Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Шкільна ідея перетворилася на бізнес. Як український стартап Re-Leaf створює папір із листя та підкорює світові бренди

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Створення паперу з деревини – неекологічний процес, переконує Валентин Фречка із Закарпаття. Ще школярем він придумав альтернативу – виготовляти папір із опалого листя. Експерименти на власній кухні довели, що така сировина цілком придатна навіть для вироблення пакетів. Стартап RE-leaf вже два роки випускає новаторський продукт, який припав до душі кільком відомим закордонним брендам. 

Валентин Фречка

Засновник компанії RE-leaf зі створення паперу з опалого листя (зареєстрована у Малині Житомирської області)

Наука манила сильніше за мистецтво

Ідея моєї майбутньої справи зародилася ще у шкільні роки. Я родом із села Сокирниця, що на Закарпатті. Вчився у звичайній сільській школі, але з поглибленим вивченням французької мови. Навіть попри те, що заклад мав більш лінгвістичний нахил, у нас була досить хороша науково-матеріальна база. Це стосується фізики, хімії, біології тощо. Більшість часу я займався живописом і спортивно-бальними танцями, думав пов’язати з цим своє життя. Але згодом для мене відкрилася наука. Саме в ній я бачив для себе більший потенціал, ніж у мистецтві.

У віці 16 років я вже був членом Малої академії наук України та мав можливість попрацювати з деякими напрямами наукових досліджень на рівні школи. Власне, це і розвинуло в мені любов до відкриттів. Коли ти починаєш у це занурюватися, то розумієш, наскільки в науці багато всього нового, ще ніким не розкритого. Хотілося стати частиною цього процесу. І перші мої напрацювання, ще не пов’язані з опалим листям, я успішно представляв на обласному та всеукраїнському рівнях.

Перші експерименти проводив на власній кухні

Після перших успішних спроб ми з учителькою вирішили, що поки в нас ще є два роки – мій 10 та 11 класи – ми можемо створити якийсь проривний проєкт. Хотілося, щоб він мав глобальний вплив і був цікавий суспільству. Зосередилися на дослідженні рослинних полімерів (целюлози), щоб створити новий спосіб виробництва паперу. Спершу як сировину ми вивчали солому, про яку до нас вже писали інші науковці. І в якийсь момент нас перемкнуло: якщо це вже до нас робили, то «нашого» тут нічого не може бути. Тому почали шукати інші види сировини: траву, гілля, чагарники – все, що мало рослинне походження. Поруч із цим вирішили вивчити й опале листя.

Фото: Valentyn Frechka / Facebook

Ідея з листям виникла у мене, і вчителька її підтримала. Я сказав: «Не знаю, чи в нас щось вийде, але спробувати варто». Ми не мали жодних сподівань. Тоді була весна, й опале листя три місяці лежало під снігом. Ми назбирали його в лісі неподалік від школи, це було листя дуба. Почали обробляти. Щоб отримати волокно, я експериментував вдома. Листя варив, перебивав у блендері, ділив на тонкі слайси та сушив. Коли ми з викладачкою подивилися на перші зразки целюлози, то зрозуміли, що це може бути нашою темою. Жодних досліджень про це не було ані на національному, ані на міжнародному рівні. І ми вирішили за це взятися.

Бізнесмени радили задуматися про стартап 

Я почав глибше досліджувати різні види листя, тестував комбінації, змішував сировину з макулатурою. До кінця серпня ми мали повністю готовий базовий проєкт: з ціллю, гіпотезою, експериментом, результатом. Відтак представили його на Всеукраїнському конкурсі інновацій. Потім ще приблизно рік цей проєкт був на різних виставках і конкурсах за сприяння Міністерства освіти і науки України. Ми майже не проявляли ініціативу – працівники відомства самі нас запрошували, оплачували наші поїздки. Усе, що нам було потрібно, – це бути готовим відстоювати обличчя України на міжнародній арені.

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Оскільки я мав можливість представити свій проєкт на різних міжнародних платформах, то спілкувався там із багатьма представниками бізнес-інституції. Неодноразово чув від них: «Хлопче, це класний проєкт. Він матиме великий потенціал, оскільки зараз суспільство відмовляється від пластику, і це чудова альтернатива деревині». Мені радили прорахувати все як стартап.

Просто «на ідею» ніхто коштів не дає

У 2019 році я активно почав створювати бізнес-модель стартапу з опалого листя. Прораховував усе до дрібниць: «за» і «проти», формат збору листя, місце для його зберігання, тестування продукції тощо. На кінець року я вже мав повноцінно сформований стартап із мінімальним життєздатним продуктом і командою. У січні 2020 року народилася компанія RE-leaf Paper. Передбачалося, що вона зможе залучити інвестиційні кошти для побудови власного виробництва. Але це виявилося не так просто. І через рік стартап переформатувався у RE-leaf Technology, який зараз працює з підрядними виробництвами.

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Як виявилося, отримати кошти просто «під ідею» неможливо. Свій стартап ми оцінюємо в 6 мільйонів гривень, і отримати такі гроші можна лише під вже існуючий проєкт. Тобто в нас мав бути аутсорс або пілотне виробництво, яке ми створили б зі своїми партнерами на власний страх і ризик. У нас так не вийшло, тому довелося змінювати модель виробництва та залучення коштів. Ми відійшли від просто пошуку інвестицій і почали самі працювати на те, аби мати продукт, власні продажі, займати ринок та завойовувати клієнтів.

З опалим листям працюємо єдині на весь світ

Ніхто у світі не працює з опалим листям як сировиною. Ми першими вивели його на рівень виробничих потужностей. В Україні здебільшого всі працюють з переробленою сировиною – макулатурою. У світі ж є компанії, які працюють із травою. Наприклад, у Німеччині з неї створюють такий же гранулят, як і ми. Але вони не отримують волокно з цієї трави, а просто додають її як наповнювач до звичайної деревної целюлози. Є також компанії, які працюють з соломою, цукровою тростиною, бамбуком тощо. Але таких підприємств дуже мало через рівень бюрократизації в країнах та високу вартість виробництва.

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Мене часто запитують, чому я працюю в Україні. Річ у тім, що тут ще все не надто контролюється різними органами, і ти можеш бути вільним у своїх дослідженнях і технологічних тестах. А ось, наприклад, у Німеччині це майже нереально зробити. Тобі треба рухатися винятково за системною структурою, алгоритмом, який регулюють різні органи. Це затягує бізнес у часі, грошах і можливостях отримати кінцевий результат.

А ось у шкільні часи в мене була ціль після завершення університету виїхати за кордон і працювати провідним науковцем на якусь установу. Але є очікування і є реальність. У виші трансформація мене як особистості та процес розвитку проєкту довели до того, що я хочу працювати сам на себе, бути агентом змін, розвивати декілька проєктів в Україні й монетизувати їх. Власне, рухатися в тому ж напрямку, що й зараз.

Папір з опалого листя – альтернатива вирубці лісу

І хоча ми єдині працюємо з опалим листям, це не означає, що в нас немає конкурентів. Ними є виробники пластику та звичайного, макулатурного й альтернативного паперу. Склалася така тенденція, що всі не люблять пластик і намагаються від нього відмовитися. Але для того, аби синтезувати поліетилен, не потрібна вода, багато логістичних етапів, значна кількість електроенергії тощо.

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Натомість, аби зробити типовий папір, треба, щоб виросло дерево. Потім його рубають, розбирають на менші бруси, забирають кору, подрібнюють, миють. Після цього потрібно отримати целюлозу, її треба відбілити, промити, висушити. В іншому місці необхідно зробити папір, висушити його, проклеїти, просушити, розрізати. Відтак пакет слід скроїти, склеїти, приклеїти ручки, нанести логотип. І тільки потім через низку дистрибуційних центрів він потрапить у супермаркет чи ще кудись. Це величезна схема, яка є сильно енерго- та фінансово витратною. А ще вона продукує нереально високий рівень емісії парникових газів. Але людям потрібен папір.

Наш проєкт – екологічніша альтернатива. Нам не потрібне дерево, ми не потребуємо купи процесів. Листя – це сировина, яка швидко відновлюється. У деяких країнах його класифікують як небезпечні відходи, тобто потрібно його певним чином утилізовувати. Ми по суті працюємо з сировиною, яка може гіпотетично стати «філософським каменем» у цій галузі. А ще наша технологія не передбачає проклеювання пакетів синтетичними клеями. Волокно, природні хімічні зв’язки та крохмаль – більше ми в склад пакету нічого не додаємо.

Ми не сезонний бізнес, який працює лише в листопаді

У людей, які про нас дізнаються, часто виникає питання: «От зараз осінь, листя опадає, а що далі?». Вони не розуміють, як ми працюємо в інші пори року. І тоді я ставлю зворотне питання: «Ви йдете в січні в магазин і купляєте яблучний сік. А яблука зібрали у липні-серпні. Звідки сік?». Звичайно, фрукти були зібрані влітку, з них зробили напій, додали консерванти, і продукт можна продавати весь рік. Так само працюємо й ми. В осінній період опадання листя ми активно його збираємо у великих містах. Цієї сировини нам достатньо, аби виготовити паперу на весь рік продажів. Опале листя гранулюємо, що дозволяє продукту не гнити та зберігатися сухим.

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Перші домовленості про збір листя ми мали з Національним комплексом «Експоцентр України» в Києві. Його креативна продюсерка Наталія Верьовка знайшла мене в Facebook і побачила допис про те, що ми потребуємо кілька кілограмів листя для тестів. І ВДНГ став першим в історії RE-leaf постачальником опалого листя для нашого виробництва.

Коли ми почали активно розкручуватися, листя нам віддавали громади з Одеси, Харкова, Києва, Новоград-Волинського, Житомира тощо. Вони самі до нас приходили, бо всім болить питання: куди це листя подіти. Поки що ми не можемо забрати цю сировину у всіх, бо в нас ще не настільки високі потужності. Зараз ми переробляємо 20 тонн листя на місяць. Для розуміння, одну тонну паперу можна зробити з опалого листя, зібраного з 17 дерев. З 2022 року будемо нарощувати обсяги. Загалом плануємо вирости до 160 тонн на місяць – це майже дві тисячі тонн на рік. 

Шукаємо нові обличчя у команду

З вересня цього року моїм партнером у стартапі є Олександр Соболенко. Він має достатньо досвіду в роботі з міжнародними компаніями, до того ж, у нього є декілька власних успішних бізнесів. Він, умовно кажучи, перебуває у «бізнесовій темі». Я, як технар-виробничник, і він, як людина, яка розуміється на управлінні фінансів і продажах, досить класно поєдналися.  

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Окрім нас двох, у команді ще є четверо постійних учасників та багато підрядників, бо все виробництво побудоване на контрактній основі. Разом з Олександром ми зараз формуємо команду, яка буде стало працювати над RE-leaf. Маємо багато незакритих позицій, бо лише цьогоріч вийшли на мінімальні доходи. Вони дозволили нам скласти повну картину того, що в нас взагалі за бізнес.

Пакет подорожує країною, перш ніж потрапити до покупця

Створення нашого продукту – це складний процес. Для розуміння, літаки збирають у всьому світі: десь двигуни, десь корпуси, десь крила. Так само і в нас. Аби створити один аркуш паперу, спочатку ми отримуємо опале листя. Його гранулюємо у Вінницькій області, потім гранулят їде на Волинь або на Харківщину. Там із нього роблять папір різних щільностей: картон або пакувальний. Відтак великі рулони по декілька сотень кілограмів їдуть в Харківську область, і там ми робимо з них пакети. Щомісяця ми виготовляємо пакети з ручками та без, з друком та логотипом, гуртової та роздрібної кількості. У листопаді ми виготовили приблизно 75 тисяч одиниць продукції. 

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Відрізнити наш пакет від інших ви можете візуально і тактильно. Він буде мати певні вкраплення в самій структурі – це, власне, і є частинки листя. На дотик він шершавий, а не такий гладенький, як деревний папір. Якщо зробити тести в лабораторії, можна виявити, що наш пакет від інших відрізняється повітропроникністю, забарвленням та хімічною структурою. Але все це не позбавляє його тієї ж функціональності, що й папір з іншої сировини. Деякі пакети в нас навіть міцніші за деревні. Але це залежить не від самого паперу, а від того, наскільки ми їх правильно геометрично склали та склеїли. 

Наші пакети значно дорожчі за інші, тому що на ринку присутні гравці з власним виробництвом. Наразі ми продаємо пакети у роздріб за ціною від 7 до 15 гривень, а гуртово – від 4 до 7 грн за штуку. Але тут все дуже індивідуально: залежить від кількості, колірності друку, розміру, типу ручок та склейки.

Окремі покупці закидали нам дискримінацію

Ми майже не працюємо з роздробом. Водночас через наш сайт гуртові клієнти можуть замовити взірці продукції. Покупець спершу тестує папір, а потім повертається з великим замовленням. Багато хто на нас ображається через роботу лише з гуртом, ми отримуємо відгуки: «Що за дискримінація?». Але річ у тім, що ми працюємо не в секторі електроніки чи ще чогось. Нас цікавить масмаркет. Звісно, ми можемо робити пакети на роздріб по 5 штук, але їхня вартість буде завеликою для споживача.

Читайте також: Робимо домашній декор зі сміття. Як працює франківський екопроєкт RE: laboratory

Якщо говорити про нашого типового гуртового клієнта, то це компанія, яка прагне досягнути сталості та декарбонізації. Це фірма з прописаними екосвідомими цінностями, яка розуміє причини використання нашої продукції. Зараз ми намагаємося працювати з дорогими брендам, бо побачили, що вони є найбільш усвідомленими. Зокрема наші пакети купують компанії Weleda і L’oreal, які виготовляють косметичні засоби.

Високі ціни не лякають наших клієнтів

На початку ми отримували багато коментарів про наші пакети на кшталт: «З опалого листя… Як ви до цього дійшли?». Ну, так сталося. Загалом у нас було лише кілька негативних відгуків, і стосувалися вони довгого доставлення та специфіки оформлення замовлення. Одного разу покупець скаржився на трохи зігнуті краї на ролику паперу. А ще був випадок із жінкою, до якої наш менеджер неправильно доніс інформацію. Вона була незадоволена тим, що не змогла купити папір.

Фото: Valentyn Frechka / Facebook

Але переважно всі залишають дуже позитивні відгуки. Що мене радує, багато клієнтів дають фідбеки, кажуть, що б вони хотіли покращити – від етапу формування замовлення і до вигляду продукту. За рік продажів ми зрозуміли, куди нам треба рухатися, як організовувати продажі, в яких об’ємах і за якими цінами. Навіть попри те, що ми на 30-40% дорожчі від ринку, це покупців не бентежить. 

Плануємо запустити власний завод

Ми однозначно будемо в тренді. Якщо там можуть бути неекологічні компанії, які просто виготовляють продукцію з наклейкою «еко», то наш продукт, маючи можливість своє «еко» підтвердити, точно матиме попит. Про нас вже багато хто знає, як в Україні, так і в світі. Вважаю, що на цьому рівні ми вже досягли чималого успіху. По суті, ми побудували наш бізнес «на колінках», але зробили його функціональним. Навіть із жахливою логістикою та адміністративними виплатами у нас виходить досить висока рентабельність.

Фото: RE-leaf PAPER / Facebook

Наступний рік плануємо присвятити нарощуванню потужностей та захопленню європейської частини ринку. А ще розраховуємо на співпрацю з декількома світовими брендами: Louis Vuitton, Zara, Gucci тощо. Більш глобальні плани – побудова власного виробництва в межах України. Найімовірніше, це буде на заході: Львівська або Закарпатська область. Далі – налагодження виробництва та вихід на сталі обсяги і доходи.

«Ви відчуєте», – колись сказала мені одна колега-стартаперка, відповідаючи на питання, коли нам створювати власне виробництво. Мовляв, не треба гнатися за інвестиціями. Потрібно просто працювати та дійти до відчуття, що ми вже готові до нового етапу.

Світ про нас ще заговорить

Ми працюємо на українському ринку, де переробна галузь взагалі не розвинена. Усе працює на імпорті або на макулатурі, яка переважно імпортується з Європи та Китаю. Хотіли б трохи трансформувати спочатку наш ринок, адже бачимо перспективу в використанні волокна з опалого листя. А після – заохочувати до цього весь світ.

Я помітив, що українські компанії та стартап-майданчики люблять швидкі гроші. Але вони ще зустрінуть нас на шляху і будуть потребувати допомоги у виході на шлях декарбонізації. COVID-19 закрив дорогу в багато країн. Крім того, рівень декарбонізації в корпоративній політиці компаній також може бути бар’єром між співпрацею з іноземними партнерами. Гроші важливі, але й питання довкілля не має бути позаду. RE-leaf якраз є рішенням, яким можна скористатися. 

Суспільство

ЗСУ звільнили Лиман від окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українська армія звільнила від окупантів місто Лиман на Донеччині.

Відео зі зверненням наших захисників опублікував у телеграмі заступник керівника Офісу президента України Кирило Тимошенко.

На відео українські військові підняли державний прапор біля Лиманської міської ради.

Зазначається, що місто взяли під контроль бійці 81-окремої аеромобільної бригади разом із військовими батальйону Нацгвардії імені Кульчицького.

Читайте також: Підтримуємо своїх. Переселенці з Луганщини запустили в Дніпрі шелтер та коворкінг для земляків

Відзначимо, що Лиман — це місто в Україні з населенням 22 тисячі мешканців. Розташоване за 138 км від Донецька. Територія — 26,21 км².

Під час повномасштабного вторгнення Лиман опинився у центрі бойових дій. 29 травня окупанти захопили місто. А 1 жовтня українські війська увійшли в Лиман і звільнили його.

Нагадаємо, вдень 1 жовтня українські війська зайшли на околиці Лимана і розгорнули там український прапор. Перед цим ЗСУ звільнили п’ять селищ поблизу Лимана: Ямпіль, Новоселівка, Шандриголове, Дробишеве, Ставки, взявши російське угруповання в оточення.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Суспільство

Підтримуємо своїх. Переселенці з Луганщини запустили в Дніпрі шелтер та коворкінг для земляків

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сидіти склавши руки – це не про них. Держслужбовці разом із громадськими організаціями займались відновленням інфраструктури Луганщини та культурним розвитком регіону. Але з перших днів повномасштабного вторгнення команди були змушені виїхати у більш безпечні місця. Та вже у квітні всі зустрілись у Дніпрі: аби реалізували проєкти для підтримки земляків, які також врятувалися від війни.

Олена Гемусова розказала, як разом із командою запустила сучасний простір Coworking Space, забезпечивши переселенців можливістю працювати, а Анна Рясна – про створення шелтеру, завдяки якому десятки людей отримали тимчасове житло. Про виїзд з Луганщини, перші дні великої війни та роботу команд – у матеріалі ШоТам.

Coworking Space – безкоштовний простір для переселенців

Олена Гемусова

заступниця директора департаменту міжнародної технічної допомоги Луганської ОДА, учасниця команди Coworking Space у Дніпрі

Вже сім років займаюсь відновленням та розвитком Луганщини

З 2015 року я працюю в команді Департаменту міжнародної технічної допомоги, інноваційного розвитку та зовнішніх зносин Луганської обласної адміністрації, наразі на посаді заступника директора – начальника управління зовнішніх зносин, промоції та інноваційного розвитку (держава любить довгі назви). Разом із громадськими організаціями ми розробляли чимало проєктів, спрямованих як на відновлення інфраструктури, так і на інноваційний розвиток. 

242389380_129801862709105_1555039295739839278_n
Ліхтарі з сонячними панелями та лавки з підзарядкою в Рубіжному.

Із цікавих прикладів – гурток 3D-моделювання в місті Золоте на базі загальноосвітньої школи; відкриття гуртка лего- й робототехніки в смт  Петропавлівка Щастинського району. Крім того, якраз у жовтні 2021 року за підтримки Програми розвитку ООН ми відкрили SТЕМ-лабораторію на базі Малої академії наук у Рубіжному. Ще був проєкт «Сонячна громада» – ліхтарі з сонячними панелями та лавки з підзарядкою в Рубіжному.

Власне, наші ключові партнери – це Програма розвитку ООН в України та Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України». Також намагаємося залучати інші міжнародні організації.

До останнього сподівалася, що нового етапу війни не буде

Протягом останніх тижнів напередодні вторгнення у Сєвєродонецьку відчувалася особлива напруга. Усі наші медіа писали про ймовірний напад, та й між собою всі обговорювали, як можуть розвиватися події. Було страшно, однак, відверто кажучи, вірити в найгірші сценарії не хотілося.

Тому я до останнього сподівалася, що в сучасному світі такі події все ж неможливі. Ми живемо в цивілізованому суспільстві, тож хотілося вірити, що раціональність та розум візьмуть гору. На жаль, ситуація склалась інакше. 

Переїхала до Дніпра, аби продовжувати роботу

Я не зібрала «тривожну валізу» завчасно, тому довелося робити це зранку 24 лютого, коли пролунали перші вибухи. Ми з сімʼєю взяли лише найнеобхідніші речі й перейшли з квартири до більш безпечного приміщення. 

На виїзд із Сєвєродонецька наважилися в березні. У кожної людини трапляється критичний момент, коли перестаєш думати й сподіватись, що все налагодиться, а ситуація зміниться. Для мене таким моментом став «прильот» поруч із місцем, в якому я перебувала і яке вважала доволі безпечним. 

Того ж дня ми зібрали дві валізи – речі першої необхідності й документи – і поїхали. Згодом наша квартира згоріла. Для мене ця евакуація стала вже другою. У 2014 році мені довелося покинути рідну Кадіївку. І ось, через вісім років, війна прийшла й до Сєвєродонецька.

Спочатку ми вирушили на захід країни, здавалось, що там безпечніше. Та коли в квітні представники нашого департаменту почали працювати в Дніпрі, моя сімʼя підтримала ідею переїзду. Мені подобається працювати на благо Луганщини. До того ж, не хотілося втрачати злагоджений колектив і корисну роботу. 

Наша команда працювала навіть 24 лютого, хоча й дистанційно. Адже саме наш департамент координує діяльність всіх міжнародних організацій та допомогу від дипломатичних представництв в області. Ми почали звертатись до наших партнерів із проханням допомогти і переорієнтуватися на більш актуальні цілі: гуманітарні потреби, допомогу стратегічним структурам та правоохоронним органам. Надсилали безліч запитів щодо підтримки критичної інфраструктури ще не окупованого Сєвєродонецька.

За місяць підготували та запустили коворкінг для переселенців

Дуже багато людей втратили свої домівки та робочі місця. А рятуючись від війни, вони не завжди встигали взяти навіть особисті речі, не кажучи вже про умовні ноутбуки. Тому в нових містах переселенці потребують місця, куди можна прийти й попрацювати. 

Я й сама зіштовхнулася з цим після переїзду. Збираючи речі, я не захопила із собою ноутбук, а в орендованій квартирі не було інтернету. Тобто в мене буквально не було, на чому працювати.

Так виникла ідея створити простір для переселенців. Локацію, куди люди можуть прийти, аби попрацювати за комп’ютером, зв’язатися з рідними, щось роздрукувати чи відсканувати або, скажімо, провести якусь нараду. Зрештою, місце, де можна просто зустрітися з однодумцями.

Ми звернулись до наших партнерів з програми EGAP, Фонд Східна Європа та попросили підтримати створення простору. Приміщення під коворкінг знайшли самостійно, а з ремонтом та облаштуванням допомогли донори.

Зараз все виглядає дуже сучасним і світлим. Але на ці роботи пішло приблизно 500 тисяч гривень. Ці кошти ми, зокрема, витратили на закупівлю меблів та офісної техніки: ноутбуків, принтерів, проєкторів, планшетів, фліпчартів тощо. Реалізувати проєкт вдалося доволі швидко – протягом одного місяця. І вже в червні відбулося офіційне відкриття.

Зробили все для комфортної роботи людей

Наш коворкінг розрахований на 10 робочих місць, крім того, маємо кімнату на три робочі місця, де можна провести зустріч чи попрацювати відокремлено. Також у коворкінгу облаштували кухонну зону з холодильником, мікрохвильовкою, кавомашиною та чайником. Тобто людина, яка прийшла працювати надовго, може взяти з собою перекус, розігріти його й випити кави. 

Так само зручно приходити до нас із дітьми: ми закупили планшети, тож поки батьки працюють, дитина може дивитися мультик чи запустити якусь гру.

Аби попрацювати в коворкінгу, необхідно забронювати місце на певний день і час. Для цього потрібно просто заповнити гугл-форму, опубліковану на нашій фейсбук-сторінці. Наша команда веде окремий календар, аби рівномірно розподілити кількість охочих так, щоб всім було максимально комфортно.

Коворкінг розташований у центрі Дніпра, на вулиці Воскресенська, 41, офіс №401. Для зручності наших відвідувачів ми записали відео з маршрутом та розклеїли вказівники. Тож потрапити до нас доволі просто.

До нас приходять не лише переселенці, а й активісти та чиновники

Наш пріоритет – це переселенці з Луганської області. Однак, коли звертаються люди з Донецької, Запорізької, Харківської чи Херсонської областей, – ми нікому не відмовляємо. Вони завжди можуть прийти і так само безкоштовно попрацювати в просторі.

Крім того, до коворкінгу приходять представники громадських організацій, місцевого самоврядування та військових адміністрації, зокрема, з Попасної та Сєвєродонецька. Тож місця вистачає для всіх.

У нашому просторі переселенці можуть отримати безоплатну правову допомогу, яку надає управління з нормативно-правової роботи ОДА. Люди так само реєструються через гугл-форму і приходять на консультацію. У такий спосіб до нас вже звернулися понад 100 переселенців.

Наразі партнери підтримали наш проєкт із розвитку коворкінгу. Ми плануємо проводити тренінги й семінари для внутрішньо переміщених осіб. Вже маємо домовленість про курси української та англійської мов, електронної демократії та цифровізації. 

Після перемоги коворкінг переїде на Луганщину

Я вірю в ЗСУ і переконана, що Луганщину деокупують і ми зможемо повернутись додому. А разом із нами до Сєвєродонецька переїде Coworking Space. Ми обговорювали це з партнерами ще напередодні запуску проєкту. Тож після перемоги аналогічний простір з’явиться безпосередньо на Луганщині.

За ці місяці я зрозуміла, що все може змінитись будь-якої миті, але потрібно не переставати вірити й мріяти. Варто чогось прагнути і досягати своїх цілей. Водночас треба насолоджуватись тим, що маєш, адже завтрашнього дня може й не бути. 

Шелтер для тих, хто втратив домівку

Анна Рясна

директорка Луганського обласного центру підтримки молодіжних ініціатив і соціальних досліджень, голова Луганської обласної молодіжної ради, членкиня ГО «Світло культури»

Війна торкнулася нас ще в 2014 році

Початок російсько-української війни я зустріла на посаді директорки Лисичанського міського палацу культури. Тоді, в 2014 році, на територію закладу прилетів російський снаряд. Вибух пошкодив будівлю та вибив вікна.

Із відновленням палацу культури нам допомогла Міжнародна організація з міграції. Разом із цим партнером протягом наступних чотирьох років ми займалися згуртуванням громади. Це стало величезним поштовхом для нашої майбутньої проєктної роботи.

Ще в 2013 році наша команда створила громадську організацію «Світло культури», проте саме з 2014-го наша робота справді активізувалась. Зокрема, завдяки залученню різних міжнародних організації, як-от Міжнародна організація з міграції та Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України». 

Через сім років очолила обласний молодіжний центр

Після майже семи років роботи в палаці культури я відчула професійне вигорання. Усі заходи здавалися однаковими та рутинними, тож виникло нестримне бажання рухатися далі та займатися чимось іншим.

У фейсбуці я побачили вакансію на сторінці управління молоді та спорту Луганської обласної держадміністрації. Зателефонувала, скинула резюме й пройшла співбесіду. Та замість очікуваної посади спеціаліста мені запропонували очолити обласний молодіжний центр.

До повномасштабного вторгнення я опікувалася молодіжною політикою в Луганській області, організовувала культурні івенти й допомагала втілювати різні проєкти. Зокрема, відкрили майданчик для неформального дозвілля MySpace на базі Лисичанського міського палацу культури та створили Центр згуртування громад «Візьмемось за руки, друзі».

Ми виїхали до Дніпра без жодного плану

У мене сімʼя військовослужбовців, мій чоловік – «Азовець». Тому ми справді вірили у новий етап війни. Щоправда, я до кінця не усвідомлювала, наскільки масштабним це все може бути. Я добре памʼятаю 2014 рік, тому орієнтувалась на щось аналогічне Хоча мій чоловік казав, що буде інакше і потрібно готуватися. Тож станом на ранок 24 лютого наші речі вже були зібрані: ми вирішили виїжджати до Дніпра.

Натомість на роботі ми нічого не збирали, сподіваючись, що буде якийсь час «на розкачку». Відтак зранку 24-го лютого ми разом із бухгалтеркою поїхали пакувати документи та мобільну техніку. Власне, все, що можна було вмістити в легкову автівку.

Ми їхали «в нікуди». Чоловік мав приступити до служби, але ані житла, ані розуміння, що мені роботи, тоді не було. Ми просто їхали. Через затори дорога зайняла приблизно 12 годин. 

У мого чоловіка був брат, теж «Азовець», який, на жаль, загинув на «Азовсталі». Нас чекала його дівчина – Олександра, яку ми тоді побачили вперше. По суті ми їхали до незнайомої людини, яка прихистила нас на півтора місяці, поки ми не знайшли житло, та стала однією з найрідніших людей.

Не могла сидіти склавши руки, тож вирішила діяти

Мої батьки не виїжджали з Луганщини, чоловік пішов на фронт, а я залишилась сама із девʼятирічним сином. Тривалий час я боролося зі стресом, але якоїсь миті зрозуміла: якщо просто сидіти й думати, як все довкола погано, можна зійти з розуму.

Тож почала займатись волонтерством: купувала ліки й передавала їх на Луганщину. Згодом стала координаторкою проєкту Care з надання гуманітарної допомоги для Луганської області. 

Після вторгнення моя команда із Сєвєродонецька розділилася. Більшість людей виїхала на захід країни, і певний час я не могла їм нічого запропонувати, адже й сама не мала житла. Та пізніше нам вдалося отримати грант від Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» на створення хабу для молоді. Це дозволило повернути частину команди: мої колеги приїхали до Дніпра.

Від ідеї до запуску прихистку минув місяць

Ще в Сєвєродонецьку ми планували відкриття молодіжного простору, і якби не повномасштабне вторгнення, ми б реалізували цей проєкт. Це мав бути майданчик для молоді, де можна зібратися, провести якісь заходи і навіть переночувати.

Але війна все змінила: Дніпро потребував схожого простору, але для закриття базових потреб переселенців, зокрема, в тимчасовому проживанні. Ми підготували проєкт і вже в квітні відправили його донорам. А наступного місяця запустили шелтер і почали повноцінно працювати.

Наша ключова особливість – це колектив. У шелтері працюють переважно переселенці з Лисичанська. Адже вони як ніхто інший розуміють, через що проходять люди, які приїжджають до нас. А тому вкладають у цю роботу свою душу, повністю віддаються процесу й приймають усіх, ніби рідних.

Ми працюємо як колаборація влади, громадськості та міжнародних партнерів

Ми стартували завдяки співпраці з чеською організацією People in Need – вони повністю взяли на себе покриття витрат на оплату праці для наших співробітників. До того ж, майже одразу до нас долучилися й інші міжнародні організації, а також просто люди, які надавали різну допомогу.

Приміщення шелтеру розташоване в колишньому дитячому санаторії біля парку Зелений Гай. Із цим нам допоміг керівник департаменту міжнародно-технічних відносин Луганської обласної державної адміністрації Денис Денищенко. Він опинився в таких самих життєвих обставинах, почув наш запит і відреагував на нього. Оренду взяв на себе департмент, а громадська організація «Світло культури» адмініструє роботу шелтеру й оплачує комунільні послуги.

Облаштовуємо життя переселенців як матеріально, так і культурно

Сьогодні наш шелтер складається з двох частин: це транзитний майданчик, де розміщуються люди до п’яти днів, та майданчик постійного перебування, адже не всі люди мають гроші й місце, де жити. 

На території шелтеру переселенці можуть отримати безкоштовне харчування, групові й індивідуальні юридичні консультації. Тут ми також видаємо гуманітарну допомогу: не лише для мешканців прихистку, а й для всіх переселенців.

У нас навіть є своя мінібібліотека, адже тут живуть і працюють люди, які в минулому житті були працівниками культури. А від минулого, як то кажуть, не втечеш. Тож навіть у Дніпрі ми всіляко культурно пожвавлюємо життя людей. 

Міжнародні та громадські організації розподілили сектор надання психологічної допомоги. У шелтері є три варіанти психологічної допомоги, а люди самостійно обирають, який формат їм до душі. А завдяки обласній адміністрації нас підтримують працівники швидкої допомоги, які гарантують цілодобовий медичний супровід. Маємо окремо ще й гінекологічну консультацію.

Крім того, співпрацюємо з місцевим Центром зайнятості: людям, які шукають роботу, наш адміністратор дає перелік актуальних вакансій та контактів. Більшість мешканців шелтеру вже знайшли роботу. 

Також ми намагаємося залучати переселенців до різних проєктів. Наприклад, команда проєкту Merci Сort – це десятеро наших жителів, які займаються анкетуванням людей та видають гуманітарну допомогу.

Нам потрібна техніка, аби діти могли навчатися дистанційно

У шелтері є кімната психологічного розвантаження дітей, де працює психолог й допомагає зняти стрес. Також тут є волонтери, які граються з дітками, поки батьки займаються своїми справами: шукають роботу чи отримують допомогу. 

Ми готуємо дітей до школи й проводимо заходи соціального згуртування. Це велика кімната, обладнана різним приладдям для школи, настільними іграми, пуфами та іншими речами. Якщо потрібно щось роздрукувати чи «загуглити» – маємо комп’ютер.

Водночас є діти, які навчаються дистанційно, але не мають необхідної техніки. Ми хочемо створити кімнату, де будуть телефони, планшети чи комп’ютери. Не обов’язково нові, нам підійде будь-яка техніка, аби діти могли підключитись до навчання. Адже не у всіх батьків, які рятувалися від війни, була змога взяти техніку, а у когось її взагалі не було. 

Незабаром збільшимо шелтер вдвічі

Під час повномасштабної війни з Луганщини виїхали приблизно 300 тисяч людей. Це не офіційна цифра, а лише та частина, про яку ми знаємо. За два місяці роботи через нас пройшли 2500 людей. І це при тому, що наш шелтер був розрахований лише на 70 місць. Сьогодні ми маємо, де розмістити 100 людей, і вже зовсім скоро відремонтуємо дах та зможемо поселити на третьому поверсі ще до 140 переселенців. 

Активна фаза виїзду вже закінчилась, тому ми поступово перетворюємося на місце довготривалого перебування. Ми не кажемо, що це назавжди. Але це точно більше, ніж місяць-два-три. Усе залежить від того, як швидко будуть звільнятись наші території, і коли зможуть люди повернутися. Бо часто їм буквально немає, куди повертатись. 

Тому потреба й необхідність у роботі шелтеру залишається актуальною. Поруч із нам є порожній корпус, у якому ми мріємо відкрити триповерховий простір. Якщо все вийде – зможемо вмістити ще 500 людей. Однак для цього ми потребуємо значних донорських коштів.

А у найближчій перспективі плануємо відкриття майданчиків для дозвілля: це буде вуличний дитячий майданчик та воркаут зона для підлітків. Хочемо, аби наші діти займалися спортом та вели здоровий спосіб життя.

Моя гордість – мій чоловік, моя сила – мій син

Протягом всього цього часу моєю мотивацією є мій син Ярослав. Дивлячись в його оченята, я знаходжу сили для будь-якої роботи. Хоч я не військовослужбовиця, але вважаю, що своєю діяльністю також працюю на перемогу і, зокрема, на краще життя для своєї дитини. 

Я пишаюсь тим, що я українка. А ще з війною дізналась, хто мої друзі, а хто – вороги. Нарешті викреслила зі свого оточення людей, які у вирішальний момент обрали іншу сторону. Зараз навколо мене зібралась команда людей, з якими не страшно ані в вогонь, ані в воду. Та найголовніше, в чому я вкотре переконалася, що у мене дуже надійний чоловік, він та син – моя гордість і сила. 

Читати далі

Суспільство

МОЗ закупило для регіонів 17 нових реанімобілів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Україна закупила 17 автомобілів швидкої медичної допомоги для шести регіонів: «карети» поїдуть до Запорізької, Миколаївської, Рівненської, Сумської, Харківської та Одеської областей.

Про це повідомили у пресслужбі Міністерства охорони здоров’я України.

Зазначається, що автівки обладнані кисневими балонами, кардіомоніторами, дефібриляторами, електрокардіографами, апаратами штучної вентиляції легень. Це дає змогу швидко й безпечно доправити тяжкопоранених до лікарні.

Насамперед автомобілі скеровують до прифронтових регіонів. В автівках можна здійснювати:

  • лікування кардіогенного шоку,
  • надавати допомогу під час пологів,
  • проводити реанімацію пацієнтів,
  • загальне знеболення,
  • первинну хірургічну обробку ран,
  • внутрішньосерцеву кардіостимуляцію.

Читайте також: Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок

Раніше 18 реанімобілів направили на Сумщину, Харківщину, Миколаївщину, Чернігівщину і Рівненщину.

Нагадаємо, канадський Червоний Хрест передав Черкащині медкабінети «на колесах».

Також волонтери з Бельгії передали морським піхотинцям три «швидкі».

Фото: moz.gov.ua.

Читати далі