Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Розвивають в Україні кінний туризм. Історія «Скарбової Гори» – справжнього ранчо за 25 км від Львова

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В Україні так звана культура коней, на відміну від інших країн, розвинена доволі слабко. Тому й осередків кінного туризму у світі значно більше. І все ж у нас є особливе місце за 25 кілометрів від Львова, у селі Лопушна. «Скарбова Гора» – один із центрів конярства, де щороку влаштовують унікальні кінні походи. Приїхати сюди можна і просто для відпочинку чи знайомства з тваринами. Власник ранчо Остап Лунь радо зустріне вас у своєму домі, покаже господарство та почастує унікальним смаколиком.

Остап Лунь

Власник гостьового ранчо «Скарбова Гора» у селі Лопушна Львівської області

Душа до коней лежала ще з дитинства

Я народився у Львові, там же закінчив факультет міжнародних відносин. Працював у компанії, яка займалася технічними мінеральними добривами. Потім протягом 16 років був торговим представником підприємства, що займалося побутовою технікою. Згодом очолив велику швейну компанію, а пізніше став агентом закордонних фірм із розміщення швейних замовлень в Україні. Мав власну швейну компанію. А тепер маю лише ранчо.

З конями я познайомився ще в дитинстві. Мої батьки – львів’яни, але іноді ми їздили в гості до рідних у Карпати, і там були коні. Мене дуже тягнуло до цих тварин, я постійно проводив із ними час, намагався на них вилізти, падав. А в підлітковому віці кілька місяців навіть займався в секції верхової їзди. Утім так склалося, що довгий час я не мав жодного стосунку до коней. Приблизно до 35 років, коли випадково знову сів на коня – і вже не зліз.

Є особлива магія в тому, як величезна тварина, в рази сильніша і швидша за людину, якось погоджується везти когось на своїх плечах. Це незвично, але водночас дуже захопливо. Напевно, кожен, хто хоча б раз спробував їзду верхи, запам’ятовує це відчуття назавжди. Мабуть, саме це мене і захопило. До того ж, це чудовий вид спорту.

Не вірив, що дитяча мрія може здійснитися

Я ніколи не думав, що матиму власне ранчо. Це було навіть не мрією, а казковим уявленням. У 2009 році я пішов у кінний похід у польські Бещади з чоловіком, який мав у цьому чималий досвід. Побачив, що людина може не лише їздити верхи для задоволення, а ще й жити у цьому середовищі – заробляти та забезпечувати свою сім’ю. І це, напевно, був перший випадок, коли я подумав: «А, може, і я міг би зробити щось таке?».

Після цього я пішов у ще кілька кінних походів, а згодом волонтерив на одному ранчо, щоб подивитися, як все влаштовано. Усі навколо вважали це дивним захопленням. Родині та друзям подобалася ідея будівництва власного ранчо, але мало хто вірив, що це справді можливо. Навіть я в цьому дуже сумнівався. Перш за все, на це потрібно було чимало коштів. По-друге, після переїзду з міста в село я був класичним дауншифтером. Ніхто не уявляв, як від цього зміниться наше життя: ані я, ані моя родина. Та потрошку з’явилися інші пріоритети, я почав жити в гармонії з природою. Почав отримувати задоволення від фізичної праці. Зрештою, з ідеєю створити власне ранчо мене підтримала дружина.

Фото: Skarbova Gora / Facebook

Почав шукати місце, де було б реально утримувати більш як кілька коней, ходити в кінні походи, тренувати тварин та займатися верховою їздою з усіма охочими. Таку локацію я знайшов у селі Лопушна, що за 25 кілометрів від Львова. Сьогодні ми живемо тут із родиною, і тут же маємо власне ранчо, яке назвали «Скарбова Гора». Спочатку у нас було лише дві комірки для коней. Поступово я збудував помешкання для сім’ї та великий гостьовий будинок із конюшнею. І так потроху все почало розвиватися й отримувати обриси господарства.

Кінну справу опановував самотужки

Моїм першим конем був великий чорний жеребець на ім’я Трістан, якого я купив дворічним. Він був слабко об’їжджений, тож фактично я і сам вчився, і його навчав. Для того, щоб виховати коня, треба дуже багато знань. Я дивився навчальні курси, підглядав, як працюють інші люди. І з часом почав, як я це називаю, розуміти мову коней. Увесь цей процес навчання і комунікації з твариною – фантастичний і цікавий.

Потім з’явилася друга кобилка – Грудка – гуцульської породи. Я придбав її на Закарпатті, аби проводити заняття іпотерапією з дітьми. Це невеликий коник, яким зручно керувати. Третьою кобилкою стала Латка. А згодом з’явилися Лунка, Кептарик, Романтика, Хаскі, Геге, Істина та Дим. Максимально в один період на моєму ранчо перебували 11 тварин.

Фото: Skarbova Gora / Facebook

Зараз Трістан є лідером нашого табуна, він вожак. Грудка живе у моїх друзів в Чернівецькій області, вони разом ходять у походи. А ще двоє наших коней мешкають у Багатопрофільному навчально-реабілітаційному центрі Святого Миколая, який розташований у Брюховичах. Там фахівці займаються з ними іпотерапією для дітей. Зрештою, саме для цього ми їх вирощували та тренували.

Верхова їзда лікує діток із ДЦП

Іпотерапія – це метод лікування за допомогою коня, корисний, зокрема, дітям із дитячим церебральним паралічем (коли вони не повністю контролюють свої рухи та м’язи). Якщо таких дітей посадити на коня, певні м’язи, які до цього були напружені, на підсвідомому рівні починають розслаблятися, а ті, що були розслаблені, – напружуються. Така лікувальна їзда верхи дуже часто дає позитивні результати. Адже для того, аби втриматися на спині тварини, потрібно синхронізуватися з її рухом. Ви починаєте балансувати й, грубо кажучи, не падаєте. У цьому й полягає метод реабілітації.

Також іпотерапія впливає на підсвідомість людей. Це те, про що я казав: здається фантастичним, що величезна тварина тобі або підкоряється, або з тобою співпрацює. Повірте, ви сядете на коня, і всі ваші проблеми відійдуть на другий план. Ви будете сконцентровані на тому, що зараз відбувається між вами та цією твариною. Цей метод – чудесний. У певних країнах він взагалі вважається методом лікування, а у вишах відкрили окремі кафедри іпотерапії.

Фото: Skarbova Gora / Facebook

Певний час я займався іпотерапією у Львові, з нашими пацієнтами поруч завжди був професійний реабілітолог. Ми надавали нашого коня, якого певним чином фізично й емоційно готували. Зараз ми вже не у Львові, тож займатися цим методом лікування не можемо, адже не маємо поруч спеціаліста.

Сьогодні практично на кожній конюшні кажуть, що займаються іпотерапією. Але це роблять люди, які абсолютно не розуміються в фізіології. Насправді ж кожен випадок людей з інвалідністю – унікальний, і до кожної людини потрібно знайти особливий підхід. Але, як я вже казав, ми надаємо своїх коней реабілітаційному центру в Брюховичах. Звичайно, батьки діток з інвалідністю можуть приїхати до нас разом зі своїм реабілітологом, і ми надамо для іпотерапії нашу тварину.

Наші тварини звикли подорожувати

Зараз на нашому ранчо шість коней і віслюк. Тварини ходять у кінні походи на довгі кількаденні дистанції. Це моє хобі й те, заради чого я займаюся цією справою. У травні та жовтні ми групою їздимо в кінні походи на 3-4 дні. Ночуємо просто неба. Тварини завжди мають, що їсти, адже довкола трава, і ми теж їмо, бо напхали із собою повні торби. Ось так і подорожуємо. За один триденний похід проходимо 100-120 кілометрів.

Читайте також: Піч з дровами й ліс навколо. Як «Хата-Майстерня» в селі на Прикарпатті рятує людей від міського шуму

Для коня це нормально і природно. Ці тварини від природи постійно рухаються. Якщо вони зараз не в поході, то все одно ці 30 кілометрів на добу проходять на пасовищі. Звісно, завжди є ризики небезпеки, тому в походи зі мною ходять вершники, які мають досвід у верховій їзді.

Люди, які ніколи не сиділи в сідлі, в такий похід не підуть. Це небезпечно як для тварини, так і для людини. Із конем треба вміти поводитися, бути готовим до різних ситуацій. Ця тварина від природи полохлива і може настрашитися будь-яких речей чи предметів, які для нас зовсім не лякливі. Тому треба бути готовим, вміти заспокоїти коня, заволодіти його емоціями. Для цього потрібні спеціальні навички та практика.

Приймаємо весілля, семінари та тренінги

Ранчо – це наш дім. Ми тут живемо, тут мешкають і наші коні. І дуже хочеться, щоб люди, які до нас приїжджають, розуміли, що це не база відпочинку, а наш дім, в якому ми радо приймаємо гостей. Ми маємо сім гектарів землі, де пасуться тварини, та великий сінокіс, де заготовляємо сіно коням на зиму.

На території є будинок, де мешкає наша родина, а поруч – великий гостьовий дім з камінною залою. Переночувати одночасно можуть 22 людини. Також маємо велику залу для різних заходів, де гості полюблять проводити семінари, тренінги та весілля. Для цього у нас технічно є всі умови. До того ж, тут дуже тихо, а навколо – лише природа. А ще в нас працює кафе, де зокрема можна скуштувати нашу фішку – бургер з м’яса дикого кабана.

Фото: Skarbova Gora / Facebook

Здебільшого до нас приїжджають родини з дітьми, адже малечі тут дуже комфортно та безпечно (якщо, звісно, не пускати їх коням під копита). Крім того, ми облаштували майданчик з іграшками – великий простір, де діти можуть набігатися й награтися. А ще вони можуть поспілкуватися з тваринами. Окрім коней та віслюка, на території ранчо живуть кози, собаки та коти. Тимчасово у нас мешкає степовий лунь. Ми взяли його з реабілітаційного центру, у птаха немає одного крила. Тож у нас є, чим зайнятися тим, хто хоче відпочити від міського шуму в гармонії з природою.

Кінь – не велосипед, який стоїть і чекає на вас

У нас можна навчитися їздити верхи. Та багато хто приїздить просто повозити дітей на кониках: посадити, поробити фотографії. Також до нас приїжджають на фотосесії. Одна година заняття з конем та інструктором коштує 500 гривень. Сертифікат на 10 занять – 4500 грн. Вартість ночівлі в кімнаті стартує від 1000 грн за добу. Приїжджати можна у будь-який сезон, але попередньо варто домовитися.

Фото: Skarbova Gora / Facebook

Гості можуть обирати не лише разове тренування, а й вчитися курсом. Ми вже маємо постійних відвідувачів, які регулярно приїжджають займатися. У мене працюють дівчата-інструкторки, які навчають базовим технікам поводження з конем. З ними можна їхати на короткострокові прогулянки. Важливо завжди записуватися на тренування заздалегідь. Бо багато людей собі уявляють, що «ми зараз приїдемо на “Скарбову Гору”, сядемо і поїдемо на коні». Вони не розуміють, що це не велосипед, який стоїть і чекає на них. Для того, щоб відбулося заняття, коня треба зловити на пасовищі, почистити, підготувати, підсідлати. І на місці обов’язково повинен бути інструктор, який буде вас супроводжувати.

Головне – «зростися» з конем

Із конем завжди слід бути дуже обережним. Тварина навіть ненавмисне може завдати шкоди людині – банально, встане копитом на ногу, і вже зламає п’ять пальців. Аби з ними якось співпрацювати та співіснувати, треба щонайменше знати правила поведінки та дотримуватися їх. В ідеалі – просто розуміти коней. Вони спілкуються якоюсь своєю мовою, кожен має індивідуальний характер та поведінку. Але якщо з ними проводити багато часу, то зрозуміти психологію тварини зовсім не складно.

Моя основна порада для тих, хто хоче вперше сісти на коня, – знайдіть хорошого тренера чи інструктора. Це досить складно, але ви відчуєте, як людина ставиться до тварини й наскільки професійно проводить заняття. Для того, щоб поїхати на коні, треба з ним «зростися», як я це називаю. Ви не зможете поїхати, якщо не синхронізуєте ваші рухи. Особливо, якщо ми говоримо про якісь алюри (види поступального руху коня), такі як рись чи галоп. Кроком ще можна посидіти, тримаючись двома руками за сідло. А далі треба балансувати, вивчати техніку, і тоді вже можна їхати.

Фото: Skarbova Gora / Facebook

Людина, яка їде верхи, використовує групу м’язів, яку в нормальному житті ніяк не застосовує. Тому для новачків спочатку це може бути складно. Але коли ви вже зрозумієте, як це все відбувається, коли ваше тіло звикне – ви відчуєте справжню насолоду. Це наче їзда на велосипеді: ви ніколи не зможете забути, як це робити, і завжди зможете сісти на коня й поїхати.

З ранчо відчув себе по-справжньому щасливим

Найбільше мене тішить, коли дорослі люди, які ніколи не їздили верхи, починають поводитися як діти. Вони просто шаленіють від щастя, для них це щось зовсім нове. Багато з тих, хто приїздили до нас просто покататися чи позайматися верховою їздою, згодом вирушали зі мною в походи. Вони кажуть, що це дуже крута штука. Ти йдеш на три дні, абсолютно відірваний від цивілізації, разом із конем. Ба більше, тварина замість тебе думає, куди ставити ноги, а ти в цей час можеш роздивлятися все навколо. 

Фото: The Ukrainians

Я не знаю, як я 35 років жив у Львові в квартирі. Щоранку, коли виходжу на поріг з горнятком кави, кажу собі, що я щаслива людина. Виявляється те, про що я колись мріяв, дійсно можливе. Просто треба багато працювати й не боятися змінювати власне життя. 

Розвиваємо «культуру коней»

Наступного року плануємо запустити два гостьових будинки для двох-шести людей. Тоді гості зможуть жити не лише в гостьових кімнатах у великому будинку, а й повністю окремо. На це зараз вже є великий попит. Будинки стоять збудовані, залишилося закінчити з ремонтом всередині.

У планах, як завжди, проводити кінні походи в жовтні й травні. Я хочу, аби більше людей брали в цьому участь. На жаль, в Україні культура коней, скажімо так, все ще перебуває на дуже низькому рівні. У нас вкрай мало людей їздять верхи, на відміну від мешканців інших країн. Тому й осередків кінного туризму у світі теж значно більше. Хочеться, щоб і наша держава розвивалася у цьому напрямі. Тому зараз думаємо над створенням організації кінного туризму.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Суспільство

Укрпошта до Дня Соборності України випустила поштову марку із тризубом

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Укрпошта до Дня Соборності України ввела в обіг марку із зображенням Малого Державного Герба України – тризуба.

Про це повідомили у пресслужбі Укрпошти.

За часів незалежності тризуб став одним із офіційних символів України. Верховної Радою тризуб затверджено Малим Державним Гербом 19 лютого 1992 року.

На поштовій марці, окрім зображення тризуба, містяться кольори прапору України, вони ж представлені і на конверті до цього випуску. На штемпелі для погашення поштової марки розміщено відомий вислів В’ячеслава Чорновола «Україна починається з тебе».

Дизайн поштової марки, конверта та штемпеля «Перший день» розробила дизайнер Укрпошти Оксана Шуклінова. Погашення спеціальним поштовим  штемпелем «Перший день» відбулося у Києві на головпоштамті.

Читайте такожДень Соборності: перевір себе та дізнайся більше про цю дату в історії України (ТЕСТ)

Марка випущена тиражем 300 тисяч примірників, її номінал V (еквівалент 12 грн), що відповідає тарифу на пересилання непріоритетного простого листа масою до 50 г у межах України.

Довідка

За основу Малого Державного герба України було взято тризуб Київського князя Володимира Великого. За часів Київської Русі тризуб зображували на монетах, печатках, посуді, цеглі та настінних розписах. У 1918 році знак із монет часів Володимира Великого взято за основу для герба УНР і цього ж року тризуб з’явився на українських банкнотах.

Крім поштових марок тризуб також зображується на офіційних документах, печатках, грошових знаках, службових посвідченнях, штампах, бланках держустанов. Він розміщується на фасадах адміністративних будинків державних органів, закордонних дипломатичних установ України, українській антарктичній станції «Академік Вернадський».

Нагадаємо, в Україні випустили поштову марку на честь мецената Євгена Чикаленка.

Фото: ukrposhta.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Закарпатті є найбільший заповідник центральної Європи, занесений до ЮНЕСКО (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На території цього заповідника ростуть 500 видів рослин. Третину площі – 85 га –займає рідкісний вид вузьколистого нарцису.

«Долина нарцисів» знаходиться поблизу міста Хуст на Закарпатті. Це найбільший осередок вузьколистого нарцису у центральній Європі.

Цей вид поширений також в Альпах і на Балканах. Нарцис вузьколистий може рости на висоті до 2 000 метрів.

Читайте такожДень Соборності: перевір себе та дізнайся більше про цю дату в історії України (ТЕСТ)

Популяція рослин збереглася тут ще з післяльодовикового періоду. 40 років тому нарцис вузьколистий внесли до Червоної книги України.

У період цвітіння «Долина нарцисів» вкривається білосніжною ковдрою. Помилуватися якою приїжджають тисячі туристів з усієї Європи.

У середині травня нарциси починають розквітати. Тож поки не нагрілося море, вирушайте в Карпатські гори.

Нагадаємо, в Україні створять нові національні природні парки на Черкащині, Рівненщині та Одещині.

Як ми повідомляли раніше, на Троєщині облаштовують найбільше в Україні бейсбольне поле.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українські полярники створили живий ланцюг соборності в Антарктиді (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

До Дня соборності України наші полярники утворили ланцюг єдності безпосередньо у сніговому тунелі навколо станції «Академік Вернадський».

Про це повідомили на фейсбук-сторінці

До учасників українських експедицій доєдналися французькі дослідники, що нині працюють на станції.

У такий спосіб наші земляки, що нині дуже далеко від дому, хотіли долучитися до традиційної всеукраїнської акції єднання та віртуально взятися за руки з тисячами інших українців.

Читайте такожДень Соборності: перевір себе та дізнайся більше про цю дату в історії України (ТЕСТ)

«В Антарктиді дуже чітко усвідомлюєш, якою унікальною, красивою та різноманітною є Україна, і що нам усім важливо єднатися для її збереження та захисту», – написали полярники.

Нагадаємо, відео, як громада на Сумщині святкувала Водохреще, підірвало мережу.

Як ми повідомляли раніше, в Антарктиді встановлять артінсталяцію «Дім. Спогади».

Фото: facebook.com/AntarcticCenter.

Підтримай ШоТам

Читати далі