«Ми запустили регулярні рейси з Кишинева. Мені було б дуже приємно, якщо б хтось із журналістів ШОТАМ поїхав з нами у прес-тур», — написала до нашої редакції PR-менеджерка SkyUp Анастасія Арнова. Ну, і хто ми такі, щоб відмовитися? У прес-тур полетіла директорка з розвитку й комунікацій ШОТАМ Вікторія Півень. Тож передаємо їй мікрофон.
Вікторія Півень
директорка з розвитку й комунікацій ШОТАМ
«Запросили? Лечу!»
Це мій перший політ від початку повномасштабної війни та перший у житті рейс SkyUp. На момент запрошення в прес-тур я знаю про компанію лише дві речі: вона була «рідною сестрою» українського туроператора Join UP! і першою у світі впровадила зручну форму для стюардес — замінила спідниці та підбори на брюки з кросівками. Усе.
Вже під час підготовки дізнаюся, що SkyUp — єдина приватна авіакомпанія України, яка змогла евакуювати всі свої літаки.
Але при цьому її головний офіс залишився й працює в Києві, податки сплачують в український бюджет, а українську команду зберегли майже в повному складі (за винятком тих, хто покинув її за власним бажанням). Близько 50 працівників SkyUp стали до лав ЗСУ, троє з них поклали за Україну свої життя.
Крім того, компанія від свого заснування співпрацює з ГУР і допомагає рятувати українців з небезпек по всьому світу. Наприклад, у 2020 році саме вони вивозили українців з охопленого епідемією Уханя (Китай). У перші місяці великої війни SkyUp також виконував евакуаційні, гуманітарні та спеціальні рейси — допомагав ГУР евакуювати українців з Сектору Гази.
Два роки від початку повномасштабного вторгнення SkyUp тримався на плаву за допомогою «мокрого лізингу» (ACMI) — це коли компанія дає свої літаки разом з екіпажами в оренду іншим авіаперевізникам. Паралельно він шукав шляхи повернення до власних рейсів. Задля цього отримали сертифікат європейського експлуатанта (AOC), що дає можливість виконувати регулярні рейси. Так з української компанії SkyUp перетворився на міжнародну.
З весни 2025 року він запустив регулярні рейси з Кишинева (Молдова) до 13 міст у восьми країнах Європи: Франції, Іспанії, Португалії, Греції, Чехії, Німеччини, Швеції та на Кіпрі. Кишинів обрали тому, що цей міжнародний хаб є одним з найближчих до українського кордону.
За одним з цих напрямків ми й летимо.
Читайте також: Український лоукостер SkyUp створив книжку про подорожі для дітей з аутизмом
Політ у SkyUp. Фото: Вікторія Півень
Кишинів — Барселона
До столиці Молдови добираємось автобусом Київ-Кишинів близько 10 годин.
В аеропорту боляче бʼє в очі російська мова на рекламних стендах. Але стає краще, коли раптом чуєш українською «Пішли по каву!», озираєшся й бачиш компанію дівчат у яскраво-помаранчевих костюмах. Це бортпровідниці SkyUp з нашого рейсу. У голові з полегшенням лунає: «Свої».
Ми знайомимося з ними біля корнера зі смаколиками й питаємо дозволу на зйомку в салоні під час польоту. Дівчата здивовані, але не проти.
Бортпровідниця SkyUp під час польоту. Фото: Вікторія Півень
До Барселони летимо новим аеробусом, яким SkyUp щойно поповнив свій флот. З плюсів, які відчула, — він помітно тихіший за інші літаки й сідає набагато мʼякше.
У польоті нас пригощають ролами з нового меню. Я замовила з грушею та сиром Горгонзола — це дійсно смачно. На зворотному шляху спробувала обід FishBox — запечену рибу з овочами, булочкою, грецьким салатом і десертом. Теж смачно, але, на мою думку, для не надто довгого перельоту, як наш, оптимальнішим є рол.
За три години приземляємося в Барселоні — столиці Каталонії, одному з 17 автономних регіонів Іспанії. В аеропорту нас зустрічають сертифікована гідка Аделіна та представниця Каталонської агенції з туризму на імʼя Араселі. Я ще не знаю, що завдяки цим жінкам побачу Каталонію очима тих, хто її щиро любить.
Аделіна та Араселі. Фото: Анастасія Арнова
Про Каталонію — з любовʼю
Наше знайомство почалося з Монсеррату — місця, де небо немов тримається на скелях. Культовий цей монастир не лише для туристів, а й для місцевих. Зокрема, тут зберігається статуя Чорної Мадонни — головної святої покровительки Каталонії, до якої приходять тисячі паломників. Але навіть якщо ви не паломник, сюди варто піднятися хоча б заради вражаючих краєвидів.
Вид з Монсеррат. Фото: Evgheni Sholari
Наступна зупинка — Сіджас. Містечко лежить неподалік Барселони, але має зовсім інший настрій: затишні білі вулички, мало автівок, пляжі без натовпу. Атмосфера трохи богемна, трохи курортна — ідеально, як на мене.
Сіджас. Фото: Cristina Plataș
Сімейна виноробня Торрес у Пенедесі — місце, не менш прекрасне, ніж море та гори. Виноградники, завод, ресторан, музей, родинний особняк — тут все на одній території. Вважаю, що саме так виглядає бізнес мрії. Торреси виготовляють вино понад 150 років та експортують його по всьому світу, зокрема й в Україну. На екскурсії можна побачити не лише шлях вина від лози до пляшки, а й скуштувати прямо з бочки.
Ще одне місце, яке вразило, — монастир Поблет. Там досі живуть монахи — поміж прекрасної та водночас моторошної архітектури, яка буквально дихає на тебе темним минулим Середньовіччя.
Сімейна виноробня Торрес у Пенедесі та монастир Поблет. Фото: Cristina Plataș, Evgheni Sholari
Далі рушаємо до Реуса — міста, де народився легендарний архітектор Антоніо Гауді. На одній площі з музеєм на його честь стоїть будинок, спроєктований конкурентом митця Луїсом Доменек-і-Монтанером. Всередині майже все збереглося в оригіналі, навіть меблі. Кожна деталь — від вітражів до посуду — без перебільшення є витвором мистецтва.
У Реусі ми також завітали до Museu del Vermut — музей-бару, де зібрана найбільша у світі колекція вермуту. І, звісно, дегустували, бо як інакше?
Будинок, спроєктований Луїсом Доменек-і-Монтанером, та Museu del Vermut. Фото: Вікторія Півень
Камбрілс — ще один морський діамант Каталонії. Це рибальське містечко, де човни справжні, риба свіжа, а набережна живе у власному ритмі та без зайвої метушні.
На четвертий день подорожі опиняємося в Таррагоні. Про це місто кажуть, що воно стоїть на кістках римських легіонерів, і це майже не метафора — тут історія буквально під ногами! Вхід у Таррагону пролягає через тисячолітню стіну, стелі місцевих магазинів тримають давньоримські арки, а вид на море відкривається крізь стіни колізею.
Камбрілс і Таррагона. Фото: Вікторія Півень
Містечко, назву якого я чула вперше, але вже ніколи не забуду — Салоу. Божевільної краси будинки створені геніальним Гауді, а за ними — фантастичний пляж Кала Пенья Тальяда, який носить звання одного з найкрасивіших на узбережжі Коста-Дорада.
А на цьому місці має бути абзац про пригоди в парку розваг «Порт Авентура», але моє обличчя красномовніше за будь-які слова. Це був атракціон «Шамбала» — найвищі гірки в Європі, 78 пекельних метрів.
Салоу та «Шамбала». Фото: Вікторія Півень
Те, що цінніше за краєвиди
За останні кілька годин перед поверненням додому ми встигли буквально пробігтися Барселоною. Саґрада, Будинок Бальо та захопливий краєвид на місто з підніжжя Музею мистецтв — ось і все, що вдалося побачити.
Але з цього прес-туру я привезла дещо цінніше, ніж спогади про памʼятки, — це зустрічі, які стали важливішими за краєвиди. Я опинилася в цій подорожі з людьми, яких не знала раніше, але з якими було так легко й тепло, ніби ми давно знайомі.
Учасники прес-туру. Фото: Олеся Бережанська
Бо ця поїздка — не тільки про маршрути, а й про спільні цінності та мову. І про людей, які огорнули нас гостинністю й подарували кілька днів без тривог і вибухів.
Особисто я SkyUp тепер сприймаю не як авіакомпанію «десь там у Європі», а як команду, яка, попри війну, втрати й закрите небо в Україні, продовжує робити свою справу. Вона працює, розвивається, шукає можливості й літає — з українським екіпажем, з українською мовою на борту, з увагою до дрібниць, які дають відчуття «своїх».
І хочеться вірити, що наступного разу летітимемо не з Кишинева, а з Борисполя. Домовились?
