Суспільство
Родина загиблого добровольця відновлює сімейний бізнес у пам’ять про героя (ВІДЕО)
Родина загиблого добровольця знайшла в собі силу відновити сімейний бізнес у пам’ять про свого героя. Про Сергія та Наталію Ольшанських розповідає ШоТам.
Родина Ольшанських мала найбільший у Європі кизиловий сад під Токмаком. Сім’я Сергія створила квітучий сад на місці старого, який ніхто не обробляв цілих 30 років.
«Не хотів лізти туди, де вже люди займаються та позаймали свої ніші. Ми вирішили вирощувати таку нішеву культуру, як кизил», — Сергій Ольшанський, власник агровиробництва.
11,5 тисяч дерев почали добре плодоносити: давали 20 тонн ягід на рік. Нішевий продукт швидко знайшов свого покупця.
Кизил Ольшанських набував популярності в українських супермаркетах і навіть у США. Та все змінилося з приходом росіян: село окупували, а в сад влучили 6 ворожих ракет.
Старший син Данило пішов добровольцем боронити Україну. А родина виїхала до Запоріжжя, намагаючись урятувати частину врожаю.
Дивіться відео: Херсонець почав волонтерити, щоб не збожеволіти під час війни
«Те, що встигли вивезти із села, із саду, зберігали тут у холодильнику та переробляли в Дніпрі», — Сергій Ольшанський, власник агровиробництва.
Потім страшна звістка: Данило загинув під час важкого танкового бою, йому було лише 24.
«Пішов до підрозділу «Степові вовки». І загинув… село Степове нашої Запорізької області», — Сергій Ольшанський, власник агровиробництва.
Аби впоратися з болем, Ольшанські взялися відновлювати бізнес. Заради пам‘яті сина.
«Він працював, він брав участь і в засадці саду. Був малий, бігав там. Потім доглядав за садом, займався продажами. Зокрема це й пам’ять про нього буде», — Сергій Ольшанський, власник агровиробництва.
У Запоріжжі почали будувати завод з виготовлення кизилової продукції: соків та варення. Передусім працюватимуть із кизилом, який встигли вивезти з окупації.
Та Ольшанські впевнені: ЗСУ обов‘язково звільнять український південь. І вже цього літа законні власники повернуться до свого саду. А згодом – на тлі синього неба розквітнуть жовті квіточки кизилового дерева.
Нагадаємо, у Ніжині на Чернігівщині назвали вулицю на честь Олександра Мацієвського, страченого за слова «Слава Україні».
Також ШоТам розповідав про «Абхаза» Астамура Гумбу, який героїчно загинув за Україну, а його боротьбу продовжили батьки.
Суспільство
- Києві,
- Харкові,
- Одесі,
- середмістях Львова та Дніпра.
Суспільство
Тридцятирічна мрія, яка нарешті здійснилася
«Коли нам погодилися допомогти, то я ніяк не могла в це повірити. Я була дуже рада, що на наш сільський заклад хтось звернув увагу», — каже Світлана Грош.
«Ми привозили всі необхідні матеріали та закликали людей з села допомагати відновлювати ліцей. Шукали все необхідне, якісну металочерепицю замовляли аж з Дніпра. Дуже вірили, що школу вдасться відновити, бо вона має велике значення для нашого села. Я сам навчався у цих стінах, тому це місце мені дуже дороге», — каже староста села Лихачів Олександр Семенець.
Поєднали минуле з сучасним
«Спершу ніхто не вірив, що можна відновити школу, яка створена за технологією мазанки. Вона була доволі міцна зсередини, хоча існувала з 1927 року. Проте наш проєктний менеджер наполіг, аби ми відновили її саме за старою технологією хати-мазанки. А ще ми спілкувалися з інженерами-будівельниками, які сказали, що глина рівноцінна сучасним утеплюючим матеріалам», — каже Сергій.
Набагато більше, ніж просто будівництво
«Він був щирою та відкритою людиною, кинув Канаду, всі свої гроші привіз сюди, аби допомогти українцям. На його честь на території ліцею тепер росте канадський клен», — розповідає Альона Крицук.
Передумала виходити на пенсію після відновлення ліцею
«За час відбудови ліцею я знайшла багато друзів. Це такі прекрасні люди, які підтримували одне одного в роботі. Молодь вразила мене своєю силою волі та ентузіазмом. Вони лишали свої справи, роботу і кілька місяців плідно працювали для нас», — згадує Світлана Грош.
«Я вже хотіла йти на пенсію цього року, але у вересні ми ще не завершили роботу, тому не могла залишити на когось те, що почала сама. А тепер вже і шкода покидати роботу, адже мені дуже подобається в такому красивому місці», — підсумовує директорка школи.