місцевий бізнес

Як намистинку на волосінь – одну до одної. За допомоги великої голки і грубої нитки пані Йолана нанизує перець для сушіння. Важливо це робити правильно: лише через центр плодоніжки, аби підсохла перчина трималася низки й не відірвалася. Для цього важливого у виробництві паприки процесу – сушіння – також застосовують спеціальний ґаджет: шматок труби, який встромляють у сітку. Кілька вправних звичних рухів – щільно наповнені ясно-червоні міхи розвісять, і вони прикрасять усе подвір’я. Велика Добронь — закарпатське село з перцем Перцеві гірлянди створюють осінній шарм Великої Доброні (36 км від Ужгорода). Це закарпатське село з перцем. Основний промисел і те, з чим працюють і з чого живуть люди, – це традиційне виготовлення улюбленої духмяної спеції. Знаменитої доброньської паприки. І ні, це не чилі. Паприка Великої Доброні, попри всю любов закарпатців до гострого (даються взнаки традиції пряної угорської кухні), – саме солодка Василь, чоловік пані Іболі, опікується не тільки розвішуванням перцю, але й власне вирощуванням. Жаліється, що здоров’я вже не як у молодого. Та все одно зо три центнери перцю родина заготовить. Це як рахувати свіжого. Потім майбутня паприка висохне хоча б удесятеро. І вже як прянощі її придбають перекупники. Але це буде згодом. Зараз же спеції, без яких не уявляє свою кухню кожна не тільки закарпатська хазяйка, лише готують до використання. «Та десь половинка гектару вадь мало менше!» (або трохи менше – закарпатська говірка) – так оцінює потенціал площі під перець на своєму ґаздівстві (господарстві) пан Ґейза. У гірляндах духмяного солодкого червоного у нього просто все обійстя. Та і сам він пан «із перцем». Не дає ся вузвідати (не хоче, аби розпитували) про те, скільки саме вирощує та скільки ж із тих сіток свіжого перцю буде ароматних прянощів. Лише каже: «Бачите, як гарно і як пахне? Це – щоосені у Доброні. Відколи робимо паприку? Та скільки живу, все так було. Але ще у нас є картопля і редиска! Але паприка – це головне. Чи все продаємо? Та ні, лишаємо собі хоч пару кілограмів, дітям у місто передаємо та й усе з нею готуємо», – каже господар. Село Велика Добронь – претендент на звання аграрної столиці Закарпаття. Щоправда, не перший, фору дають інші громади, зокрема Сільце та Заріччя. Ранніми овочами звідти найпершими смакує Україна навесні. Добронь справді знана молодою картоплею і редискою, але найперше – паприкою. У селі навіть встановили пам’ятник: бабуся нанизує перчини на нитку, щоб, як і пані Іболя, почати сушити, створюючи із овоча спецію. Як у Доброні сушать та готують паприку Робота з перцем починається ще взимку: з відбірного насіння вирощують розсаду. Коли відійдуть ранні культури, ділянки переорють і підживлять. У підготовлений ґрунт висадять розсаду. Прополюватимуть, доглядатимуть, поливатимуть… Аж у вересні йтиметься про перший врожай. Далі збір і те саме сушіння. Гірлянди перцю – лише перший етап. Далі трошки підв’ялені завдяки повітрю і сонцю перчини заберуть у спеціальну кімнату. У Доброні вона є майже у кожній хаті, там – піч і полиці для перцю, а температура має бути не менше 28 градусів. Так перець повільно сушитиметься. І лише коли господарям сподобається стан, його візьмуться чистити. Далі контрольна просушка і подрібнення. У цьому також бере участь вся родина. Кришать руками, а відтак везуть до тих односельців, хто обладнав спеціальний міні-млин для паприки. У млині кілька разів дбайливо перемелюють перець, якість якого багато в чому визначається рівнем просушування. Овоч не має бути занадто сухим, аби спеція не скидалася на пісок, а зайва волога не дасть паприці зберігатися (що потрібно аж до нового врожаю). На виході із млина перець нарешті стає легендарною паприкою. Подружжя Марії і Золтана також на сезон вирощують і збирають до 300 кілограмів перцю. Для них він – одна з ланок річного аграрного циклу. І саме паприки, кажуть, купують найменше. Адже людям багато не треба – це лише пряність. Та без неї у Доброні – ніяк. Мовляв, звикли, і без оцих червоних «прикрас» на весь двір своєї осені місцеві вже не уявляють. Насправді ж усе менше господарів зберігають цю традицію, але справа жива і просто на головній вулиці села гість неодмінно спинить погляд на розкішних перцевих в’язанках. Паприка в місцевій кухні А що ж готуєте із паприкою? Про це питаємо чи не всіх добронців, кого зустрічаємо в роботі із перцем чи на гарно «перченому» подвір’ї. Варто зауважити: це село з виразним угорським акцентом, більшість населення – етнічні угорці, які зберігають і свою мову, і культуру, зокрема гастрономічну. «Та все! Все, що не солодке – туди даємо паприґу!» (паприґа – варіант місцевої назви). У відповідь на питання про смачне-улюблене називають не тільки традиційні угорські страви, як-от бограч-гуляш (густий м’ясний суп), пьоркьольт (страва з м’ясом у сметанному соусі), і власне паприкаш (також м’ясна страва, найчастіше з картоплею, де основою соусу є добра ложка паприки). «І макарони нею посиплемо, і до картоплі, та і просто на хліб зі смальцем, всюди! Це не тільки смачно, це для здоров’я, адже в перці так багато доброго, вітамінів!», – 80-річна пані Морґіта пояснює, що для цієї громади паприка – не лише про справу, але і щоразу до страви. Жінка усміхається і продовжує нанизувати перчини на нитку: як і пані Йолана, намистинку до намистинки, створюючи одвічну ароматну традицію своєї громади. Бо ж це осінь. І це Велика Добронь, село із перцем. Сто грамів досконалої доброньської паприки на ужгородському базарі коштують 15 гривень. Обираючи спеції на ринку, висловіть пошану праці закарпатців – віддайте перевагу паприці з Великої Доброні. Селу, де всім готові дати перцю. Не гострого, а солодкого, створеного з традиціями і любов’ю. І ще один факт. 1937 року угорський вчений Альфред Сент-Дьорді отримав Нобелівську премію у галузі медицини за дослідження про біологічне окислення в клітинах. Основою для цього стали досліди про вітамін C. Науковець працював з препаратами із червоного солодкого перцю. Саме такого, який зараз сушиться чи не на кожному подвір’ї у Великій Доброні, на Закарпатті. Фото – Сергій Гудак Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам #ШОТАМ – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;• розповідати історії успіху простих українців.Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм #ШОТАМ і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Місцевий Бізнес

Подружжя з Умані відкрило перший в Україні музей дзеркальних ілюзій (ФОТО)

Дати перцю. Як у Великій Доброні на Закарпатті всім селом виготовляють паприку