Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про історії бізнесів, дауншифтерів та переселенців, які перебрались в село з великих міст.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Ми розповідаємо про те, як люди з великих міст почали життя в сільських умовах, відремонтували будинки і створили сільський затишок, та навіть змогли розвивати власний бізнес чи інші проєкти.
Катерина Светлакова кілька років працювала HR-спеціалісткою в столиці та вивчила, як працюють різні підприємства — від маленької клінінгової компанії до великої мережі АЗС.
А от з таким форматом колективної праці як толока зіштовхнулась, лише коли переїхала в село Хімчин Івано-Франківської області. Саме там вона з чоловіком Дмитром уперше побувала на толоці з копання картоплі, а потім і криниці.
Як пара з Києва інтегрувалася в життя гуцульського села, Катя розповіла ШоТам.
Мій чоловік Дмитро — IT-спеціаліст на підприємстві критичної інфраструктури, й від його роботи залежить безперебійна робота заправок. Нам пощастило, що ми обоє можемо працювати майже з будь-якого місця, де є інтернет.
Та насправді такого плану — жити саме в селі, за 700 кілометрів від Києва, — у нас не було. Але я мала величезне бажання жити саме в будинку, а не в квартирі.
Дмитро Маслюк та Катерина Светлакова. Фото: Вадим Перетятко
Ми думали, що ось продамо свою квартиру в столиці й купимо будиночок десь під Києвом. Розглядали різні варіанти, але якось за пів року пошуків ніякого прориву в цьому напрямку не було — так складалося, що навіть коли ми знаходили підходящий для нас варіант, в останній момент угода зривалася.
І я просто знічев’я почала дивитися на OLX хати не під Києвом, а на Прикарпатті.
Буквально за два дні знайшла дуже дешеву хатинку й кинула чоловіку: «Невже це реальна ціна така?». Бо знайти будинок до 5 тисяч доларів у горах — це щось фантастичне. Діма подзвонив продавцеві — все правильно!
Вигоріла й шукала своє місце сили
Ми не їхали з Києва від сирен чи обстрілів, ні. Я з самого початку повномасштабного вторгнення активно займаюся волонтерством — разом з однодумцями заснувала благодійний фонд YangolyUA. Ми допомагали переселенцям, опікувалися військовими в шпиталях, часто самі відвозили допомогу на Схід. Тож для нас обстріли — це абсолютно нормальна історія вже.
Катерина Светалкова з іншими волонтерами під час поїздки на Донеччину 2023 року. Фото зі сторінки YangolyUA
Тож однією з причин, чому я так загорілася ідеєю переїхати саме в село, було моє фізичне й емоційне вигорання. За 2,5 роки керування фондом я стала, як порожній глек, і мені треба було наповнитися. А гори — це моє місце сили, де я набираюся енергії для свого руху, для своєї діяльності. Тому що в літаку спочатку треба вдягати кисневу маску на себе, а потім вже допомагати іншим.
Відразу відчула, що це моя хата
З моменту, як я знайшла це оголошення на OLX, до моменту, як ми дали завдаток за будинок, минуло днів пʼять.
Я добре запам’ятала першу зустріч з цією хатинкою. Ми були такі стомлені після далекої поїздки, а тут ще й у самому селі нема дороги. І чоловік був увесь на нервах — я прямо відчувала, що сірника кинеш, і він спалахне.
Нам ще по телефону власники говорили, що до хати треба буде трохи пройтись. І ось ми нарешті дісталися до потрібного подвір’я. Я дивлюся й розумію: це моя хата. Я в неї закохалася одразу. А ще навколо все таке зелене було, люди всі святково вбрані, бо це якраз була Вербна неділя — ну просто картинка з книжки!
Катерина Светлакова сидить на порозі хати, в яку закохалася з першого погляду. Фото: ШоТам
Без автомобіля тут ніяк
Помічати не лише красу ми почали трохи пізніше. Річ у тім, що та сама фантастична ціна, на яку ми спокусились, була зумовлена об’єктивними факторами — у цій частині села просто немає дороги та зовсім немає під’їзду до хати. Саме дороги, а точніше їхня відсутність, і стали для нас першим випробуванням.
До найближчого магазину — 3-4 км, бо село величезне. Ми живемо на краю, і наші сусіди — це переважно жінки похилого віку: їм потрібно й на пошту по пенсію з’їздити, і якусь там посилку від рідні забрати, і просто на базар, в магазин, або, не дай Бог, в аптеку чи до лікаря. Ми з Дімою одразу сказали новим сусідам, що будемо в цьому плані допомагати.
Катя зі своєю новою сусідкою пані Марією. Фото: ШоТам
У нашому селі ще й дороги майже немає — лише бруківка, тож ґума дуже швидко зносилася. Наше авто й так було вже добряче втомлене волонтерськими поїздками на Схід. А за кілька тижнів полетіла ходова, тож грошей на нові шини просто не було. Треба було щось вирішувати швидко, бо без автомобіля тут ніяк.
Виручає OLX: собі — шини, військовим — запчастини
Я думаю: ну, де швидко взяти ті шини? Звісно, OLX! Захожу на OLX Запчастини й тут бачу — диски та ґума на наше авто, продається все разом. І ціна хороша. Замовила через OLX Доставку, тому що це безпечно, і на наступний день замовлення вже було у відділенні «Нової пошти». Приїхали, оглянули, все сплатили й одразу ж перевзули авто — вигідно й по грошах, і по часу.
Дмитро та Катерина оглядають шини на своєму авто, яке завдяки OLX щойно «перевзули», не виїжджаючи до міста. Фото: ШоТам
Тепер я й для наших військових за їхніми запитами шукаю автозапчастини на OLX. Їздити по авторинках — це витрата часу, бо не завжди можна там знайти потрібну запчастину, а ремонтувати авто на передову треба максимально швидко. Плюс є безпечна доставка, що дуже важливо для мене як для волонтерки, бо я відповідаю за кошти, які задонатили багато людей. З OLX-доставкою перевіряю товар одразу, і якщо все в порядку, відправляю безпосередньо на підрозділи. Це пришвидшує роботу нам — волонтерам, і, звісно, пришвидшує роботу нашим військовим.
Діма копав криницю в гіпсі
Ще один момент, який, окрім бездоріжжя, став для нас певним випробуванням — це відсутність питної води. Коли ми приїхали купувати хату, нам сказали, що в криниці на подвір’ї води вдосталь, і жодних проблем не буде.
А коли ми вже почали тут жити, зрозуміли, що та криниця пересохла, тому що там немає джерела. Нам треба було копати нову криницю.
Чоловік із сусідом Володею взялися це робити вдвох. Але вже на другий день робіт Діма зламав палець на руці, коли витягав з ями накопану глину, тож продовжив копати вже з гіпсом. На щастя, на допомогу підтягнулися інші сусіди й допомогли викопати й опустити бетонні кільця. Тому наша нова криниця вже має свою історію, а головне — в ній дуже смачна вода.
Катя та Діма дістають відро води з нової криниці, яку чоловік викопав разом з новими сусідами. Фото: ШоТам
Толоки — це чудовий спосіб інтегруватися в громаду
У нашому селі дуже багато літніх людей, зокрема, самотніх жінок. Тому по можливості стараємось допомагати нашим новим сусідам — не лише підвезти в аптеку, але й нарубати дров, щось там занести. Вони допомогли нам, коли нам потрібна була допомога з криницею, а тепер ми підтримуємо їх.
Тепер уже Діма разом з іншими чоловіками копає криницю для наших сусідів — їм теж довелося будувати нову. У серпні допомагали односельцям збирати картоплю — тут це називають «толокою», а раніше ми навіть такого поняття не знали.
Толоки — це, по-перше, дуже крута комунікація з сусідами та місцевими жителями загалом. По-друге, це така дуже українська тема, тому що, допомагаючи, ми руйнуємо міф «моя хата скраю»: де б не була наша хата, треба завжди підтримувати одне одного.
Катерина Светлакова розвішує випраний одяг на подвір’ї свого нового дому. Фото: ШоТам
У кожного десь є «своє» село
Я вважаю, що нам вдалося інтегруватися в громаду, бо ми прості люди без пафосу та понтів.
Ми живемо справжнім сільським життям — з усією його романтикою і з усіма труднощами. У нас туалет на вулиці, перемо вручну, бо ми пралку нібито й підключили, але поки не дуже ця вся схема працює, тому доводиться прати руками. Але, ви знаєте, потім речі пахнуть такою гірською свіжістю, що навіть не потрібно ніякого пом’якшувача.
Тут навіть наш пес Сантос змінився. Він був абсолютно міським собакою — навіть по траві ніколи не ходив, лише по асфальту. Коли ми переїхали в село, де асфальту мінімум, він спочатку розгубився дуже, але вже звик, і йому тут теж кайфово.
Коли ми переїхали в Хімчин, я не була впевнена, чи мені тут сподобається жити. Але мені здається, що для кожного з нас десь є «своє» село, де ми будемо почувати себе, як удома.
Саме тут, у нашій хатці без зручностей, у цьому дворі з великим старим горіхом я відчуваю себе на своєму місці.
У Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» завершили першочергові протиаварійні роботи, які захистять сучасний лікувально-діагностичний корпус від зовнішніх впливів. Завдяки цьому медики зможуть безперебійно працювати навіть у холодну пору року.
Роботи виконала будівельна компанія ТОВ «ЮНІТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» за фінансової підтримки благодійного фонду «Таблеточки».
У рамках протиаварійних заходів:
Встановлено сендвіч-панелі у пошкоджені віконні та дверні прорізи, які дозволяють обробляти поверхні антисептиками, забезпечуючи належні умови для лікування.
Ізольовано частину приміщень тимчасовими конструкціями для захисту від зовнішніх впливів.
Демонтовано небезпечну пошкоджену плитку з фасаду.
Утеплено стіни мінеральною ватою, інженерні мережі, а також частково замінено пошкоджені елементи, які контактували із зовнішнім середовищем.
18 листопада затвердили проєкт будівництва шести перехоплювальних паркінгів на в’їздах до Львова. Це рішення стане важливим кроком у розвантаженні центральних районів міста та розвитку інфраструктури громадського транспорту.
Про це повідомив Керівник департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР Олег Забарило.
Де облаштують паркінги
Для реалізації проєкту обрали шість ділянок:
Вул. Б. Хмельницького: 9 500 м², 380 паркомісць. Тут планують розширити маршрути громадського транспорту та створити виділені смуги для його руху.
Перехрестя вул. Городоцька — вул. Збиральна: 8 500 м², 340 місць. Забезпечать зручний доступ до громадського транспорту.
Вул. Стрийська (біля іподрому): Найбільший паркінг площею 31 600 м², що вміщатиме 1264 автомобілі. Виділені смуги для громадського транспорту дозволять скоротити затримки до центру на 49%.
Вул. Зелена: 5 400 м², 216 місць. Облаштують зручний доступ до тролейбусів.
Вул. Личаківська: 5 000 м², 200 місць. Це допоможе зменшити транспортний потік з Винників та прилеглих громад.
Перехрестя вул. Т. Шевченка — вул. І. Величковського: 21 000 м², 840 місць. Зручно розташований для потоків із західного напрямку.
Фото:візуалізація від tvoemisto
Переваги для міста
Проєкт спрямований на зниження кількості автомобілів у центрі Львова, скорочення затримок у русі громадського транспорту та поліпшення доступності міських маршрутів.
Нові паркінги стануть основою системи «перехоплюй і їдь», що відповідає сучасним тенденціям розвитку сталої мобільності. Вони забезпечать зручність для мешканців та гостей Львова, зберігаючи при цьому історичний і екологічний баланс міста.
Перехоплювальний паркінг — це спеціально облаштована авто- або велостоянка, зазвичай розташована на в’їздах до міста. Головна ідея такого паркінгу — дати можливість жителям приміських зон залишити свій транспорт і пересісти на громадський транспорт для поїздки до центру міста.
Як це працює?
Власник автомобіля залишає свій транспортний засіб на стоянці на весь день, а до центру чи інших частин міста їде громадським транспортом, маршрут якого інтегрований з паркінгом. На зворотному шляху авто забирається з паркінгу.
Нагадаємо, що на Львівщині запустили першу пересувну аптеку (ФОТО).
На базі центральної районної лікарні в Близнюківській громаді Лозівського району триває будівництво великого підземного укриття для пацієнтів і медперсоналу.
Про це повідомив начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.
Укриття для понад 430 людей
Підземне укриття зможе вмістити більше ніж 430 осіб. У його межах облаштують кабінети, операційний блок і палати інтенсивної терапії. За словами Олега Синєгубова, лікарня є ключовим медичним об’єктом громади, тому забезпечення її функціонування навіть під час обстрілів — пріоритетне завдання.
Фото: опубліковане на фейсбук-сторінці Олега Синєгубова
Сучасне обладнання та автономія
Близнюківська ЦРЛ уже отримала новітнє обладнання завдяки підтримці Міністерства охорони здоров’я. У лікарні працює сучасна лабораторія для проведення різних медичних досліджень, встановлено комп’ютерний томограф і дві кисневі станції. Також заклад оснащений автономними системами живлення, водопостачання та новою котельнею.
Фото: опубліковане на фейсбук-сторінці Олега Синєгубова
Будівництво укриття демонструє важливість безпеки пацієнтів і медиків у прифронтових громадах. Воно стане не лише захистом під час обстрілів, а й простором, де зможуть надавати медичну допомогу навіть у критичних умовах.
Близнюківська лікарня — це приклад поєднання безпеки, інновацій та турботи про здоров’я кожного мешканця громади.
Нагадаємо, що благодійний фонд «Старенькі» збирає кошти на теплі набори для літніх людей Чернігівщини.
Фото: опубліковане на фейсбук-сторінці Олега Синєгубова.
Коментарі