Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про історії бізнесів, дауншифтерів та переселенців, які перебрались в село з великих міст.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Ми розповідаємо про те, як люди з великих міст почали життя в сільських умовах, відремонтували будинки і створили сільський затишок, та навіть змогли розвивати власний бізнес чи інші проєкти.
Катерина Светлакова кілька років працювала HR-спеціалісткою в столиці та вивчила, як працюють різні підприємства — від маленької клінінгової компанії до великої мережі АЗС.
А от з таким форматом колективної праці як толока зіштовхнулась, лише коли переїхала в село Хімчин Івано-Франківської області. Саме там вона з чоловіком Дмитром уперше побувала на толоці з копання картоплі, а потім і криниці.
Як пара з Києва інтегрувалася в життя гуцульського села, Катя розповіла ШоТам.
Мій чоловік Дмитро — IT-спеціаліст на підприємстві критичної інфраструктури, й від його роботи залежить безперебійна робота заправок. Нам пощастило, що ми обоє можемо працювати майже з будь-якого місця, де є інтернет.
Та насправді такого плану — жити саме в селі, за 700 кілометрів від Києва, — у нас не було. Але я мала величезне бажання жити саме в будинку, а не в квартирі.
Дмитро Маслюк та Катерина Светлакова. Фото: Вадим Перетятко
Ми думали, що ось продамо свою квартиру в столиці й купимо будиночок десь під Києвом. Розглядали різні варіанти, але якось за пів року пошуків ніякого прориву в цьому напрямку не було — так складалося, що навіть коли ми знаходили підходящий для нас варіант, в останній момент угода зривалася.
І я просто знічев’я почала дивитися на OLX хати не під Києвом, а на Прикарпатті.
Буквально за два дні знайшла дуже дешеву хатинку й кинула чоловіку: «Невже це реальна ціна така?». Бо знайти будинок до 5 тисяч доларів у горах — це щось фантастичне. Діма подзвонив продавцеві — все правильно!
Вигоріла й шукала своє місце сили
Ми не їхали з Києва від сирен чи обстрілів, ні. Я з самого початку повномасштабного вторгнення активно займаюся волонтерством — разом з однодумцями заснувала благодійний фонд YangolyUA. Ми допомагали переселенцям, опікувалися військовими в шпиталях, часто самі відвозили допомогу на Схід. Тож для нас обстріли — це абсолютно нормальна історія вже.
Катерина Светалкова з іншими волонтерами під час поїздки на Донеччину 2023 року. Фото зі сторінки YangolyUA
Тож однією з причин, чому я так загорілася ідеєю переїхати саме в село, було моє фізичне й емоційне вигорання. За 2,5 роки керування фондом я стала, як порожній глек, і мені треба було наповнитися. А гори — це моє місце сили, де я набираюся енергії для свого руху, для своєї діяльності. Тому що в літаку спочатку треба вдягати кисневу маску на себе, а потім вже допомагати іншим.
Відразу відчула, що це моя хата
З моменту, як я знайшла це оголошення на OLX, до моменту, як ми дали завдаток за будинок, минуло днів пʼять.
Я добре запам’ятала першу зустріч з цією хатинкою. Ми були такі стомлені після далекої поїздки, а тут ще й у самому селі нема дороги. І чоловік був увесь на нервах — я прямо відчувала, що сірника кинеш, і він спалахне.
Нам ще по телефону власники говорили, що до хати треба буде трохи пройтись. І ось ми нарешті дісталися до потрібного подвір’я. Я дивлюся й розумію: це моя хата. Я в неї закохалася одразу. А ще навколо все таке зелене було, люди всі святково вбрані, бо це якраз була Вербна неділя — ну просто картинка з книжки!
Катерина Светлакова сидить на порозі хати, в яку закохалася з першого погляду. Фото: ШоТам
Без автомобіля тут ніяк
Помічати не лише красу ми почали трохи пізніше. Річ у тім, що та сама фантастична ціна, на яку ми спокусились, була зумовлена об’єктивними факторами — у цій частині села просто немає дороги та зовсім немає під’їзду до хати. Саме дороги, а точніше їхня відсутність, і стали для нас першим випробуванням.
До найближчого магазину — 3-4 км, бо село величезне. Ми живемо на краю, і наші сусіди — це переважно жінки похилого віку: їм потрібно й на пошту по пенсію з’їздити, і якусь там посилку від рідні забрати, і просто на базар, в магазин, або, не дай Бог, в аптеку чи до лікаря. Ми з Дімою одразу сказали новим сусідам, що будемо в цьому плані допомагати.
Катя зі своєю новою сусідкою пані Марією. Фото: ШоТам
У нашому селі ще й дороги майже немає — лише бруківка, тож ґума дуже швидко зносилася. Наше авто й так було вже добряче втомлене волонтерськими поїздками на Схід. А за кілька тижнів полетіла ходова, тож грошей на нові шини просто не було. Треба було щось вирішувати швидко, бо без автомобіля тут ніяк.
Виручає OLX: собі — шини, військовим — запчастини
Я думаю: ну, де швидко взяти ті шини? Звісно, OLX! Захожу на OLX Запчастини й тут бачу — диски та ґума на наше авто, продається все разом. І ціна хороша. Замовила через OLX Доставку, тому що це безпечно, і на наступний день замовлення вже було у відділенні «Нової пошти». Приїхали, оглянули, все сплатили й одразу ж перевзули авто — вигідно й по грошах, і по часу.
Дмитро та Катерина оглядають шини на своєму авто, яке завдяки OLX щойно «перевзули», не виїжджаючи до міста. Фото: ШоТам
Тепер я й для наших військових за їхніми запитами шукаю автозапчастини на OLX. Їздити по авторинках — це витрата часу, бо не завжди можна там знайти потрібну запчастину, а ремонтувати авто на передову треба максимально швидко. Плюс є безпечна доставка, що дуже важливо для мене як для волонтерки, бо я відповідаю за кошти, які задонатили багато людей. З OLX-доставкою перевіряю товар одразу, і якщо все в порядку, відправляю безпосередньо на підрозділи. Це пришвидшує роботу нам — волонтерам, і, звісно, пришвидшує роботу нашим військовим.
Діма копав криницю в гіпсі
Ще один момент, який, окрім бездоріжжя, став для нас певним випробуванням — це відсутність питної води. Коли ми приїхали купувати хату, нам сказали, що в криниці на подвір’ї води вдосталь, і жодних проблем не буде.
А коли ми вже почали тут жити, зрозуміли, що та криниця пересохла, тому що там немає джерела. Нам треба було копати нову криницю.
Чоловік із сусідом Володею взялися це робити вдвох. Але вже на другий день робіт Діма зламав палець на руці, коли витягав з ями накопану глину, тож продовжив копати вже з гіпсом. На щастя, на допомогу підтягнулися інші сусіди й допомогли викопати й опустити бетонні кільця. Тому наша нова криниця вже має свою історію, а головне — в ній дуже смачна вода.
Катя та Діма дістають відро води з нової криниці, яку чоловік викопав разом з новими сусідами. Фото: ШоТам
Толоки — це чудовий спосіб інтегруватися в громаду
У нашому селі дуже багато літніх людей, зокрема, самотніх жінок. Тому по можливості стараємось допомагати нашим новим сусідам — не лише підвезти в аптеку, але й нарубати дров, щось там занести. Вони допомогли нам, коли нам потрібна була допомога з криницею, а тепер ми підтримуємо їх.
Тепер уже Діма разом з іншими чоловіками копає криницю для наших сусідів — їм теж довелося будувати нову. У серпні допомагали односельцям збирати картоплю — тут це називають «толокою», а раніше ми навіть такого поняття не знали.
Толоки — це, по-перше, дуже крута комунікація з сусідами та місцевими жителями загалом. По-друге, це така дуже українська тема, тому що, допомагаючи, ми руйнуємо міф «моя хата скраю»: де б не була наша хата, треба завжди підтримувати одне одного.
Катерина Светлакова розвішує випраний одяг на подвір’ї свого нового дому. Фото: ШоТам
У кожного десь є «своє» село
Я вважаю, що нам вдалося інтегруватися в громаду, бо ми прості люди без пафосу та понтів.
Ми живемо справжнім сільським життям — з усією його романтикою і з усіма труднощами. У нас туалет на вулиці, перемо вручну, бо ми пралку нібито й підключили, але поки не дуже ця вся схема працює, тому доводиться прати руками. Але, ви знаєте, потім речі пахнуть такою гірською свіжістю, що навіть не потрібно ніякого пом’якшувача.
Тут навіть наш пес Сантос змінився. Він був абсолютно міським собакою — навіть по траві ніколи не ходив, лише по асфальту. Коли ми переїхали в село, де асфальту мінімум, він спочатку розгубився дуже, але вже звик, і йому тут теж кайфово.
Коли ми переїхали в Хімчин, я не була впевнена, чи мені тут сподобається жити. Але мені здається, що для кожного з нас десь є «своє» село, де ми будемо почувати себе, як удома.
Саме тут, у нашій хатці без зручностей, у цьому дворі з великим старим горіхом я відчуваю себе на своєму місці.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Місцева лікарня Нової Одеси приймає жителів не тільки своєї, а й двох сусідніх громад. Лише в поліклініку приходять 300 пацієнтів на добу. Після розформування районного центру її фінансування громаді довелося повністю взяти на себе.
«Щоб фінансувати заклади, потрібні кошти всіх трьох громад — без підтримки ми не зможемо»,— каже заступниця міського голови Світлана Зла.
ШоТам розповідає, як Новоодеська громада знайшла рішення та разом з іншими громадами розвиває свою лікарню.
Виклики: бракує фінансування та якісного обладнання
Раніше Нова Одеса була районним центром, а тепер колишній район розділений на три громади. Відповідно, багатопрофільна лікарня та центр медико-санітарної медицини обслуговують 40 тисяч людей. Кожного дня по допомогу в медичні заклади звертаються жителі Новоодеської, Костянтинівської та Сухоєланецької громад.
Новоодеська міська лікарня стаціонарно приймає до 3 тисяч пацієнтів на рік, та НЗСУ не покриває всі їхні витрати. До того ж, бракує якісного обладнання — на операції частині пацієнтів доводиться їхати до найближчого медзакладу в Миколаєві, який часто обстрілюють.
Поліклініку в Новій Одесі в середньому відвідують 300 пацієнтів на добу. Фото: ШоТам
А ще триповерхова лікарня часто лишається без води.
«При падінні рівня води ми не можемо забезпечити нею третій поверх. У нас зараз є свердловина, але там, буває, під час літніх спек просто зникає вода. Ми тоді воду завозимо машинами», — розповідає заступниця головного лікаря Новоодеської лікарні Ольга Виходцева.
Рішення: співпраця з міжнародними партнерами та сусідніми громадами
Тепер у Новоодеській громаді співпрацюють з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА». Спеціалісти Проєкту допомогли місцевій владі підписати договори про міжмуніципальне співробітництво з Костянтинівською та Сухоєланецькою громадами, щоб запровадити співфінансування у сфері охорони здоров’я, а також освіти.
Окрім цього, вони вже уклали договір про співпрацю щодо Інклюзивно-ресурсного центру.
«Сьогодні ми повністю забезпечуємо свої потреби в енергоносіях завдяки співфінансуванню з сусідніми громадами. Також ми знаємо, що можемо розраховувати на підтримку громад у ремонті чи при якихось аварійних ситуаціях», — впевнена Ольга Виходцева.
На тренінгах і навчаннях експерти разом з місцевою владою визначили сфери, де така співпраця буде найпотрібнішою. Так з Рогатинською та Дрогобицькою міськими радами планують спільно реалізовувати проєкти розвитку сільського господарства та реабілітації ветеранів.
Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» допомагає і з додатковими генераторами, акумуляторними та сонячними батареями. А ще на території закладу планують пробурити нову свердловину, аби забезпечити людей водою.
Також у планах лікарні оновити медобладнання, щоб воно відповідало вимогам лікарів і пацієнтів. Це допоможе розширити перелік послуг, наприклад, хірурга та стоматолога.
«Деяке медичне обладнання нам уже вдалося оновити», — каже Ольга.
Окрім цього, Новоодеська громада отримала від Проєкту обладнання для розвитку житлово-комунального господарства: екскаватори-навантажувачі, вантажні автомобілі, техніку для подрібнення деревини. Тож тепер усю деревину, яка надходить до міста, не викидають, а роздроблюють і використовують для опалення комунальних закладів.
«Під час навчання муніципального співробітництва був корисний досвід інших громад. Там наші працівники переймають досвід в інших фахівців. Тепер ми хочемо створити комунальне підприємство сортування та збору відходів», — розповідає Новоодеський міський голова Олександр Поляков.
Міська рада отримала від партнерів техніку для подрібнення деревини та автомобіль-самоскид. Фото: ШоТам та з телеграм-каналу Новоодеської міської ради
В Ірпені завдяки партнерам почали будувати багатоповерхівку для родин, які втратили дім на початку повномасштабного вторгнення росії.
Про це повідомив міський голова Ірпеня Олександр Маркушин.
Новий дім будують на Гостомельському шосе, 12/14/16. Він матиме три під’їзди та дев’ять поверхів. Загалом у ньому зможуть жити 78 родин. На проєкт міжнародні партнери, зокрема Міжнародна організація з міграції ООН, виділили 300 мільйонів гривень.
Фото: телеграм-канал Олександра Маркушина
«Пряме влучання ворожої авіабомби на початку повномасштабного вторгнення не залишило шансів на ремонт будинку. Важке рішення про демонтаж, розробка проєкту будівництва силами міста та пошук рішення, яке поверне мешканців до рідного дому — і нарешті відбудова спільно з МОМ», — написав міський голова Ірпеня.
Проєкт будівлі. Фото: телеграм-канал Олександра Маркушина
Про Міжнародну організацію з міграції
Представництво МОМ є частиною ООН. В Україні ця організація надає допомогу внутрішньо переміщеним особам і людям, які постраждали від війни. Один із проєктів, який втілює організація в Україні, це «Відновлення та підтримка громад». Наразі його реалізують у 25 громадах України.
Нагадаємо, що завдяки платформі UNITED24 відновлюють лікарню, пошкоджену на початку 2022 року.
На цьогорічній кліматичній конференції український павільйон став найбільшим за розміром та символічним за змістом. Його головна тема — відновлення. Стіни павільйону виготовили з екопаперу, до складу якого додано живе насіння різнотрав’я. Після завершення заходу ці елементи висадять у країнах-партнерах України, символізуючи відродження та стійкість.
Про це повідомляє Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.
Про павільйон
Художниця Олександра Жумайлова прикрасила павільйон зображенням площею понад 120 м², яке висвітлює 50 ключових екоініціатив України. Серед представлених проєктів — цифровізоване землеробство, інновації у сфері відновлюваної енергетики та розмінування, стартапи, що виготовляють папір із опалого листя, ловці вуглекислого газу, екологічні замінники пінопласту та мобільні заводи-принтери.
Фото: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів УкраїниФото: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України
Серед інших інсталяцій у павільйоні — ініціатива зоозахисної організації UAnimals. Вона представила «окуляри реальної реальності», що дозволяють відвідувачам побачити екологічні наслідки війни в Україні. Завдяки VR-зонам глядачі можуть стати свідками загибелі дельфінів у Чорному морі, лісових пожеж, підриву Каховської ГЕС, атак на енергосистему та загрози ядерної катастрофи.
3D-інсталяція має на меті не лише підвищити обізнаність про екологічну катастрофу, яку спричиняє російська агресія, а й підкреслити необхідність міжнародної компенсації від Росії за завдані збитки.
Нагадаємо, що до 100-річчя Українського радіо «Укрпошта» випустила нову марку: її вигляд (ФОТО).
Фото: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.
Коментарі