дискримінація

Американський психолог Гордон Олпорт ще в середині минулого століття розробив шкалу упередженості й дискримінації. Вона дозволяє чітко прослідковувати, як недолугі й ксенофобські жарти перетворюються на ізоляцію, що призводить до дискримінації, а далі – до фізичних нападів і насильства (інцидентів і злочинів на ґрунті нетерпимості). «Вишенькою» цього торту, себто шкали, є повне винищення певної групи – геноцид. Тож від дискримінації до злочинів ненависті – один крок. Утім якщо вчасно протидіяти дискримінації, то і злочинів ненависті поменшає. Певною мірою шкала є відображенням теорії розбитих вікон у дії, адже якщо своєчасно не замінити одне вікно у багатоквартирному будинку, то вже незабаром інші будуть зяяти порожнечею, а до самого будинку навідується розруха. Що каже буква закону В Україні дискримінація заборонена на законодавчому рівні. Про це йдеться в Основному законі, стаття 24 якого твердить: не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Це важливо, адже «інші ознаки» включають зокрема й сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. І це не потребує окремого доведення. Це загальновизнаний підхід, встановлений міжнародними документами і численними рішеннями Європейського суду з прав людини, який є єдиною установою, наділеною правом тлумачити Конвенцію про захист прав та основоположних свобод. А Конвенція зі свого боку є частиною національного законодавства України. Конституційний підхід про заборону дискримінації уточнюється і в спеціальному Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». За його приписами будь-які форми дискримінації забороняються. Постає логічне запитання – яку відповідальність несе той, хто дискримінує інших? У подібних випадках має йтися про певні юридичні наслідки для порушника. Себто про юридичну відповідальність, метою якої є не стільки покарання, як упередження протиправних діянь. Погодьтесь, перед камерами фіксації абсолютна більшість водіїв рухаються в межах дозволеної швидкості. Жоден із них не бажає отримати «листа щастя» з фотографією своєї автівки та штрафом. А отже, відповідальність має певну стимулюючу функцію – утримуватись від порушень, усвідомлюючи, що за ними настане покарання. І таких прикладів можна навести безліч. Як це працює на практиці Чи існує юридична відповідальність за дискримінацію? Так, але лише на папері. Закон про запобігання дискримінації встановлює, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Цивільна відповідальність можлива лише тоді, коли потерпілому завдано шкоди, яку можливо довести в порядку цивільного судочинства. Утім цей процес не є простим, а залежно від ознак, за якими було дискриміновано людину, ще й певною мірою вимагає розкриття приватної інформації. Наприклад, про гендерну ідентичність або ж сексуальну орієнтацію. Враховуючи, що судові процеси за замовчуванням є відкритими, то гостями засідання можуть бути різні особи, далеко не завжди дружні до потерпілого. Кримінальна відповідальність встановлена сумнозвісною ст. 161 Кримінального кодексу. Вона передбачає, що пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження [...] тощо є злочином. Однак, як показує практика, коли йдеться про дискримінацію ЛГБТІК, такої статті для органів досудового розслідування просто не існує. Тут свою роль відіграє і упереджене ставлення, і небажання розбиратися в змісті дискримінації (а тут дійсно потрібно ґрунтовно працювати) і, можливо, певні об’єктивні причини, як-от завантаженість, недостатня кваліфікація чи постійні пертурбації правоохоронної системи. Факт залишається фактом: для кривдників ЛГБТІК-спільноти кримінальної відповідальності за дискримінацію просто не існує. Змусити орган досудового розслідування бодай забезпечити внесення відомостей про правопорушення за ч. 1 ст. 161 до Єдиного реєстру досудових розслідувань – нереально. Ось такий каламбур. Без слідчого судді не обійтись. А це – час та розчарування в правоохоронній системі, які аж ніяк не стимулюють потерпілого захищати свої права. Про це також свідчать судова практика та численні звіти правозахисних та міжнародних організацій. А що ж адміністративна відповідальність? А її немає. Так, законодавець, передбачивши адміністративну відповідальність за дискримінацію, «забувся», що потрібно включити відповідний склад правопорушення до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КупАП). Тобто дискримінація є, а от відповідальності у контексті адміністративної відповідальності – не існує. Як змінити ситуацію Та після багаторічного волання правозахисників, міжнародних установ і організацій держава все ж зробила певні кроки на шляху до фактичного і практичного встановлення відповідальності за дискримінацію. Зокрема на розгляді парламенту тривалий час перебуває законопроєкт №5488 – про внесення змін до КупАП та Кримінального кодексу щодо боротьби з проявами дискримінації. Зауважте: законопроєкт був внесений урядом ще у травні 2021 року. Наразі його статус на порталі Верховної Ради України позначений як «надано висновок Комітету про розгляд» (25.05.2023). Комітет з питань правоохоронної діяльності (основний, до речі) пропонує прийняти за основу цей проєкт та після доопрацювання внести на розгляд у другому читанні. Чому це важливо? Бо саме законопроєкт 5488 і покликаний розірвати зачароване коло із відповідальністю за дискримінацію. Він пропонує доповнити КУпАП статтею 188-56 «Порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації», що передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, [...] сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, мовними або іншими ознаками. Важливо, що сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність визначені окремо, аби ні в кого не виникало бажання сперечатись, чи входять ці поняття до складу «інших ознак». Ще одним доречним та ефективним інструментом є віднесення цієї категорії правопорушень до відання Уповноваженого Верховної ради з прав людини. Це є безперечно виправданим, адже хто як не Уповноважений та його офіс знається на питаннях прав людини та їх порушень? Саме Омбудсман забезпечує запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод та надає висновки у справах про дискримінацію за зверненням суду. Проте тут варто враховувати один «тонкий» аспект – адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення. А якщо правопорушення триває – не пізніше двох місяців із дня його виявлення, за виключенням окремих ситуацій. Тому як Омбудсмену, так і суду доведеться працювати в умовах обмеженого часу. Утім ці строки є загальними для всіх адмінпорушень, а від їх тривалості порушників, яких притягнуто до відповідальності, не меншає. Звісно, це має бути перевірено практикою, але сподівань на ефективну роботу Офісу Уповноваженого і судів значно більше, ніж на поліцію та прокуратуру. Водночас, кримінальна відповідальність за дискримінацію скасовується, позаяк цей механізм є неефективним та нездатним вирішити проблему. Відповідні зміни стосуються статті 161 Кримінального кодексу України, про яку ми вже згадували вище. Прикметно, що до Кримінального кодексу України також пропонується нарешті включити поняття злочинів на ґрунті ненависті і реагувати на них відповідно. Саме вони – наступна після дискримінації ланка упередженості та є більш тяжкими за своїм змістом, аніж «звичайні» злочини. Це дозволить не тільки належно реагувати на такі прояви невігластва, а й отримати реальну офіційну статистику без викручування рук органам досудового розслідування. Ось так, фактично одним законом, можна вирішити застарілу проблему у правовому регулюванні заходів із протидії дискримінації. Зробити їх реальними, а водночас наблизитися до демократичних країн у прагненні викорінити злочини ненависті. Адже від них до геноциду – один крок. Тож питання наближення нашої країни до європейських стандартів (які передбачають зокрема повагу до прав всіх груп населення у всій різноманітності) верховенстві права і рівності наразі перебуває в руках парламентарів. Впевнені, що подібні заходи не лише наближають нас до розвинених демократій, а й віддаляють від диктаторських режимів країн-сусідів, де права людини – це лише порожній звук. Колонка написана у співпраці Володимира Косенка та юриста Ігоря Коблікова. Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу. Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШОТАМ.

Дискримінація

В Україні створили новий інтерактивний чат-бот про протидію дискримінації

Розірвати зачароване коло, або Чому відповідальність за дискримінацію ЛГБТІК-спільноти існує лише на папері

Дискримінація за сексуальною орієнтацією на робочому місці: як помітити, протидіяти, викорінити