Суспільство
«Спочатку подбайте про безпеку». Де шукати місця сили під час війни, і чому ліси – не найкраща ідея
З початком повномасштабного вторгнення виїзд на природу перетворився на розкіш з минулого життя. Ліси потерпають від пожеж та ракетних обстрілів, узбережжя Чорного моря – заміноване й заборонене для відвідування. Утім запит на рекреацію не зникає, а українці поступово починають шукати нові «місця сили» – безпечні локації для відпочинку та перезавантаження.
Разом із WWF-Україна пояснюємо, як не наразити себе на небезпеку, чому природа ближче, ніж нам здається, та як не нашкодити довкіллю під час війни.
Сергій Зібцев
доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри лісівництва НУБіП України, директор Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж
Жителям Лівобережжя варто забути про відвідування лісів
У деокупованих регіонах та областях, де тривають бойові дії, варто забути про відвідування лісів. Це території, на розмінування яких знадобиться чимало часу. Ба більше, ліс – середовище, убезпечити яке буде вкрай складно. Трави, підлісок, дерева – все це ускладнює процес перевірки та розмінування. І ми знаємо про низку випадків, коли навіть рятувальники та лісівники підривалися в лісах, хоча й володіли професійною інформацією. Тож гриби чи ягоди можуть доволі дорого обійтися.
Якщо говорити про регіони, де відвідування лісів може бути відносно безпечним, – це південь Рівненської, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецькі області. Власне, Правобережжя. Області, де не було активних бойових дій. Звісно, ракети прилітали практично всюди, але територія, куди вони поцілили, вже давно відома відповідальним місцевим органам. Ці залишки снарядів не несуть такої небезпеки, як на окупованих, щойно звільнених чи прикордонних територіях.
Однак менший рівень небезпеки не означає, що вона повністю відсутня. Перед відвідуванням лісів навіть на умовно безпечних частинах країни варто зв’язатися із відомствами, які володіють ширшою інформацією. Це місцевий лісгосп, найближча частина ДСНС, поліції, або сили тероборони. І лише отримавши схвальну відповідь та підтвердження, що певна ділянка не є забрудненою, можна відвідувати цю екосистему.
Ганна Лобченко
менеджер напряму «Ліси» Всесвітнього фонду природи WWF-Україна
Ліси – це ризик, незалежно від частини країни
Я б не ризикувала складати якийсь чіткий перелік територій, областей, у яких стовідсотково безпечно відвідувати, скажімо, ліси. Адже ми не можемо знати всіх військових аспектів. Є території навіть у ніби безпечних областях, які мають певні попереджувальні військово-тактичні об’єкти. Тому казати, що якась західна область абсолютно безпечна – неможливо. Ми маємо розуміти, що всюди можуть бути певні військові об’єкти, небезпечні для цивільних людей.
Сьогодні служби ДСНС мають певну пріоритетність у порядку розмінування території. Як правило, це населені пункти, прилеглі території та інфраструктурні об’єкти. Утім тут є інша проблема – після завершення робіт із розмінування надзвичайники мають видати сертифікат, після чого відповідальність за цю ділянку нестиме лісокористувач. І ми розуміємо, що не всі лісові підприємства поспішають отримувати такі сертифікати, адже відповідальними в разі чого будуть вже вони.
Крім того, частину територій очищають від вибухонебезпечних предметів для проведення лісогосподарських робіт. Утім для цивільного населення ці землі не повертаються у вільний доступ. Саме тому це ризик особисто кожного – відвідувати якісь ліси поруч із населеними пунктами.
Є потреба в рекреації? Надсилайте запит
Точною інформацією про заміновані об’єкти володіють очільники громади, представники територіальної оборони та відповідні сили ЗСУ. І в разі потреби на рекреацію можна звернутися до громади із запитом про визначення небезпечної зони.
Не слід також вважати, що будь-який заповідник чи національний парк автоматично є повністю безпечним об’єктом. Ракета не обирає, куди прилетіти: в експлуатаційний ліс, де дозволено вести господарські роботи, чи в об’єкт природоохоронного фонду. Для снарядів немає різниці. Так само й військові не обирають, де окопуватися чи розставляти міни. Тому орієнтуватися суто за категоріями – неможливо.
Натомість можна звернутися до землекористувача, надіслати запит до національного парку чи заповідника й запитати, чи безпечне це місце для відвідування, який там режим доступу. Якщо отримали офіційне повідомлення, що підтверджує безпечність – будь ласка. Але пам’ятайте, що заповідність території не захищає її від російського вторгнення.
Зараз Державне агентство лісових ресурсів України реалізує програму створення безпечних місць відпочинку в лісах у співпраці місцевими органами ДСНС та місцевою владою. Відвідування цих рекреаційних пунктів державних лісогосподарських підприємств – найкращий спосіб безпечно відпочити. Звичайно, рекреаційні пункти лісівників розташовані біля доріг та озер і є безпечними. Інформацію можна отримати в найближчому лісгоспі. Те саме в установах природно-заповідного фонду. У конторі заповідника або національного природного парку вам порадять безпечні маршрути.
Наважилися на виїзд на природу – дотримуйтесь базових правил
Якщо ви отримали інформацію про безпечні території, пам’ятайте, що більшість екосистем, відкритих до відвідування, мають певні екологічні стежки та маршрути. Вони досить часто марковані й позначені на мапах. А отже, після обов’язкової реєстрації туристи отримують інформаційний лист із безпечним як для людини, так і для екосистеми маршрутом.
Читайте також: «Війна не закінчується на лінії фронту». Як бойові дії впливають на екосистеми, та чи зможе природа відновитися самостійно
Перше завдання для кожного з нас – не відхилятися від цього маршруту, адже навіть банальний недогризок, покинутий поза межами маршруту, може нашкодити екосистемі. Здавалося б, як? Дуже просто: він приваблюватиме тварин, вони будуть виходити за межі звичного середовища й опинятимуться на туристичних маршрутах. І це не лише небезпека для людей, а й порушення нормальної дикої поведінки мешканців екосистеми. Саме тому завдання людини – дотримуватися чітких інструкцій та не залишати після себе навіть найменшого сміття. А краще – ще й збирати те, що кинули попередні відвідувачі.
Не менш важливий і звуковий режим. Адже будь-яка музика чи гучні вигуки можуть так само порушити екосистему, налякати чи дезорієнтувати тварин. Це яскраво прослідковується під час бойових дій, коли вибухи спричиняють звукові порушення в тварин, вони перестають розуміти, що відбувається та куди рухатися. У природному середовищі якась колонка з музикою так само може відлякувати й дезорієнтовувати місцеву фауну.
І, звісно, вогнища. Якщо вони заборонені – значить, вони заборонені. Без варіантів. Навіть якщо вам дуже хочеться, навіть якщо ви дуже замерзли – не варто цього робити. Будь-яку пожежу в екосистемі доволі складно загасити. Якщо це гірська місцевість – робота пожежників ускладнюється ландшафтом, а в регіонах, де тривали бойові дії, ефективність роботи ДСНС буде ще нижчою. Пожежна автівка не поїде мінним полем, аби ліквідувати займання. Вогонь буде розповсюджуватися лісами й зупиниться лише там, де буде природний рубіж.
Більше про те, як відновлюватися на природі з повагою до неї — у «Дикому» туристичному етикеті від WWF-Україна.
Олексій Василюк
представник Української природоохоронної групи
Не залишайте після себе нічого – ось головна настанова
Оскільки я природоохоронець, то доволі негативно ставлюся до активної господарської діяльності людини в екосистемах. Але туристичний та рекреаційний напрями – це цілком припустимо, навіть під час війни. Якщо людина йде до умовного лісу, наприклад, на пошуки грибів, – це нормально.Така діяльність ніяк не шкодить екосистемі й не впливає на популяції самих грибів. При цьому це важливо з психологічного боку.
Люди, що ходять лісом, особливо з дітьми, – це прекрасно. Адже для них це реальний досвід контакту з природою, можливість доторкнутися до дерев, посидіти на траві, влізти в павутину, – все те, чого позбавлені мешканці великих міст. Та при цьому варто дотримуватися низки правил, які узагальнено можна сформулювати кількома словами: не залишайте по собі слідів того, що ви тут були.
Треба пройти лісом чи будь-якою іншою екосистемою так, аби після вас все було так само, як до вашого приходу. Уявіть, що слідом за вами йде інша людина, ваше завдання – зробити так, аби вона побачила все те саме, що побачили ви. Насолоджуйтесь природою і намагайтесь не лишати жодних слідів.
Андрій Бокотей
доктор біологічних наук, професор кафедри зоології Львівського національного університету
Будьте корисними природі – допомагайте їй
Сьогодні кожен має визначити для себе той напрямок допомоги довкіллю, який цікавить найбільше. Адже варіантів безліч – можна звертатися до різноманітних екологічних спільнот, пропонувати свої послуги й варіанти співпраці. Але все починається зі значно простіших речей – з банального збирання сміття в лісах чи вздовж річок. І наразі це справді актуально, адже під час експедицій ми бачимо, наскільки страждають ті природні місця, де напередодні відпочивали люди.
На жаль, рівень екологічної освіти значної частини населення є ще не настільки високим, аби ми не потребували допомоги свідомих людей. Скажімо, у більш далеких селах місцеві мешканці переконані, що викидати сміття в річку – це нормально. Мовляв, вода все одно прийде й все забере. Так, вона прийде, але ж це сміття просто опиниться деінде на іншому березі.
Також будь-хто може звертатися до тих самих національних парків, які систематично організовують прибирання. Крім того, кожне місто має свою екологічну інспекцію, що проводить різноманітні акції. Тобто можна робити корисну справу й водночас отримувати від цього задоволення. Адже ти робиш щось справді важливе й необхідне для природи.
«Місця сили» ближчі, ніж нам інколи здається
Мешканці міст чомусь вважають, що відпочити й побачити щось справді цікаве можна лише десь далеко за межами цих самих міст. Але насправді це не так. Велику естетичну насолоду може подарувати навіть, здавалося б, банальна прогулянка місцевим парком. Вони є в кожному місті й подекуди це старі парки зі столітніми деревами, що дають прихисток багатьом видам птахів, тварин та комах.
Скажімо, я мешканець Львова, і в нашому місті налічується понад 20 парків, із яких половина – це саме старі. І навіть просто походити, прогулятися, торкнутися цих столітніх чи навіть двохсотлітніх дерев, уявити, що вони живуть учетверо довше, ніж ми, – це вже неймовірні враження. Та й навіть буденний перехід через парк на шляху до роботи може налаштувати людину на хороший настрій впродовж усього дня. Це доступний та універсальний спосіб релаксації, який не набридає.
Водночас у парках природу можна навіть досліджувати, маючи при собі звичайний смартфон. У каталогах застосунків є розділ «Наука», де зібрані додатки, що дозволяють за допомогою камери дізнатися щось про рослини (наприклад, PlantSnap та iNaturalist), птахів (Птахи України або BirdID) чи комах, які зустрічаються під час прогулянки. Так, воно не завжди може працювати ідеально. Але для більш точної інформації є чимало спільнот науковців та дослідників, які радо допоможуть вам визначити, що за птах співає на записі, або на яку рослину вам вдалося натрапити.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
