Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Схоже на роботу HIMARS». На Луганщині ЗСУ знищили батарею російських САУ (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Під час контрнаступу на Луганщині українські військові знищили одразу п’ять російських САУ «Мста-С».

Про це повідомив військовий кореспондент Юрій Бутусов.

За його словами, це перший випадок, коли нашим захисникам вдалося знищити стільки артилерії противника під час однієї атаки. Журналіст припускає, що по ворожих цілях, ймовірно, відпрацювали з HIMARS.

«Вперше у війні: ЗСУ знищили одразу цілу батарею з 5 САУ 152 мм Мста-С у селі Невське Луганської області. Також знищено дві вантажівки, на яких перевозили боєкомплект батареї. САУ, були знищені, судячи зі щильного розташування, одночасно. Ймовірно, внаслідок ураження одночасно усіх бойових машин ракетами РСЗВ М142 HIMARS», – зазначив Бутусов.

Він додав, що вагомим фактором успіху ЗСУ під час наступу на цьому напрямку стала контрбатарейна боротьба.

«Ця безпрецедентна подія відбулась нещодавно, під час українського наступу у Луганській області. Російське командування розгорнуло оборону навколо Невського, але украінські війська розгромили росіян. Вагомим фактором успіху стала контрабатарейна боротьба», – додав журналіст.

Раніше українські військові захопили самохідну артилерійську установку «Гіацинт-С» із боєкомплектом.

Крім того, артрозвідники 15 бригади влучними ударами знищили склад боєприпасів, реактивну систему залпового вогню та новітню станцію РЕБ противника.

Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua.

Суспільство

Гірлянди від генератора та прапори країн-партнерів. Якою буде головна ялинка країни

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Цьогоріч головна ялинка країни на Софійській площі буде втричі нижчою, аніж торік. Її прикрасять торішніми іграшками, а гірлянди будуть живитися від генератора.

Про це повідомив міський голова столиці Віталій Кличко.

За його словами, місто не витрачатиме коштів на ялинку, штучне дерево та прикраси для нього нададуть підприємці та меценати. Крім того, біля святкового дерева планують встановити точки для підзарядки.

«Неподалік від генератора плануємо встановити точки для підзарядки телефонів та інших гаджетів. Після свят бізнес, який надає генератор та забезпечить його роботу, обіцяє передати цей генератор військовим», – зазначив Кличко.

Для оздоблення ялинки місто використає прикраси минулих років. 1000 іграшок, а саме кулі синього та жовтого кольорів, а також 500 білих голубів надасть компанія «Глобал Декор». Верхівку ялинки прикрашатиме герб України. Нижня частина буде оформлена стендами з прапорами країн, які допомагають Києву впоратися з викликами та наслідками війни.

Кличко також додав, що масових розважальних заходів, фудкортів, ярмарків, атракціонів на Софійській площі не буде. 

Нагадаємо, у Києві на 19 станціях метрополітену облаштували точки для підзарядки мобільних телефонів та інших гаджетів.

Крім того, волонтерська організація «Солом’янські котики» відкрила свій «Пункт незламності» у Києві і назвала його «Теплицею».

Фото: istockphoto.com.

Читати далі

Суспільство

Львівські фермери за грантові кошти висадять понад 73 га лохини і чорниці

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Львівські фермери висадять понад 73,5 га лохини та чорниці завдяки грантовій підтримці на суму 23,4 млн грн.

Про це повідомили у департаменті агропромислового розвитку Львівської ОВА.

Зазначається, що Львівщина потрапила до трійки лідерів серед областей України за площами закладання садів у межах урядової програми «єРобота».

«Станом на кінець листопада в області погоджено 4 заявки у вигляді грантів на створення і розвиток садівництва. Львівські фермери-учасники грантової програми садитимуть лохину та чорницю на площі 73,5 га. Загальна сума грантової підтримки становить 23,4 млн. гривень. Частка Львівщини у загальній площі нових насаджень по Україні за підтримки грантами становить 8,6 %», – йдеться в повідомленні.

За словами директорки департаменту Тетяни Гетьман, для Львівщини лохина є доволі новою, але водночас – перспективною культурою.

«Географічне розташування нашої області сприяє розкриттю головного комерційного потенціалу лохини – поставкам на експорт. Наразі в області комерційно лохину вирощують 18 суб’єктів господарювання на площі 56 га. За рахунок грантової підтримки площі її вирощування в комерційному секторі збільшаться у 2,3 рази», – додала Гетьман.

Нагадаємо, українські садівники попри війну збільшили річний обсяг експорту лохину до рекордних 2,5 тисяч тонн.

Раніше ми розповідали, як фермер Анатолій Соболєв відновлює власну лохинову плантацію «Мі-Агро», яка постраждала внаслідок бойових дій у Бучанському районі Київщини.

Крім того, українські фермери здобули перемогу на британському Farmers Weekly Awards 2022 у номінації «Чемпіон року в сільському господарстві».

Фото: pixabay.com.

Читати далі

Суспільство

Перетворила закинуту школу на прихисток. Як волонтерка створила рух допомоги переселенцям на Закарпатті

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До повномасштабного вторгнення Катерина Терехова працювала у шоубізнесі та була відомою столичною рестораторкою. Утім 24 лютого їй довелося згадати часи Революції Гідності та знову повернутися до волонтерства.

У перший день великої війни вона взяла під опіку тисячу бійців ЗСУ, а опинившись на Закарпатті перетворила закинуту сільську школу на прихисток для переселенців. І це – лише мала частина з усіх проєктів. Про волонтерський камбек, допомогу українцям та дружню шелтер-родину Катерина розповіла ШоТам.

Катерина Терехова

Рестораторка, волонтерка, засновниця та координаторка спільноти Help in Mukachevo

Мріяла переїхати з Донецька до столиці

До переїзду в Київ наприкінці 90-х в мене було звичайне «незвичайне» донецьке дитинство. Я народилась в простій родині, але дуже відрізнялась від своїх однолітків, бо мені завжди подобалося щось інше. Моя мама кваліфікована швея, і завдяки цьому я закохалася в яскраві кольори та різноманіття. 

Моя юність була доволі неординарною: я ходила з плеєром, каталась на роликах, слухала іноземну музику, якої ще ніхто не знав, займалася плаванням, айкідо, фігурним катанням. Ще тоді було зрозуміло, що мені надто тісно в рідному Донецьку. Після канікул в Києві я повернулася додому і сказала мамі, що точно житиму в столиці. У мене була жага до розвитку, масштабування та відкритих можливостей. Наприкінці 90-х я приїхала в гості до київських друзів, потім почала робити це частіше. А якось взяла квиток з Києва у дві сторони: аби зібрати речі та повернутись до міста, про яке так сильно мріяла.

Ще в Донецьку я закінчила курси перукарів, отримала свідоцтво і вміла робити хороші зачіски, а паралельно стала майстринею манікюру. Я дуже комунікабельна і швидко знаходжу з людьми спільну мову. Коли потрапила до Києва, швидко знайшла нове оточення і почала працювати стилісткою-гримеркою. Я співпрацювала з багатьма українськими артистами та продакшен-студіями, брала участь в зйомках кліпів. А потім прийшла у сферу ресторанного бізнесу і зрозуміла, що почуваюсь в ній немов риба у воді. 

Пізніше я стала артдиректоркою нового ресторанного простору, а згодом мене запросили на посаду керівниці нового закладу. У моїй кар’єрі був своєрідний екстерн – я ніколи не працювала офіціанткою чи барменом, натомість одразу починала з керуючих посад.

волонтерка допомагає переселенцям

Намагалася достукатись до тепер вже колишніх друзів

Для мене війна почалась в 2014 році. Увесь цей час я сподівалась, що здоровий глузд переможе і повномасштабного російського вторгнення не буде. Останнім часом ми з колегами організовували масштабний проєкт спільно з іноземцями. Коли на початку року почали поширюватись тривожні настрої, усі колеги запитували, чи може бути повномасштабна війна. Я не вірила, що так буде, а тому відповідала, що це малоймовірно. 

Та 22 лютого я все ж записала в інстаграмі звернення для своїх колишніх друзів з росії. Дуже розраховувала, що відомі люди зроблять так само і це вплине на ситуацію. Я щиро вірила, що вони не мовчатимуть і що їхній протест допоможе зупинити можливий наступ. Утім із цього нічого не вийшло.

Перший тиждень ми прожили в підвалі власного будинку

24 лютого я прокинулась від звуків вибухів, взяла телефон, прочитала новини і зрозуміла, що вдруге за моє життя почалася війна. І найгірше, що зараз я маю сказати про це мамі, яка спокійно спала на першому поверсі. 

У 2014 було дуже важко, адже я телефонувала батькам з Києва і весь час чула на фоні звуки вибухів. Благала їх виїхати, лишити той будинок, а водночас розуміла, що фактично безсила проти цього. Оскільки такі емоції ми вже проживали, то далі діяли дуже швидко. Облаштували підвал нашого будинку так, аби там можна було комфортно перебувати, – застелили підлогу агроволокном, принесли туди меблі, диван, роутер, аптечку та обігрівачі.

Я навіть принесла картини та новорічні гірлянди, а потім вчила друзів, що потрібно перетворювати укриття на місця затишку, які бодай трохи нагадуватимуть дім. Якщо сидіти в темряві та холоді – можна зійти з глузду. Тому ми доклали зусиль, щоб наш підвал був придатним до життя. 

У тривожній валізці були ліки, теплі спортивні костюми, білизна, шкарпетки та кілька пар окулярів, бо в мене поганий зір. Усе це я зібрала в перший день повномасштабної війни. Натомість у мого чоловіка спочатку була стадія заперечення, він не міг у все це повірити, але потім сам хапав кота і казав всім ховатись в укритті. Так ми прожили від першого дня нападу до 5 березня. Паралельно, у перший же день, мені зателефонувала подруга і відтоді я виконувала волонтерські завдання.

Катерина Терехова

Історія мого волонтерства почалася на Майдані

Моє волонтерство почалось у 2014 році, під час Революції Гідності. Я була учасницею Майдану, ходила на нічні чергування. Тоді гуртувались всі – прості люди, політики, активісти, бізнес. Це були неймовірні часи, які важко описати словами. Я згадую ці часи з особливим трепетом, адже вони показали, наскільки швидко ми здатні гуртуватися заради спільної мети. Це наша надлюдська здатність. Я не знаю іншої держави, яка б так міцно стояла на ногах в такі складні часи. І тоді, і зараз.

Свій волонтерський шлях я почала разом із моєю подругою Орестою Брід, яка очолює благодійний фонд «БОН». Ми були разом на Майдані, годували людей. Тоді я працювала в дуже вишуканому ресторані і збирала кошти на волонтерство у заможних відвідувачів. А ще нам дуже допомагали власники закладу. Бувало, я приходила і казала, що потрібно 100 кг фаршу – і мені виділяли на це кошти.

Читайте також: Відновили знищений бізнес і виходять на ринок США. Кейс українського бренду свічок WOOD MOOD

А ще купувала будівельні матеріали, аби лагодити загородження на Майдані, та привозила різні матеріали – колючий дріт, лопати, наждачний папір. Часто пояснювала хлопцям, що з тим всім робити, і вони жартували, що я будую барикади все життя. Сьогодні я пишаюся тим, що в рідному місці потрапила до переліку осіб, яким заборонено в’їзд. Адже я «нацистка, бандерівка і маю Майдан головного мозку». 

У перший день вторгнення взяла на забезпечення тисячу військових

Після Майдану я допомагала мешканцям рідного міста, а Ореста створила власний благодійний фонд «БОН». Тому 24 лютого було чітке розуміння, що необхідно знову включатися у волонтерство. Усі мої рідні також розуміли, що я не стоятиму осторонь. У перший день великої війни Ореста набрала мене й запитала, чи зможу взяти на забезпечення підрозділ з тисячі військових. Власне, з цього почався новий етап мого волонтерства.

За кілька днів до військових додався пологовий будинок, у якому потрібно було облаштувати підвальне приміщення для жінок та немовлят. Я добре розуміюся на будівництві, тож підхопила цю ініціативу. Далі допомагала ще кільком підрозділам тероборони та лікарням, зокрема забезпечувала ліками «Охматдит». 

волонтерка Катерина Терехова

Виїхала з Києва на прохання військових

Ми виїхали з Києва 5 березня. І лише тому, що військові, яким я допомагала, попросили покинути місто. Вони знайшли мою адресу, приїхали та сказали, що не знають нікого, хто забезпечував би їх кразе. Ба більше, вони наголошували, що я зможу допомогти ще більшій кількості людей, однак для цього маю перебувати у більш безпечному місці. 

Спочатку я відмовилася виїжджати, адже мій електрокар протягнув би всього 130 кілометрів. Була ще автівка чоловіка, проте ми були не єдиними потенційними пасажирами. Моя мама, батьки чоловіка, брат, три бульдоги, китайська чубата собака, мейн-кун – я розуміла, що ми не зможемо вміститися в одне авто.

Але на допомогу прийшли сусіди. Вони передали нам ключі від своєї автівки, і завдяки цьому ми виїхали з Києва. Сьогодні ця машина допомагає мені у волонтерській діяльності. А сусіди радіють, адже їхній автомобіль працює на перемогу.

Якби не мій друг, ми б загинули на Житомирській трасі

У нас не було жодного плану, куди їхати та де зупинитись, адже ми були певні, що їдемо максимум на тиждень. Вирушили на захід, бо так проклав маршрут наш друг Ед Івакін. І саме завдяки йому ми живі. Якби не він, ми б точно поїхали Житомирською трасою. Трасою, на якій саме в ці дні російські окупанти розстрілювали цивільні автівки. 

Вже на Хмельниччині я дізналася, що в місті Хуст на Закарпатті звільнився просторий будинок зі внутрішнім двором та кількома спальнями. Одразу подумала, що там можна створити волонтерський штаб, облаштувати пункт видачі гуманітарної допомоги тощо. А тому вагань не було: наступного дня ми знову були в дорозі.

У Хусті з’ясувалося, що будинок нам не здадуть, тож опівночі ми опинилися в чужому місті просто посеред вулиці. Тоді нам допомогла директорка школи в селі Буштино, дозволивши переночувати в приміщенні. І я вдячна за цей досвід. На ранок мені зателефонувала родичка чоловіка й запросила до села Ділок. Тож наступні пів року ми провели неподалік Мукачева.

гуманітарка переселенцям

Через два дні я вже сортувала гуманітарку на власному складі

У перші дні мені допомагали десятеро близьких друзів, разом із якими ми заснували спільноту Help in Mukachevo. Я природжена менеджерка, тому легко координую будь-який процес. 9 березня о десятій ранку я шукала приміщення, аби облаштувати гуманітарний склад, а вже через дві години мала від нього ключі. 

Читайте також: «ВПО – це не лише гуманітарка». Як бахмутська громадська організація допомагає переселенцям у Черкасах

Ми встановили там обігрівачі, стелажі та все необхідне, а наступного дня почали сортувати першу гуманітарну допомогу. Спершу приймали великі посилки від друзів і віддавали їх переселенцям, які опинились на Закарпатті. Також надсилали потягами до Києва, Бучі, Ірпеня та Бородянки велику кількість їжі, одягу, засобів гігієни, постелі та матрасів.

Облаштували санаторій для 200 дітей-сиріт

Наприкінці березня я в чаті волонтерів «БОН» я дізналася, що на Закарпаття везуть майже 200 дітей-сиріт та персонал з табору «Артек», який знаходився на Гостомельському напрямку. За день до повномасштабної війни ці діти приїхали на реабілітацію, але через російські обстріли будівля табору дуже постраждала. Їх везли в колишній санаторій «Човен», тож я поїхала дивитись, у якому він стані. 

Чесно, я була шокованою. Санаторій не працював вже чотири роки, а тому там не було практично нічого. Лише якийсь посуд, ліжка, поролонові матраци і холоднеча. Я здійняла галас і зробила максимум для того, аби там з’явилися батареї. Ми облаштували 24 душові кабіни, відремонтували вбиральні, закупили нові матраци, постільну білизну, подушки, одяг, взуття та продукти.

Ми встигли, і діти потрапили у пристойний санаторій. Так наша команда забезпечувала «Артек» до 1 серпня – допоки він не отримав статус офіційно релокованого дитячого табору. Відтоді він перестав функціонувати як прихисток для сиріт.

допомога дітям-переселенцям

Організували притулок для ВПО в приміщенні закинутої школи

Ще тоді, шукаючи дорогу до «Човна», замість села Березники я випадково заїхала до Березинки. Звісно, місцеві пояснили, що санаторію тут немає, проте розповіли про закинуту школу, яку колись планували перетворити на прихисток. Ремонт зупинився на половині шляху, тож згодом я повернулася до Березинки вдруге – аби завершити проєкт. 

Так покинута будівля перетворилася на прихисток для родин вимушених переселенців. У цьому мені дуже допомогла місцева влада, і я справді вдячна за цю підтримку. У нас чудовий староста Ярослав Радей, на якого завжди можна розраховувати. Він допоміг підписати всі документи, орендувати приміщення школи за одну гривню на місяць, полагодити електрику, підключити водопостачання та каналізацію. Також ми з Ярославом домоглися зміни сплати тарифу за спожиту енергію, тож зараз я оплачую послуги як фізична особа за квартиру, а не муніципальну установу.

школа, яку перетворили на житло для переселенців

Мешканці прихистку стали однією великою родиною

Ми створили міцну родину з 55 людей, які завжди допомагають одне одному. Їхні діти граються та навчаються разом, мешканці вітають одне одного зі святами. Минулого тижня я відзначала свій день народження, і мешканці прихистку підготували привітання. Так роблять лише близькі люди, які є членами однієї родини. Тому для мене це не прсото шелтер чи благодійний проєкт. Усі ці люди – моя велика й дружня сім’я.

Читайте також: Будуємо з нічого. На Хмельниччині переселенці зводять «дім зі сміття» зі знахідок на звалищі

Так, за всю історію прихистку бували й неприємні ситуації, томи ми розробили певні правила, аби всім було комфортно. Зокрема у нас заборонено вживати алкогольні напої, порушувати тишу вночі, також заборонені скандали та токсичні відносини. Через порушення цих правил ми можемо попросити людину покинути шелтер. 

Впевнена, що зараз я на своєму місці

Що було для мене найважчим за ці місяці волонтерства? Нічого. Адже я на тисячу відсотків переконана, що опинилася тут не просто так. Я вдячна всесвіту, що маю поруч людей, які завжди підтримують, довіряють мені та йдуть пліч-о-пліч через цю кляту війну. Завдяки цьому я жодного разу не відчувала паніку чи біль.

А ще я ні на мить не думала, що чогось не зможу, адже я на своєму місці і роблю те, що маю робити. Це важливо й особисто для мене, бо коли настане час запитати себе, що я зробила для своєї країни та людей, то матиму чітку відповідь. Єдине завдання, яке я вирішую досить довго, – це будівництво нового медпункту в прихистку для дітей з інвалідністю у Мукачеві. Адже це муніципальна власність, тому є багато бюрократії. Я давно закрила збір на цей проєкт і можу почати будувати медпункт хоч завтра, але досі не маю необхідних погоджень від обласної ради.

допомога переселенцям

Моє призначення – допомагати іншим

Періодично я запитую в себе, що робитиму далі. Мені більше не хочеться мати просто роботу заради грошей чи самореалізації, оскільки я знайшла своє покликання. Моє призначення полягає в тому, щоб допомагати. Тому і зараз, і після нашої перемоги я хочу бути корисною та допомагати країні відбудовуватись. Також хочу брати участь у реформуванні дитячих будинків-інтернатів, аби вони перетворилися на інтернати сімейного типу. Мрію, щоб всі діти, які втратили батьків через війну, мали родину, а не були дітьми з інтернатів. 

Триматись мені допомагає мама, яка постійно поруч, а також те, що кожен мій проєкт дозволяє побачити конкретний результат. Найбільша моя мрія зараз – перемога. Аби ми могли повернути свої життя і відбудувати все, що втратили. А моя мета – бути корисною в цій відбудові і допомогти країні стати кращою. Щоб ми й надалі показували всьому світу незламність української нації.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство3 дні тому

Ваші конкуренти вже роблять це. 10 важливих порад для бізнесу від топ-підприємця

Український бізнес зіштовхнувся з черговою кризою на тлі повномасштабної війни. Але наших підприємців не зламати:...

Суспільство1 тиждень тому

Кризовий центр став бойовим. Як ветеранська ГО «Бандерівський Схрон» перейшла на військові рейки

«Бандерівський Схрон» – саме під такою назвою існував перший і єдиний в Україні кризовий центр...

Технології1 тиждень тому

«Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска

Їх двоє, і вони – команда. Ная та Павло почали волонтерити ледь не з першої...

Суспільство2 тижні тому

Зі складів – на передову. Як проєкт «Тачка на ТРОкачку» відновлює радянські вантажівки для ЗСУ

На складах ЗСУ чекають на списання тисячі старих вантажівок. Донедавна вони вважалися мотлохом, але тепер...