Свидовець: чому ми продовжуємо боротьбу за збереження гірського масиву

Я народилася в Нижньому селищі на Закарпатті, ходила до звичайної школи. Пізніше моя сім’я переїхала на хутір. Звідти до школи було 6 кілометрів. Пам’ятаю, коли ми йшли з братом і мамою лісом на автобусну зупинку, мама нам казала: «Дивіться, діти, як це класно, ви лісом до школи йдете». А ми думали: «Боже… Що тут класного, мамо, ти мені скажи?!».

Лише коли я виїхала із Закарпатського села до Львова, щоб вивчати юриспруденцію (мене дуже дратувала несправедливість, я хотіла таку професію, щоб мати змогу щось змінити), я зрозуміла цінність життя в природі, де сусід тобі не заглядає у вікно, де ти можеш вільно дихати і в тебе є, чим дихати. На жаль, цінність природи люди часто відчувають уже тоді, коли не мають можливості ходити тим лісом, коли живуть у бетонних коробках і дихають вихлопними газами.

Я була на останньому курсі бакалаврату, коли дізналася про плани побудувати курорт на Свидовці. Тоді я проходила стажування в громадській організації «Екологія-Право-Людина». Разом із адвокатами ми почали цікавитися більше цим кейсом.

До того я ніколи не була на Свидовці. І я ніколи не бачила таких зелених гір. Таких місць у Європі вже немає. Що мене вразило найбільше – коли ти стоїш на одній з гір і бачиш море гір! І самі гори наче хвилі зелені. І де-не-де ти бачиш лисі плями. І це, напевно, найбільше болить. Тому що ти розумієш, що це робить людина.

Коли ми побачили цифри, ми усвідомили, про які обсяги йдеться, зрозуміли, що це неможливо. Цей регіон надзвичайно цінний для водного балансу нашої області. І я не могла собі уявити, що на такому місці, де немає жодної інфраструктури, будуватимуть таку махіну. Уже тоді ми почали думати, що робити і як реагувати. Тоді ж почали справу в суді, яка йде до сьогодні.

Мене тоді дуже обурила ця несправедливість, адже місцеві жителі були не в курсі, не знали, що там збираються будувати, яких масштабів, їх спеціально не інформували. У правовій демократичній державі це не нормально. Ми всі громадяни України і маємо право знати, що відбувається в нашій країні. Громадські обговорення за закритими дверима, з повідомленнями в останню хвилину, які не відповідають критеріям законодавства. Усе тишком-нишком.

Курорти – це величезні водні ресурси, яких у нас вже немає.

Тоді ми почали залучати й екологічні організації й науковців, які допомагали нам пояснювати людям, що таке будівництво не призведе ні до чого, крім руйнації. І місцеві люди це розуміють. Вони не хочуть такої долі як у Поляниці. Долі, де ти або офіціант, або прибиральник, або охоронець. Такої долі, коли в тебе в селі ціни піднялись удесятеро. Люди знають, що зараз велика засуха.

Я не знаю, яка ситуація в інших регіонах, але в нас є бізнес купівлі води. Ми купуємо воду, ми завозимо її на тракторах, в колодязі. Бо в нас немає води. Ми всі знаємо, що таке економити воду. У нас вода з крану просто так не тече, усі ходять у сухі біотуалети. Курорти – це величезні водні ресурси, яких у нас вже немає.

Природа в будь-якому випадку бере гору над людиною. Села довкола Свидовця вже знають, що таке потоп. Вони розуміють: якщо працювати нестало, вода може забрати все: твою машину, твою хату, твоє життя.

І людей не треба брати за дурнів. Вони бачать, як усе це просувається: «Інвестора нема, але ми хочем будувати». Хто хоче будувати? Давайте чітко говорити. Непрозорі проєкти далеко не підуть, особливо таких масштабів, як цей. Навіщо будувати такого розміру? Чому б не відреставрувати стару інфраструктуру з радянського союзу?

Рух Free Svydovets – це не громадська організація, це по суті абсолютно різні люди, які як волонтери працюють задля збереження гірського масиву.

На жаль, в Україні екологічна свідомість не надто розвинена. Коли я вивчала екологічне право, це була новинка. Це не було трендово, модно, цим ніхто не займався. І дарма, бо ми дуже відстаємо. Наче рухаємося до Європейського союзу, а насправді на десять кроків позаду: що з корупційними питаннями, що з питаннями впливу на довкілля.

Після університету я багато подорожувала, старалася на міжнародному рівні говорити про Свидовець. Займалася міжнародним напрямком, порушенням міжнародних конвенцій. Потім займалася координацією всього руху.

Рух Free Svydovets – це не громадська організація, це по суті абсолютно різні люди, які як волонтери працюють задля збереження гірського масиву. Кожна людина приходить до нас і приносить щось своє, свою ідею, пропозицію. Цеглинка до цеглинки, і сьогодні, на щастя, Свидовець ще не забудований.

Зараз наш рух бореться за прозорість, за збереження Свидовця в такому вигляді, у якому він є. Ми будемо вимагати, щоби законодавство України було дотримане. Якщо ми рухаємося до Європи і просимо європейські держави нам допомагати, то й нам варто показати, що до українського народу дослухаються.