Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

#ЩедрийВівторок. Як українські діти долучаються до благодійності та допомагають іншим

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Здавалося б, робити добрі справи, допомагати та змінювати світ на краще можуть здебільшого дорослі, адже для цього потрібні досвід, знання та можливості. Та благодійність — не завжди про це. Для добрих справ також важливі людяність, здатність ділитися й підтримувати інших. І діти мають усі необхідні навички, аби творити добрі справи та впливати на розвиток культури благодійності на рівні з дорослими. Разом із командою «Щедрого вівторка» розповідаємо, як працює дитяча благодійність в Україні.

30 листопада відзначають Всесвітній день добрих справ — #ЩедрийВівторок, який об’єднує людей, організації та бізнес навколо благодійності. Окремою рушійною силою в рамках Щедрого Вівторка є діти та молодь, тому ініціатива #ЩедрийВівторокДіти займає неабияку роль в глобальному русі добрих справ.

Як це працює за кордоном?

Часом діти й підлітки можуть змінювати світ на краще у більших масштабах, аніж здається дорослим. Адже вони мають більше ентузіазму та віри у власні сили. Усі ми пам’ятаємо шведську екоактивістку Ґрету Тунберг, відому протестами за збереження клімату. Та це не єдиний приклад дитячої небайдужості до природи.

Наприклад, 8-річна Марі Копені написала листа тодішньому президенту США Бараку Обамі про кризу води у Флінті. Після цього він особисто прилетів, аби зрозуміти проблему та допомогти. Наступного року дівчинка знялася у відео для Маршу клімату, заявивши: «Я виходжу заради питної води». У 2019 році вона започаткувала #WednesdaysForWater, щосереди підвищуючи обізнаність про місця, де потрібна чиста вода. Також Марі співпрацює з компанією з фільтрації води, щоб доставити фільтри до громад, які не мають доступу до потрібного ресурсу.

Читайте також: Подарунки, що прямують на Донбас. Як «Олені Святого Миколая» втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та містечок

Цей приклад змушує повірити: наша небайдужість може змінити світ на краще. Зважаючи на активність серед дітей, у 2020 році було започатковано ініціативу #GivingTuesdaySpark, що розвиває культуру благодійності серед дітей. Вона також представлена в Україні як #ЩедрийВівторокДіти, в рамках якої рух «Щедрий вівторок» заохочує молоде покоління до добрих справ.

Допомагають онкохворим та рятують тварин. Досвід України

Ми знаємо безліч випадків, коли діти намагаються брати приклад з батьків та прагнуть робити добро для інших. Так 9-річна Поліна вирішила допомагати мамі з благодійною книгарнею «ДієСлово». Тепер дівчинка разом із волонтерами продає книги, а виручені кошти йдуть на добрі справи — зараз «ДієСлово» передає їх Центру для онкохворих дітей «Дача».

Поліна допомагає мамі з благодійною книгарнею «ДієСлово».

А інколи бажання робити добрі справи з’являється після того, як ми самі отримали допомогу. Так сталося з 14-річною Юлею, яка сьогодні є благодійницею фонду «Запорука». Ще в дуже ранньому віці дівчинка почала боротьбу з раком та перемогла хворобу. А сьогодні Юля допомагає дітям, які також борються з онкологією. Дівчинка організовує благодійні шкільні ярмарки, долає благодійні марафони та передає подарунки до дитячих будинків.

Також діти можуть стати донорами. Наприклад, 9-річна Наталя Межирицька долучилася до ініціативи Hair For Share. Проєкт направлений на виготовлення перук для онкохворих дітей. Почувши від мами про ініціативу, Наталя одразу ж захотіла долучитися. «Важко наважитися було мені, а не Наталі», — поділилася Мар’яна Кащак, мати юної благодійниці.

Читайте також: Шукає добро на війні. Як радянський дисидент Анатолій Лютюк почав волонтерити на Донбасі, та до чого тут казки

Допомагати можна й через спорт. Кілька років тому Степан, якому зараз 12 років, брав участь у благодійному марафоні на користь Центру «Джерело». Хлопцю вдалося долучити всіх своїх знайомих та зібрати 5000 гривень для дітей з інвалідністю на платформі dobro.ua. Зараз родина Степана займається допомогою сім’ям у складних життєвих обставинах і збирає для них необхідні речі.

Степан приєднався до благодійного забігу, а в школі допомагає збирати подарунки для пацієнтів дитячого онкологічного відділення.

Навчальний заклад хлопця розташований біля Національного інституту раку. Це гімназія №179 у Києві. Цьогоріч у закладі у Щедрий Вівторок учні збирають подарунки для юних пацієнтів, які проходять процедури у дитячому відділенні інституту раку. Це різноманітні сувеніри, іграшки, книжки, блокноти – усе те, що може підтримати дітей в проходити неприємні процедури.  Акцію «Скриня хоробрості» багато років поспіль організовує благодійний фонд «Запорука», який з 2008 року допомагає важкохворим дітям-пацієнтам онколікарень національного та регіонального рівня.

Марія допомагає тваринам, яким пощастило з вулиці потрапити до притулку.

А ось 11-річна Марія разом із родиною вже два роки допомагає притулку для тварин «Сіріус». Вони привозять для чотирилапих необхідні речі та гуляють із песиками у спеціальному вольєрі. Такі прогулянки допомагають собакам соціалізуватися, подолати свої страхи, відновити довіру до людей, а також вільно та щасливо бігати з іншими тваринами. Крім того, цього літа сім’я взяла цуценя з притулку, а до Щедрого Вівторка Марія запросила до «Сіріусу» своїх однокласників.

Такі історії переконують нас у тому, що ініціатива #ЩедрийВівторокДіти — важлива та корисна. Вона дає дітям ще більше можливостей для розвитку культури благодійності та укорінення звички робити добрі справи.

«Ми завжди вірили та розповідали, що #ЩедрийВівторок для всіх: і дорослих, і малих. Нас щиро зворушує кількість та креативність дитячих акцій, які не стільки про гроші, а швидше про залученість та любов допомагати. У 2018 році до Щедрого Вівторка долучилось майже 200, шкіл, а вже минулого року їх було понад 450. Це доводить — дитяча благодійність потрібна та є вагомою складовою у побудові культури благодійності», — розповідає координаторка #ЩедрийВівторок Любов Раїнчук.

Читайте також: «Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Кожна дитина в Україні може робити безліч цікавих і корисних справ. Для цього не потрібно великих статків — лише щире бажання і трохи часу. І, звісно, робити добрі справи та допомагати іншим можна і потрібно не лише раз на рік. Тому команда #ЩедрийВівторок підготувала перелік ідей, доступних для кожного:

  • віддати свої одяг, іграшки, книжки до благодійної організації;
  • взяти участь у шкільному ярмарку, виставивши на продаж власні роботи чи кондитерські вироби, а зібрані кошти перерахувати благодійним фондам;
  • організувати концерт для збору коштів;
  • організувати шкільний благодійний забіг або спортивні змагання зі школярами, вчителями та навіть батьками;
  • ініціювати допомогу безпритульним тваринам, адже взимку вони як ніколи потребують нашої уваги;
  • писати листи чи дарувати сувеніри людям похилого віку — кілька добрих слів стануть радістю для адресата;
  • розповідати про свої добрі справи іншим та писати про це у соцмережах. Гасло Щедрого Вівторка — «Добро має звучати голосно!» — не безпідставне, адже дитяча благодійна діяльність обов’язково надихне інших зробити щось хороше.

Долучайтеся до благодійності, показуйте це дитині, розповідайте про свої дії та пояснюйте, чому ви це робите. Саме в ранньому віці розвиваються емпатія, співчуття та милосердя. Якщо добрі вчинки робити змалечку, благодійність стане звичкою та усталеною нормою.  І пам’ятайте, що будь-яке добро починається з небайдужості та бажання допомогти.

Команда #ЩедрийВівторок ❤️

Суспільство

ЗСУ звільнили Лиман від окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українська армія звільнила від окупантів місто Лиман на Донеччині.

Відео зі зверненням наших захисників опублікував у телеграмі заступник керівника Офісу президента України Кирило Тимошенко.

На відео українські військові підняли державний прапор біля Лиманської міської ради.

Зазначається, що місто взяли під контроль бійці 81-окремої аеромобільної бригади разом із військовими батальйону Нацгвардії імені Кульчицького.

Читайте також: Підтримуємо своїх. Переселенці з Луганщини запустили в Дніпрі шелтер та коворкінг для земляків

Відзначимо, що Лиман — це місто в Україні з населенням 22 тисячі мешканців. Розташоване за 138 км від Донецька. Територія — 26,21 км².

Під час повномасштабного вторгнення Лиман опинився у центрі бойових дій. 29 травня окупанти захопили місто. А 1 жовтня українські війська увійшли в Лиман і звільнили його.

Нагадаємо, вдень 1 жовтня українські війська зайшли на околиці Лимана і розгорнули там український прапор. Перед цим ЗСУ звільнили п’ять селищ поблизу Лимана: Ямпіль, Новоселівка, Шандриголове, Дробишеве, Ставки, взявши російське угруповання в оточення.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Суспільство

Підтримуємо своїх. Переселенці з Луганщини запустили в Дніпрі шелтер та коворкінг для земляків

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сидіти склавши руки – це не про них. Держслужбовці разом із громадськими організаціями займались відновленням інфраструктури Луганщини та культурним розвитком регіону. Але з перших днів повномасштабного вторгнення команди були змушені виїхати у більш безпечні місця. Та вже у квітні всі зустрілись у Дніпрі: аби реалізували проєкти для підтримки земляків, які також врятувалися від війни.

Олена Гемусова розказала, як разом із командою запустила сучасний простір Coworking Space, забезпечивши переселенців можливістю працювати, а Анна Рясна – про створення шелтеру, завдяки якому десятки людей отримали тимчасове житло. Про виїзд з Луганщини, перші дні великої війни та роботу команд – у матеріалі ШоТам.

Coworking Space – безкоштовний простір для переселенців

Олена Гемусова

заступниця директора департаменту міжнародної технічної допомоги Луганської ОДА, учасниця команди Coworking Space у Дніпрі

Вже сім років займаюсь відновленням та розвитком Луганщини

З 2015 року я працюю в команді Департаменту міжнародної технічної допомоги, інноваційного розвитку та зовнішніх зносин Луганської обласної адміністрації, наразі на посаді заступника директора – начальника управління зовнішніх зносин, промоції та інноваційного розвитку (держава любить довгі назви). Разом із громадськими організаціями ми розробляли чимало проєктів, спрямованих як на відновлення інфраструктури, так і на інноваційний розвиток. 

242389380_129801862709105_1555039295739839278_n
Ліхтарі з сонячними панелями та лавки з підзарядкою в Рубіжному.

Із цікавих прикладів – гурток 3D-моделювання в місті Золоте на базі загальноосвітньої школи; відкриття гуртка лего- й робототехніки в смт  Петропавлівка Щастинського району. Крім того, якраз у жовтні 2021 року за підтримки Програми розвитку ООН ми відкрили SТЕМ-лабораторію на базі Малої академії наук у Рубіжному. Ще був проєкт «Сонячна громада» – ліхтарі з сонячними панелями та лавки з підзарядкою в Рубіжному.

Власне, наші ключові партнери – це Програма розвитку ООН в України та Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України». Також намагаємося залучати інші міжнародні організації.

До останнього сподівалася, що нового етапу війни не буде

Протягом останніх тижнів напередодні вторгнення у Сєвєродонецьку відчувалася особлива напруга. Усі наші медіа писали про ймовірний напад, та й між собою всі обговорювали, як можуть розвиватися події. Було страшно, однак, відверто кажучи, вірити в найгірші сценарії не хотілося.

Тому я до останнього сподівалася, що в сучасному світі такі події все ж неможливі. Ми живемо в цивілізованому суспільстві, тож хотілося вірити, що раціональність та розум візьмуть гору. На жаль, ситуація склалась інакше. 

Переїхала до Дніпра, аби продовжувати роботу

Я не зібрала «тривожну валізу» завчасно, тому довелося робити це зранку 24 лютого, коли пролунали перші вибухи. Ми з сімʼєю взяли лише найнеобхідніші речі й перейшли з квартири до більш безпечного приміщення. 

На виїзд із Сєвєродонецька наважилися в березні. У кожної людини трапляється критичний момент, коли перестаєш думати й сподіватись, що все налагодиться, а ситуація зміниться. Для мене таким моментом став «прильот» поруч із місцем, в якому я перебувала і яке вважала доволі безпечним. 

Того ж дня ми зібрали дві валізи – речі першої необхідності й документи – і поїхали. Згодом наша квартира згоріла. Для мене ця евакуація стала вже другою. У 2014 році мені довелося покинути рідну Кадіївку. І ось, через вісім років, війна прийшла й до Сєвєродонецька.

Спочатку ми вирушили на захід країни, здавалось, що там безпечніше. Та коли в квітні представники нашого департаменту почали працювати в Дніпрі, моя сімʼя підтримала ідею переїзду. Мені подобається працювати на благо Луганщини. До того ж, не хотілося втрачати злагоджений колектив і корисну роботу. 

Наша команда працювала навіть 24 лютого, хоча й дистанційно. Адже саме наш департамент координує діяльність всіх міжнародних організацій та допомогу від дипломатичних представництв в області. Ми почали звертатись до наших партнерів із проханням допомогти і переорієнтуватися на більш актуальні цілі: гуманітарні потреби, допомогу стратегічним структурам та правоохоронним органам. Надсилали безліч запитів щодо підтримки критичної інфраструктури ще не окупованого Сєвєродонецька.

За місяць підготували та запустили коворкінг для переселенців

Дуже багато людей втратили свої домівки та робочі місця. А рятуючись від війни, вони не завжди встигали взяти навіть особисті речі, не кажучи вже про умовні ноутбуки. Тому в нових містах переселенці потребують місця, куди можна прийти й попрацювати. 

Я й сама зіштовхнулася з цим після переїзду. Збираючи речі, я не захопила із собою ноутбук, а в орендованій квартирі не було інтернету. Тобто в мене буквально не було, на чому працювати.

Так виникла ідея створити простір для переселенців. Локацію, куди люди можуть прийти, аби попрацювати за комп’ютером, зв’язатися з рідними, щось роздрукувати чи відсканувати або, скажімо, провести якусь нараду. Зрештою, місце, де можна просто зустрітися з однодумцями.

Ми звернулись до наших партнерів з програми EGAP, Фонд Східна Європа та попросили підтримати створення простору. Приміщення під коворкінг знайшли самостійно, а з ремонтом та облаштуванням допомогли донори.

Зараз все виглядає дуже сучасним і світлим. Але на ці роботи пішло приблизно 500 тисяч гривень. Ці кошти ми, зокрема, витратили на закупівлю меблів та офісної техніки: ноутбуків, принтерів, проєкторів, планшетів, фліпчартів тощо. Реалізувати проєкт вдалося доволі швидко – протягом одного місяця. І вже в червні відбулося офіційне відкриття.

Зробили все для комфортної роботи людей

Наш коворкінг розрахований на 10 робочих місць, крім того, маємо кімнату на три робочі місця, де можна провести зустріч чи попрацювати відокремлено. Також у коворкінгу облаштували кухонну зону з холодильником, мікрохвильовкою, кавомашиною та чайником. Тобто людина, яка прийшла працювати надовго, може взяти з собою перекус, розігріти його й випити кави. 

Так само зручно приходити до нас із дітьми: ми закупили планшети, тож поки батьки працюють, дитина може дивитися мультик чи запустити якусь гру.

Аби попрацювати в коворкінгу, необхідно забронювати місце на певний день і час. Для цього потрібно просто заповнити гугл-форму, опубліковану на нашій фейсбук-сторінці. Наша команда веде окремий календар, аби рівномірно розподілити кількість охочих так, щоб всім було максимально комфортно.

Коворкінг розташований у центрі Дніпра, на вулиці Воскресенська, 41, офіс №401. Для зручності наших відвідувачів ми записали відео з маршрутом та розклеїли вказівники. Тож потрапити до нас доволі просто.

До нас приходять не лише переселенці, а й активісти та чиновники

Наш пріоритет – це переселенці з Луганської області. Однак, коли звертаються люди з Донецької, Запорізької, Харківської чи Херсонської областей, – ми нікому не відмовляємо. Вони завжди можуть прийти і так само безкоштовно попрацювати в просторі.

Крім того, до коворкінгу приходять представники громадських організацій, місцевого самоврядування та військових адміністрації, зокрема, з Попасної та Сєвєродонецька. Тож місця вистачає для всіх.

У нашому просторі переселенці можуть отримати безоплатну правову допомогу, яку надає управління з нормативно-правової роботи ОДА. Люди так само реєструються через гугл-форму і приходять на консультацію. У такий спосіб до нас вже звернулися понад 100 переселенців.

Наразі партнери підтримали наш проєкт із розвитку коворкінгу. Ми плануємо проводити тренінги й семінари для внутрішньо переміщених осіб. Вже маємо домовленість про курси української та англійської мов, електронної демократії та цифровізації. 

Після перемоги коворкінг переїде на Луганщину

Я вірю в ЗСУ і переконана, що Луганщину деокупують і ми зможемо повернутись додому. А разом із нами до Сєвєродонецька переїде Coworking Space. Ми обговорювали це з партнерами ще напередодні запуску проєкту. Тож після перемоги аналогічний простір з’явиться безпосередньо на Луганщині.

За ці місяці я зрозуміла, що все може змінитись будь-якої миті, але потрібно не переставати вірити й мріяти. Варто чогось прагнути і досягати своїх цілей. Водночас треба насолоджуватись тим, що маєш, адже завтрашнього дня може й не бути. 

Шелтер для тих, хто втратив домівку

Анна Рясна

директорка Луганського обласного центру підтримки молодіжних ініціатив і соціальних досліджень, голова Луганської обласної молодіжної ради, членкиня ГО «Світло культури»

Війна торкнулася нас ще в 2014 році

Початок російсько-української війни я зустріла на посаді директорки Лисичанського міського палацу культури. Тоді, в 2014 році, на територію закладу прилетів російський снаряд. Вибух пошкодив будівлю та вибив вікна.

Із відновленням палацу культури нам допомогла Міжнародна організація з міграції. Разом із цим партнером протягом наступних чотирьох років ми займалися згуртуванням громади. Це стало величезним поштовхом для нашої майбутньої проєктної роботи.

Ще в 2013 році наша команда створила громадську організацію «Світло культури», проте саме з 2014-го наша робота справді активізувалась. Зокрема, завдяки залученню різних міжнародних організації, як-от Міжнародна організація з міграції та Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України». 

Через сім років очолила обласний молодіжний центр

Після майже семи років роботи в палаці культури я відчула професійне вигорання. Усі заходи здавалися однаковими та рутинними, тож виникло нестримне бажання рухатися далі та займатися чимось іншим.

У фейсбуці я побачили вакансію на сторінці управління молоді та спорту Луганської обласної держадміністрації. Зателефонувала, скинула резюме й пройшла співбесіду. Та замість очікуваної посади спеціаліста мені запропонували очолити обласний молодіжний центр.

До повномасштабного вторгнення я опікувалася молодіжною політикою в Луганській області, організовувала культурні івенти й допомагала втілювати різні проєкти. Зокрема, відкрили майданчик для неформального дозвілля MySpace на базі Лисичанського міського палацу культури та створили Центр згуртування громад «Візьмемось за руки, друзі».

Ми виїхали до Дніпра без жодного плану

У мене сімʼя військовослужбовців, мій чоловік – «Азовець». Тому ми справді вірили у новий етап війни. Щоправда, я до кінця не усвідомлювала, наскільки масштабним це все може бути. Я добре памʼятаю 2014 рік, тому орієнтувалась на щось аналогічне Хоча мій чоловік казав, що буде інакше і потрібно готуватися. Тож станом на ранок 24 лютого наші речі вже були зібрані: ми вирішили виїжджати до Дніпра.

Натомість на роботі ми нічого не збирали, сподіваючись, що буде якийсь час «на розкачку». Відтак зранку 24-го лютого ми разом із бухгалтеркою поїхали пакувати документи та мобільну техніку. Власне, все, що можна було вмістити в легкову автівку.

Ми їхали «в нікуди». Чоловік мав приступити до служби, але ані житла, ані розуміння, що мені роботи, тоді не було. Ми просто їхали. Через затори дорога зайняла приблизно 12 годин. 

У мого чоловіка був брат, теж «Азовець», який, на жаль, загинув на «Азовсталі». Нас чекала його дівчина – Олександра, яку ми тоді побачили вперше. По суті ми їхали до незнайомої людини, яка прихистила нас на півтора місяці, поки ми не знайшли житло, та стала однією з найрідніших людей.

Не могла сидіти склавши руки, тож вирішила діяти

Мої батьки не виїжджали з Луганщини, чоловік пішов на фронт, а я залишилась сама із девʼятирічним сином. Тривалий час я боролося зі стресом, але якоїсь миті зрозуміла: якщо просто сидіти й думати, як все довкола погано, можна зійти з розуму.

Тож почала займатись волонтерством: купувала ліки й передавала їх на Луганщину. Згодом стала координаторкою проєкту Care з надання гуманітарної допомоги для Луганської області. 

Після вторгнення моя команда із Сєвєродонецька розділилася. Більшість людей виїхала на захід країни, і певний час я не могла їм нічого запропонувати, адже й сама не мала житла. Та пізніше нам вдалося отримати грант від Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» на створення хабу для молоді. Це дозволило повернути частину команди: мої колеги приїхали до Дніпра.

Від ідеї до запуску прихистку минув місяць

Ще в Сєвєродонецьку ми планували відкриття молодіжного простору, і якби не повномасштабне вторгнення, ми б реалізували цей проєкт. Це мав бути майданчик для молоді, де можна зібратися, провести якісь заходи і навіть переночувати.

Але війна все змінила: Дніпро потребував схожого простору, але для закриття базових потреб переселенців, зокрема, в тимчасовому проживанні. Ми підготували проєкт і вже в квітні відправили його донорам. А наступного місяця запустили шелтер і почали повноцінно працювати.

Наша ключова особливість – це колектив. У шелтері працюють переважно переселенці з Лисичанська. Адже вони як ніхто інший розуміють, через що проходять люди, які приїжджають до нас. А тому вкладають у цю роботу свою душу, повністю віддаються процесу й приймають усіх, ніби рідних.

Ми працюємо як колаборація влади, громадськості та міжнародних партнерів

Ми стартували завдяки співпраці з чеською організацією People in Need – вони повністю взяли на себе покриття витрат на оплату праці для наших співробітників. До того ж, майже одразу до нас долучилися й інші міжнародні організації, а також просто люди, які надавали різну допомогу.

Приміщення шелтеру розташоване в колишньому дитячому санаторії біля парку Зелений Гай. Із цим нам допоміг керівник департаменту міжнародно-технічних відносин Луганської обласної державної адміністрації Денис Денищенко. Він опинився в таких самих життєвих обставинах, почув наш запит і відреагував на нього. Оренду взяв на себе департмент, а громадська організація «Світло культури» адмініструє роботу шелтеру й оплачує комунільні послуги.

Облаштовуємо життя переселенців як матеріально, так і культурно

Сьогодні наш шелтер складається з двох частин: це транзитний майданчик, де розміщуються люди до п’яти днів, та майданчик постійного перебування, адже не всі люди мають гроші й місце, де жити. 

На території шелтеру переселенці можуть отримати безкоштовне харчування, групові й індивідуальні юридичні консультації. Тут ми також видаємо гуманітарну допомогу: не лише для мешканців прихистку, а й для всіх переселенців.

У нас навіть є своя мінібібліотека, адже тут живуть і працюють люди, які в минулому житті були працівниками культури. А від минулого, як то кажуть, не втечеш. Тож навіть у Дніпрі ми всіляко культурно пожвавлюємо життя людей. 

Міжнародні та громадські організації розподілили сектор надання психологічної допомоги. У шелтері є три варіанти психологічної допомоги, а люди самостійно обирають, який формат їм до душі. А завдяки обласній адміністрації нас підтримують працівники швидкої допомоги, які гарантують цілодобовий медичний супровід. Маємо окремо ще й гінекологічну консультацію.

Крім того, співпрацюємо з місцевим Центром зайнятості: людям, які шукають роботу, наш адміністратор дає перелік актуальних вакансій та контактів. Більшість мешканців шелтеру вже знайшли роботу. 

Також ми намагаємося залучати переселенців до різних проєктів. Наприклад, команда проєкту Merci Сort – це десятеро наших жителів, які займаються анкетуванням людей та видають гуманітарну допомогу.

Нам потрібна техніка, аби діти могли навчатися дистанційно

У шелтері є кімната психологічного розвантаження дітей, де працює психолог й допомагає зняти стрес. Також тут є волонтери, які граються з дітками, поки батьки займаються своїми справами: шукають роботу чи отримують допомогу. 

Ми готуємо дітей до школи й проводимо заходи соціального згуртування. Це велика кімната, обладнана різним приладдям для школи, настільними іграми, пуфами та іншими речами. Якщо потрібно щось роздрукувати чи «загуглити» – маємо комп’ютер.

Водночас є діти, які навчаються дистанційно, але не мають необхідної техніки. Ми хочемо створити кімнату, де будуть телефони, планшети чи комп’ютери. Не обов’язково нові, нам підійде будь-яка техніка, аби діти могли підключитись до навчання. Адже не у всіх батьків, які рятувалися від війни, була змога взяти техніку, а у когось її взагалі не було. 

Незабаром збільшимо шелтер вдвічі

Під час повномасштабної війни з Луганщини виїхали приблизно 300 тисяч людей. Це не офіційна цифра, а лише та частина, про яку ми знаємо. За два місяці роботи через нас пройшли 2500 людей. І це при тому, що наш шелтер був розрахований лише на 70 місць. Сьогодні ми маємо, де розмістити 100 людей, і вже зовсім скоро відремонтуємо дах та зможемо поселити на третьому поверсі ще до 140 переселенців. 

Активна фаза виїзду вже закінчилась, тому ми поступово перетворюємося на місце довготривалого перебування. Ми не кажемо, що це назавжди. Але це точно більше, ніж місяць-два-три. Усе залежить від того, як швидко будуть звільнятись наші території, і коли зможуть люди повернутися. Бо часто їм буквально немає, куди повертатись. 

Тому потреба й необхідність у роботі шелтеру залишається актуальною. Поруч із нам є порожній корпус, у якому ми мріємо відкрити триповерховий простір. Якщо все вийде – зможемо вмістити ще 500 людей. Однак для цього ми потребуємо значних донорських коштів.

А у найближчій перспективі плануємо відкриття майданчиків для дозвілля: це буде вуличний дитячий майданчик та воркаут зона для підлітків. Хочемо, аби наші діти займалися спортом та вели здоровий спосіб життя.

Моя гордість – мій чоловік, моя сила – мій син

Протягом всього цього часу моєю мотивацією є мій син Ярослав. Дивлячись в його оченята, я знаходжу сили для будь-якої роботи. Хоч я не військовослужбовиця, але вважаю, що своєю діяльністю також працюю на перемогу і, зокрема, на краще життя для своєї дитини. 

Я пишаюсь тим, що я українка. А ще з війною дізналась, хто мої друзі, а хто – вороги. Нарешті викреслила зі свого оточення людей, які у вирішальний момент обрали іншу сторону. Зараз навколо мене зібралась команда людей, з якими не страшно ані в вогонь, ані в воду. Та найголовніше, в чому я вкотре переконалася, що у мене дуже надійний чоловік, він та син – моя гордість і сила. 

Читати далі

Суспільство

МОЗ закупило для регіонів 17 нових реанімобілів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Україна закупила 17 автомобілів швидкої медичної допомоги для шести регіонів: «карети» поїдуть до Запорізької, Миколаївської, Рівненської, Сумської, Харківської та Одеської областей.

Про це повідомили у пресслужбі Міністерства охорони здоров’я України.

Зазначається, що автівки обладнані кисневими балонами, кардіомоніторами, дефібриляторами, електрокардіографами, апаратами штучної вентиляції легень. Це дає змогу швидко й безпечно доправити тяжкопоранених до лікарні.

Насамперед автомобілі скеровують до прифронтових регіонів. В автівках можна здійснювати:

  • лікування кардіогенного шоку,
  • надавати допомогу під час пологів,
  • проводити реанімацію пацієнтів,
  • загальне знеболення,
  • первинну хірургічну обробку ран,
  • внутрішньосерцеву кардіостимуляцію.

Читайте також: Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок

Раніше 18 реанімобілів направили на Сумщину, Харківщину, Миколаївщину, Чернігівщину і Рівненщину.

Нагадаємо, канадський Червоний Хрест передав Черкащині медкабінети «на колесах».

Також волонтери з Бельгії передали морським піхотинцям три «швидкі».

Фото: moz.gov.ua.

Читати далі