася про цей формат випадково, із соцмереж. «Наставництво стало для мене виходом. Я зрозуміла, що маю цим займатися», — поділилася Софія. У 2020 році вона подала заявку. Через рік — пройшла навчання, а 21 лютого 2022-го — отримала висновок у Центрі соціальних служб. Мав розпочатися добір дитини, але розпочалося повномасштабне вторгнення. Багато дітей із Києва, де мешкає Софія, евакуювали за кордон. Однак жінка не втрачала надії й продовжувала чекати. Їй зателефонували через 2 роки й запропонували познайомитися із 12-річною Аліною. «Я їхала в потязі, було незручно розмовляти. Але я так довго чекала на цей дзвінок, що із захопленням слухала все, що мені розповідали про цю дівчинку», — згадує про той дзвінок Софія. Жінка ділиться, що не уявляла якусь конкретну дитину, коли готувалася стати наставницею. «Я пішла на це, бо мала ресурс. Це не так, як у магазині: “Мені ось таку чи ось таку дитину”. На співбесіді уточнили деякі критерії, наприклад, щодо віку дитини, щоб з огляду на мій молодий вік вдалося зберігати певну ієрархію», — пояснює Софія. Читайте також: Замість цукерок на свята — турбота. Досвід волонтерки, що у 24 роки стала наставницею дитини з інтернату «Я не хочу, щоб вона жила минулим» Аліна родом із Донецької області. Її життя — це постійні переїзди: то в заклад інтернатного типу, то додому, то знову в заклад. За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення — евакуація до Києва. У дівчинки є молодші брати, але дорослої людини, якій можна довіритися, у неї фактично ніколи не було. Ніхто з родичів не підтримує з нею зв’язок, крім братиків, з якими вона проживає в спецзакладі. «Під час знайомства з директором закладу, де живе Аліна, мені не розповіли багато про її історію, що сталося з родиною. Але мене це не дуже хвилювало, бо якщо вона вже тут, то що б не було — їй потрібна людина поруч», — каже Софія. Фото з архіву Софії Про притулок, у якому виросла, Аліна згадує з позитивом, розповідає про своїх вихователів. Софія каже, дитина не дивиться на це, як на життєву драму: вона все сприймає інакше. Тож наставниця не заглиблюється в деталі й не розпитує зайвого. «Треба розуміти, що переміщення з одного закладу в інший — це не просто зміна ліжка чи стін. Її друзі, її вихователі були єдиними стабільними людьми поруч. Але я як наставниця не хочу, щоб вона жила минулим, я хочу допомогти їй із теперішнім і майбутнім», — пояснює Софія. Фото з архіву Софії Маленькі кроки до великої самостійності Перед першою зустріччю з Аліною Софія вже знала, що дівчинка любить малювати. Тому завітала на знайомство з подарунком — привезла картину за номерами. Відтоді намагається заохочувати її таланти, підтримувати, коли вона проявляє ініціативу. «Я хочу, щоб вона знала — вона може досягти всього, чого б не захотіла. Я прагну, щоб вона була відкрита до нових досвідів, до нових знань», — каже наставниця. Фото з архіву Софії Щоби підлітка Аліна стала успішною дорослою, Софія допомагає їй соціалізуватися і набувати нових навичок. Жінка вважає, що основна проблема дітей, які зростають у закладах інституційного догляду, — обмеженість вибору. «Їхній світогляд формується з того, що вони бачать у стінах закладу. Вихователі навряд багато розповідають про життя. Я ділюся з Аліною про свою сім’ю, традиції, роботу, побут, подорожі тощо. Вона бачить, як ще можна жити», — додає Софія. Кожна зустріч із Софією перетворюється для підлітки на новий досвід: цікаві розмови, походи в гості, поїздки. Одного разу вони їхали по Подолу в авто із чоловіком Софії. Він сказав, що хоче випити кави. І вони всі разом поїхали не в кав’ярню, а на кавове виробництво поблизу, де побачили різні процеси: як обробляють кавові зерна, як каву смажать, пакують тощо. Фото з архіву Софії Багато зустрічей Софії та Аліни наповнені маленькими практичними уроками. Наприклад, як робити покупки, планувати бюджет, користуватися комп’ютерними програмами або готувати їсти. Фото з архіву Софії Як дівчата готувати картоплю з м’ясом, запам’яталося обом на довго. Перед зустріччю Аліна підібрала рецепт, і вони разом сходили по продукти. Для підлітки кожен етап приготування був чимось новим. «Я вчила її чистити й різати картоплю. Не критикувала, а просто пояснювала. Сказала: “Давай я покажу, як я це роблю зазвичай, як мене вчила мама”. Я бачила, з якою увагою вона спостерігає і повторює. Ми з’їли по дві порції й дуже пишалися одна одною»,— каже Софія. Тепер Софія жартує, що навіть якщо їхні стосунки завершаться, вона точно знає, що Аліна зможе посмажити собі картоплю. Фото з архіву Софії За півтора року, у які Софія є наставницею Аліни, дівчинка багато чого навчилася — вона може користуватися гугл-картами, оплатити проїзд у транспорті. Зараз це зрозумілі речі, але коли вони починали, все було нове. Софія каже, що помітила, як Аліна стала впевненішою, більш обізнаною, почала креативніше мислити. Наприклад, раніше на питання відповідала «Я не знаю» і швидко здавалася. «Я перестала приймати цю відповідь. І вона почала більше пояснювати, аргументувати свою позицію. Тепер коли ми граємо в якусь гру, і я кажу “Я не знаю”, вона мені у відповідь: “Така відповідь не приймається!”. Для мене це про гумор, про інтелект, про рефлексію. Це класно!»,— тішиться успіхам підлітки Софія. Фото з архіву Софії «Ми з Аліною знайомі майже півтора року, а я досі не знаю, як моя турбота й підтримка вплине на неї. Я дуже вболіваю, щоб вона змогла стати самостійною дорослою: обрала професію, яка подобається, була компетентна, як керувати своїми грошима, як вести побут», — зізнається наставниця. Софія вважає, що наставництво — це маленькі речі, які в довгостроковій перспективі принесуть великі плоди. Особливо така форма підтримки необхідна підліткам, які випускаються зі школи й на них попереду чекає самостійне життя поза стінами закладу інтернатного типу. «Такі діти з різних причин уже можуть не бути усиновлені або прийняті в родину. Якраз для них наставництво може стати справжньою опорою, допоможе знайти людину, яка підтримає, підкаже, соціалізує, на власному прикладі покаже, як ухвалювати дорослі рішення», — пояснює Софія. Про те, як стати наставником, можна дізнатися більше на сторінках «ДІйМО» у соціальних мережах.
В окремій кімнаті у львівському інтернаті особлива атмосфера — у різнокольорових чашках заварений чай, а діти з пачками попкорну дивляться на ноутбуці кіно. Таку зустріч організувала Аліна Шаповал, адже вона — наставниця для дітей, позбавлених батьківського піклування. Програма наставництва — це соціальна послуга, яка допомагає дітям з таких закладів підготуватися до самостійного життя. Наставник чи наставниця підписують контракт щонайменше на рік, але загалом можуть лишатися в цій ролі до досягнення дітьми повноліття. Що саме роблять наставники та чому Аліна вважає це кориснішим, ніж подарунки на свята, розповідає ШОТАМ. Аліна Шаповал наставниця дітей, позбавлених батьківського піклування Почула про наставництво і зрозуміла, що це моє Я сама з Прилук Чернігівської області, після коледжу переїхала до Львова на навчання. Родина не дуже підтримувала моє рішення, та й я не мала змоги часто їздити додому, тому починала все на новому місці практично з нуля. Львів я обрала, бо це місто близьке мені за ментальністю — у мене вдома переважно говорили російською, а мені це не подобалося. Саме тому я вчилася на культурології та, аби брати участь у громадському житті, стала волонтеркою. Про можливість наставництва почула в організації, де тоді волонтерила — «Фундація регіональних ініціатив». Так стала наставницею у 2021 році, коли мені було 24.У мене завжди була думка, що я хочу одну дитину народити й одну всиновити. І, мабуть, наставництво для мене, як певна підготовка. Я долучилась до наставництва через ГО «Турбота в дії», пройшла співбесіду, зібрала медичні довідки — від нарколога, психіатра, довідку про несудимість, а тоді настав час отримати дозвіл від соціальної служби. Далі — триденне навчання. Я часто їздила в дитбудинок на свято Миколая — традиційно з іграшками та солодкими пакунками. Але засумнівалася, чи цукерки — це єдиний спосіб їх підтримати? Нам розповідали про психологію, фізіологію дітей, і як те, що вони виховуються в дитбудинках, впливає на психіку. Дівчина, яка вже волонтерила в дитбудинку, ділилася історіями, і це допомогло підготуватися. Для мене було відкриттям, бо моя роль — не тільки в соціалізації чи іграх з дитиною, а набагато глибша. Щоб обрати собі наставну чи наставного, я перечитувала дитячі анкети, орієнтувалася на вік і захоплення, але більше опиралася на власні відчуття. Коли обрала собі 16-річну наставну, прийшла зі своєю менторкою на знайомство з нею в дитбудинок.Ми поспілкувалися, зрозуміли, що все окей, і далі я підписала підписала договір між мною, громадською організацією та дитбудинком — і дитина, і наставник можуть відмовитися від наставництва, якщо після зустрічі в них є сумніви. Чому наставництво краще за цукерки Різдвяні свята — це період, коли люди охоче відвідують дитячі будинки, привозять подарунки та солодощі. Але я відстоюю думку, що це не найкраща практика. Вона розвиває комплекс споживацтва — діти звикають, що їм усе дадуть, бо коли в них є будь-які іграшки чи техніка, вони це не цінують. Це дуже помітно, коли вихованці потім ідуть у своє самостійне життя й не знають, як розпоряджатися бюджетом. Діти починають сприймати людей навколо як тих, хто їм щось повинен. Їм складно вибудовувати стосунки. Коли волонтери приходять до дітей, вони дуже швидко звикають, охоче обіймаються, розповідають історії. А потім люди їдуть, і дитина знову відчуває себе покинутою. До того ж, солодощі закінчаться, а користі не лишиться. Наставництво — набагато краща альтернатива, адже означає постійну роботу з дитиною: є час на вибудовування довіри, на зближення, обговорення планів на освіту тощо. Аліна намагається влаштувати для дітей свято навіть при перегляді фільмів. Фото надала героїня Програма передбачає, що наставник приходитиме до дитини раз на тиждень — бажано обрати один день, адже дітям важлива стабільність. Я раджу не обіцяти чогось, якщо не можеш цього виконати — краще заздалегідь попередити, що не прийдеш, і запропонувати альтернативу, як-от зідзвонитися онлайн. Це непростий досвід і дуже відповідальний — побудувати з дитиною довіру складно. Наставників просять не приходити постійно з подарунками, щоб дитина хотіла саме зустрічі, спілкування, а не матеріальних речей — це теж допомагає будувати здоровіші стосунки. Хочу, щоб дитина стала собі опорою Два роки я була наставницею для підлітки з дитбудинку — час припав і на повномасштабне вторгнення, тож було нелегко. Але я таки приходила до неї, спілкувалася телефоном, шукала підхід. Коли їй виповнилося 18 років, вона випустилася з дитбудинку й довго не спілкувалася зі мною. Я кликала її зустрітися, та вона не приходила. Мене це засмучувало, але я прийняла цю ситуацію і сказала, що на зв’язку, коли треба. І пишу періодично. Зрозуміла, що деколи треба прийняти позицію такого собі спостерігача — не втручатися в чужий досвід чи нав’язувати думку, а підтримувати людину. Лише за останні кілька місяців ми стали ближчими — вона звертається до мене, щоб поділитися своїми емоціями, і для мене це дуже цінно. Аліна — наставниця для дітей з дитбудинку вже три роки. Фото надала героїня Я досі називаю дівчину своєю наставною та не зникаю з її життя, хоч зараз маю нову наставну — 11-річну дівчинку, яку зустріла в перші дні повномасштабного вторгнення. Пам'ятаю, тоді прийшла до своєї старшої наставної, і вони якраз сиділи в укритті — почалася тривога. Дитбудинок збиралися евакуювати за кордон, тож я принесла смаколиків у дорогу. Тоді й побачила цю дівчинку — і вона мені так сподобалася! Така відкрита, харизматична. Мені хотілося зробити для неї щось хороше, тож за пів року я стала її наставницею. Тепер навідуюся до дитбудинку з попкорном, щоб дивитися фільми, як у кінотеатрі, чи приношу настільні ігри. У моєї молодшої наставної є ще менші брати та сестри, тож проводжу час разом з усіма. Але не лише за іграми — для мене цінно ще й пояснювати дітям, чому не варто слухати російську музику, а натомість важливо знати нашу історію. Я вірю в те, що покоління виросте свідомим тільки якщо з ним говорити. З дітьми Аліна грає в настільні ігри та багато розмовляє. Фото надала героїня Якщо хтось розглядає для себе можливість стати наставником, то раджу відкинути думку, що для цього треба стати ідеальною людиною. Так, це відповідальність, але люди часто думають, що їм треба розібратися в психології, ще щось вивчити. Дитині потрібна людина, вона хоче мати друга. Також не треба ідеалізувати дітей та робити їх кращими. Не варто сприймати все на свій рахунок, ображатися — лише бути терплячим. Зараз я зрозуміла, що суть наставництва для мене — щоб дитина повністю прийняла, полюбила себе та стала собі опорою. Це те, над чим я працюю. Як стати наставником чи наставницею для дитини з інтернату Звернутися до обласного центру соціальних служб, до локального центру соціальних послуг там, де ви живете, або ж до організацій, які працюють з наставництвом — наприклад, до Асоціації Наставництва для дітей та молоді (Київ) чи ГО «Турбота в Дії» (Львів). З вами проведуть співбесіду, координатор програми і психолог, і якщо нема застережень, то можна збирати документи: медичну довідку, довідку про відсутність судимості тощо. Обов'язково треба пройти 4-денний тренінг, щоб дізнатися особливості вікової психології та як комунікувати з дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Після тренінгу соціальні служби приймають рішення, чи можете ви стати наставником, і якщо застережень нема — видається Висновок про можливість провадження діяльності з організації наставництва. Координатор програми у співпраці із соцслужбами і представниками закладу попередньо підбирає для дітей наставників, що зможуть знайти з ними контакт і допомогти. Тож коли з'являється дитина, наставником якої можете стати саме ви — пора знайомитися. І якщо дитина не проти вас як наставника, тоді формується ваша пара. Тільки після цього з вами укладають договір про наставництво. І так ви можете починати своє волонтерство!
