У залі поволі згасає світло, простір наповнюють перші акорди. Український голос починає пісню, а в наступному куплеті до нього приєднується кримськотатарська мелодія. У проєкті «Yuşan-Зілля: українсько-кримськотатарське суголосся» культури українців і кримських татар переплітаються в поезії, музиці, театрі, анімації та відеоарті. 2025 року вже заплановано концерти в Україні, Німеччині, Франції, Голландії та інших країнах.
ШоТам розпитав учасників проєкту про те, як творчість стала тим зв’язком, що дає змогу двом народам підтримувати одне одного.
Богдан Тихолоз
керівник проєкту, літературознавець і менеджер культури, директор Дому Франка.
Українська перемога неможлива без українського Криму
Цей проєкт — вистражданий, народжений не одразу. Він почався для мене з запрошення Наталії Рибки-Пархоменко, яку я називаю серцем проєкту. Я люблю бачити вогонь в очах інших, і коли Наталя розповіла мені про задум поєднати український і кримськотатарський мелоси через стародавні пісні, що народжують щось нове, я також запалився цією ідеєю.
Богдан Тихолоз — керівник проєкту. Фото: Ірина Будько
Назва проєкту «Yuşan-Зілля» — символічна. Бо євшан-зілля або полин-трава є символом національної пам’яті, запахом рідної землі, своєрідним оберегом. За легендою, євшан-зілля здатне пробудити пам’ять роду. Тож цей проєкт увібрав у себе соки кримського степу, аромати полину, запахи моря та гір.
Кримськотатарська культура перебуває у творчому діалозі з українською протягом тисячоліть, і ця співпраця завжди збагачувала нас. Тому це проєкт про переосмислену ідентичність — українську та кримськотатарську.
Українська перемога неможлива без українського Криму. Ні кримські татари не мають іншої історичної Батьківщини, крім Криму, ні українці не мають іншої Батьківщини, ніж Україна. Тому ми є союзниками у великій війні.
Наталія Рибка-Пархоменко
натхненниця та вокалістка проєкту.
Десять років їздила в Крим і вирішила зробити про нього проєкт
Десять років поспіль я проводила липень у Криму, на горі Караул-Оба — це був мій найглибший зв’язок з природою. Щоразу покидаючи Крим, я сиділа біля моря й казала: «Я обов’язково до тебе повернусь». Та після 2013 року цього так і не сталося.
У 2017 році до мене звернувся мій друг Халіл Халілов: «Ти любиш українську музику і Крим. Чи не хотіла б поімпровізувати з кримськотатарською?». Це запитання мене зачепило, але я не знала, як підійти до цього, бо не була носійкою культури. Друг відповів: «Знайди в інтернеті співачку з Криму, і я привезу її».
Після довгих пошуків я натрапила на Ріяну Кадирову, яка мене надихнула. Мій друг дотримав обіцянки, і незабаром Ріяна приїхала до Львова. У той час у Львові навчалася віолончелістка Ніаль Халілова, а я завжди мріяла створити музичний проєкт з віолончеллю. Ми швидко зібралися й за три дні створили три пісні.
Після того, як усі роз’їхалися, я намагалася реалізувати задум, але безуспішно. У 2021 році ми знову об’єдналися для конкурсу «Кримський Інжир», а пізніше доля звела нас із талановитим Джемілем Каріковим, і це підштовхнуло рухатися далі. Завдяки підтримці директора Дому Франка Богдана Тихолоза ми змогли зробити перші записи.
Хоч грант у 2022-му ми не виграли, наступного року нас запросили в тур містами Німеччини, а згодом організували концерти в Бельгії та Норвегії. Виступи в Україні залишалися нашою мрією.
Виступ у Домі Франка 18 травня 2024 року
І ось 18 травня, у День памʼяті жертв геноциду кримськотатарського народу, влада Львова підтримала нас, і ми провели вечір українців і кримських татар у Домі Франка. А в липні Український культурний фонд повідомив, що ми – серед переможців конкурсу. Отож зможемо реалізувати нашу мрію – виступити з програмою в Одесі. Це було символічно, адже Одеса, як і Крим, розташована на березі Чорного моря.
Наш проєкт, який ми реалізували завдяки ГО «Асоціація музеїв Івана Франка» за підтримки Українського культурного фонду, є великою подякою цій землі та людям, які там виростили покоління. Кримські татари мають нарешті повернутися додому.
Мистецьке дійство у Львівському органному залі. Фото: Ірина Будько
Проєкт «Yuşan-Зілля: українсько-кримськотатарське суголосся» об’єднав людей у різних містах на душевних подіях, які встигли залишити теплі спогади. Нариклад, 26 вересня в Одеській філармонії відбулося велике мистецьке дійство, куди міг прийти кожен охочий, а вже наступного ранку в Одесі зустріч продовжилася на співочому сніданку. Львів теж приймав участь — 1 жовтня в Органному залі пройшло мистецьке дійство, а наступного дня на вечері знову звучали мелодії та пісні. Лекції, які проходили онлайн та офлайн, доповнили цю серію подій, щоб ще більше людей могли відчути всю глибину культурного суголосся.
Виступ в Одеській філармонії. Фото: Ірина БудькоСпівоча вечеря у Львові. Фото: Ірина БудькоСпівочий сніданок в Одесі. Фото: Ірина Будько
Джеміль Каріков
музикант і композитор, понад 30 років займається музичним фольклором кримських татар.
Батьків депортували в Узбекистан
Проєкт, до якого я долучився, народився з глибокої потреби пам’ятати й відроджувати нашу культуру. Моє життя почалося далеко від рідного Криму — я народився в Ташкентській області. Мої корені — з Криму, із Сімферополя та Ялти, але родина опинилася в Узбекистані через депортацію, коли радянська влада звинуватила кримських татар у співпраці з німцями й примусово виселила нас у Середню Азію.
Моє дитинство минуло в Сухумі, куди ми переїхали через хворобу батька. У Сухумі я ріс на березі Чорного моря, трохи ближче до Криму, й здобув там свою першу музичну освіту.
Кримськотатарський музикант-фольклорист і композитор Джеміль Каріков на виступі. Фото: Ірина Будько
Кримські татари завжди відкрито говорили, що Крим — це Україна
Крим завжди був нашою мрією, і повернутися туди вдалося лише в 1991-му. Я став музичним редактором на телебаченні, а згодом — головним диригентом у театрі. З часом я створив власний ансамбль, і в Криму знову зазвучала музика ханського періоду, яка понад 200 років була заборонена.
У 2014 році Крим окупували. Я залишався там ще рік, бачив, як кримські татари зберігали гідність, відкрито говорили, що Крим — це Україна, виходили на мітинги. Після втрати обох батьків у 2015 році я з родиною переїхав до Києва, а потім до Львова, де зустрів Наталію Рибку-Пархоменко. Вона запросила мене до свого проєкту, де наші бажання збіглися.
На жаль, зараз немає умов для того, щоб кримськотатарську музику досліджували та розвивали в окупованому Криму. Я працював там, і досі там є музиканти, ми дружимо… Але на цьому етапі, думаю, набагато більше умов для розвитку та збереження нашої музичної культури є на материковій частині України. Безперечно, ми повернемося. І, звичайно, наша музика має розвиватися в Криму, на Батьківщині — сам дух рідної землі допомагатиме нам у цьому.
Учасники проєкту: Джеміль Каріков, Ніаль Халілова, Наталія Рибка-Пархоменко й актор і режисер Андрій Водичев після виступу. Фото: Ірина Будько
Художній фільм розкриває історію громадянина Казахстану Костянтина Гудаускаса, який евакуював сотні людей з Бучі під час її окупації. Стрічка виходить на екрани 7 листопада.
Цей фільм створили за сприяння Генерального управління розвитку. Як зазначив автор сценарію та продюсер стрічки Олександр Щур, представники ГУР консультували команду та надавали фото, відео й тексти перехоплень російських військових.
«Поява на широких екранах українського фільму “Буча” дуже важлива, бо йдеться про вчинок, про вибір, про справжній героїзм. Історія побудована на реальних подіях, і це добра справа зберегти її у кінематографі, розповісти її світу, передати атмосферу початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Напруга і драма цієї історії точно нікого не залишить байдужим», ― сказав представник ГУР Андрій Юсов.
Фото: телеграм-канал ГУР МО
Цю драму уже представляли за кордоном. Фільм показували на 40-му Варшавському міжнародному кінофестивалі фільм, його відзначили у номінації «глядацькі симпатії».
Нагадаємо, що в Україні вийшов фільм «БожеВільні» про незламність і боротьбу українців у 70-х.
Фото обкладинки: ютуб-канал B&H Film Distribution Company
У межах конкурсу «Вікі любить пам’ятки» українці додали 30 100 світлин близько 6,4 тисячі об’єктів культурної спадщини. Українська спільнота посіла друге місце серед 56 країн-учасниць.
«Вікі любить пам’ятки» — це найбільший у світі фотоконкурс об’єктів культурної спадщини для ілюстрування статей у Вікіпедії. Участь у проєкті взяли 322 українських користувачів. Серед 6400 об’єктів культурної спадщини України понад 780 памʼяток завантажили вперше.
«Незважаючи на повномасштабну війну, учасники й учасниці нашого конкурсу продовжують документувати українську культурну спадщину, яка зараз перебуває не просто під загрозою, а під прицілом російської збройної агресії. 2022 року на конкурс завантажили майже 14 тисяч світлин, 2023 — майже 20 тисяч, а цього року — понад 30 тисяч робіт з усіх регіонів України. Дякуємо усім за небайдужість, участь та увагу до конкурсу, зараз це вкрай важливо», — зазначила прессекретарка ГО «Вікімедіа Україна» Ольга Мілянович.
Лідери за кількістю фотографій унікальних пам’яток
Області, які зазнімкували найбільшу кількість пам’яток:
Хмельницька — 585 пам’яток;
Тернопільська — 506;
Львівська — 478;
Вінницька — 474;
Чернівецька — 470.
Фото: Вікімедіа Україна
Що далі
Серед усіх фотографій журі українського етапу визначить десять найкращих світлин. Вони будуть представляти культурну спадщину України на міжнародному етапі. Результати оцінювання фотографій всіх країн-учасниць мають оголосити на початку 2025 року.
Нагадаємо, що українській Вікіпедії 20 років: у Києві нагородили людей, які розвивали платформу (ФОТО).
У новому кінотеатрі в Дніпрі показуватимуть виключно авторські та експериментальні фільми вітчизняних та міжнародних режисерів.
Про це повідомили в Центрі сучасної культури у Дніпрі (DCCC)
«Ми прагнемо розширити локальну кіноспільноту Дніпра, створюючи умови для перегляду фільмів, що зазвичай недоступні в міських кінотеатрах, та організовувати обговорення про незалежне кіно», — написали в DCCC.
У просторі незалежного кіно у цьому році проходитимуть не тільки покази стрічок, але й зустрічі з тими, хто їх створював. У пресслужбі проєкту анонсували в наступному році освітні програми для підтримки локальних кінодіячів, а також нові можливості для розвитку кіномистецтва в Дніпрі.
Як пишуть у виданні DTF, протягом листопада поціновувачі кіно можуть подивитися десять фільмів від таких режисерів: Акі Каурісмякі, Джим Джармуш, Роман Бондарчук, Роман Любог, Катерина Горностай, Жюстін Тріє, Девід Лінч, Йоргос Лантімос, Юрій Грицина та об’єднання «Вавилон’13».
На найближчі покази можна зареєструватися на сайті DCCC, а слідкувати за анонсами — в інстаграм-акаунті Центру.
Про Центр сучасної культури у Дніпрі
DCCC — це українська культурна інституція, яка з 2019 року створює проєкти у сфері сучасного мистецтва, медіа, урбаністики та неформальної освіти. Це платформа для міжнародного співробітництва, досліджень та роботи з міськими спільнотами. Проєкт кінотеатру реалізували у співпраці з Goethe-Institut в Україні.
Нагадаємо, що українська стрічка «Ти — Космос» здобула три нагороди на фестивалі в Італії.
Фото обкладинки: кадр із фільму «Опале листя»/Arthouse Traffic
Коментарі